Рішення № 80860788, 29.03.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2019 року справа № 320/34/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Фастівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

о б с т а в и н и с п р а в и:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1.) до Фастівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (далі - відповідач або Фастівське об'єднане УПФУ Київської області), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Фастівського об'єднаного управління пенсійного фонду України Київської облатсі від 19.10.2018 №54 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус в соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

- зобов'язати Фастівське об'єднане управління пенсійного фонду України Київської області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Сорнобильської катастрофи» з 11 жовтня 2018 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що досягнувши пенсійного віку, на підставі статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", вона звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку на 5 років. Проте, в оформленні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 було відмовлено у зв'язку з тим, що станом на 01.01.1993 вона постійно проживала у зоні посиленого радіологічного контролю лише 2 роки 6 днів.

Позивач з відмовою Фастівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області не погоджується. Зазначає, шо проживає у м. Фастові Київської оюласті з жовтня 1985 року, що підтверджується відповідними документами, тобто не менше чотирьох років станом на 01.01.1993, а тому має повне право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29 січня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом сторін).

19 лютого 2019 року представником відповідача через службу діловодства суду подано відзив на позовну заяву, в якому останній в задоволенні позовних ОСОБА_1 просив відмовити в повному обсязі. Стверджував, що відповідно до наданих позивачем документів станом на 01.01.1993 ОСОБА_1 проживала та працювала у зоні посиленого радіоекологічного контролю 2 роки 6 днів, а тому підстави для призначення пенсії за віком із застосуванням норм ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" відстуні. Зазначає, що відмовляючи у задоволенні заяви позивача про призначення пенсії, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

У судовому засіданні по справі 19.02.2019 було допитано як свідка ОСОБА_2, яка підтвердила, що ОСОБА_1 з жовтня 1985 року по теперішній час постійно проживала АДРЕСА_1 разом з чоловіком та дітьми.

19.02.2019 позивачем через службу діловодства суду було подано клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

19.02.2019 представником відповідача через службу діловодства суду було подано клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.3 ст.194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2, виданим Фастівським МВ ГУ МВС України в Київській області 12 лютого 2008 року. Місцем реєстрації позивача у паспорті з 27 липня 1997 року є: АДРЕСА_2 (а.с. 30).

Судом встановлено, що 11 жовтня 2018 року позивач звернулася до Фастівського об'єднаного УПФУ Київської області із заявою про призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як особа, що станом на 01.01.1993 постійно проживала на території посиленого радіоекологічного контролю не менше чотирьох років.

За результатами розгляду заяви, Фастівським об'єднаним УПФУ Київської області рішенням від 19.10.2018 №54 відмовилено позивачу у призначенні такої пенсії з тих підстав, що первинними документами, наданими позивачем, не підтверджено необхідного періоду проживання/роботи в зоні посиленого радіологічного контролю для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку (а.с. 10-11).

У рішенні від 19.10.2018 №54 відповідач посилається на статтю 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", згідно з якою право на зниження пенсійного віку мають особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіоекологічного контролю за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років.

Так, підставою для прийняття вищевказаного рішення від 19.10.2018 №54 слугувало те, що згідно наданих документів ОСОБА_1 станом на 01.01.1993 постійно проживала та працювала у зоні посиленого радіоекологічного контролю 2 роки 6 днів.

Відповідачем у рішенні від 19.10.2018 №54 про відмову у призначенні пенсії за віком вказано, що ОСОБА_1 набуде право на пенсію після досягнення 60 років в 2021 році при наявності необхідного страхового стажу 28 років.

Не погоджуючись з діями відповідача щодо відмови призначити пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", позивач звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із абзацом 22 статті першої Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV, у редакції, чинній на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії - 17.04.2013) пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.

Абзацом 1 частини першої 26 Закону № 1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII, у редакції, чинній на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії - 17.04.2013) умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом Української РСР "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.

Так, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон №796-XII, у редакції, чинній на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії - 17.04.2013).

Статтею 49 Закону №796-ХІІ передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Суд зазначає, що відповідно до абзацу шостого пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а саме: потерпілим від Чорнобильської катастрофи, зокрема, особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років - 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

Суд зазначає, що згідно примітки до слів "2 роки" в абзаці шостому пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-ХІІ зазначено: "початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період".

