Рішення № 80853915, 22.03.2019, Василівський районний суд Запорізької області

311/2299/18

2/311/49/2019

22.03.2019

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2019 року м. Василівка

Василівський районний суд Запорізької області у складі: головуючого – судді Нікандрової С.О., секретар судового засідання Гончарова К.Ю., за участю прокурора Василівського відділу Енергодарської місцевої прокуратури Запорізької області ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 районної державної адміністрації Запорізької області, третя особа – Відділ у ОСОБА_4 районі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області про визнання довічного спадкового права володіння земельною ділянкою в порядку спадкування за законом, -

В С Т А Н О В И В:

В липні 2018 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 районної державної адміністрації Запорізької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Відділ у ОСОБА_4 районі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, про визнання довічного спадкового володіння земельною ділянкою в порядку спадкування за законом. Позовні вимоги мотивували тим, що 05 листопада 2015 року помер ОСОБА_5, після смерті якого залишилося спадкове майно - земельна ділянка площею 49,6 га для ведення фермерського господарства, розташована на території Кам`янської сільської ради Василівського району Запорізької області, яка надана йому у довічне успадковуване володіння згідно Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, виданого на підставі рішення Василіської районної ради народних депутатів від 07.05.1992 року №7, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №214. 23 квітня 1992 року ОСОБА_5 засновано фермерське господарство «ЛІКА», яке використовує надану земельну ділянку у своїй господарській діяльності. Спадкоємцями після смерті ОСОБА_5 за законом є його син ОСОБА_6, який 17.03.2016 року звернувся до ОСОБА_4 державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, та його дружина ОСОБА_3, яка перебувала в зареєстрованому шлюбі і постійно проживала і зареєстрована разом зі спадкодавцем за однією адресою. Позивач ОСОБА_2 зазначає, що він як спадкоємець після смерті батька ОСОБА_5 він звернувся до ОСОБА_4 державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право власності на спадщину, проте постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 22.08.2017 року №586/01-16 йому було відмовлено в видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв'язку з відсутністю у спадкоємця необхідних для видачі такого свідоцтва документів, зокрема Державного акта на право власності на земельну ділянку та Витягу з Державного земельного кадастру на земельну ділянку. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 407, 1216, 1218,1219 ЦК України ОСОБА_2, ОСОБА_3 просили визнати за ними право на довічне спадкове володіння та користування земельною ділянкою площею 49,6 га, призначеною для

ведення фермерського господарства, яка розташована на території Кам`янської сільської ради Василівського району Запорізької області, згідно Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, виданого на підставі рішення Василіської районної ради народних депутатів від 07.05.1992 року №7, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №214.

Ухвалою Василівського районного суду Запорізької області від 31 липня 2018 року відкрито провадження у цивільній справі, справа призначена до розгляду в порядку загального позовного провадження (а.с. 43).

Ухвалою від 08 жовтня 2018 року закрито підготовче провадження та цивільну справу призначено до судового розгляду (а.с.64).

12 листопада 2018 року до початку розгляду справи по суті від Енергодарської місцевої прокуратури Запорізької області надійшла заява про вступ у справу №311/2299/18 за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 (а.с.78-84)

22 листопада 2018 року від Енергодарської місцевої прокуратури Запорізької області надійшов відзив на позову заяву (а.с.100-109), у якому прокурор просить відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах (за збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. Діючим законодавством України не передбачено такої форми володіння землею, як довічне успадковане володіння та не визначено механізму успадкування права на користування земельними ділянками, які належали спадкодавцям на праві довічного успадкованого володіння, а визначено лише договірний порядок установлення емфітевзису. Кожна особа наділена правом звернення до власника земельної ділянки для оформлення своїх прав на користування земельною ділянкою. Право користування припиняється у зв'язку зі смертю особи, тобто право користування земельною ділянкою не може переходити спадкоємцю, оскільки діє лише доки особа наділена цивільно-правовою дієздатністю. Отже, право користування земельною ділянкою, що виникло в особи не підставі державного акту на право користування земельною ділянкою без укладання договору на користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини. Крім того, спірна земельна ділянка знаходить за межами населеного пункту та є державною власністю, а отже розпорядником земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Запорізької області є Головне управління Держгеокадастру в Запорізькій області, яке не залучено до участі у справі, а відповідно позов заявлено до неналежного відповідача.

04.12.2018 року від представника позивачів - адвоката ОСОБА_7 надійшла відповідь на відзив (а.с.124-127).

