Рішення № 80861238, 25.03.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 1340/5487/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2019 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Мричко Н.І.,

за участю секретаря судового засідання Мусій С.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до санаторію «Прикордонник-Немирів» (військова частина 1487) Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (далі – ОСОБА_3, Позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до санаторію «Прикордонник-Немирів» (військова частина 1487) (далі – санаторій «Прикордонник-Немирів» ДПС України, Відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність санаторію «Прикордонник-Немирів» (військова частина 1487) щодо не включення до наказу від 25.05.2018 № 17-ос про виключення зі списків особового складу, усіх видів забезпечення для проведення повного розрахунку при звільненні семи календарних років вислуги для виплати грошової допомоги при звільненні у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний рік календарної вислуги;

- стягнути із санаторію «Прикордонник-Немирів» (військова частина 1487) грошову допомогу при звільненні у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення з 7 повних календарних років у сумі 33925,5 грн.;

- зобов’язати санаторій «Прикордонник-Немирів» (військова частина 1487) нарахувати та виплатити ОСОБА_3 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату грошової допомоги при звільненні у законодавчо визначеному розмірі) за період із 25.05.2018 по день фактичної виплати недоплаченої грошової допомоги з розрахунку 317,63 грн в день.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно з наказом т.в.о начальника санаторію «Прикордонник-Немирів» ДПС України від 25.04.2018 № 12-ос, Позивача звільнено з військової частини в запас, у зв’язку із закінченням строку контракту. Згідно з наказом начальника цієї ж установи від 25.05.2018 № 17-ос виключено Позивача із списків особового складу усіх видів забезпечення. До проходження служби у санаторії «Прикордонник-Немирів» попереднім його місцем проходження військової служби був Львівський прикордонний загін.

Зазначає, що відповідно до витягу із наказу від 25.05.2018 № 17-ос, календарна вислуга років військової служби Позивача становить 24 роки 09 місяців 20 днів календарних років. До календарної вислуги років Позивача зараховано час служби у Збройних Силах колишнього СРСР, - військових частинах 87233 та 22962 дислокованих на території Російської Федерації, у період з 27.05.1990 по 16.12.1996.

Разом з тим Відповідачем при звільненні Позивача, виплачено грошову допомогу у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення лише за 17 років.

З приводу наведеного вважає, що санаторієм «Прикордонник-Немирів» безпідставно та протиправно не прийнято рішення про виплату йому грошової допомоги у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення із включенням попереднього періоду проходження військової служби з 27.05.1990 по 12.06.1996 (періоду служби у Збройних силах колишнього СРСР та Російської Федерації), тобто за 7 календарних років з урахуванням загальної календарної вислуги 24 роки 09 місяців 20 днів.

Вказує на те, що він повторно звільнений з військової служби. На момент попереднього його звільнення з військової служби, не діяла норма статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», згідно якою передбачено право на отримання грошової допомоги в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Враховуючи те, що на момент його повторного звільнення з військової служби, вказана одноразова грошова допомога є передбаченою статтею 15 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», тому на думку Позивача, він набув право на таку виплату.

Крім цього, у відповідності до статей 116, 117 КзПП України, Позивач просить стягнути компенсацію за затримку розрахунку при звільненні, оскільки при проведенні з ним остаточного розрахунку при звільненні, не проведено виплату всіх належних йому сум.

Ухвалою від 21.11.2018 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Відповідач подав суду відзив на позовну заяву (арк. справи 38-41), в якому просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Посилається на те, що відповідно до пункту 289 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009, перед звільненням ОСОБА_3 з військової служби кадровим підрозділом санаторію, відповідно до матеріалів особової справи, було проведено обчислення вислуги років військової служби Позивача. Розрахунок вислуги років військової служби був доведений до відома Позивачу під розписку. Заперечень щодо розрахунку вислуги років від такого не надходило, про що свідчить його особистий підпис. Крім того, зазначає, що при вивченні матеріалів особової справи, Відповідачем не виявлено жодного підтверджуючого документа чи запису, який би вказував на необхідність зарахування періоду військової служби з 29.10.1990 по 16.12.1996 на пільгових умовах. Позивачем протягом всього періоду проходження військової служби не вживалися заходи щодо внесення відповідних змін чи доповнень. Вказує, що період служби з 27.05.1990 до 16.12.1996 для здійснення виплати одноразової грошової допомоги при звільненні Позивача врахований не був, з підстав відсутності в особовій справі будь-яких підтверджуючих документів щодо невиплати такої при попередньому звільненні. Таким чином, на думку Відповідача, Позивачу правомірно проведено розрахунок грошової допомоги при звільненні, а тому протиправна бездіяльність – відсутня.

