Рішення № 80853972, 20.03.2019, Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

Справа № 310/7239/17

2/310/58/19

РІШЕННЯ

Іменем України

20 березня 2019 року м.Бердянськ

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Вірченко О.М.,

при секретарі Мельніченко А.Д.,

за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідачів ОСОБА_2, представників третіх осіб – ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_5, ОСОБА_6, який діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_7 та ОСОБА_8, треті особи – орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердянської міської ради, Бердянський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житлового приміщення,

встановив:

ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_6, який діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_7 та ОСОБА_8, третя особа – орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердянської міської ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житлового приміщення, мотивуючи свої вимоги наступним. 17 грудня 2012 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір про передачу прав за договорами забезпечення, згідно з п. 3.1 якого в зв’язку з передачею кредитного портфелю за договором відступлення цедент передає цесіонарію права, що передаються, та зобов’язується передати цесіонарію договори забезпечення, а цесіонарій приймає та набуває прав, що передаються, та зобов’язується прийняти договори забезпечення. 17 грудня 2012 року між ПАТ «АК Промінвестбанк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» був укладений договір про відступлення прав вимоги, відповідно до п. 2.2. якого новий кредитор набуває усіх прав вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення, виключно з правом вимагати від позичальників належного виконання всіх грошових та інших зобов’язань, правом на звернення стягнення за зобов’язаннями позичальників за заставне майно та іншими правами вимоги за кредитними договорами забезпечення. Внаслідок укладення вказаних договорів відбулася заміна кредитора, а саме – ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора/стягувача за договором від 28 листопада 2007 року № 183-07, позичальником згідно якого є ОСОБА_5 28 листопада 2007 року Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк та ОСОБА_5 уклали договір про іпотечний кредит № 183-07 з подальшим внесенням змін та доповнень. Відповідно до умов вищевказаного кредитного договору банк зобов’язався надати позичальнику кредит у сумі 485 000 грн., а ОСОБА_5 зобов’язалась повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором. Банк свої зобов’язання виконав в повному обсязі, надавши відповідачці кредит у сумі 485 000,00 грн. ОСОБА_5 належним чином не виконує взятих на себе зобов’язань, в зв’язку із чим станом на 01 липня 2017 року має заборгованість, яка складається з наступного: 117 582,82 грн. – заборгованість за кредитом, 279 586,28 грн. – заборгованість по нарахованим процентам. Крім зазначеного, в зв’язку із систематичним порушенням боржником своїх зобов’язань банком була нарахована пеня в розмірі 483 188,04 грн., розмір якої в межах строку позовної давності складає 76 864,90 грн. З метою забезпечення належного виконання зобов’язання за кредитним договором 28 листопада 2007 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_9, ОСОБА_6 (від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_5В.), ОСОБА_5 укладено іпотечний договір, відповідно до якого останні передали банку в іпотеку двокімнатну квартиру, розташовану за адресою: Запорізька обл., м. Бердянськ, вул. Піонерська (Волонтерів), буд. 69 – вул. Димитрова (Софіївська)АДРЕСА_1, загальною площею 47,9 кв.м, яка була оцінена сторонами в 169 810 грн. Відповідно до п. 5.1 іпотечного договору іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі, якщо на день, визначений основним зобов’язанням, іпотекодавець не поверне іпотекодержателю суму кредиту, проценти за користування кредитом, пеню, іншу заборгованість, платежі та санкції, що передбачені та/або випливають з основного зобов’язання, а також в інших випадках, передбачених основним зобов’язанням та іпотечним договором, в тому числі у випадку одноразового прострочення основного зобов’язання (як основного боргу, так і процентів за ним). 16 березня 2017 року ТОВ «Кредитні ініціативи» надіслав відповідачам письмову вимогу іпотекодержателя № ДВ/183-07 про усунення порушень/добровільне виселення з житлового приміщення, яка отримана ними 20 березня 2017 року, але залишена без задоволення. Враховуючи неодноразове порушення ОСОБА_5 умов кредитного договору, позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, яка станом на 01 липня 2017 року становить 397 169,10 грн. і складається з 117 582,82 грн. – заборгованості за кредитом, 279 586,28 грн. – заборгованості по відсотках, шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження»; виселити ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 з вказаної вище квартири; стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача витрати по сплаті судового збору.

Ухвалою суду від 16 лютого 2018 року до участі у справі в якості третьої особи було залучено Бердянський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.

Відповідно до ухвали суду від 03 травня 2018 року провадження по справі в частині вимог ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_9 закрито в зв’язку із смертю останнього.