07.12.2018 року в ході розгляду справи прокурором долучено заперечення на відповідь на відзив Енергодарської місцевої прокуратури Запорізької області.

Позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилися, належним чином повідомлені про дату і час судового засідання.

Представник позивачів – адвокат ОСОБА_7 в судовому засіданні, яке відбулося 12.02.2019 року просила задовольнити позивні вимоги з підстав, наведених у позові та відповіді на відзив. В подальші судові засідання представник позивачів не з`явилася, 14.03.2019 року від представника позивачів надійшло клопотання про розгляд справи 22.03.2019 року за відсутності позивачів та представника позивачів, задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача ОСОБА_4 районної державної адміністрації Запорізької області за дорученням №01-24/11від 05.01.2018 року ОСОБА_8О в судове засідання не

прибула, належним чином повідомлена про розгляд справи, від представника відповідача надійшли клопотання про розгляд справи 07.10.2018 року, 25.10.2018 року, 14.11.2018 року без участі представника відповідача (а.с.62,71,97) .

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Відділ у ОСОБА_4 районі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області в судове засідання не прибув, надавав заяви про розгляд справи бей його участі та просив винести рішення на розсуд суду (а.с.54, 123).

Розглянувши надані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників процесу, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В ході судового розгляду встановлено, що рішенням виконавчого комітету ОСОБА_4 районної ради народних депутатів №61 від 12 березня 1992 року «Про відвід земель» вирішено передати громадянам, в тому числі ОСОБА_5, у володіння і користування для створення фермерських господарств (а.с.171, 171 зворот).

ОСОБА_5 на підставі рішення 9-ї сесії ХХІ скликання ОСОБА_4 районної ради народних депутатів №7 від 07 травня 1992 року «Про відвід земель» було передано у довічне успадковуване володіння земельна ділянка площею 49,6 га на території Кам`янської сільської ради для ведення фермерського господарства (а.с. 26, 26 зворот).

В травні 1992 року ОСОБА_5 на підставі вищевказаних рішень головою ОСОБА_4 районної ради народних депутатів виданий Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею серії 000190, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею №214 (а.с. 23-25).

23 квітня 1992 року на підставі рішення виконавчого комітету ОСОБА_4 районної ради народних депутатів №77/1 від 23.04.1992 року «Про реєстрацію фермерських господарств» зареєстровано фермерське господарство «ЛІКА», головою господарства є ОСОБА_5 (а.с. 128).

05 листопада 2015 року ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-ЖС №337350, виданим повторно 06 листопада 2015 року виконавчим комітетом Кам`янської сільської ради Василівського району Запорізької області (а.с. 32).

20 квітня 2016 року позивач ОСОБА_6 звернувся до ОСОБА_4 державної нотаріальної контори Запорізької області із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_5 (а.с. 57 зворот), на підставі якої заведено спадкову справу №91/2016 від 20.04.2016 року.

Згідно довідки №750 від 23.03.2016 року, виданої виконавчим комітетом Кам`янської сільської ради Василівського району Запорізької області, ОСОБА_5 з 1991 року по день смерті 05 листопада 2015 року постійно проживав і був зареєстрований за адресою: с. Кам`янське Василівського району, Запорізької області, вул. Гагаріна, №9. На день смерті спадкодавця за вищевказаною адресою був зареєстрований і постійно проживав ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, який не є родичем спадкодавця (а.с.58).

З матеріалів спадкової справи №91/2016 від 20.04.2016 року ОСОБА_4 державної нотаріальної контори Запорізької області встановлено, що 05 липня 2016 року спадкоємець ОСОБА_6 звернувся з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.59 зворот).

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії завідуючої ОСОБА_4

державної нотаріальної контори Запорізької області ОСОБА_10 від 22.08.2017 року №586/01-16 відмовлено ОСОБА_11 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті 05 листопада 2015 року ОСОБА_5, яка мотивована тим, що у заяві спадщиною зазначено земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території комітетом Кам`янської сільської ради Василівського району Запорізької області, але всупереч вимог п. 4.15., 4.18 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України спадкодавець не надав нотаріусу Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку та Витяг з Державного земельного кадастру на земельну ділянку (а.с. 34).

Право довічного успадковуваного володіння землею було введено Земельним кодексом ОСОБА_12 УРСР від 18 грудня 1990 року.

Статтею 6 Земельного кодексу ОСОБА_12 УРСР (у редакції, яка діяла до 13 березня 1992 року) передбачено, що у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам ОСОБА_12 РСР для ведення селянського (фермерського господарства). Порядок успадковування права володіння земельною ділянкою визначається цим Кодексом та іншими актами законодавства ОСОБА_12 РСР.

