Рішення № 80859319, 25.03.2019, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/2810/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Рильової В.В.

при секретарі судового засідання Горбачовій О.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Харківської міської ради, місто Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарт", місто Харків про стягнення 140 586,86 грн. за участю представників:

позивача - ОСОБА_2 довіреність № 08-21/20/2-19 від 02.01.2019;

відповідача - ОСОБА_1 довіреність б/н від 01.11.2017 адвокат;

ВСТАНОВИВ:

Харківська міська рада (позивач) звернулась до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарт" (відповідач), в якій просить стягнути з відповідача 140 586,86 грн. безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за земельну ділянку по вул. Плеханівській, 134 у місті Харкові, на якій знаходиться належне відповідачу на праві власності майно, а саме: нежитлова будівля літ. "В-1" загальною площею 78,3 кв.м. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач з 28.12.2004 використовує вказану земельну ділянку без оформлення права користування цією земельною ділянкою, що є підставою для відшкодування позивачу недоотриманого доходу у вигляді орендної плати за використання земельної ділянки без достатніх правових підстав на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.10.2018 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/2810/18; постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.

В підготовчому засіданні 11 березня 2019 року сторони надали письмову згоду на розгляд справи по суті у той самий день після закінчення підготовчого засідання (вх. № 6119). Підготовче провадження у справі № 922/2810/18 було закрито та розпочато розгляд справи № 922/2810/18 по суті, про що судом постановлено відповідну ухвалу.

В судовому засіданні 11.03.2019 оголошено перерву до 25 березня 2019 року. Ухвалу про перерву занесено до протоколу судового засідання.

Представник позивача в судовому засіданні 25.03.2019 позовні вимоги підтримував в повному обсязі, зазначив, що відповідач, який без достатньої правової підстави зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування земельною ділянкою з 01.09.2015, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі статті 1212 ЦК України.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарт", який брав участь в судовому засіданні 25.03.2019, проти позову заперечував, просив в його задоволенні відмовити. У відзиві на позовну заяву (вх. № 31225) відповідач просив суд застосувати до вимог Харківської міської ради строки позовної давності, в передбаченому статтею 267 Цивільного кодексу України порядку, а також зазначив, що ТОВ "Фарт" набуло майно за існуванням достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, з метою його зберігання та використання, та з наміром оформити право користування земельною ділянкою у порядку визначеному законом, а отже до спірних правовідносин не можуть застосовуватися положення статей 1212,1214 ЦК України.

Також відповідач вказує на те, що Харківською міською радою не надано витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки, в той час, як розрахунок проведено позивачем виходячи із базової вартості 1 кв. м. земель міста Харкова. Матеріали справи також не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Фарт" займає земельну ділянку розміром саме 0,0131 га., а надані позивачем документи не містять ані відомостей щодо визначених меж земельної ділянки, ані кадастрового номера. Інформація про земельну ділянку не занесена до Державного земельного кадастру, а отже, така ділянка не може вважатись сформованою у розумінні статті 79-1 Земельного кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши вступне слово представників сторін, з'ясувавши обставини справи та дослідивши подані суду докази, перевіривши відповідність доводів позивача та заперечень відповідача фактичним обставинам справи, судом встановлено наступне.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав в нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 24.09.2018 № 138819754 право власності на нежитлову будівлю літ. "В-1" загальною площею 78,3 кв.м по вул. Плеханівській, 134 з 05.03.2005 зареєстроване за ТОВ "ФАРТ" (ЄДРПОУ 24287638) на підставі Договору купівлі-продажу від 28.12.2004 № 3096-В-С.

З наявного в матеріалах справи листа Головного Управління Держгеокадастру у Харківської області від 23.07.2018 № 2429/116-18 вбачається, що станом на 29.12.2012 не обліковуються правовстановлюючі документи на право власності або користування на земельну ділянку по Плеханівській, 134 (том 1, арк.с. 21).

Відповідно до листа Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 24.07.2018 № 5043/0/225-18 (том 1, акр.с. 22-23), рішення Харківської міської ради щодо надання у користування, надання згоди на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "ФАРТ" та припинення права користування земельною ділянкою по вул. Плеханівській, 134 не приймались.

Також повідомлено, що Харківською міською радою було продано земельну ділянку по вул. Плеханівській, 134. Звернень до Департаменту від ТОВ "ФАРТ" щодо викупу, продажу, надання у користування або у власність земельної ділянки по вул. Плеханівській, 134 з 10.07.2013 року не надходило.

Згідно інформаційної довідки Головного управління ДФС у Харківській області від 05.07.2018 № 16115/9/20-40-12-15-24 (том 1. арк.с. 36) ТОВ "ФАРТ" (п.н. 24287638) не обліковується у Східній ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області, як платник земельного податку з юридичних осіб за адресою земельної ділянки: м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 134.

