Ухвала суду № 80858505, 27.03.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

27.03.2019Справа № 910/1027/19

Господарський суд міста Києва у складі судді ДЖАРТИ В. В., за участі секретаря судового засідання Топіхи І. О., розглянувши у судовому засіданні матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства "Покровський гірничо-збагачувальний комбінат"

до Національного банку України

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк"

про визнання договору недійсним,

Представники учасників процесу згідно протоколу від 27.03.2019,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Покровський гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - позивач, Комбінат) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Національного банку України (далі - відповідач, НБУ) про визнання недійсним з моменту укладення Договору застави № 34 від 24.03.2015, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. та зареєстрованого 24.03.2009 в реєстрі за № 642.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що спірний договір укладений з порушенням вимог чинного законодавства України, в тому числі статей 203, 215 Цивільного кодексу України та Закону України "Про заставу".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2019 відкрито провадження у справі № 910/1027/19 для розгляду за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 20.02.2019.

18.02.2019 через канцелярію суду надійшло клопотання про залучення до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (далі - третя особа, Банк).

20.02.2019 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про долучення додаткових доказів, від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2019 залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк", підготовче судове засідання відкладено на 14.03.2019.

11.03.2019 через канцелярію суду від третьої особи надійшли письмові пояснення щодо позову разом із заявою про залишення позовної заяви без розгляду.

14.03.2019 третьою особою подано до відділу документообігу суду додаткові письмові пояснення до заяви про залишення позовної заяви без розгляду, а також позивачем подано клопотання про відкладення розгляду справи.

За результатами підготовчого засідання 14.03.2019 судом було відкладено розгляд заяви третьої особи про залишення позовної заяви без розгляду до встановлення фактичних обставин по справі та відкладено підготовче засідання на 27.03.2019.

У підготовче судове засідання 27.03.2019 прибули представники відповідача та третьої особи.

Позивач до суду представників не направив, про причини неявки суду не повідомив, про дату час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

При цьому, з приводу належного та своєчасного повідомлення позивача про розгляд справи суд зазначає наступне.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 ГПК України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення позивача про відкладення підготовчого засідання у справі № 910/1027/19 на 27.03.2019, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 14.03.2019 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження позивача зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 53300, Дніпропетровська область, місто Покров, вулиця Центральна, будинок 11.

Зазначене поштове відправлення, відповідно до даних з офіційного сайту ПАТ «Укрпошта», було вручено 25.03.2019 представнику адресата за довіреністю.

У даному випадку судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

За змістом частин 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що позивач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою про відкладення підготовчого засідання у справі від 14.03.2019 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Отже, судом вчинені всі необхідні дії для належного повідомлення учасників судового процесу про відкладення підготовчого судового засідання.

Представник третьої особи у підготовчому засіданні 27.03.2019 заявив клопотання про визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами, а також підтримав подану 14.03.2019 заяву про залишення позовної заяви без розгляду. Представник відповідача підтримав зазначені заяви третьої особи.

Обгрунтовуючи заяву про залишення позову без розгляду на підставі статті 43 ГПК України третя особа зазначила про те, що позов у даній справі є завідомо безпідставним, має штучний характер, а тому подання його до суду є зловживанням процесуальними правами.

Судом встановлено, що 24.10.2008 Національним банком України (кредитор) і Закритим акціонерним товариством "Комерційний банк "Приватбанк" (позичальник), правонаступником якого є Банк, було укладено кредитний договір № 19 (далі - Кредитний договір).

24.03.2015 для забезпечення виконання зобов'язань позичальника за Кредитним договором було укладено Договір застави № 34 (далі - Договір), відповідно до якого Комбінат надав в заставу належне йому на праві власності рухоме майно у вигляді залізничного рухомого складу в кількості 132 одиниці.

У зв'язку з неналежним виконанням Банком умов Кредитного договору та невиконанням Товариством обов'язку за Договором, НБУ 04.06.2018 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Комбінату про звернення стягнення на предмет застави за Договором в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором шляхом продажу на прилюдних торгах.