Відповідно до ст.50 Земельного кодексу ОСОБА_12 УРСР (в редакції, яка діяла до 13 березня 1992 року) громадянам ОСОБА_12 РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Земельним кодексом України (в редакції Закону №2196-XII від 13 березня 1992 року, яка діяла з 16 травня 1992 року) довічного успадковуваного володіння землею не передбачено.

Проте, згідно п.8 постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року №2200-XII «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» було встановлено, що громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до Земельного кодексу України.

Разом з тим, положення пункту 8 постанови Верховної Ради України «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» від 13 травня 1992 року, стосуються лише спадкодавця, який отримав право на довічне успадковуване володіння спірною земельною ділянкою, володів земельною ділянкою, однак матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_5 скористався правом на оформлення права власності або землекористування на спірну земельну ділянку у відповідності та порядку, визначеному нормами ЗК України (який набрав чинності 01 січня 2002 року).

Згідно з частиною першою статті 92 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Зі змісту частини другої статті 92 ЗК України слідує, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам законом не передбачена.

Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно із частиною першою статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 407 ЦK України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до частини другої статті 407 ЦК України (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), та частини другої статті 102 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Відповідно до статті 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Перехід у порядку спадкування права довічного володіння землею законом не передбачено. Чинним ЗК України не передбачено такого виду землекористування.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право володіння земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 6-2329цс16 та 23 листопада 2016 року в справі № 6-3113цс15, постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №178/447/16-ц, які суд приймає до уваги відповідно до положень ст. 263 ЦПК України при розгляді цієї цивільної справи.

Оскільки діючим законодавством України не передбачено такої форми володіння землею, як довічне успадковане володіння та не визначено механізму успадкування права на земельні ділянки, які належали спадкодавцям на праві довічного успадковуваного володіння, а визначено лише договірний порядок установлення емфітевзису, кожна особа наділена правом звернення до власника земельної ділянки для оформлення своїх прав на користування нею, яке посвідчується Державним актом на право користування земельною ділянкою таке право користування припиняється у зв'язку зі смертю особи, тобто право користування земельною ділянкою не може бути успадковане, оскільки діє лише доки особа, якій належить таке право, наділена цивільно-правовою дієздатністю.

Таким чином, відсутні правові підстави для задоволення позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 з огляду на те, що право користування земельною ділянкою площею 49,6 га, яка розташована на території Кам`янської сільської ради Василівського району Запорізької області, виникло у спадкодавця ОСОБА_5 на підставі Державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею, тому право користування цією

земельною ділянкою в силу вищевказаних норм матеріального права не входить до складу спадщини.

Доводи позивача щодо незаконності звернення прокурора із заявою про вступ у справу, оскільки ним необґрунтовано інтереси держави судом до уваги не приймаються. Прокурор звернувся до суду в межах наданих йому чинним законодавством повноважень і належним чином мотивував підстави такого звернення. Участь прокурора у цій цивільній справі суд вважає доцільною і обґрунтованою, оскільки така участь покликана необхідністю дотримання встановленого законом порядку набуття прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які перебувають у власності держави.

Одночасно з цим, згідно зі статтею 122 ЗК України в редакції, чинній з 01.01.2013р., повноваження щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності, надання їх у власність або у користування для всіх потреб віднесено до компетенції центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів.

До 01.01.2013 року розпорядниками земель вказаної категорії були місцеві державні адміністрації.

Відповідно до положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015р. №15, та положення про Головне управління Держгеокадастру в Запорізькій області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 03.03.2015р. № 18, Головне управління Держгеокадастру в Запорізькій області є територіальним органом центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Отже, розпорядником земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Запорізької області стало Головне управління Держгеокадастру в Запорізькій області.

Відповідно до ст.51 ЦПК України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого судового засідання, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження – до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. ОСОБА_8 тим, позивачі та їх представник не подавали відповідних клопотань.

Відповідачем у справі визначено ОСОБА_4 районну державну адміністрацію Запорізької області, яка не є розпорядником земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позов пред’явлений до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 263-265, 280- 282 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 районної державної адміністрації Запорізької області, третя особа – Відділ у ОСОБА_4 районі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області про визнання довічного спадкового права володіння земельною ділянкою в порядку спадкування за законом – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на

поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складений і підписаний 01.04.2019 року.

Суддя Василівського районного суду

Запорізької області ОСОБА_13