Відповідачами ОСОБА_5, ОСОБА_6, в інтересах яких діє ОСОБА_2, до суду було надано відзив, відповідно до якого відповідачі позовні вимоги не визнали з огляду на наступне. Рішенням Бердянського міськрайонного суду від 17 жовтня 2012 року з ОСОБА_5 на користь ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Запоріжжя» стягнуто заборгованість за договором про іпотечний кредит від 28 листопада 2007 року № 183-07 станом на 19 липня 2011 року в розмірі 553 804,24 грн., яка складається з 452 600 грн. – суми кредиту; 91 376,80 грн. – суми відсотків за користування кредитом; 9 827,44 грн. – пені за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків за користування кредитом, а також стягнуто судовий збір в розмірі 1 820 грн. Таким чином, судом 17 жовтня 2012 року вже стягнуто повністю заборгованість за кредитом, відсотками та пенею, тому повторне нарахування начебто існуючої заборгованості за кредитом, відсотками та пенею є незаконним, оскільки позивач намагається повторно притягнути відповідачів до цивільно-правової відповідальності. Наданий позивачем розрахунок заборгованості сфальсифікований через відсутність в ньому вищезазначених відомостей. В даному випадку позивач має звернути стягнення в рахунок заборгованості не за кредитним договором, а на залишок непогашеної заборгованості за рішенням суду на підставі виконавчого провадження, яке знаходиться на виконанні в Бердянському МРВ ДВС ГТУЮ та відкрите на підставі виконавчого листа від 10 вересня 2013 року, виданого на виконання рішення суду від 17 жовтня 2012 року по справі про стягнення з ОСОБА_5 суми боргу за кредитом. В ході виконавчого провадження ОСОБА_5 самостійно сплатила на рахунок позивача 89 500 грн., а 424 393,98 грн. були стягнуті в ході виконавчого провадження. На даний час сума погашеної заборгованості складає 513 893,98 грн., залишок непогашеної заборгованості по виконавчому листу – 39 910,02 грн. Вказана сума може бути сплачена відповідачами після реалізації іншого майна, переданого в іпотеку по вказаному кредитному договору. Сума заборгованості, що залишилась невідшкодованою, є невідповідною для задоволення позовних вимог позивача щодо звернення стягнення на єдине житло відповідачів, серед яких є малолітні діти. Крім того, спірна квартира відповідачами була придбана не за рахунок кредиту. За змістом норм ст. 109 ЖК України, ст.ст. 39, 40 Закону України «Про іпотеку» особам, які виселяються з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у зв’язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Відповідачі вважають, що позовні вимоги в цій частині є незаконними та задоволенню не підлягають. Крім того, в провадженні Бердянського міськрайонного суду Запорізької області перебуває цивільна справа № 310/5534/16 за позовом ОСОБА_5 до державного підприємства «Сетам» Міністерства юстиції України, Бердянського МРВ ДВС ГТУЮ у Запорізькій області, ОСОБА_10, ОСОБА_11, третя особа – ТОВ «Кредитні ініціативи», про визнання недійсними електронних торгів з реалізації належного ОСОБА_5 цілого убудованого приміщення загальною площею 43,9 кв.м, розташованого за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Горького/пр. Леніна, 41/30. У разі задоволення зазначеного позову та реалізації вказаного приміщення за реальну ринкову вартість ОСОБА_5 зможе повністю погасити заборгованість перед позивачем. Враховуючи наведене, просили в задоволенні позовних вимог ТОВ «Кредитні ініціативи» відмовити в повному обсязі.

