Ухвала суду № 80861035, 28.03.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

28 березня 2019 року СєвєродонецькСправа № 360/363/19

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Басової Н.М.

при секретарі судового засідання: Солошенка П.В.,

за участю:

представника відповідача: ОСОБА_1,

позивач – не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання представника відповідача ОСОБА_1 про залишення позовної заяви без розгляду у справі №360/363/19 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про стягнення винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Луганській області, в якому позивач просив суд стягнути з відповідача на користь позивача винагороду за участь в антитерористичній операції в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення за листопад 2015 року - 2916,00 грн, грудень 2015 року - 3645,00 грн, січень 2016 року - 3863,70 грн, загальна сума - 10424,70 грн. Відповідачем 20.02.2019 за вх.№ 9472/2012 до суду подано клопотання від 19.02.2019 №177/111/28-2019, в якому просив залишити без розгляду адміністративний позов ОСОБА_2 (а.с.61-66).

В обґрунтування клопотання зазначив, що ОСОБА_2 просить стягнути винагороду за безпосередню участь в АТО за період з 07.11.2015 по 31.01.2016. Тобто з моменту ненарахування та невиплати зазначених виплат минуло більше трьох років. До суду позивач звернувся лише 28.01.2019 відповідно до ухвали суду від 01.02.2019, до ГУНП в Луганській області з проханням здійснити нарахування та виплатити винагороду за безпосередню участь в АТО за період з 07.11.2015 по 31.01.2016 ОСОБА_2 До цього часу, ОСОБА_2 за період проходження служби в ГУНП в Луганській області, з 07.11.2015 відносно ненарахування та невиплати винагороди за безпосередню участь в АТО до керівництва ГУНП в Луганській області не звертався. Відповідач вважає, що до спірних правовідносин за правилами конкуренції слід застосовувати норми спеціального, а не загального трудового законодавства. Тим більше, що Закон України «Про Національну поліцію» та КЗпПУ мають однакову юридичну силу. Тому твердження про те, що поліцейські отримують заробітну плату є хибним. Позивач отримував грошове забезпечення, а не заробітну плату, отже по спірних правовідносин не застосовується частина 2 статті 233 КЗпПУ. Відповідач також зазначив, що винагорода за безпосередню участь в антитерористичній операції не входить до складу грошового забезпечення, яке отримував позивач під час проходження служби в поліції, а є окремою державною соціальною підтримкою. На підставі викладеного, відповідач просив залишити позов ОСОБА_2 без розгляду.

Позивачем до канцелярії суду 07.03.2019 було надано заперечення проти клопотання відповідача про залишення адміністративного позову без розгляду, в якому просив відмовити у задоволенні клопотання відповідача (а.с.77-78).

В судове засідання прибув представник відповідача, підтримав заявлене клопотання про залишення позовної заяви без розгляду та надав пояснення аналогічні викладеним в клопотанні.

В судове засідання позивач не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином (а.с.103), надав заяву про розгляд справи за його відсутності (а.с.104).

Розглянувши клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, дослідивши матеріали справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частин третьої та п’ятої статі 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Згідно з вимогами статті 2 Закону України “Про оплату праці” в структуру заробітної плати входять:

Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.11.2007 № 1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу” грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Таким чином, винагорода за участь в АТО, яка має виплачуватися за весь період безпосередньої участі в АТО є винагородою, яка входить до структури заробітної плати, і відповідно, є її складовою.

Згідно з частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України “Про оплату праці” від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Відповідно до пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 поняття “заробітна плата” і “оплата праці”, які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.

Під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу законів про працю України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Аналіз частини п’ятої статі 122 КАС України свідчить про те, що цією нормою визначений місячний строк звернення до суду стосовно трьох стадій, пов’язаних з публічною службою:

1) прийняття на публічну службу;

2) проходження публічної служби;

3) звільнення з публічної служби.

По даній справі позивач вважає, що його права порушені стосовно грошової винагороди (оплати праці) за періоди, коли він проходив публічну службу. Позивачем не оскаржуються умови проходження публічної служби або звільнення з неї.

Частиною п’ятою статі 122 КАС України не визначений місячний строк звернення до адміністративного суду відносно спорів стосовно “грошової винагороди” або “оплати праці” за проходження публічної служби.

Сама процедура проходження публічної служби, в даному випадку – служби в органах Національної поліції, має широкий характер та включає багато процедур, таких як: призначення на посади, переміщення і просування по службі, атестація, відпустки, умови звільнення зі служби, особливості проходження служби окремими категоріями осіб начальницького складу, питання соціального захисту тощо.

Натомість, питання “грошової винагороди” або “оплати праці” (рівнозначність цих понять обумовлена наявністю у сторін прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків) врегульоване спеціальними законами: Законом України “Про оплату праці”, Кодексом законів про працю України, а також іншими підзаконними нормативними актами та судовими рішеннями.

Зазначене свідчить про те, що при даних спірних правовідносинах норми Закону України “Про оплату праці”, Кодексу законів про працю України, а також інших підзаконних нормативних актів та судові рішення з питань оплати праці є спеціальними порівняно з нормами КАС України. Тому в даному випадку повинні застосовуватися положення спеціальних норм в частині можливості звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

З огляду на наведене, під час розгляду справ про стягнення на користь осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, заробітної плати (зокрема, винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції, яка є складовою грошового забезпечення) повинні застосовуватися положення частини другої статті 233 КЗпП України, а не частини п’ятої статті 122 КАС України, тобто строки звернення до суду у цій категорії справ не застосовуються.

Також суд звертає увагу, що норми постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" та наказ МВС України від 06.04.2015 № 260, яким затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейськими Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із спеціфічними умовами навчання, не регулюють питання строків звернення до суду за захистом своїх прав, а лише встановлює строки, за які грошове забезпечення, виплачене поліцейському несвоєчасно або в меншому розмірі, ніж належало, виплачується - за весь період, протягом якого поліцейський мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення, та виплата одноразових додаткових видів грошового забезпечення здійснюється, якщо звернення про їх отримання надійшли до закінчення трьох років з дня виникнення права на їх отримання. А тому зазначені норми не можуть бути підставами для залишення позову без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.

З урахуванням вищевикладеного, відсутні законодавчо визначені обмеження відносно строків звернення до суду осіб, які проходили публічну службу, стосовно питання стягнення винагороди за її проходження. Вказана обставина виключає можливість застосування до даних спірних правовідносин прецедентної практики Європейського суду з прав людини у справах “Стаббігс та інші проти Великобританії”, “Девеер проти Бельгії”, на яку посилався представник відповідача у клопотанні про залишення позову без розгляду.

У зв’язку з чим, суд вважає за необхідне застосувати частину другу статті 233 КЗпП України по даній справі, тобто позивач не обмежений строком зверненням з даним адміністративним позовом.

У зв’язку з викладеним, судом встановлено, що клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 122, 123 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_1 про залишення позовної заяви без розгляду у справі №360/363/19 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про стягнення винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції - відмовити.

Ухвала суду оскарженню не підлягає. Заперечення проти неї можуть бути викладені в апеляційній скарзі на рішення суду.

Повний текст ухвали складено 02 квітня 2019 року.

Суддя ОСОБА_3