Головним спеціалістом відділу самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради ОСОБА_3 в порядку та на підставі ст.ст. 12, 189 Земельного кодексу України здійснені заходи самоврядного контролю щодо дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки, яка розташована за адресою: вул. Плеханівська, 134 у м. Харкові, здійснено обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки. Обстеження на місцевості здійснювалося за участі інженера-геодезиста та інженера-землевпорядника.

За результатами обстеження на місцевості вищевказаними особами складено Акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: м. Харків, вул. Плеханівській, 134 від 24.09.2018 (том. 1, арк.с. 29-30), яким встановлено, що земельна ділянка площею 0,0131 га по вул. Плеханівській, 134 використовується ТОВ "ФАРТ" для обслуговування нежитлової будівлі літ. "В-1", яка знаходиться в аварійному стані. Земельна ділянка огороджена по всьому периметру металевим парканом. Земельна ділянка знаходиться в занедбаному стані. Доступ до земельної ділянки обмежений.

Згідно листа Управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна виконавчого комітету Харківської міської ради від 08.12.2004 № 17898, адресованого КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", який міститься в інвентаризаційній справі по вул. Плеханівській, 134, фізичний знос нежитлової будівлі літ. "В-1" загальною площею 78,3 кв.м становить 63%.

Правовстановлюючі документи на використання земельної ділянки площею 0,0131 га по вул. Плеханівській, 134 відсутні.

Площа земельної ділянки відповідно до її меж складає 0,0131 га.

Межі земельної ділянки визначені відповідно до зовнішніх меж будівлі.

З урахуванням вказаних доказів, позивач стверджує, що ТОВ "Фарт" з 28.12.2004 та по теперішній час використовує земельну ділянку площею 0,0131 га по вул. Плеханівській, 134 у м. Харкові без виникнення права власності на земельну ділянку, права постійного користування та права оренди земельної ділянки без державної реєстрації цих прав. Разом з тим, з огляду на відсутність зареєстрованих за будь-якими юридичними або фізичними особами прав та з урахуванням ст.ст. 12, 80, 83 Земельного кодексу України, земельна ділянка площею 0,0131 га по вул. Плеханівській, 134 перебуває у власності територіальної громади міста Харкова.

Отже, посилаючись на те, що відповідач у період з 01.09.2015 по 31.08.2018 використовував земельну ділянку без достатніх правових підстав і не сплачував за користування плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберіг за рахунок Харківської міської ради, як власника земельної ділянки по вул. Плеханівській, 134 у м. Харкові, майно - грошові кошти у розмірі орендної плати, позивач здійснив розрахунок та звернувся до господарського суду Харківської області з даним позовом, в якому на підставі статей 1212-1214 Цивільного кодексу України просить стягнути з ТОВ "Фарт" безпідставно збережені кошти в загальному розмірі 140 586,86 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

За приписами статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Суд зазначає, що відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 цього Кодексу власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом вказаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Отже, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Тобто, незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою у встановленому законодавчими актами розмірі свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під визначення Європейського суду з прав людини "виправдане очікування" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

При цьому, суд зазначає, що відновлення порушених прав позивача за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач.

Навіть за умови правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, в обраний позивачем спосіб захисту відбувається відновлення справедливої рівноваги між правами та обов'язками сторін спору, встановлення якої ґрунтується на визначеній нормами земельного законодавства умові платності використання земельної ділянки.

Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин саме приписів статей 1212-1214 Цивільного кодексу України. Аналогічна правова позиція викладена в постанові ОСОБА_4 Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Згідно статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Водночас за змістом статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Судом встановлено, що відповідач правомірно володіє нежитловою будівлею літ. "В-1" загальною площею 78,3 кв.м по вул. Плеханівській, 134 у м. Харкові. Проте, право користування щодо земельної ділянки по вул. Плеханівській, 134 у м. Харкові за відповідачем зареєстровано не було. Так, предметом позову в цій справі є стягнення з власника об'єкта нерухомого майна (ТОВ "Фарт") безпідставно збережених коштів - орендної плати, на підставі статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав, земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розміщено.

Правовий механізм переходу прав на землю, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України.

За приписами статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків та об'єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).

Відповідно до статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Отже, за змістом вказаних положень виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

З огляду на вищевказані законодавчі приписи, предметом доказування у даному спорі є, зокрема, обставини щодо земельної ділянки, площі, меж та кадастрового номеру земельної ділянки, право на яку перейшло до набувача будівлі за договором купівлі - продажу.

Визначення земельної ділянки наведено в частині першої статті 79 Земельного кодексу України, відповідно до положень якої земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Як встановлено приписами ч. 1, 3, 4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Зазначені обставини, з урахуванням вимог статті 77 Господарського процесуального кодексу України, повинні бути підтверджені певними засобами доказування відповідно до земельного законодавства і не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Харківська міська рада, як позивач у даній справі має надати докази існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об'єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, реальної можливості передачі позивачем цієї земельної ділянки в оренду відповідно до Закону України "Про оренду землі" у зазначений період, а також обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів)).

