Рішення № 80858281, 21.03.2019, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

21.03.2019 Справа № 905/453/18

Керівник Маріупольської місцевої прокуратури №1, м. Маріуполь в інтересах держави в особі:

Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (позивач), м. Костянтинівка

до відповідача-1: Ялтинської селищної ради Мангушського району Донецької області, смт. Ялта, Донецька область

до відповідача-2: фізичної особи-підприємця Балас Марини Василівни, смт. Ялта, Донецька область

про визнання незаконним п.1 рішення виконавчого комітету Ялтинської селищної ради, визнання недійсним договору на встановлення особистого строкового сервітуту, зобов'язання ФОП Балас М.В. звільнити земельну ділянку

Суддя Матюхін В.І.

Секретар судового засідання Гайдар М.А.

Представники:

прокуратури: Алекаєв Ю.В. - посвідчення;

позивача: не з'явився;

відповідача1: Мінаєва М.В. - за дов.;

відповідача2: Мошенець Д.В. - адвокат.

Керівник Маріупольської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Ялтинської селищної ради Мангушського району Донецької області, фізичної особи-підприємця Балас Марини Василівни про:

- визнання незаконним пункту 1 рішення виконавчого комітету Ялтинської селищної ради від 13.07.2016р. №50 «Про надання дозволу на розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності ФОП Балас Марини Василівни»;

- визнання недійсним договору на встановлення особистого строкового сервітуту, укладеного 14.04.2017р. між Ялтинською селищною радою та ФОП Балас Мариною Василівною;

- зобов'язання фізичну особу-підприємця Балас Марину Василівну звільнити земельну ділянку площею 0,0030га, вартістю 12 271,00грн., розташовану у смт. Ялта Мангушського району Донецької області по вул. Грецька (навпроти аптеки №11 ТОВ «Екоіллічпродукт»), привівши її у попередній стан.

В обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на те, що оспорюваним рішенням Ялтинської селищної ради всупереч чинному законодавству, зокрема нормам Земельного кодексу України, надано згоду фізичній особі-підприємцю Балас Марині Василівні на розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території смт. Ялта Мангушського району та згоду на укладання договору особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасових споруд терміном на 1 рік, у той час як земельний сервітут може бути встановлений для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом, тобто, для встановлення сервітуту принциповою є умова щодо неможливості задоволення потреби осіб у інший, ніж встановлення сервітуту, спосіб.

Як на підставу позовних вимог про визнання недійсним договору прокурор посилається на удаваність правочину (ст.235 Цивільного кодексу України) та те, що фактично між сторонами існують орендні правовідносини, а відтак, укладенням договору про встановлення земельного сервітуту порушені інтереси держави, оскільки для передачі земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності мають бути здійснені земельні торги та одержано рішення власника земельної ділянки, чого у дійсності зроблено не було.

Ухвалою від 12.03.2018 господарським судом відкрите провадження у справі і за клопотанням прокуратури вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження. Одночасно відповідачам був встановлений строк для подання заяви з запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, а саме - до 26.03.2018.

Відповідачі в установлений судом строк подали заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. В обґрунтування заперечень відповідачі посилались на складність спірних відносин (в позовній заяві об'єднані три вимоги), необхідність витребування та дослідження нових доказів, ймовірність залучення до розгляду справи спеціалістів, можливість проведення судової експертизи та необхідність виклику свідків. Також відповідачами подані відзиви на позов.

Ухвалою суду від 02.04.2018р.:

- задоволено клопотання відповідачів (здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі)

- замінено засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Ялтинська селищна рада позов не визнала з посиланням на наступне:

1) Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 р. за № 1330/20068, затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності (далі Порядок).

Відповідно до п. 1.1. Порядку цей Порядок визначає механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.

Згідно п. 1.3. Порядку тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (далі ТС) - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Відповідно до п.1.4. Порядку стаціонарна ТС - споруда, яка має закрите приміщення для тимчасового перебування людей і по зовнішньому контуру площу до 30 кв.м.

Згідно п.2.1. Порядку підставою для розміщення ТС є паспорт прив'язки ТС.

Вказаним нормативним актом регламентовано процедуру отримання паспорта прив'язки.

Так, згідно з п.2.2., 2.3. Порядку замовник, який має намір встановити ТС, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації із відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення ТС.

До заяви додаються:

- графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування ТС, виконані замовником у довільній формі на топографо-геодезичній основі М 1:500 кресленнями контурів ТС з прив'язкою до місцевості;

- реквізити замовника (найменування, П.І.Б., адреса, контактна інформація).

