Рішення № 80858289, 02.04.2019, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

02.04.2019 м.Харків Справа № 905/106/19

Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О., при секретарі судового засідання Григор’євій М.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м.Київ,

до відповідача: Комунального комерційного підприємства Донецької міської ради “Донецькміськтепломережа”, м.Донецьк,

про стягнення 139844433,77 грн.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довір. №14-162 від 30.08.18р., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №4844 від 28.02.12р.

від відповідача: не з’явився

Суть спору:

Позивач, Публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м.Київ, звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Комунального комерційного підприємства Донецької міської ради “Донецькміськтепломережа”, м.Донецьк, про стягнення 139844433,77 грн., у тому числі: основний борг у сумі 67789263,66 грн., пеня у сумі 19584596,72 грн., три проценти річних у сумі 5967313,03 грн., інфляційні витрати у сумі 46503260,36 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу №1345/15-БО-7 від 29.12.2014р. в частині повної та своєчасної оплати вартості переданого позивачем (продавцем) природного газу.

В якості правової підстави позову позивач посилається, зокрема, на положення ст.ст.11-16, 258, 509, 525, 526, 530, 549, 610-612, 625, 629, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст.20, 173-175, 193, 216-218, 230, 231, 264-265 Господарського кодексу України.

Автоматичним розподілом автоматизованої системи документообігу господарського суду Донецької області сформовано судову справу, якій присвоєно єдиний унікальний номер судової справи №905/106/19.

Ухвалою господарського суду від 21.01.19р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №905/106/19; дану справу визначено розглядати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 19.02.19р.

Ухвалою господарського суду від 19.02.19р. відкладено підготовче засідання на 13.03.2019р.

Ухвалою господарського суду від 13.03.19р. закрито підготовче провадження у справі №905/106/19; призначено справу до судового розгляду по суті на 02.04.2019р.

За даними отриманого витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань №1005182498 від 28.03.2019р., встановлено зміну найменування підприємства позивача, яким на теперішній час є "Акціонерне Товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, та вказано організаційно-правову форму - "приватне акціонерне товариство".

Разом з цим, у розумінні ст.5 Закону України "Про акціонерні товариства", зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням.

Відтак, зміна найменування юридичної особи не має наслідком процесуальну дію, передбачену ст.52 Господарського процесуального кодексу України, але враховується у подальшому.

У судове засідання 02.04.2019р. представник позивача з’явився та наполягав на задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

У судові засідання представник відповідача не з’явився; про місце, час та дату слухання справи відповідач був повідомлений належним чином шляхом розміщення відповідної інформації на сторінці господарського суду Донецької області (у розділі “Інше. Повідомлення для учасників судового процесу, які знаходяться в зоні проведення антитерористичної операції.”) офіційного веб-порталу “Судова влада України” в мережі Інтернет (https://dn.arbitr.gov.ua/sud5006/).

Про поважність причин неявки суд не повідомлено, відзив на позов та документи, що підтверджують заперечення проти позову до суду не надані.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов’язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.2 ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи, що відповідач протягом розгляду справи у судові засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, суд вважає за необхідне розглянути спір по суті за наявними матеріалами.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

29.12.14р. між Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (нині - Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, далі - постачальник) та Комунальним комерційним підприємством Донецької міської ради “Донецькміськтепломережа” (покупець) укладено договір №1345/15-БО-7 купівлі-продажу природного газу.

Відповідно до п.1.1 договору, продавець зобов’язується передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією “Нафтогаз України” за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а Покупець зобов’язався прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору.

Відповідно до п.1.2 договору, газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями.

Згідно п.2.1 договору, продавець передає покупцеві з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року газ обсягом до 58350 тис. куб.м., у тому числі по місяцях кварталів (тис.куб.м.): січень – 12000, лютий – 11000, березень – 9500, квітень – 4000, травень – 700, червень – 450, липень – 400, серпень – 400, вересень – 400, жовтень – 2500, листопад – 6800, грудень – 10200.

При цьому, сторони домовились про можливу зміну планового обсягу передачі газу протягом місяця продажу відповідно до встановленого порядку, а також дозволене відхилення місячного обсягу переданого газу в розмірі +-5% від узгодженого планованого обсягу продажу газу без коригування планованого обсягу (п.п.2.1.1, 2.1.2 договору).

Відповідно до п.3.3 договору, приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

За умовою п.3.4 договору, акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Ціна (граничний рівень ціни) на газ і тарифи на його транспортування установлюються уповноваженим державною владою України органом (п.5.1 договору).

