Рішення № 80857979, 20.03.2019, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" березня 2019 р. Cправа № 902/611/18

Господарський суд Вінницької області у складі Нешик О.С., при секретарі судового засідання Шаравській Н.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЛС-ІНВЕСТ ВН", м. Вінниця

до ОСОБА_2, м. Роздільна Роздільнянського району Одеської області

до Державного реєстратора з державної реєстрації юридичних осіб підприємців відділу реєстрації юридичних осіб, м.Жмеринка Жмеринського району Вінницької області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка", смт. Браїлів Жмеринського району Вінницької області

про розірвання договору, скасування рішення загальних зборів та поновлення попереднього запису в реєстраційних документах.

Представники сторін правом участі в судовому засіданні не скористались.

В С Т А Н О В И В :

В провадженні Господарського суду Вінницької області перебуває справа №902/611/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЛС-ІНВЕСТ ВН" до ОСОБА_2, Державного реєстратора з державної реєстрації юридичних осіб підприємців відділу реєстрації юридичних осіб, Товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка" про розірвання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка" від 04.09.2015, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЛС-ІНВЕСТ ВН" та ОСОБА_2; про скасування рішення загальних зборів, оформленого протоколом від 04.09.2015 та поновлення попереднього запису в реєстраційних документах.

Ухвалою суду від 18.02.2019 по вказаній справі закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.03.2019.

11.03.2019 судом постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 19.03.2019.

Одночасно судом постановлено ухвалу, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЛС-ІНВЕСТ ВН" у частині вимог про поновлення попереднього запису в реєстраційних документах залишено без розгляду за заявою представника позивача.

Подальший розгляд справи по суті судом здійснюється в частині позовних вимог про розірвання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка" від 04.09.2015, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЛС-ІНВЕСТ ВН" та ОСОБА_2 та про скасування рішення загальних зборів, оформленого протоколом від 04.09.2015.

В судовому засіданні 19.03.2019 судом оголошувалась перерва до 20.03.2019.

Про перерву представники сторін були повідомлені під розпис 19.03.2019.

На визначену судом дату (20.03.2018) учасники судового процесу правом участі в судовому засіданні не скористалися, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Як зазначено в ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а відсутність належним чином повідомлених представників сторін істотним чином не впливає на таку кваліфікацію і не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази на засадах всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.

04.09.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЛС-ІНВЕСТ ВН" (надалі - позивач) та громадянкою ОСОБА_2 (надалі - відповідач 1) було укладено Договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка".

Згідно п.1.1. Договору позивач - ТОВ "ВЕЛЛС-ІНВЕСТ ВН", діючий як продавець, продав відповідачу 1 - ОСОБА_2, діючій як покупець, частку у розмірі 60% в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка" вартістю 537249,60 грн.

Відповідно до п.2.2.2. Договору купівлі-продажу, покупець зобов'язався сплатити продавцю суму в розмірі та терміни, визначені Договором.

В свою чергу, за умовами п. 2.1.1. Договору, продавець узяв на себе зобов'язання в день укладення даного договору вчинити всі необхідні дії, пов'язані із передачею документів для державної реєстрації статуту підприємства в новій редакції, в якому буде відображена передача покупцю частини частки в статутному капіталі підприємства (корпоративні права у розмірі 60 % статутного капіталу Товариства),

Згідно п. 3.1. Договору, право власності на частку 60% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка" виникає у покупця з моменту повного розрахунку та державної реєстрації змін до статуту.

Пунктом 4.1. Договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка" від 04.09.2015 визначено, що ціна частки - 60% розміру статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка" становить 537249,60 грн.

В пункті 4.2. Договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка" від 04.09.2015 сторони визначили, що оплата вартості частки продавцю здійснюється покупцем в наступному порядку: 537249,60 грн. покупець сплачує продавцю в день укладення договору. Оплата за частку здійснюється готівкою або на картковий рахунок продавця.

Пунктом 5.1. Договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка" від 04.09.2015 передбачено, що за настання обставин, зазначених у п. 3.1 даного договору, продавець втрачає усі права та обов'язки щодо відповідної частки підприємства, які були обумовлені його статусом як власника цієї частки підприємства.

В день укладення Договору, тобто 04.09.2015 відбулися Загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка", оформлені оскаржуваним протоколом № 7, з таким порядком денним:

"1. Про включення до складу засновників/учасників осіб, які придбали корпоративні права Товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка".

2. Про перерозподіл часток учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка".

3. Про внесення та затвердження змін до Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка".

Як вбачається з протоколу № 7 від 04.09.2015, по першому питанню порядку денного Загальні збори учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка" вирішили прийняти до складу учасників/засновників товариства осіб, які придбали корпоративні права Товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка" - ОСОБА_2 та наділити її повноваженнями учасників/засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка".