07.06.2018 Господарським судом Дніпропетровської області було відкрито провадження у справі № 904/2376/18 за вказаною позовною заявою.

Судом встановлено, що у вересні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Покровський гірничо-збагачувальний комбінат" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного банку України з вимогами про розірвання договорів застави № 33, № 34, укладених 24.03.2015. Рішенням у даній справі від 08.12.2017 було задоволено позовні вимоги про розірвання договорів застави. Рішення не набрало законної сили оскільки було оскаржено Національним банком України та Банком.

07.08.2018 Господарський суд Дніпропетровської області задовольнив клопотання Комбінату про зупинення провадження у справі № 904/2376/18 та зупинив провадження у справі № 904/2376/18 до вирішення справи № 910/15364/17. Зазначену ухвалу у справі було скасовано постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.09.2018.

Також, судом встановлено, що Комбінатом було подано касаційну скаргу на судове рішення, яка 08.11.2018 була повернута заявнику Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду.

29.01.2019 Комбінат звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним Договору застави.

Однією з засад господарського судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункт 11 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з пунктом 5 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їх обов'язків.

За приписами статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема: подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.

Вказане кореспондується з пунктом 3 частини 2 стаття 43 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема, подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.

Критеріями завідомо безпідставного позову є його очевидна неправомірність, про що може свідчити подання позову всупереч наявних правових висновків у спірних правовідносинах, установлених суспільних і судових поглядах на них, тощо.

Для застосування пункту 3 частини 2 статті 43 Господарського процесуального кодексу України важливе практичне значення також має вказівка положень закону на таке поняття як "завідомість" подання безпідставного позову, яка свідчить про умисний (цілеспрямований) характер дій позивача та дає змогу відрізнити зловживання процесуальними правами від реалізації права особи на звернення до суду за судовим захистом.

Подання завідомо безпідставного позову означає, що позивач завчасно (заздалегідь наперед) усвідомлював безпідставність свого позову та всупереч інтересам правосуддя, а також завдання господарського судочинства, звернувся з таким позовом.

Про цілеспрямований характер зловживання своїми процесуальними правами, а також завчасне усвідомлення безпідставності позову можуть свідчити дії позивача, які за своєю суттю та наслідками суперечать одна одній.

У справі № 910/1027/19 позивач вказує на наявність підстав для розірвання Договору та припинення застави, а саме - недотримання сторонами вимог частини 1 статті 206 Цивільного кодексу України, внаслідок відсутності у банка права отримувати в забезпечення рефінансування рухомого майна позивача.

При цьому, відповідно до частини третьої статті 653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку. зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Тобто, вимога Комбінату про розірвання Договору застави свідчить про безумовне визнання позивачем його правомірності та дійсності, адже в розумінні частини другої статті 653 ЦК України зобов'язання за таким договором будуть припинені виключно з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Однак, не зважаючи на це, Комбінат звернувся до Господарського суду міста Києва із новими позовними вимогами про визнання Договору застави недійсним у справі № 910/1027/19, які в результаті реалізації призводять до інших правових наслідків.

Так, відповідно до частини 1 статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Тобто, неможливо розірвати з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду той договір, що за рішенням суду визнаний недійсним з моменту його вчинення.

Крім того, спір про недійсність Договору застави у даній справі, ініційований позивачем, носить вочевидь штучний характер, оскільки питання правомірності договору підлягає обов'язковому дослідженню судами при вирішенні господарських справ № 910/15364/17 та № 904/2376/18 в силу статтей 209 та 210 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене, дії Комбінату щодо звернення до суду з позовом у даній справі розцінюються судом як зловживанням процесуальними правами, що полягає у поданні завідомо безпідставного позову у спорі, який має очевидно штучний характер.