Цей перелік документів є вичерпним,

Згідно п.2.6. Порядку для оформлення паспорта прив'язки замовник звертається до органу з питань містобудування та архітектури із додатковою заявою щодо оформлення паспорта прив'язки ТС, до якої додає:

- схему розміщення ТС (додаток 1);

- ескізи фасадів ТС у кольорі МІ: 50 (для стаціонарних ТС), які виготовляє суб'єкт господарювання, що має ліцензію на виконання проектних робіт, або архітектор, який має відповідний кваліфікаційний сертифікат (додаток 1);

- схему благоустрою прилеглої території, складену замовником або суб'єктом підприємницької діяльності, який має відповідну ліцензію, архітектором, який має відповідний кваліфікаційний сертифікат, відповідно до Закону України «Про благоустрій населених пунктів України»;

- технічні умови щодо інженерного забезпечення (за наявності), отримані замовником у балансоутримувача відповідних інженерних мереж.

Зазначені документи замовником отримуються самостійно.

Відповідно до п.2.13. Порядку при оформлені паспорта прив'язки ТС забороняється вимагати від замовника додаткові документи та отримання ним погоджень, непередбачених цим Порядком.

Згідно п.2.14. Порядку паспорт прив'язки ТС не надається за умов:?

- подання неповного пакета документів, визначених пунктом 2.6 цього Порядку;

- подання недостовірних відомостей, зазначених у пункті 2.6 цього Порядку.

Ненадання паспорта прив'язки з інших підстав не допускається.

Згідно з п.2.20., 2.23. Порядку встановлення ТС здійснюється відповідно до паспорта прив'язки.

Після розміщення ТС замовник подає до виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або відповідної районної державної адміністрації письмову заяву за формою, наведеною у додатку 2 до цього Порядку, у якій зазначає, що він виконав вимоги паспорта прив'язки.

Подання будь-яких інших документів, таких як договір оренди земельної ділянки діючим законодавством не передбачено. До такої ж думки дійшов і Херсонський окружний адміністративний суд у своїй постанові від 06.03.2015 р. за адміністративною справою № 821/7/15-а. Суд також зазначив, що нормативними актами не передбачено обов'язкове оформлення права користування земельною ділянкою для розміщення ТС, що випливає з юридичного характеру таких споруд, так як вони є тимчасовими. Більш того, вимагання від замовника таких документів (щодо користування земельною ділянкою) непередбачено законодавством.

Так, у своєму листі-роз'ясненні «Щодо порядку розміщення тимчасових споруд для підприємницької діяльності» від 21.02.2012 р. № 7/14-2737 Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України зазначило, стосовно додатка 1 Порядку, який передбачає надання інформації щодо площі земельної ділянки згідно з документами землекористування, така інформація наводиться у випадках, коли заявник вже є власником земельної ділянки і має намір розмістити тимчасову споруду саме на цій земельній ділянці. У інших випадках надання такої інформації не є обов'язковим.

На підставі вказаних норм селищна рада зробила висновки:

1. Розміщення тимчасової споруди здійснюється на підставі одного документа - паспорта прив'язки ТС.

2. Паспорт прив'язки ТС видається на підставі певних документів, перелік яких є вичерпним, та до яких документ на право користування земельною ділянкою не відноситься.

Таким чином, для розміщення тимчасової споруди законодавством не передбачено передання земельної ділянки у власність чи у користування (оренду). Споруда є саме тимчасовою, виготовляється з полегшених матеріалів, без фундаменту. ФОП Балас М.В. має відповідний паспорт прив'язки ТС, який, як вказано вище, є єдиним належним документом для розміщення ТС для здійснення підприємницької діяльності. Законність видачі паспорта прив'язки ТС позивачем не оскаржується. Тобто, вказаний паспорт прив'язки ТС є чинним, та виданим відповідно до законодавства.?

Вказівка у позові на те, що перш ніж оформлювати паспорт прив'язки ТС, суб'єкт господарювання має отримати документи на землекористування, є домислами позивача, оскільки, як було вказано вище, Порядком це не передбачено. Як було вказано вище, перелік документів, що подаються для видачі паспорта прив'язки ТС є вичерпним.

2) У позові прокурор посилається на положення ст.212 ЗК України як на підставу для задоволення однієї з позовних вимог щодо звільнення земельної ділянки.

Так, відповідно до ст.212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Проте, земельна ділянка, яка розташована під тимчасовою спорудою ФОП Балас М.В. не є самовільно зайнятою земельною ділянкою. На ній знаходиться тимчасова споруда, яка розміщена на ній відповідно до законодавства, а саме на підставі паспорту прив'язки ТС. Цей паспорт прив'язки ТС є чинним, виданий відповідно до законодавства, та ніким не оскаржується.