По другому питанню порядку денного Загальні збори учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка" вирішили перерозподілити частки учасників/засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка" наступним чином: Товариству з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЛС-ІНВЕСТ ВН" належить частка вартістю 358166,40 грн, що становить 40 % статутного капіталу Товариства; ОСОБА_2 належить частка 537249,60 грн, що становить 60 % статутного капіталу Товариства.

По третьому питанню порядку денного Загальні збори учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка" вирішили внести та затвердити зміни до статуту товариства з обмеженою відповідальності "Швейна фабрика "Браїлівчанка" шляхом викладу його в новій редакції.

Згідно п. 2.1. нової редакції статуту товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка", затвердженої Загальними зборами учасника Товариства з обмеженою відповідальності "Швейна фабрика "Браїлівчанка", двома учасниками товариства є дві особи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЛС-ІНВЕСТ ВН" і відповідач 1 - ОСОБА_2.

Згідно відтиску штампу у лівому верхньому куті титульної сторінки статуту, державну реєстрацію змін до установчих документів було проведено 09.09.2015 державним реєстратором Рудяк О.П.

Отже, звертаючись з даним позовом до суду, позивач посилається на те, що всупереч вищенаведеним умовам Договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі від 04.09.2015, відповідач 1 як покупець, не здійснив розрахунки з продавцем та не сплатив грошові кошти за придбану частку.

Враховуючи, що мало місце порушення зобов'язання відповідачем 1, і що з моменту укладення Договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка" від 04.09.2015 до моменту подання даного позову до суду ринкові умови істотно змінились, покупець втратив інтерес до виконання Договору та відмовляється від його виконання, позивач просив розірвати Договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі від 04.09.2015.

Натомість відповідач 1 у відзиві на позов зазначив, що вважає заявлений позов безпідставним та необґрунтованим, посилаючись на те, що за Договором купівлі-продажу частки Товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика Браїлівчанка" від 04.09.2015, продавець - Товариство з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЛС-ІНВЕСТ ВН", від імені якого діяла ОСОБА_4, продала покупцю ОСОБА_2 частку у розмірі 60% у статутному капіталі Товариства, що еквівалентно 537249,00 грн.

Згідно п. 4.2 вказаного договору покупець сплачує на користь продавця 537249,00 грн. в день укладання даного договору. Оплата вартості здійснюється готівкою або перерахування на картковий рахунок продавця.

Відповідач 1 вказав на те, що 09.05.2015 ОСОБА_5 разом з іншими позичальниками отримала від ОСОБА_2 в борг кошти у розмірі 600000,00 грн.. 31.07.2015 ОСОБА_5 разом з іншими позичальниками отримала від ОСОБА_2 в 600000,00 грн. Також 06.06.2015 був укладений договір застави транспортного засобу між ОСОБА_6 та ОСОБА_5. 01.08.2015 був укладений іпотечний договір між ОСОБА_6 та ТОВ "Швейна фабрика Браїлівчанка", відповідно до якого остання, з метою забезпечення виконання зобов'язань за договорами позики, передала в іпотеку виробничий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_2.

05.09.2018 були внесені зміни в іпотечний договір між ОСОБА_6 та ТОВ "Швейна фабрика "Браїлівчанка" в особі директора Колос І.С.

Відповідач 1 стверджує, що в день укладання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства, 04.09.2015 ОСОБА_5, яка являється власником 100% частки в Товаристві з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЛС-ІНВЕСТ ВН" - засновника на момент укладання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі 100% ТОВ "Швейна фабрика Браїлівчанка", отримала від ОСОБА_2 кошти у розмірі, визначеному договором, що потверджується діями засновника по переоформленню корпоративних прав в Товаристві, а саме, протоколом загальних зборів учасників №7 від 04.09.2015, з якого вбачається, що ОСОБА_2. голосувала за прийняття до складу учасників особи, яка придбала корпоративні права ТОВ "Швейна фабрика "Браїлівчанка" ОСОБА_2 та наділення її повноваженнями учасника Товариства. Також це підтверджується діями директора ТОВ "Швейна фабрика Браїлівчанка" щодо подання до державного реєстратора вcіх необхідних документів для проведення реєстрації змін до установчих документів проведеною державним реєстратором на підставі вказаного протоколу та інших необхідних для державної реєстрації документів.