Відповідно до п.5.2. договору до сплати за 1000 куб.м. природного газу – 6384,70 грн., крім того ПДВ 20% - 1276,94 грн., а всього з ПДВ – 7661,64 грн.

Загальна сума вартості природного газу за договором складається із сум вартості місячних поставок газу (п.5.5 договору).

Пунктом 6.1 договору, визначено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2015 року, а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення (розділ 11 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, поставка газу за договором №1345/15-БО-7 від 29.12.2014р. була здійснення позивачем згідно акту приймання-передачі природного газу №б/н від 31.01.2015р. на суму 67789263,66 грн.

Наданий суду акт приймання-передачі природного газу від 31.01.15р. підписаний представниками обох сторін договору та скріплений печатками юридичних осіб.

Таким чином, позивачем поставлено, а відповідачем отримано природний газ за січень 2015р. на суму 67789263,66 грн.

Доказів наявності заперечень щодо кількості поставленого природного газу, а також порядку поставки та інших зауважень суду не представлено.

За твердженнями позивача, відповідач в порушення умов договору №1345/15-БО-7 від 29.12.2014р. зобов’язання щодо оплати поставленого газу не виконав.

Отже, за відповідачем рахується заборгованість за вищезазначеним договором за зобов’язанням січня 2015р. в розмірі 67789263,66 грн.

Крім суми основного боргу, позивачем на підставі ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України нараховані та пред’явлені до стягнення 3% річних у розмірі 5967313,03 грн., інфляційні витрати у сумі 46503260,36 грн. та на підставі п.7.2 договору пеня у розмірі 19584596,72 грн.

Надаючи правову кваліфікацію вказаним обставинам суд виходить з наступного.

Статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З огляду на приписи ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.525, 615 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Із зазначеною нормою кореспондується й ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, відповідно до якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Разом з тим, ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо в зобов’язанні встановлений строк (дата) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (дату).

Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).

Як було зазначено вище, п.6.1 договору визначено умови оплати, як такі, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Приймаючи до уваги дату поставки природного газу та викладені умови оплати, остаточний розрахунок за січень 2015р. повинен бути здійснений не пізніше 14.02.2015р.

Разом з тим, зважаючи на дані, які містить сальдо та витяг по операціям щодо ККП “Донецькміськтепломережа” з 01.01.2015р. по 31.12.2017р., відповідачем не здійснено жодної оплати за цим зобов’язанням.

Отже, як вбачається з фактичних обставин справи, в порушення статей 525 та 526 Цивільного кодексу України, які передбачають, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, причому одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається, грошове зобов’язання Покупця перед Продавцем природного газу поставленого у січні 2015р. у сумі 67789263,66 грн. у встановлені договором строки, як і на час розгляду справи, не виконано.

Дані обставини у порядку встановленому Господарським процесуальним кодексом України не спростовано, протилежного з матеріалів справи не вбачається.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення заборгованості за поставлений газ у січні 2015р. відповідно до договору №1345/15-БО-7 від 29.12.2014р. обґрунтовані та належним чином доведені, отже підлягають задоволенню у повному обсязі, а саме в сумі 67789263,66 грн.

Прострочення відповідачем грошового зобов’язання на підставі статті 625 Цивільного кодексу України тягне за собою обов’язок сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми за весь час несвоєчасного виконання обов’язку щодо сплати відповідних сум, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України нараховано та пред’явлено до стягнення 3% річних (нарахування здійснено на суму 67789263,66 грн. за період з 17.02.2015р. по 23.01.2018р.) в розмірі 5967313,03 грн. та інфляційні (нарахування здійснено на суму 67789263,66 грн. за період з 03.2015р. по 12.2017р.) в розмірі 46503260,36 грн.

Судом перевірено розрахунок вказаних 3% річних та встановлено їх дійсний розмір у сумі 5967312,44 грн.

З огляду на таке, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних частково у сумі 5967312,44 грн.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.18р. у справу №910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

За приписами ч.2 п.3.1 п.3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” №14 від 17.12.2013р. (зі змінами та доповненнями) інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений відповідною Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, з викладеного слідує, базою для нарахування є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями та яка є існуючою на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні є прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція, дефляція.

Перевіривши розрахунок інфляційних витрат, суд дійшов висновку, що позивачем вірно визначений період для їх нарахування, наданий розрахунок є арифметично вірним.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних витрат підлягають задоволенню у розмірі 46503260,36 грн.

Розрахунок 3% річних та інфляційних витрат судом здійснено за допомогою програмного забезпечення “Ліга Закон”.