Згідно ч.1 ст.1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», на яку також посилається прокурор як на підставу позову, самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Такий виняток передбачено Порядком розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, коли для розміщення тимчасової споруди не вимагається оформлення договору оренди земельної ділянки чи передачі її у власність. Тому, жодних підстав для визнання незаконним п.1 рішення виконавчого комітету Ялтинської селищної ради від 13.07.2016 року № 50, яким надано дозвіл ФОП Балас М.В. на розміщення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності, не мається.

ФОП Балас М.В. виконала усі вимоги, встановлені Порядком розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, оформила паспорт прив'язки тимчасової споруди. Тому будь-яких законних підстав для відмови у наданні дозволу ФОП Балас М.В. у розміщенні тимчасової споруди у виконавчого комітету не було. Як неодноразово вказано вище, законодавством не передбачено оформлення договорів користування (оренди) земельних ділянок, на яких знаходяться тимчасові споруди.

3) Не підлягає задоволенню вимога прокурора щодо звільнення земельної ділянки.

Фізична особа-підприємець Балас Марина Василівна відзивом не погодилась з усіма обставинами та доводами, що містяться у позові та зазначила, що за своєю правовою сутністю сервітутне користування відрізняється від користування на правах оренди, а тому право оренди і право сервітуту не можна ототожнювати.

Договір земельного сервітуту за своєю природою, відповідно до чинного земельного законодавства, не є і не може бути прирівняним до договору оренди землі. До договору земельного сервітуту не може застосовуватись порядок укладення договору оренди землі, не може застосовуватись норма щодо обов'язкового проведення земельних торгів, оскільки порядок встановлення земельних сервітутів (стаття 100 ЗК України) земельних торгів не передбачає. Чинним законодавством не передбачено складення акту приймання-передачі земельної ділянки (як додаток до договору), на якій встановлено сервітут.

Передбачене ЗК України право власників або землекористувачів земельних ділянок на встановлення таких земельних сервітутів право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм), використане ФОП Балас М. В. з дотриманням норм чинного законодавства.

Розміщення тимчасової споруди (малої архітектурної форми) на частині земельної ділянки при наявності відповідного паспорту прив'язки та укладення відповідного строкового оплатного договору сервітуту з відповідним органом місцевого самоврядування є законним та обґрунтованим. ФОП Балас М. В. було отримано паспорт прив'язки (міститься у матеріалах справи), і його наявність на вищевказаний об'єкт є обставиною, яка унеможливлює задоволення вимоги позивача щодо звільнення земельної ділянки.

Відповідно до норм ЗК України, ЦК України та Закону України «Про оренду землі» необхідно зробити висновок, що кадастровий номер є обов'язковою істотною умовою, а його відсутність перешкоджає укладенню договору оренди земельною ділянки, а отже і перешкоджає проведенню земельних торгів щодо будь-якої земельної ділянки. Оскільки у земельної ділянки, договір сервітуту щодо частини якої встановлено ФОП Балас М. В., відсутній кадастровий номер, а отже проведення будь-якого аукціону та укладення будь-якого договору оренди є неможливим. В свою чергу, відсутність кадастрового номеру не перешкоджає здійснити встановлення тимчасового оплатного сервітуту для осіб, адже кадастровий номер не є істотною умовою для встановлення сервітуту шляхом укладення договору з власником. Тому, зважаючи на ці обставини, дії Ялтинської селищної ради та ФОП Балас М.В. відповідають закону та обставинам, за яких було прийнято вищевказане рішення та укладено договір. У зв'язку із неможливістю провести земельні торги та укласти відповідний договір оренди землі, сторонами і був обраний спосіб, пов'язаний із встановленням земельного сервітуту.

У позові зазначено, що внаслідок укладення договору сервітуту, було порушено права держави у сфері земельних відносин та спричинено збитки державі. У п. 3.1. Договору сервітуту передбачено, що плата за договором вноситься сервітуарієм у грошовій формі у розмірі 4500,00 грн. на рік. В свою чергу, позивачем зазначено, що за розрахунком вартість земельної ділянки складає 11 271,00 грн. (формула розрахунку - 30 м2 х 150, 28 грн. х 2, 5). Рішенням Ялтинської селищної ради встановлено процентну ставку - 3% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки для визначення щорічної орендної плати за землю користувачами за договорами оренди земельних ділянок на території смт Ялта. Таким чином, 3 % від нормативно-грошової оцінки - 11 271, 00 грн. становить 338,13 грн. на рік. Тому, здійснення оплати за Договором сервітуту у розмірі 4500, 00 грн. (замість 338, 13 грн.) жодним чином не порушує права держави та не завдає збитків територіальній громаді, а тому доводи є необґрунтованими та безпідставними.