За висновком відповідача 1, лише в зв'язку з неповерненням ОСОБА_4. коштів, отриманих від ОСОБА_2 за договорами позики, вчинення виконавчих написів нотаріусом, розглядом цивільних справ щодо стягнення з ОСОБА_5 та інших боржників за договорами про позики коштів, отриманих від ОСОБА_2, Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЛС-ІНВЕСТ ВН" (засновником якого являється ОСОБА_4.) подано даний позов з метою тиску на ОСОБА_2

Крім того, відповідач 1 доводить до відома суду, що на даний час триває досудове розслідування кримінального правопорушення №12017020010005498 за заявою ОСОБА_2 щодо підробки протоколу загальних зборів ТОВ "Швейна фабрика Браілівчанка" для отримання кредиту.

Одночасно відповідач 1 заявив про пропуск позивачем строків позовної давності на звернення до суду. Так, відповідач стверджує, що право на звернення до суду у позивача виникло 04.09.2015.

З опису та поштової квитанції про направлення матеріалів позовної заяви вбачається, що з позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЛС-ІНВЕСТ ВН" звернулось до господарського суду 06.09.2018, тобто через три роки та два дні.

Позивач у відповіді на відзив, що надійшла до суду 18.12.2018, щодо доводів вищенаведених доводів відповідача 1 вказав на відсутність правового зв'язку між договором договору купівлі-продажу частки від 04.05.2015 та договором позики. Посилання відповідача на пропуск строк позовної давності позивач вважає помилковими.

Третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка" у відзиві на позов, що надійшов до суду 09.01.2019, визнала такими, що відповідають дійсності твердження позивача про те, останній свої зобов'язання як продавця за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка" від 04.09.2015 виконав у повному обсязі та належним чином; позивач здійснив усі дії до того, щоб відповідач 1 ОСОБА_2 став учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка" з часткою статутного капіталу у розмірі 60%.

Третя особа зазначила про вірність доводів позивача про те, що як підтверджується протоколом загальних зборів учасника від 04.09.2005 та реєстрацією відповідача 1 ОСОБА_2 прийнято як учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка". В свою чергу, відповідач 1 ОСОБА_2 не виконав свої зобов'язання в частині оплати вартості частки. Щодо даного твердження позивача, то третя особа також визнала його таким, що відповідає дійсності. Зазначила, що невиконання відповідачем 1 зобов'язання з оплати придбаної частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка" підтверджується відсутністю як факту платежу, так і платіжних документів.

Докази того, що відповідач 1 здійснив фактичну оплату на виконання Договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка" від 04.09.2015 на час вирішення судом даного спору відсутні.

Третя особа вважає також правомірною і вимогу позивача про скасування рішення загальних зборів учасника про відчуження частки, оскільки, на її думку, без такого рішення не відбулися б відчуження частки у статутному капіталі згідно договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка" від 04.09.2015.

Оцінюючи правомірність заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

В силу положень статей 3 та 627 Цивільного кодексу України одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.

Цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором.

За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16 Цивільного кодексу України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Так, способом захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Згідно ст.509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Як встановлено судом та підтверджується зібраними у справі доказами Договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка" від 04.09.2015, укладений сторонами за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.

Матеріалами справи підтверджено, що в порушення його умов, відповідач 1 не здійснив оплату вартості придбаної частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка" продавцю в сумі 537249,60 грн. , а отже допустив порушення умов Договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка" від 04.09.2015.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

У відповідності до положень частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, котрі є загальними для розірвання договору, передбачають можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом.

За приписами цієї норми істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-75цс13.

Таким чином, чинне законодавство визначає, що підставою для розірвання договору у судовому порядку може бути доведений належними та допустимими доказами факт невиконання стороною зобов'язань за договором.

Розірванням договору є припинення договірного зобов'язання, тобто зникнення правового зв'язку між сторонами договірного зобов'язання на підставах, встановлених у законі або договорі, та припинення їхніх прав та обов'язків.

Однак, маючи відповідні юридичні та фактичні підстави для реалізації свого права на відмову від договору, позивач зобов'язаний одночасно дотримуватись і встановленого законом порядку реалізації свого права.

Частина третя статті 653 ЦК України, частина четверта статті 188 ГК України також зазначає, що договір може бути розірвано або за домовленістю сторін, або на вимогу однієї з сторін за рішенням суду.

Згідно з приписами ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Отже, право на подання позову про розірвання договору виникає у сторони в разі, коли у відповідь на пропозицію змінити чи розірвати договір надійшла відповідь із відмовою або не надійшло відповіді у 20-денний строк.

За змістом наведеної норми, розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути встановлені законом або безпосередньо в договорі.

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження так як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а у разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору, - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін. (ч. 4 ст.188 Господарського кодексу України).

Отже, за змістом наведеної норми, розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути встановлені законом або безпосередньо в договорі.