Відповідно до частин 3 та 4 статті 43 Господарського процесуального кодексу України якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

Отже, зловживанням процесуальними правами, що полягає у поданні завідомо безпідставного позову у спорі, який має очевидно штучний характер є окремою підставою для залишення без розгляду позовної заяви відповідно до частини 3 статті 43 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, у поведінці позивача щодо неявки в судові засідання суд також вбачає зловживання процесуальними правами, направлене на свідоме та безпідставне затягування розгляду справи, з огляду на наступне.

Представники позивача в підготовчі засідання 14.03.2019 та 27.04.2019 не прибули. Про причини неявки в засідання 14.03.2019 позивач суд повідомив та направив до суду клопотання про відкладення розгляду справи, яке було задоволено судом. Щодо причин повторної неявки представників в судове засідання позивач суду відомостей не надав.

Зважаючи на викладене вище, суд дійшов висновку про залишення без розгляду позовної заяви Комбінату у справі № 910/1027/19 на підставі частини 3 статті 43 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з приписами статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" та статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Усталеною практикою Європейського суду з прав людини унормовано, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України").

Згідно з частинами першою та другою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини першої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Наведені норми свідчать про те, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Проте, слід враховувати, що будь-яке суб'єктивне право має межі, оскільки суб'єктивне право є міра свободи, міра можливої поведінки правомочної особи в правовідносинах.

Так, господарське процесуальне законодавство містить застереження щодо заборони учасникам судового процесу зловживати наданими їм процесуальними правами.

Зловживання процесуальними правами - це особливий вид юридично значущої поведінки, яка полягає у діях (бездіяльності) учасника процесу, що суперечать завданням господарського судочинства.

У даному випадку визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами, у розумінні статті 43 Господарського процесуального кодексу України та залишення позовної заяви без розгляду не є обмеженням доступу до правосуддя, оскільки провадження у даній справі було відкрито, однак в процесі дослідження всіх обставин у сукупності встановлено беззаперечні та вагомі ознаки безпідставності позову, які Комбінат усвідомлювало, подаючи позовну заяву до суду.

Крім того, Комбінат не позбавлений можливості реалізувати своє право на судовий захист шляхом доведення власної правової позиції у справах № 910/15364/17 та № 904/2376/18, в яких досліджуються питання правомірності Договору застави.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах "Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands" від 27.10.1993 (пункт 33) та "Ankerl v. Switzerland" від 23.10.1996 (пункт 38) встановлено, що принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони. Рівність засобів включає: розумну можливість представляти справу в умовах, що не ставлять одну сторону в суттєво менш сприятливе ніж іншу сторону; фактичну змагальність; процесуальну рівність; дослідження доказів, законність методів одержання доказів; мотивування рішень.

Крім того, принцип змагальності тісно пов'язаний з принципом рівності, тоді як рівноправність сторін - один із необхідних елементів принципу змагальності "без якого змагальність як принцип не існує". Рівноправність сторін є суттю змагальності, бо тільки через рівні можливості сторін можлива реалізація принципу змагальності.

Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (стаття 15 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, суд у своїй діяльності має забезпечувати непорушність балансу інтересів сторін, їх рівності та змагальності, зокрема, шляхом запобігання зловживання процесуальними правами окремими учасниками судового процесу.

Крім того слід зазначити, що визнання дій позивача щодо подачі завідомо безпідставного позову у даній справі зловживанням процесуальними правами та залишення позовної заяви без розгляду не є обмеженням доступу до правосуддя.

Керуючись статтями 8, 42, 43, 119, 185, 234 Господарського процесуального кодексу України, Господарського суду міста Києва

УХВАЛИВ:

1. Позовну заяву Акціонерного товариства "Покровський гірничо-збагачувальний комбінат" до Національного банку України за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" про визнання недійсним Договору застави № 34 від 24.03.2015, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. та зареєстрованого 24.03.2009 в реєстрі за № 642 залишити без розгляду.

2. Ухвала набирає законної сили 27.03.2019 та може бути оскаржена в порядку, передбаченому статтями 253-259 Господарського процесуального кодексу України в частині пункту 2.

Повна ухвала складена 01.04.2019.

СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