04.01.2019 на адресу суду від Відповідача надійшли доповнення до відзиву на позовну заяву (арк. справи 65-68), в яких зазначено, що під час проходження служби у санаторії «Прикордонник - Немирів» ОСОБА_3 до керівництва санаторію з рапортами щодо підготовки відповідних запитів з питань виплати одноразової грошової допомоги при попередньому звільненні не звертався. Під час звільнення з військової служби заперечень, клопотань, претензій не висловлював. Вказано, що керівництво санаторію «Прикордонник - Немирів» на даний час не може звертатися із запитом про надання інформації щодо виплати одноразової грошової допомоги Позивачу до військової частини 22962, оскільки така частина знаходиться на території країни агресора Російської Федерації.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві. Просив позов задовольнити у повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги заперечила з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, доповненнях до відзиву на позовну заяву. Просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених вимог в їх сукупності, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.

ОСОБА_3 проходив службу у санаторії «Прикордонник-Немирів» (військова частина 1487) ДПС України на посаді начальника групи зв’язку санаторію.

Згідно з витягу наказу т.в.о начальника санаторію «Прикордонник-Немирів» від 25.04.2018 № 12-ОС «По особовому складу» припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби з 25 квітня 2018 року старшого прапорщика ОСОБА_3 за пунктом «а» (у зв’язку із закінченням строку контракту) частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» з урахуванням підпункту «ї» (які в особливий період, крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) проходять військову службу за контрактом і строк контракту яких закінчився, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу, крім випадків, визначених абзацом 2 частини 3 статті 23 Закону із застосуванням пункту 1 частини 8 статті 26 Закону із застосуванням пункту 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби» та підпункту «б» частини 2 статті 26 Закону» (арк. справи 14).

Згідно з витягу наказу начальника санаторію «Прикордонник-Немирів» від 25.05.2018 № 17-ОС «По особовому складу» (арк. справи 15-16) з 25.05.2018 виключено із списку особового складу Санаторію «Прикордонник-Немирів» та всіх видів забезпечення старшого прапорщика ОСОБА_3, начальника групи зв’язку санаторію, звільненого з військової служби наказом начальника санаторію «Прикордонник-Немирів» від 25.04.2018 № 12-ОС за пунктом «а» (у зв’язку із закінченням строку контракту) частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» з урахуванням підпункту «ї» (які в особливий період, крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) проходять військову службу за контрактом і строк контракту яких закінчився, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу, крім випадків, визначених абзацом 2 частини 3 статті 23 Закону із застосуванням пункту 1 частини 8 статті 26 Закону із застосуванням пункту 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби» та підпункту «б» частини 2 статті 26 Закону».

У вказаному наказі зазначено, що вислуга років на пенсію станом на 25.05.2018 становить:

календарна - 24 роки 06 місяців 06 днів,

пільгова -00 років, 03 місяці 14 днів.

Загальна вислуга для призначення пенсії станом на 25.05.2018 складає 24 роки 09 місяців 20 днів.

Вказано, що згідно з Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Держприкордонслужби України № 425 від 20.05.2008 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.06.2008 за № 37/15228) виплатити грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 17 повних років.

При вирішенні спору, суд застосовує наступні норми права.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров’я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

У разі звільнення з військової служби за віком, у зв’язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв’язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв’язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Відповідно до абзацу 6 частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.

При вирішенні спору суд виходив з наступного.

У матеріалах справи наявна копія витягу з послужного списку особової справи старшого прапорщика ОСОБА_3 У такому зазначені відомості щодо проходження дійсної військової служби в Збройних силах СНД, України, органи МВС і СБ України. Вказано, що ОСОБА_3 на військову службу призваний 27.05.1990 Яворівським районним військовим комісаріатом Львівської області.

Так, у період з 03.06.1990-01.12.1992 Позивач, проходив військову службу як курсант військової частини № 87233 та старший механік військової частини № 22962.

З 01.12.1992 -15.12.1993 Позивач зарахований на поза строкову службу за контрактом.

15.12.1993 ОСОБА_3 уклав з Міністерством оборони Російської Федерації в особі командира в/ч 22962 капітана 2 рангу ОСОБА_4 контракт № 359 про проходження військової служби строком на три роки (арк. справи 106).