У відповідності із ч. 1 ст. 179 ЦПК України позивачем суду було надано відповідь на відзив. Позивач зазначив, що банк свої зобов’язання за кредитним договором, укладеним 28 листопада 2007 року з ОСОБА_5, виконав в повному обсязі, видавши останній кредит в сумі 485 000 грн. Відповідно до п.п. 1.2, 2.5 договору кредит було надано на придбання квартири, ремонт та облаштування житла. Відповідно до п. 4.1 кредитного договору виконання зобов’язань за договором забезпечується договором іпотеки двокімнатної квартири за адресою: Запорізька обл., м. Бердянськ, вул. Горького, 41/ АДРЕСА_2 та двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_3. 28 листопада 2007 року з метою забезпечення належного виконання зобов’язання за кредитним договором між АК «Промінвестбанк» і відповідачами було укладено іпотечний договір, відповідно до якого останні передали в іпотеку квартиру, яка є предметом позову. Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 вказаного Закону. Відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку» одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення. Відповідно до ст. 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Рішення суду про стягнення з ОСОБА_5 заборгованості станом на 19 липня 2011 року на сьогоднішній день не виконано та перебуває на виконанні Бердянського міськрайонного відділу ДВС. Крім зазначеного, винесене рішення не припиняє нарахування заборгованості за кредитом. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання процентів за користування кредитом і пені, передбачених договором за несвоєчасну виплату боргу. Наявність невиконаних зобов’язань відповідача щодо повернення кредиту підтверджується розрахунком заборгованості. Сума коштів в розмірі 424 393,98 грн. була зарахована в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором відповідно до умов розподілення кредитних коштів згідно з умовами кредитного договору. Враховуючи те, що станом па сьогодні відсутнє судове рішення, що набрало законної сили, яке б встановлювало факт незаконності проведених електронних торгів, то доводи відповідачів в цій частині є недоведеними та необґрунтованими. Так, кошти, що надійшли від органу ДВС були розподілені наступним чином: 33 5017,18 грн. – в рахунок погашення тіла кредиту, 91 376,80 грн. – в рахунок погашення процентів за кредитом.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, надала пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві та у відповіді на відзив, просила позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6, який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_8, в судове засідання не з’явились, були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Представник відповідачів позовні вимоги не визнав у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, та пояснив, що на даний час сума несплаченого залишку за кредитним договором від 28 листопада 2007 року № 183-07 складає 37 000 грн. Зазначена сума є невідповідною для задоволення позовних вимог щодо звернення стягнення на єдине житло відповідача, її сім’ї з двома малолітніми онуками. Дана сума може бути сплачена ОСОБА_5, наприклад, за рахунок частки пенсії, яку вона отримує. Звертаючись із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки – квартири, яка є єдиним житлом малолітніх дітей, шляхом прилюдних торгів без надання іншого житлового приміщення, позивач порушує вимоги ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», якою передбачено недопустимість зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно житлових приміщень. При вирішенні вимоги про виселення із житлового приміщення необхідно врахувати ст. 109 ЖК Української РСР про неможливість виселення громадян без надання іншого житлового приміщення. Просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Представник органу опіки та піклування просила відмовити в задоволенні позовних вимог і врахувати той факт, що сума заборгованості за кредитним договором є незначною. Згідно із ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна, неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно житлових приміщень.

Представник відділу ДВС пояснила суду, що за виконавчим провадженням про стягнення з ОСОБА_5 суми боргу за кредитним договором залишок заборгованості складає 37 000 грн. Державна виконавча служба в даному випадку не має передбачених законом підстав для реалізації спірного майна. Просила відмовити в задоволенні позову.

Судом в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів встановлено наступні обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

28 листопада 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком та ОСОБА_5 було укладено договір про іпотечний кредит № 183-07. Відповідно до умов вказаного договору банк зобов’язався надати позичальнику кредит у сумі 485 000 грн., а ОСОБА_5 зобов’язалась повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором.

З метою забезпечення належного виконання зобов’язання за кредитним договором 28 листопада 2007 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_9, ОСОБА_6 (від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_5В.), ОСОБА_5 укладено іпотечний договір, відповідно до якого останні передали банку в іпотеку двокімнатну квартиру розташовану за адресою: Запорізька обл., м. Бердянськ, вул. Піонерська (Волонтерів), буд. 69 – вул. Димитрова (Софіївська)АДРЕСА_1, загальною площею 47,9 кв.м, яка була оцінена сторонами в 169 810 грн.

Відповідно до п. 5.1 іпотечного договору іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі, якщо на день, визначений основним зобов’язанням, іпотекодавець не поверне іпотекодержателю суму кредиту, проценти за користування кредитом, пеню, іншу заборгованість, платежі та санкції, що передбачені та/або випливають з основного зобов’язання, а також в інших випадках, передбачених основним зобов’язанням та іпотечним договором, в тому числі у випадку одноразового прострочення основного зобов’язання (як основного боргу, так і процентів за ним).

У відповідності із свідоцтвом про смерть серії І-ЖС № 277056, виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Бердянську реєстраційної служби Бердянського МРУЮ у Запорізькій області, ОСОБА_9 помер 10 грудня 2013 року.

17 грудня 2012 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір про передачу прав за договорами забезпечення, згідно з п. 3.1 якого в зв’язку з передачею кредитного портфелю за договором відступлення цедент передає цесіонарію права, що передаються, та зобов’язується передати цесіонарію договори забезпечення, а цесіонарій приймає та набуває прав, що передаються, та зобов’язується прийняти договори забезпечення.