Позивачем недоведено факт, що сторони уклали договір для приховання іншого договору, а у сторін не було умислу на вчинення таких дій. Таким чином, фізична особа-підприємець Балас М. В. діяла виключно в межах чинного законодавства при укладенні вищевказаного спірного договору, а тому не має підстав для визнання його недійсним.

10.05.2018р. представник ФОП Балас Марини Василівни через канцелярію надав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду з посиланням на неявку в засідання позивача, яке під час засідання просив не розглядати у зв'язку з явкою прокурора у підготовче засідання. Клопотання судом не могло бути задоволене і з огляду на те, що нез'явлення представника позивача не перешкоджає вирішенню спору.

Також представником ФОП Балас Марини Василівни заявлене клопотання про призначення комплексної судової земельно-технічної та оціночної експертизи. Розгляд клопотання у засіданні 10.05.2018р. було відкладено.

Ухвалою суду від 10.05.2018р.:

- подовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, до 02.07.2018 включно;

- відкладено підготовче засідання на 07.06.2018 року о 12:15 год.

Під час підготовчого засідання представник фізичної особи-підприємця заявив, шо Великою Палатою Верховного Суду розглядається справи № 905/1552/16, правовідносини по якій є подібними по даній справі.

Ухвалою господарського суду від 14.05.2018 провадження у справі було зупинене до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 905/1552/16.

03.01.2019р на адресу суду надійшло клопотання Маріупольської місцевої прокуратури №1 про поновлення провадження у справі. Клопотання обґрунтоване тим, що 12.06.2018 Великою Палатою Верховного Суду розглянуто справу №905/1552/16.

З огляду на той факт, що обставини, які зумовили зупинення провадження у справі, були усунуті, ухвалою від 14.01.2019 провадження у справі було поновлено, підготовче засідання призначене на 28.01.2019р. о 12 год. 00 хв.

24.01.2019р. на адресу суду надійшло клопотання відповідача 2 про колегіальний розгляд справи.

У задоволені клопотання, яке прокуратурою підтримане не було, з огляду на його необґрунтованість судом відмовлено. На думку суду клопотання фактично направлене на затягування розгляду справи.

У підготовчому провадженні представник ФОП Балас Марини Василівни не наполягав на задоволенні його клопотання про призначення комплексної судової земельно-технічної та оціночної експертизи і на думку суду воно не підлягало задоволенню, оскільки питання, які ставились у клопотанні, у більшій їх частині, зокрема щодо можливості встановлення земельного сервітуту, носили правовий характер, а визначення ринкової вартості спірної земельної ділянки і вартості права користування земельною ділянкою не впливало на розгляд справи по суті.

Ухвалою суду від 28.01.2019р. закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.02.2019 року о 10:00 год.

У засіданні 28.02.2019р. представник відповідача-2 заявив, що ним до канцелярії суду здані заява про поновлення процесуального строку для подання додаткових письмових пояснень та доказів по справі та додаткові письмові пояснення до відзиву на позовну заяву.

На час проведення засідання господарським судом здані відповідачем-2 до канцелярії суду документи отримані не були, у зв'язку з чим, а також з метою надання прокуратурі і сторонам часу для ознайомлення з наданими відповідачем-2 документами, розгляд справи був відкладений до 21.03.2019р.

28.02.2019 на адресу суду від відповідача-2, фізичної особи-підприємця Балас Марини Василівни надійшла заява.

В обґрунтування заяви про поновлення процесуального строку для подання додаткових письмових пояснень та доказів у справі відповідач посилається на те, що 19.02.2019 року між Ялтинською селищною радою і нею був укладений договір про пайову участь в утриманні об'єкта благоустрою №19/02/19/3, за умовами якого замовник (ФОП Балас М.В.) зобов'язується оплатити пайову участь в утриманні об'єкта благоустрою: інша територія загального користування, на території якого розташована тимчасова споруда - торгівельний павільйон, загальною площею 30 кв. м., що знаходиться за адресою: Донецька область. Мангушський район, селище міського типу Ялта (навпроти аптеки ТОВ «Екоіллічпродукт Азовфарм» №28 (колишня назва №11 ТОВ «Екоіллічпродукт»), паспорт прив'язки, реєстраційний номер 8 від 16.08.2016 року), власником якої є Замовник, а Виконавець (Ялтинська селищна рада) зобов'язується забезпечити належне утримання прилеглої до зазначеної споруди території.