Однак, п. 8.1. оспорюваного договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка" від 04.09.2015 сторони передбачили, що зміна умов Договору або внесення доповнень до нього можливі тільки за згодою сторін.

Проте доказів надсилання позивачем відповідачу 1 пропозиції про розірвання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка" від 04.09.2015 суду не надано.

В силу ч. 3 ст.651 ЦК України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Суд враховує, що згідно з положеннями статті 188 Господарського кодексу України неодержання стороною у встановлений строк відповіді на пропозицію про зміну (розірвання) договору від другої сторони не має наслідком автоматичну зміну (розірвання) відповідного договору, а лише передбачає право передати спір на вирішення суду.

Таким чином, не отримавши від відповідача відповіді на пропозицію про дострокове розірвання Договору, позивач не був позбавлений можливості звернутися з відповідним позовом до суду про його розірвання, чого зроблено не було.

В той же час, Товариство звернулося до суду із позовом про розірвання Договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка" від 04.09.2015. Суд відзначає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту направлення позивачем пропозиції про розірвання договору, що є підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині.

Розглянувши вимогу про скасування рішення загальних зборів, оформленого протоколом від 04.09.2015, з підстав, заявлених у позові, надаючи оцінку доводам позивача, в контексті зазначених обставин та змісту правовідносин, що склались між сторонами спору, суд зазначає наступне.

За змістом статті 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Реалізація учасником господарського товариства передбачених законом прав учасника господарського товариства відбувається в рамках корпоративних відносин.

Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав (ч. 3 ст. 167 ГК України).

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" учасники товариства мають право: брати участь в управлінні товариством в порядку, визначеному установчими зборами; брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди); вийти в установленому порядку з товариства; одержувати інформацію про діяльність товариства; здійснити відчуження часток у статутному капіталі або цінних паперів. Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.

Зважаючи на положення статті 167 ГК України та статей 58, 60 Закону України "Про господарські товариства" підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути: невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства; порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах.

Безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв'язку з прямою вказівкою закону є: прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення (статті 41, 42, 59, 60 Закону України "Про господарські товариства"); прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства (частина четверта статті 43 Закону України "Про господарські товариства"); прийняття загальними зборами рішення про зміну статутного капіталу товариства, якщо не дотримано процедури надання акціонерам (учасникам) відповідної інформації (статті 40, 45 Закону України "Про господарські товариства"). При вирішенні питання про недійсність рішень загальних зборів у зв'язку з іншими порушеннями, допущеними під час скликання та проведення загальних зборів, господарський суд повинен оцінити, наскільки ці порушення могли вплинути на прийняття загальними зборами відповідного рішення.

Для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства. Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлено, господарський суд не має підстав для задоволення позову (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №927/699/17).

Як встановлено судом, оскаржуване рішення загальних зборів, на момент його прийняття ґрунтувалось на укладенні сторонами Договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка" від 04.09.2015.

Представник позивача суду пояснював, що він не ставить питання про визнання недійсним Договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка" від 04.09.2015, а просить його розірвати.

У п. 2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016 № 4 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин" роз'яснено, що право власності на частку в статутному капіталі ТОВ або ТДВ у третьої особи виникає з моменту укладення договору, якщо інше не встановлено домовленістю сторін (стаття 363 ЦК України). Набуття права власності на частку в статутному капіталі надає третій особі право на вступ до ТОВ.

При цьому суд відзначає, що позивач просив розірвати договір купівлі-продажу. "скасувавши рішення загальних зборів", тобто вказав дану вимогу як спосіб реалізації вимоги про розірвання договору. Суд наголошує, що позивач не просив визнати недійсним рішення загальних зборів з підстав недійсності правочину, зокрема договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка" від 04.09.2015.

Заява відповідача 1 про пропуск позивачем строку позовної давності судом не застосовується, оскільки позивачу відмовлено в позові по суті заявлених вимог в зв'язку з їх необґрунтованістю.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

За таких обставин суд відмовляє в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЛС-ІНВЕСТ ВН" у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЛС-ІНВЕСТ ВН" відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 01 квітня 2019 р.

Суддя Нешик О.С.

віддрук. 5 прим.:

1 - до справи;

2 - товариство з обмеженою відповідальністю "Веллес-Інвест ВН", вул.Соборна, 91, кв.24, м.Вінниця, 21050;

3 - ОСОБА_2, АДРЕСА_3

4 - державний реєстратор з державної реєстрації юридичних осіб підприємців відділу реєстрації юридичних осіб, вул.Училищна, 9, м.Жмеринка, Вінницька обл., 23100;

5 - товариство з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка" (вул.Леніна, буд.13, смт. Браїлів, Жмеринський район, Вінницька область, 23130).