Крім 3% річних та інфляційних нарахувань, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 19584596,72 грн. (нарахування здійснено на суму 67789263,66 грн. за період з 17.02.2015р. по 16.08.2015р.).

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Водночас, порушення зобов’язано є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За вимогами ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді сплати неустойки. Договірна неустойка встановлюється за згодою сторін, тобто її розмір та умови застосування визначаються виключно на їх власний розсуд.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (ч.1 ст.230 Господарського кодексу України).

У відповідності до норм ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Відповідно до ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання зобов’язання.

Приписами ч.1 ст.230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Відповідно до п.7.2 договору у разі невиконання Покупцем умов п.6.1 договору, він зобов’язується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Разом з цим, Законом України “Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси” №85-VІІІ від 13.01.2015р. встановлено мораторій на час, визначений у статті 1 цього Закону, на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами - виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції.

Метою цього Закону є встановлення додаткових гарантій щодо захисту житлових та майнових прав громадян, які проживають на територіях, де проводиться антитерористична операція, та громадян, які тимчасово переселені в інші населені пункти України з територій, на яких проводиться антитерористична операція (ст.1 Закону).

Сферою застосування даного нормативного акту є суб’єктний та об’єктний склад, географічне (територіальне) його розповсюдження.

За визначеннями Закону України “Про житлово-комунальні послуги” (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги.

Як слідує з фактичних обставин справи, місцем проведення господарської діяльності відповідача є м.Донецьк, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України №1053-р від 30.10.2014р. “Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція” (у певний час його дії) віднесено до району проведення антитерористичної операції.

Виходячи з інформації про юридичну особу відповідача, яку містить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1004874313 від 17.01.2019р., діяльністю останнього є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря.

Отже, Комунальне комерційне підприємство Донецької міської ради “Донецькміськтепломережа” - підприємство – виконавець/виробник житлово-комунальних послуг, які надає на території проведення антитерористичної операції, з огляду на що є суб’єктом, на якого розповсюджуються вищенаведені приписи ч.2 ст.2 Закону України “Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси” №85-VІІІ від 13.01.2015р.

В свою чергу, за видом господарської діяльності, Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” є енергопостачальною компанією, враховуючи те, що природний газ є енергетичним ресурсом, гарантованим постачальником якого є підприємство позивача, згідно з п.1 постанови Кабінету Міністрів України “Про визначення гарантованих постачальників природного газу” №705 від 25.07.2012р.

Відтак, у спірних господарських правовідносинах між позивачем та відповідачем встановлено мораторій на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій на період проведення антитерористичної операції.

Аналогічна правова позиція викладена також у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.01.2019р. у справі №913/66/18.

Закон України “Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси” №85-VІІІ прийнято 13.01.2015р.

Статтею 3 цього Закону передбачено набрання ним чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Офіційне опублікування відбулось у офіційному виданні газета “Голос України” №21 від 06.02.2015р.

Отже, початком строку дії означеного нормативного акту є 07.02.2015р.

Таким чином, мораторій на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій на період проведення антитерористичної операції встановлено з 07.02.2015р. На попередні періоди положення вказаного акту не розповсюджуються в силу приписів ст.58 Конституції України.

Виходячи з наведеного, нарахування пені за спірним договором не здійснюється з 07.02.2015р.

Враховуючи вищевикладене, поширення приписів ч.2 ст.2 Закону України №85-VIII від 13.01.2015р. на правовідносини сторін, позовні вимоги Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” у частині стягнення з Комунального комерційного підприємства Донецької міської ради “Донецькміськтепломережа” пені у розмірі 19584596,72 грн., нарахованої за зобов’язанням січня 2015р. у період починаючи з 17.02.2015р. по 16.08.2015р., підлягають залишенню без задоволення.

Відповідно до ст.13Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статями 12, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

Позов Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м.Київ до Комунального комерційного підприємства Донецької міської ради “Донецькміськтепломережа”, м.Донецьк, про стягнення 139844433,77 грн., задовольнити частково.

Стягнути з Комунального комерційного підприємства Донецької міської ради “Донецькміськтепломережа” (вул.Постишева, буд.68, Ворошиловський район, м.Донецьк, Донецька область, 83001; ЄДРПОУ 33257089) на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (вул. Б. Хмельницького, буд. 6, м.Київ, 01601; код ЄДРПОУ 20077720) суму основного боргу у розмірі 67789263,66 грн., 3% річних в сумі 5967312,44 грн., інфляційні витрати у сумі 46503260,36 грн. та судовий збір в сумі 530333,88 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

В судовому засіданні 02.04.19р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 02.04.19р.

Суддя М.О. Лейба