Тобто, відповідно до норм Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" право на зменшення пенсійного віку із встановленням початкової величини зниження пенсійного віку, у даному випадку - 2 роки, мають особи, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Аналогічний правовий підхід щодо застосування зазначених норм матеріального права міститься у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року (справа № 556/1153/17).

Згідно зі статтею 9 Закону №796-ХІІ особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Пунктом 2 статті 11 Закону №796-ХІІ передбачено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.

Відповідно до частини третьої статті 15 Закону №796-ХІІ підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.

Суд наголошує, що Закон надає особам право на отримання пенсії зі зниженням віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років як особі, яка постійно проживала або постійно проживала чи постійно працювала або постійно працювала у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вона за станом на 1 січня 1993 року прожила або відпрацювала у цій зоні не менше 4 років.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з жовтня 1985 року проживала разом з ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3) у АДРЕСА_2.

Дана обставина підтверджується такими документами, зокрема:

- довідкою Виконавчого комітета Фастівської міської ради від 05.12.2018 №1360 (а.с. 12);

- довідкою Виконавчого комітета Фастівської міської ради від 17.12.2018 №1423 (а.с. 12);

- актом опиту свідків №007 від 05.12.2018 (а.с. 13).

18 травня 1987 року у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 народилася донька ОСОБА_4, яка 18 липня 1987 року була усиновлена ОСОБА_3, що стверджується свідоцтвом про встановлення батьківства (а.с. 25).

Крім того, відповідно до довідки від 17.12.2018 донька ОСОБА_1 з 25.05.1987 перебувала на обліку в дитячій консультації м. Фастова та проживала в АДРЕСА_2 (а.с. 26).

До того ж, у період з 07.08.1989 по 30.08.1994 донька позивача відвідувала дитсадок № 5 «Сонечко» м. Фастова, що підтверджується довідкою ДНЗ № 5 «Сонечко» від 07.12.2018 року, з якої вбачається місце проживання доньки - АДРЕСА_2 (а.с. 27).

Також ОСОБА_4 (донька позивача) у період з 01.09.1994 по 11.01.2005 навчалася в Фастівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 7, що підтверджується довідкою №212 від 05.12.2018 (а.с. 28).

Крім того, син позивача - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4, перебував на обліку в дитячій консультації м. Фастова з 05.11.1985 і проживав в АДРЕСА_2, що підтверджується довідкою КНП ФРР «Фастівський центр первинної медико-санітарної допомоги» від 17.12.2018 (а.с. 26). У період з 01.09.1988 по 13.06.1997 навчався у Фастівській загальноосвітній школі № 7 і одержав свідоцтво про базову загальну середню освіту, що підтверджується довідкою №211 від 05.12.2018 (а.с. 29).

08.04.1997 згідно з свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_3 позивач та ОСОБА_3 уклали шлюб.

27.08.1997 року ОСОБА_1 офіційно зареструвалася в будинку АДРЕСА_2 (а.с. 30).

До того ж, відповідно до відомостей про роботу, які містяться у трудовій книжці позивача та відповідних довідок, ОСОБА_1 працювала на підприємствах, які знаходяться в зоні посиленого радіоекологічного контролю

- з 12.05.1989 по 31.08.1990 працювала на «Фастовском заводе газомазутных горелочных устройств и газоиспользуючей аппаратуры» м. Фастів;

- з 25.09.1990 по 18.10.1991 працювала в «Фастівському РАЙПО» магазин №31, який розташований в м. Фастові;

- з 16.04.1992 по 19.02.1996 працювала у «Фастівському СПТУ-18» м. Фастів (а.с. 14-21).

Стосовно посилання представника відповідача на те, що с. Бортники, де працювала позивач у 1986 -1988 роках, не є зоною посиленого радіологічного контролю, в судовому засідання ОСОБА_1 надала пояснення, що вона проживала весь час в м.Фастів, а на роботу в с. Бортники прибувала на автобусі.

Крім того, згідно зі статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Так, у судовому засіданні 19.02.2019 допитано в якості свідка ОСОБА_2, яка проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_5. Остання підтвердила, що ОСОБА_1 є її сусідкою, з жовтня 1985 року по теперішній час постійно проживає у АДРЕСА_2.