12 червня 2018 року Постановою Великої Палати Верховного Суду у справі №905/1552/16 визначено правову позицію щодо порядкурозміщення тимчасових споруд - малих архітектурних форм. Так, судом зроблено правовий висновок, що за змістом статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», з урахуванням положень Законів України «Про благоустрій населених пунктів» і «Про місцеве самоврядування в Україні» та Порядку, отримання паспорта прив'язки тимчасової споруди на підставі відповідного рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на її розміщення, а також наявність належним чином укладеного договору щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою є підставою для встановлення такої тимчасової споруди.

Як зазначає відповідач, маючи паспорт прив'язки та договір щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою, нею на законних підставах розміщено тимчасову споруду - торгівельний павільйон.

Як вбачається зі змісту ч.8 ст.80 Господарського процесуального кодексу України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно приписів ст.119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого судом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.

Згідно приписів ст.177 Господарського процесуального кодексу України завданнями підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з'ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті. Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

Як зазначено в ч.1 ст.194 Господарського процесуального кодексу України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Таким чином, з огляду на те, що підготовче провадження у справі закрито ухвалою від 28.01.2019, а заява про поновлення процесуального строку для подання додаткових письмових пояснень та доказів у справі подана 28.02.2019, тобто вже після закриття підготовчого засідання у справі, господарський суд вважає, що заява про поновлення процесуального строку для подання додаткових письмових пояснень та доказів у справі подана поза межами стадії судового процесу, завданням якого є зібрання доказів по справі (подана до канцелярії суду в день початку розгляду справи по суті) і, як наслідок, задоволенню не підлягає.

При прийнятті судового рішення судом також врахована і та обставина, що справа знаходиться у провадженні майже рік, з моменту винесення Великою Палатою Верховного Суду постанови у справі №905/1552/16 пройшло більше 8 місяців і у сторін було достатньо часу для подання доказів по справі саме під час підготовчого провадження.

Ухвалою суду від 21.03.2019 в задоволенні заяви фізичної особи-підприємця Балас Марини Василівни про поновлення процесуального строку для подання додаткових письмових пояснень та доказів у справі відмовлено.

У судовому засіданні 21.03.2019 прокуратура підтримала позовні вимоги у повному обсязі.

Позивач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, не скористався своїм правом на участь у підготовчому і судовому засіданні, не висловив свого ставлення до вимог прокуратури (не підтримав його і не відмовився від позову).

Відповідачі позов не визнали, пославшись наявність паспорта прив'язки, який на їх думку є підставою для розміщення тимчасової споруди. Також на думку представника відповідача-2 прокуратура:

· не довела;

- у чому оспорюваним рішенням і правочином порушені інтереси держави;

- неналежного виконання позивачем своїх обов'язків і

· не зазначила підстав визнання угоди недійсною.

Під час розгляду справи по суті представником відповідача-2 заявлений відвід складу суду, який судом залишений без розгляду, оскільки він був заявлений з порушенням строку, встановленого ч.3 ст.38 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників прокуратури і відповідачів у відкритому судовому засіданні, господарський суд встановив:

16 серпня 2016 року районним архітектором Мангушської районної державної адміністрації на замовлення фізичної особи-підприємця Балас Марини Василівни було видано паспорт прив'язки тимчасової споруди торгівельного павільйону для провадження підприємницької діяльності (реєстраційний №8) за адресою: смт. Ялта Мангушського району Донецької області, вул. Грецька (навпроти аптеки №11 ТОВ «Екоіллічпродукт») зі строком дії до 16 серпня 2021 року.

Згідно схеми благоустрою земельної ділянки тимчасова споруда торгівельний павільйон має площу 30,0 кв.м. (6,00 х 5,00 м), розташовується на відповідній земельній ділянці по вул. Грецька в смт. Ялта Мангушського району Донецької області.

Рішенням виконавчого комітету Ялтинської селищної ради №50 від 13.07.2016р. «Про надання дозволу на розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності ФОП Балас М.В.» надано дозвіл на розміщення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності ФОП Балас Марині Василівні в смт. Ялта по вул. Грецька (напроти аптеки №11 ТОВ «Екоіллічпродукт» станом на час прийняття рішення) площею 30 кв.м., відповідно до комплексної схеми розміщення тимчасових споруд на території Ялтинської селищної ради в смт. Ялта по вулиці Грецька, затвердженої рішенням виконавчого комітету Ялтинської селищної ради від 13.07.2016 №44. За твердженням відповідача-2 на час розгляду справи аптека, напроти якої розміщена його тимчасова споруда є аптека ТОВ «Екоіллічпродукт Азовфарм» №28 (колишня назва №11 ТОВ «Екоіллічпродукт»).