17 грудня 2012 року між ПАТ «АК Промінвестбанк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» був укладений договір про відступлення прав вимоги, відповідно до п. 2.2. якого новий кредитор набуває усіх прав вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення, виключно з правом вимагати від позичальників належного виконання всіх грошових та інших зобов’язань, правом на звернення стягнення за зобов’язаннями позичальників за заставне майно, та іншими правами вимоги за кредитними договорами забезпечення. Внаслідок укладення вказаних договорів відбулася заміна кредитора, а саме – ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора/стягувача за договором від 28 листопада 2007 року № 183-07, позичальником згідно якого є ОСОБА_5

Таким чином, до позивача перейшли всі права щодо права вимоги до боржників за вказаними договорами.

Всупереч умовам кредитного договору зобов’язання щодо повернення кредиту позичальником не виконуються.

Ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а ч. 1 ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до положень ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. Боржник, який прострочив зобов’язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливості виконання, що випадково настала після прострочення.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду від 17 жовтня 2012 року з ОСОБА_5 на користь ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» було стягнуто заборгованість за договором про іпотечний кредит від 28 листопада 2007 року № 183-07 в розмірі 553 804,24 грн.

У відповідності із розрахунком позивача станом на 01 липня 2017 року ОСОБА_5 за кредитним договором від 28 листопада 2007 року № 183-07 має заборгованість в сумі 397 169,10 грн., яка складається з фактичного залишку за кредитом в розмірі 117 582,82 грн. та відсотків у розмірі 279 586,28 грн.

Ч. 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні, а отже, строк дії договору змінився з тридцятого дня з дати, зазначеної на квитанції, яка надається банку відділенням зв’язку при відправленні позичальнику листа з вимогою про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування ним з повідомленням про вручення, і вважається таким, що має бути виконаним у повному обсязі.

У такому разі положення абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору.

Здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов’язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. В разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов’язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов’язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення.

Таким чином, звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред’явлення до позичальника вимог згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов’язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

Враховуючи наведене, нарахування суми заборгованості за кредитним договором від 28 листопада 2007 року № 183-07 у вказаному в позові розмірі не ґрунтується на законі, право банку нараховувати відсотки припинено. Правом на отримання суми боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми банк не скористався. Тому при ухваленні рішення суд враховує лише суму фактичного залишку за кредитом в розмірі 117 582,82 грн.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».

Згідно з ч. 2 ст. 590 ЦК України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов’язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Ст. 7 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов’язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов’язання.

Ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до ст. 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Положеннями ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

У відповідності з ч. 4 ст. 590 ЦК України, у разі часткового виконання боржником зобов’язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається в первісному обсязі.

Згідно із ч. 5 вказаної статті, якщо предметом застави є дві або більше речей (два або більше прав), стягнення може бути звернене на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (прав) на вибір заставодержателя. Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (одне право), але його вимогу не буде задоволено в повному обсязі, він зберігає право застави на інші речі (права), які є предметом застави.

Згідно з постановою про відкриття виконавчого провадження від 10 вересня 2013 року державним виконавцем відділу ДВС Бердянського МУЮ відкрито виконавче провадження по виконанню виконавчого листа, виданого на підставі рішення Бердянського міськрайонного суду від 17 жовтня 2012 року.

29 січня 2016 року відбулись електронні торги з реалізації цілого убудованого приміщення загальною площею 43,9 кв.м, розташованого в м. Бердянську, вул. Горького/пр. Леніна, буд. 41/30, що підтверджується протоколом проведення електронних торгів № 142664 та актом державного виконавця про проведення електронних торгів від 11 лютого 2016 року.

Згідно із платіжним дорученням від 22 квітня 2016 року № 258 Бердянським міськрайонним ВДВС ГТУЮ на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» по виконавчому документу від 15 листопада 2012 року про стягнення з ОСОБА_5 суми за кредитним договором № 183-07 було перераховано грошові кошти в розмірі 424 393,98 грн., отримані від реалізації вказаного майна.

Згідно з розрахунком заборгованості за кредитом, позивачем враховано надходження коштів, отриманих від реалізації майна. Вказані кошти з урахуванням суми 2 000 грн., які позивачкою добровільно було сплачено в квітні 2016 року, розподілено на погашення заборгованості по тілу кредиту (335 017,18 грн.) та відсоткам (91 376,80 грн.). Заборгованість за кредитом складає 117 582,82 грн.

Щодо твердження представників відповідачів та третіх осіб про неможливість звернення стягнення на квартиру, оскільки в ній проживають малолітні діти, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» (у редакції, чинній на час укладання спірного договору) неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень.

Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей.

Згідно з ч. 2 ст. 177 СК України батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов’язання від імені дитини; відмовлятись від майнових прав дитини, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов’язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання.