З огляду на наведене, встановлені судом обставини справи дають підстави для висновку, про те, що ОСОБА_1 з жовтня 1985 і по теперішній час проживає та працювала у зоні посиленого радіоекологічного контролю, в тому числі станом на 1 січня 1993 року проживала у цій зоні не менше чотирьох років, що відповідно до абзацу шостого пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-ХІІ дає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на 5 років, тобто 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач має право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку на 5 років.

Щодо дати призначення пенсії позивачу, суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

У п. 1.7 розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, вказано, що днем звернення за пенсією вважається день приймання органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

З матеріалів справи слідує, що заяву до Фастівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про призначення пенсії позивач подала 11.10.2018.

Отже, відповідно днем призначення позивачу пенсії є 11.10.2018.

Приймаючи до уваги встановлення судом протиправності відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" суд вважає за необхідне задовольнити позовну вимогу про зобов'язання відповідача призначити та нарахувати ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку на 5 років, з 11 жовтня 2018 року.

При цьому щодо наявного у позивача страхового стажу для призначення пенсії, суд зазначає, станом на момент звернення із заявою про призначення пенсії від 11.10.2018 у позивача був наявний страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком (не менше 15 років), що не заперечувалось відповідачем під час розгляду справи, тому при вирішенні питання про наявність необхідного страхового стажу слід керуватися нормами абзацу 1 частини першої 26 Закону № 1058-IV (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), який передбачав, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Щодо позовних вимог про зобов'язання Фастівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області призначити та нарахувати ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку на 5 років, з 03.12.2018, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право звернутися до суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з п. 4 ч.1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимогу про зобов'язання відповідача суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

В силу положень частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті (визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії), суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.05.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Так, Пленум Вищого адміністративного суду України в пункті 10.3 Постанови від 20 травня 2013 року N 7 "Про судове рішення в адміністративній справі" зазначив, що суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.

Суд звертає увагу на те, що рішення суб'єкта владних повноважень про відмову у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку має містити вичерпні підстави для такого рішення, з метою гарантування права особи на оскарження такого рішення та запобігання можливим подальшим діям, направленим на позбавлення статусу особи, яка має право на пенсію зі зниженням пенсійного віку та неодноразовому зверненню особи до суду за захистом своїх прав.

Суд зазначає, що дискреційні функції відповідача як суб'єкта владних повноважень стосовно відмови у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку досить жорстко обмежені в законодавчому порядку, оскільки такі рішення мають відповідати положенням чинного законодавства та можуть бути оскаржені у судовому порядку.

З урахуванням тієї обставини, що під час розгляду справи у суді були встановлені факти неправомірної відмови позивачу у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку та наявність підстав для призначення позивачу пенсії зі зниженням пенсійного віку на 5 років, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, у зв'язку з чим повний та ефективний захист порушеного права позивача потребує зобов'язання Фастівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області призначити та нарахувати ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку на 5 років.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно вимог ч. 3 ст. 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем. Надані відповідачем доводи правомірності своїх дій позивачем спростовано.

Отже, позовні вимоги про визнання протиправними дій про визнання протиправним та скасування рішення Фастівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області №54 від 19.10.2018 та зобов'язання призначити пенсію за віком відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 11.10.2018 є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у сумі 704,80 грн. згідно з квитанцією від 21.12.2018 № 58 та у сумі 704,8 грн згідно з квитанцією від 23.01.2019 № 95.

Суд, керуючись ч. 1 ст. 139 КАС України, беручи до уваги результат вирішення спору щодо задоволення позовних вимог, присуджує позивачу 1409,6 грн. (704,80 грн. + 704,80 грн.) понесених витрат з оплати судового збору за рахунок відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Фастівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 19.10.2018 №54 щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Зобов'язати Фастівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку на 5 років відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з 11 жовтня 2018 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1) судовий збір у 1409 (одна тисяча чотириста дев'ять) грн. 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Фастівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської (08500, Київська облась, м. Фастів, вул. А. Саєнка, 10, ідентифікаційний код: 37583191).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного судупротягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Дата складення повного рішення суду - 29.03.2019.

Суддя Я.В. Горобцова

ОСОБА_7