14.04.2017р. між Ялтинською селищною радою та фізичною особою-підприємцем Балас Мариною Василівною укладено договір особистого строкового сервітуту для обслуговування тимчасової споруди, відповідно до п.1.1 якого предметом цього договору є особистий строковий сервітут на земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: 87450, смт. Ялта, вул. Грецька (напроти аптеки №28 ТОВ «Екоіллічпродукт»), відповідно до комплексної схеми розміщення тимчасових споруд на території Ялтинської селищної ради в смт. Ялта по вул. Грецька, затвердженої рішенням виконавчого комітету Ялтинської селищної ради від 13.07.2016 №44 під №6 площею 30 кв.м. для розміщення тимчасової споруди для комерційного використання.

Відповідно до п.2.1 договору особистий строковий сервітут встановлюється строком на один рік до 14.04.2018.

Акт прийому-передачі земельної ділянки до договору особистого строкового сервітуту сторонами не складався.

Згідно інформації Відділу у Мангушському районі Головного Управління Держгеокадастру у Донецькій області № 475/106-17 від 26.12.2017, вартість 1 кв.м. землі для комерційних цілей по вулиці Грецька в смт. Ялта Мангушського району Донецької області станом на 2017 рік становить 150 грн. 28 коп. В зв'язку з викладеним, вартість земельної ділянки складає 11 271,00 гри. (30 м2 х 150,28 грн. х 2,5 (коефіцієнт для комерційних цілей)).

Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, 29.09.17 проведено перевірку з питань відповідності чинному земельному законодавству України рішень, прийнятих Ялтинською селищною радою Мангушського району Донецької області у період 2011 - 2017 роки. За результатами перевірки складено акт №140-2-ДК/439/АП/09/01/-17 від 29.09.2017 та встановлено, що договори особистого строкового сервітуту, укладені Ялтинською селищною радою, серед яких договір особистого строкового сервітуту для обслуговування тимчасової споруди між Ялтинською селищною радою та фізичною особою-підприємцем Балас Мариною Василівною від 14.04.2017, укладені в порушення вимог ст.ст.116, 123, 124, 134 Земельного кодексу України, ст.ст. 20, 50 Закону України «Про землеустрій».

За таких обставин і зважаючи на те, що:

· відповідно до ст.401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут);

· ч.2 ст.402 Цивільного кодексу України встановлено що земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки;

· ч.5 ст.403 Цивільного кодексу України передбачено, що «сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном»;

· згідно ч.1 ст.404 Цивільного кодексу України «право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо»;

· ч.2 ст.404 Цивільного кодексу України передбачено, що «особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту»;

· відповідно до ст.98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками);

· відповідно до ст.100 Земельного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут),

господарський суд:

1) дійшов до висновку, що чинним законодавством не встановлено виключного права землекористувачів або землевласників на одержання (встановлення) земельного сервітуту, але з огляду на те, що:

- земельний сервітут - це право користування чужою земельною ділянкою, належне певній особі або необмеженому колу осіб;

- земельний сервітут може бути встановлений для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом, тобто, для встановлення сервітуту принциповою є умова щодо неможливості задоволення потреби осіб у інший, ніж встановлення сервітуту, спосіб;

- сервітут, у тому числі і земельний, не може позбавляти власника майна (землі), щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном (землею);

- володілець земельним сервітутом має право вимагати від власника (володільця) земельної ділянки надання такого сервітуту (права користування земельною ділянкою),

2) вважає, що будь-яких підстав для визнання між відповідачами прав на встановлення земельного сервітуту не існувало і відповідачі, уклавши оспорюваний договір про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку комунальної власності територіальної громади:

- позбавили власника землі і громаду селища права володіння і користування нею на весь час строку дії договору, що не відповідає вимогам ч.5 ст.403 Цивільного кодексу України;

- фактично вчинили (оформили, приховали) інший правочин, а саме - відносини (договір) оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності і для передачі в оренду якої мали бути здійснені земельні торги (ст.124 Земельного кодексу України).