Суд дослідив долучену до матеріалів справи копію з військового квитка ОСОБА_3 НК № 5759964 (арк. справи 108-113). Так, у такому міститься наступний запис, згідно з яким ОСОБА_3 прийнятий на військову службу за контрактом 15 грудня 1993 року строком на три роки, у відповідності до Закону Російської Федерації «Про військовий обов’язок і військову службу».

16.12.1996 звільнений в запас за статтею 48 частиною 1 наказу Міністерства Оборони Російської Федерації № 75 від 1993 року. Встановлені обставини не заперечувалися представником позивача у судовому засіданні.

З 08.06.2000 ОСОБА_3 повторно призваний для проходження військової служби.

Позивач з 08.06.2000 – 12.03.2014 проходив службу у військовій частині № 2144 на різних посадах.

З 12.03.2014-31.05.2017 проходив військову службу у 7 прикордонному загоні Західного регіону управління ДПС України.

З 31.05.2017-25.05.2018 Позивач проходив службу у санаторії «Прикордонник-Немирів».

25.05.2018 ОСОБА_3, на підставі наказу т.в.о. начальника санаторію «Прикордонник-Немирів» від 25.04.2018 № 12-ОС «По особовому складу» звільнений в запас за закінченням строку контракту.

Право на судовий захист гарантоване статтею 55 Конституції України. Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За змістом частини 1 статті 4 КАС України рішення суб’єкта владних повноважень є нормативно-правовим або індивідуальним актом.

Нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб’єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Індивідуальний акт - акт (рішення) суб’єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Позивач звертаючись до суду, однією з позовних вимог визначив «визнати протиправною бездіяльність санаторію «Прикордонник-Немирів» (військова частина 1487) щодо не включення до наказу від 25.05.2018 № 17-ОС про виключення зі списків особового складу, усіх видів забезпечення для проведення повного розрахунку при звільненні семи календарних років вислуги для виплати грошової допомоги при звільненні у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний рік календарної вислуги».

Як зазначено судом вище, на підставі наказу начальника санаторію «Прикордонник-Немирів» від 25.05.2018 № 17-ОС «По особовому складу» (арк. справи 15-16) старшого прапорщика ОСОБА_3 виключено із списку особового складу Санаторію «Прикордонник-Немирів» та всіх видів забезпечення з 25.05.2018. Зазначено, що загальна вислуга ОСОБА_3 для призначення пенсії станом на 25.05.2018 складає 24 роки 09 місяців 20 днів. Одночасно вказано виплатити грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 17 повних років.

Таким чином, наказом від 25.05.2018 № 17-ОС «По особовому складу» визначено виплати Позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 17 календарних років із загальної вислуги 24 роки 09 місяців 20 днів.

Аналіз наведеного вище дає суду підстави вважати, що саме наказ № 17-ОС від 25.05.2018 порушує права та інтереси Позивача в частині визначення 17 календарних років для виплати грошової допомоги у розмірі 50% місячного грошового забезпечення.

На думку суду, Позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки визнання протиправною бездіяльності Відповідача щодо неврахування в наказі № 17-ОС від 25.05.2018 кожного повного календарного року для нарахування та виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення, не вплине на обсяг прав Позивача, зокрема, не змінить суті та змісту наказу № 17-ос від 25.05.2018.

Суд вважає, що належним способом захисту у даній справі є оскарження рішення Відповідача, викладеного у формі наказу № 17-ОС від 25.05.2018 в частині виплати грошової допомоги за 17 повних років, та зобов’язати Відповідача врахувати весь період календарної служби для виплати грошової допомоги, передбаченої статтею 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що матиме наслідком виплати такої допомоги.

Наведені обставини є підставою для відмови в задоволенні позову в частині визнання бездіяльності Відповідача.

Що стосується інших позовних вимог зобов’язального характеру, то такі вимоги Позивача в розумінні пункту 23 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України є похідними від позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльність, у задоволенні якої суд відмовив, а тому відповідно такі похідні позовні вимоги також не підлягають задоволенню.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Poland № 30210/96).

Крім того, у пункті 227 рішення у справі «Кудла проти Польщі» Суд вказав, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні доступність засобу юридичного захисту, здатного забезпечувати втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод, незалежно від того, у якій формі вони закріплені в національному правовому порядку. Отже, дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов’язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача (рішення у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), пункт 95 та рішення у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland), заява № 30210/96, пункт 157).

Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 задоволенню не підлягають повністю.

Відповідно до положень статті 139 КАС України, судові витрати з Відповідача стягненню не підлягають.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до санаторію «Прикордонник-Немирів» (військова частина 1487) Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання вчинити дії – відмовити повністю.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 30.03.2019.

Суддя Мричко Н.І.