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.02.2019 у справі №922/3639/17, від 06.02.2018 у справі № 923/921/17.

Разом з тим, матеріали справи не містять відомостей про внесення спірної земельної ділянки площею 0,0131 га по вул. Плеханівській, 134 у м. Харкові до Державного земельного кадастру. Отже, позивачем не надано доказів того, що земельна ділянка загальною площею 0,0131 га по вул. Плеханівській, 134 у м. Харкові, на якій розташована нежитлова будівля літ. "В-1" загальною площею 78,3 м.кв., та за користування якою Харківська міська рада просить стягнути з ТОВ "Фарт" безпідставно збережені кошти, була сформована як об'єкт цивільного права протягом зазначеного позивачем періоду: з 01.09.2015 по 31.08.2018.

Крім того, надані позивачем докази у підтвердження займаної відповідачем площі земельної ділянки - топографічний план та акт обстеження земельної ділянки є недопустимим доказами, оскільки чинним законодавством не передбачено формування земельних ділянок на підставі таких документів, які не є документацією з землеустрою.

Суд звертає увагу також на те, що доказів будь-яких обстежень в період з 01.09.2015 по 31.08.2018 Харківською міською радою не надано, а розрахунки позивача виконані виходячи з припущення, що площа частини земної поверхні, займана відповідачем, була незмінною та дорівнює площі, яку позивач вважає займаною ТОВ "Фарт" станом на 24 вересня 2018 року. Таким чином, позивач не надав суду належних та допустимих доказів зайняття відповідачем земельної ділянки саме площею 0,0131 га в період з 01.09.2015 по 31.08.2018.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду землі" об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (частина перша статті 21 Закону України "Про оренду землі").

Частиною першою статті 13 Закону України "Про оцінку земель" передбачено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться, зокрема, у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Підставою для проведення оцінки земель згідно статті 15 Закону України "Про оцінку земель" є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Крім того, суд звертає увагу, що основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17).

Відповідно до частини другої статті 20 і частини третьої статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Крім того, за змістом статей 15, 20, 21 Закону України "Про Державний земельний кадастр" (який набрав чинності 01.01.2013) до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки як нормативна грошова оцінка. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру є обов'язковим. Відомості про нормативну грошову оцінку земель вносяться до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації з такої оцінки.

Тобто нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати. Позаяк, для вирішення даного спору встановленню підлягають обставини щодо площі спірної земельної ділянки, за користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, та нормативна грошова оцінка, яка є необхідною для визначення розміру позовних вимог та їх обґрунтованості.

Вирішуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у рішенні, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з положеннями статті 74 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Оцінивши в сукупності надані позивачем докази, суд, з урахуванням вищевикладеного, дійшов до висновку, що вони не є беззаперечними у взаємному зв'язку та не дають змогу повно, чітко, об'єктивно та достовірно встановити ті обставини, на підтвердження яких вони надані.

Так, суд зазначає, що позовні вимоги у справі Харківською міською радою документально не обґрунтовані, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування займаної площі земельної ділянки, яка використовується відповідачем. Також судом встановлено, що земельна ділянка під нерухомим майном не сформована як об'єкт цивільних прав в розумінні статті 79-1 ЗК України, що виключає можливість обчислення розміру безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю, оскільки об'єктом оренди може бути тільки земельна ділянка як сформований у встановленому законодавством порядку об'єкт цивільних прав. Розрахунок нормативної грошової оцінки землі ґрунтується на припущеннях, оскільки будь-яких обставин, які б свідчили про те, що спірна земельна ділянка площею 0,0131 га є об'єктом права, належними і допустимими доказами позивачем доведено не було.

За обставин недоведеності позивачем розміру земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно ТОВ "Фарт", а також недоведеності розміру заявленої до стягнення з відповідача суми безпідставно збережених коштів, суд зазначає про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у даній справі.

З тих самих підстав суд також не приймає поданий представником ТОВ "Фарт" контррозрахунок розміру орендної плати по земельній ділянці, розташованій за адресою м. Харків, вул. Плеханівська, 134, в якому відповідач вказує, що розмір спірної земельної ділянки дорівнює площі нежитлової будівлі + метр по периметру будівлі (всього 96,97 м.кв).

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає, що за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову Харківської міської ради, заява про застосування позовної давності не підлягає задоволенню.

Судовий збір за подання позовної заяви, відповідно приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, залишається судом за позивачем.

Керуючись статтями 124, 129 Конституції України, статтями. 1, 13, 18, 73-80, 86, 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Харківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарт" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю в сумі 140 586,86 грн. – відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 256 Господарського процесуального кодексу України та п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України України.

Повне рішення складено "02" квітня 2019 р. р.

Суддя ОСОБА_5

справа № 922/2810/18