Відповідно до ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 ст.235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Відповідно до ч.2 ст.235 Цивільного кодексу України у разі, якщо буде встановлено, що правочин вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Частиною 1 ст.215 Цивільного кодексу України передбачено, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1 ст.203 цього Кодексу, є підставою для визнання правочину недійсним. При цьому, за змістом ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актами цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ст.93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст.124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Згідно ст.792 Цивільного кодексу України, ст.13 Закону України «Про оренду землі» за договором оренди земельної ділянки орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк.

З викладеного вбачається, що спірну земельну ділянку надано у строкове користування без дотримання встановленої процедури та підстав, визначених чинним законодавством, зокрема поза процедурою торгів, за відсутності відповідного рішення власника земельної ділянки.

Таким чином, договір про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку комунальної власності територіальної громади смт. Ялта суперечить вищенаведеним вимогам законодавства та підлягає визнанню недійсним відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України.

Оспорюваним прокуратурою рішенням виконавчого комітету Ялтинської селищної ради наданий дозвіл на розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, проте не говориться про укладення з відповідачем-2 договору особистого строкового сервітуту на розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності чи виділення земельної ділянки на території смт. Ялта, а тому, на думку суду, рішення виконавчого комітету Ялтинської селищної ради №50 від 13.07.2016р. «Про надання дозволу на розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності ФОП Балас М.В.» і укладений 14.04.2017р. між Ялтинською селищною радою та фізичною особою-підприємцем Балас Мариною Василівною договір особистого строкового сервітуту між собою не пов'язані, у зв'язку з чим вимога прокуратури про визнання незаконним пункту 1 рішення виконавчого комітету Ялтинської селищної ради від 13.07.2016р. №50 «Про надання дозволу на розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності ФОП Балас Марини Василівни» задоволенню не підлягає.

При прийнятті рішення судом враховані і наступні обставини.

Відповідно до приписів ст.122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Тобто, потреба підприємця в отриманні земельної ділянки мала вирішитися шляхом прийняття міською радою рішення про надання земельної ділянки в користування (оренду), в порядку визначеному Цивільним і Земельним кодексами України, Законом України «Про оренду земель».

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

У відповідності до ст.12 Земельного кодексу України, п.34 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільська, селищна, міська рада здійснює передачу у власність або надання у користування земельних ділянок виключно відповідно до закону та в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Статтями 123, 124, 134, 135 Земельного кодексу України визначено порядок передачі в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній чи комунальній власності, права на які підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах).

А, отже, враховуючи вищезазначене, за відсутності у фізичної особи-підприємця права на земельний сервітут (особистий строковий земельний сервітут), селищна рада мала можливість і повинна була розпорядитися вказаною земельною ділянкою шляхом передачі в оренду.

Укладенням оспорюваного договору порушено інтереси держави у сфері земельних відносин, відповідачами застосовано невірний механізм надання та одержання у користування земельної ділянки, відносини оформлено без дотримання як чинного законодавства, так і законодавчих засад рівності прав громадян і юридичних осіб, і як наслідок, позов щодо визнання недійсним договору на встановлення особистого строкового сервітуту є обґрунтованим і підлягає задоволенню.

Заперечення відповідачів є безпідставними, так як:

- недотримання відповідачами встановленої чинним законодавством процедури передачі земельної ділянки у платне володіння та користування порушує інтереси держави;

- ст.ст.3 і 6 Цивільного кодексу України закріплений принцип свободи договору і передбачено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства і мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами та можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, але відповідно до чинного законодавства сервітут, у тому числі і земельний, може бути встановлений щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом;

- ст.99 Земельного кодексу України в редакції Закону №191-VІІІ від 12.02.2015р. передбачено, що «власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення такого земельного сервітуту як право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм)» (п.в), але відповідачами не доведено, що фізична особа-підприємець була чи є власницею або користувачем земельної ділянки, розташованої поблизу тієї, відносно якої укладено договір на встановлення особистого строкового сервітуту.

Щодо повноважень прокуратури на подання позову судом враховане наступне:

- ч.3 ст.53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що «у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою»;

- приписами ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено: «Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу»;

- згідно ч.4 ст.53 Господарського процесуального кодексу України «прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу», тобто залишення позовної заяви без руху чи повернення позовної заяви, а не залишення позовної заяви без розгляду, що не одне і те ж;

- відповідно до ч.5 ст.55 Господарського процесуального кодексу України «відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті».

Заперечення відповідача-2 стосовно представництва прокурором інтересів держави не приймається судом до уваги, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

За змістом ч. 1 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді (ч.4 ст.23 ЗУ "Про прокуратуру").