Аналогічні положення містяться у ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» (у редакції, чинній на час укладання спірного договору).

Згідно із ст. 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При користуванні предметом іпотеки іпотекодавець повинен не припускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу).

При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували права членів сім’ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

Відповідно до ч.ч. 2-4 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Отже, власник майна повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.

Укладаючи іпотечний договір, відповідачі в п.п. 2.1.1., в тому числі, зазначили, що у квартирі, яка передається в іпотеку, не прописані малолітні та неповнолітні діти, що підтверджується довідкою КП «Житлосервіс-7» від 06 листопада 2007 року № 1169.

За даними реєстру територіальної громади Бердянської міської ради ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_2 01 листопада 2016 року, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, – в 2012 році, тобто після укладення відповідачами іпотечного договору.

Зазначене свідчить, що іпотекодавці, знаючи, що належне їм нерухоме майно надано в іпотеку банку, свідомо, без повідомлення іпотекодержателя зареєстрували місце проживання неповнолітніх дітей в передану в іпотеку квартиру.

Крім зазначеного, вказана вище квартира є лише місцем реєстрації неповнолітніх дітей, права власності на спірну квартиру або її частку вони не мають.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення на предмет іпотеки підлягають задоволенню.

16 березня 2017 року ТОВ «Кредитні ініціативи» надіслав відповідачам письмову вимогу іпотекодержателя № ДВ/183-07 про усунення порушень/добровільне виселення з житлового приміщення, яка отримана ними 20 березня 2017 року, але залишена без задоволення.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Ст. 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Ч. 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, як дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, ЄСПЛ зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».

Таким законом є ст. 109 ЖК УРСР, яка закріплює правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення.

За змістом ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов’язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, ч. 2 ст. 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Відтак, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі ч. 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення ст. 40 цього Закону, так і норма ст. 109 ЖК Української РСР.

Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються з жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв’язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Спірна квартира у відповідності із договором купівлі-продажу АВА № 83384, зареєстрованим в реєстрі за № 1038, була придбана 03 липня 1999 року, тобто не за кредитні кошти.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що вимога про виселення відповідачів із спірної квартири задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, ч. 8 цієї статті передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв’язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до п. 35 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» при повному або частковому задоволенні позову майнового характеру до кількох відповідачів судовий збір, сплачений позивачем, відшкодовується ними пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог до кожного з відповідачів. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Тому, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1763,747 грн. по 881,87 грн. з кожного.

Керуючись ст.ст. 4, 13, 18, 77, 78, 133, 137, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_5, ОСОБА_6, який діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_7 та ОСОБА_8, треті особи – орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердянської міської ради, Бердянський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житлового приміщення задовольнити частково.

Звернути стягнення на предмет іпотеки – двокімнатну квартиру, розташовану за адресою: 71108, Запорізька обл., м. Бердянськ, вул. Піонерська (Волонтерів), буд. 69 – вул. Димитрова (Софіївська)АДРЕСА_1, загальною площею 47,9 кв.м, житловою площею 29,4 кв.м, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 28 листопада 2007 року № 183-07 перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (ЄДРПОУ 35326253, п/р 26507010332001 в ПАТ «Альфа-Банк», МФО 300346, юридична адреса: 04655, м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, 21) в розмірі 117 582 (сто сімнадцять тисяч п’ятсот вісімдесят дві) грн. 82 коп. та застосувати спосіб реалізації предмету іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження» за початковою ціною не нижче вартості предмету іпотеки, визначеної внаслідок проведення належної оцінки майна.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, РНОКПП НОМЕР_1 (71108, Запорізька обл., м. Бердянськ, вул. Піонерська (Волонтерів) , буд. 69 – вул. Димитрова (Софіївська)АДРЕСА_1) на користь Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (ЄДРПОУ 35326253, п/р 26507010332001 в ПАТ «Альфа-Банк», МФО 300346, юридична адреса: 04655, м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, 21) судовий збір в розмірі 881 (вісімсот вісімдесят одна) грн. 87 коп.

Стягнути з ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5, РНОКПП НОМЕР_2 (71108, Запорізька обл., м. Бердянськ, вул. Піонерська (Волонтерів) , буд. 69 – вул. Димитрова (Софіївська)АДРЕСА_1) на користь Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (ЄДРПОУ 35326253, п/р 26507010332001 в ПАТ «Альфа-Банк», МФО 300346, юридична адреса: 04655, м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, 21) судовий збір в розмірі 881 (вісімсот вісімдесят одна) грн. 87 коп.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду через Бердянський міськрайонний суд Запорізької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 01 квітня 2019 року.

Суддя О. М. Вірченко