Частиною 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст.174 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

Враховуючи, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2018 року у справі №822/238/15, адміністративне провадження №К/9901/53795/18 (ЄДРСРУ № 76701362) та від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

Звертаючись до суду з розглядуваним позовом прокурор зазначив про порушення відповідачами вимог Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, що є порушенням економічних інтересів держави внаслідок укладання незаконного правочину.

Підстави представництва прокурором інтересів держави з'ясовуються насамперед судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення прокурора.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

"Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Відповідно до ст.401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Ч.2 ст.402 Цивільного кодексу України встановлено що земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Ч.5 ст.403 Цивільного кодексу України передбачено, що «сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном».

Згідно ч.1 ст.404 Цивільного кодексу України «право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо».

Ч.2 ст.404 Цивільного кодексу України передбачено, що «особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту».

Відповідно до ст.98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Відповідно до ст.100 Земельного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут),

З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що сутність інтересів держави під час надання місцевими радами земельних ділянок у користування підприємцям полягає у дотриманні їх учасниками порядку та принципів, встановлених чинним законодавством, отже у разі порушення вимог Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, зокрема встановленої чинним законодавством процедури передачі земельної ділянки у платне володіння та користування, не вбачається можливим забезпечення ефективного та прозорого користування землею та створення конкурентного середовища у сфері земельних відносин.

Таким чином, приймаючи до уваги встановлення судом порушення відповідачами приписів чинного законодавства щодо землекористування, зокрема ст.ст.401-404 Цивільного кодексу України, ст.ст.98, 100 Земельного кодексу України, прокурором дотримано вимоги Закону України "Про прокуратуру", Господарського процесуального кодексу України при зверненні з позовом до суду за захистом інтересів держави.

Посилання відповідачів на необґрунтованість наявності порушених інтересів держави як на підставу для залишення позову без розгляду суд оцінює критично, оскільки визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, у разі вчинення договору з порушенням вимог закону, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони договору протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину.

Таким чином відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно вимог законодавства, а не в розрізі порушених прав чи законних інтересів.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом в Постанові від 14.08.2018р. у справі № 923/1032/17.

Щодо неналежного виконання позивачем своїх обов'язків, то суд констатує, що не реагування ним на допущені відповідачами вимог чинного законодавства під час укладення оспорюваного правочину, зокрема не звернення до суду з відповідним позовом, у тому числі після отримання повідомлення прокуратури про представництво інтересів держави, як раз і є не здійсненням або неналежним здійсненням органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом своїх відповідних повноважень.

Судові витрати в межах, встановлених законодавством, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи вищевикладене і керуючись ст.ст. 210, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017), господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним договір на встановлення особистого строкового сервітуту, укладений 14.04.2017р. між Ялтинською селищною радою та фізичною особою-підприємцем Балас Мариною Василівною.

Зобов'язати фізичну особу-підприємця Балас Марину Василівну (дата народження невідома, адреса місця проживання: 87450, Донецька область, Мангушський район, смт. Ялта, вул. Маяковського, б.35, ІПН НОМЕР_1)протягом 10 днів з дня набуття судовим рішенням законної сили звільнити земельну ділянку площею 0,0030га, вартістю 12 271,00грн., розташовану у смт. Ялта Мангушського району Донецької області по вул. Грецька (навпроти аптеки №11 ТОВ «Екоіллічпродукт»), привівши її у попередній стан.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Ялтинської селищної ради Мангушського району Донецької області (87450, Донецька область, Мангушський район, смт. Ялта, вул. Грецька, б.21, код ЄДРЮОФОПГФ 04341732) на користь прокуратури Донецької області (юридична адреса: 87500, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Університетська, 6, код ЄДРЮОФОПГФ - 25707002, банківські реквізити: розрахунковий рахунок № 35216066016251, Держказначейська служба України, МФО 820172, отримувач - прокуратура Донецької області) 1 762,00грн. на відшкодування витрат по оплаті судового збору.

Стягнути з фізичної особи-підприємця Балас Марини Василівни (дата народження невідома, адреса місця проживання: АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) на користь прокуратури Донецької області (юридична адреса: 87500, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Університетська, 6, код ЄДРЮОФОПГФ - 25707002, банківські реквізити: розрахунковий рахунок № 35216066016251, Держказначейська служба України, МФО 820172, отримувач - прокуратура Донецької області) 1 762,00грн. на відшкодування витрат по оплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається у порядку, передбаченому п.17.5 перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, протягом двадцяти днів з дня його проголошення (складення повного судового рішення).

Повний текст судового рішення складено 01.04.2019р.

Суддя В.І. Матюхін