Рішення № 80852450, 29.03.2019, Холодногірський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Харкова)

"29" березня 2019 р.

Справа № 642/6344/18

Провадження № 2/642/427/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2019 року Ленінський районний суд м. Харкова у складі :

головуючого судді Пашнєва В.Г.,

за участю секретаря Конєвої А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1, що діє в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Моторне ( транспортне) страхове бюро, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна» про стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

13.11.2018 року ОСОБА_1, що діє в інтересах ОСОБА_2 звернувся до Ленінського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_3 про стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 31.10.2015 року о 14 год. 20 хв. ОСОБА_3, по вул.Муранова, 51 в м. Харкові, керуючи автомобілем УАЗ-3303, д.н.з. НОМЕР_5, не обравши безпечної швидкості руху, щоб мати змогу постійно контролювати рух та безпечно керувати, не дотримався дистанції, в наслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем ГАЗ-3302 414, д.н.з. НОМЕР_6, під керуванням водія ОСОБА_2, який був припаркований в крайньому правому ряду. В результаті пригоди автомобілі технічно пошкоджені, що призвело до матеріальних збитків. Постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 19.11.2015 року встановлено порушення з боку ОСОБА_3 п.п.12.1, 13.1 ПДР України, у зв'язку з чим він був визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. Постанова набрала законної сили 30.11.2015 року.

Відповідальність власника наземного транспортного засобу позивача на момент вчинення ДТП було застраховано в ПАТ НАСК «Оранта», що підтверджується Полісом №АЕ/3489555.

Відповідальність власника наземного транспортного засобу відповідача на момент вчинення ДТП було застраховано в ПрАТ «СК Україна», але страхова компанія свої зобов'язання по виплаті страхового відшкодування не виконала та нічого не відшкодувала позивачу.

Крім того, позивач звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України (надалі МТСБУ), щодо невиконання ПрАТ «СК «Україна» своїх зобов'язань за обов'язковим договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, згідно відповіді від 12.11.2015 р. №3/1-04/31691 на даний час МТСБУ не може застосувати до зазначеного страховика заходів впливу, оскільки членство останнього було припинено.

З метою підтвердження матеріальної шкоди, позивач звернувся до Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. Проф. М,С, Бокаріуса та отримав висновок експертного автотоварознавчого дослідження №10993 від 28.01.2016 року, згідно якого вартість збитків, спричинених ОСОБА_2 внаслідок ДТП становить 4 758 грн. 70 коп. Вартість проведення дослідження становить 1 107 грн. 00 коп..

Внаслідок дорожньої пригоди позивачу заподіяно моральну шкоду, яка виразилася у постійному стресі, моральних стражданнях та переживаннях з приводу необхідного відновлювального ремонту автомобіля, який до ДТП не мав значних пошкоджень. В результаті ДТП вимушено змінився образ життя, позивач не може використовувати автомобіль для своїх потреб, обмежує себе і своїх близьких та не має матеріальної можливості привести його до початкового вигляду, моральну шкоду оцінює у розмірі 3 134 грн. 30 коп..

Відповідач був вимушений звернутися за наданням правової допомоги і витрати за послуги адвоката складають 5 000 грн. 00 коп.

Враховуючи викладені обставини просить суд задовольнити позов, стягнути з ОСОБА_3 матеріальну та моральну шкоду, спричинену внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на правову допомогу та суму судового збору.

Позивач та його представник в судовому засіданні підтримали позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві.

У відповіді на відзив на позовну заяву представник позивача зазначає, що вважає, що ними не пропущено строк позовної давності, оскільки його треба рахувати з дня набрання чинності постановою суду про визнання ОСОБА_3 винуватим у вчиненні ДТП, яким спричинено шкоду позивачу.

Відповідач - ОСОБА_3 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, надав відзив на позовну заяву, в якій зазначив, що на його думку висновок експертного автотоварознавчого дослідження №10993 від 28.01.2016 року , виконаний без його участі через три місяці після ДТП, підчас якого були виявлені інші багаточисельні пошкодження автомобіля ГАЗ -3302 414 р.н. НОМЕР_6, з огляду на ст. 78 ЦПК України, є неналежним доказом та вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Треті особи до судового засідання не з'явились, про дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Суд, вислухавши доводи позивача та його представник, відповідача, допитавши в якості свідка ОСОБА_2 та оцінивши докази, представлені сторонами, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи відповідному органі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов'язків; таким чином, пункт передбачає «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановлені його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Як встановлено матеріалами справи, 31.10.2015 року о 14 год. 20 хв. ОСОБА_3, по вул.Муранова, 51 в м. Харкові, керуючи автомобілем УАЗ-3303, д.н.з. НОМЕР_5, не обравши безпечної швидкості руху, щоб мати змогу постійно контролювати рух та безпечно керувати, не дотримався дистанції, в наслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем ГАЗ-3302 414, д.н.з. НОМЕР_6, який був припаркований в крайньому правому ряду. В результаті пригоди автомобілі технічно пошкоджені, що призвело до матеріальних збитків..

Відповідно до постанови Ленінського районного суду м. Харкова від 19.11.2015 року, ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн. 00 коп. на користь держави та стягнуто судовий збір в розмірі 243 грн. 60 коп. (а. с. 11).

Відповідно до частини 6 статті 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження №10993 від 28.01.2016 року, вартість матеріальних збитків, спричинених володільцю автомобілю «ГАЗ 3302-414» р.н. НОМЕР_6, пошкодженого при ДТП 31.10.2015 року, складає 4758 грн. 70 коп. (а. с. 19-25).

За проведення експертної оцінки транспортного засобу з метою визначення розміру матеріальної шкоди, спричиненої автомобілю та вартості відновлювального ремонту позивачем Харківському НДІ судових експертиз була сплачена грошова сума у розмірі 1107,00 грн., що квитанцією (а.с. 10). Таким чином, матеріальна шкода складає 5865,70 грн.

Власником автомобіля «ГАЗ 3302-414» р.н. НОМЕР_6, 2007 року випуску, є ОСОБА_2, про що свідчить свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (а. с. 15).

Відповідно до вимог частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, яка заподіяна неправомірними діями майну фізичної особи відшкодовується у повному обсязі особою, що її заподіяла.

Відповідно до частини 2 статті 1187 Цивільного кодексу України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно статті 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

При розгляді даної справи судом враховується правовий висновок Верховного Суду України у справі про відшкодування шкоди №6-2808цс15 від 20.01.2016 року, в якому Верховний Суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом із тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.

Так, відповідно до статті 999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року №1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон №1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону №1961-IV).

Згідно зі статтею 6 Закону №1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону №1961-IV (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу. Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.

Разом із тим, зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов'язково припиняє деліктне зобов'язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною. При цьому, потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 Цивільного кодексу України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частина друга статті 14 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 511 Цивільного кодексу України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

З огляду на вищенаведене, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.

Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов'язання, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов'язками страховика як сторони договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Таким чином, позивачем правомірно заявлені позовні вимоги до відповідача ОСОБА_3 щодо відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Позивач просить стягнути з відповідача зазначену матеріальну шкоду, що була спричинена ДТП, яке мало місце 31.10.2015 року. При цьому позовна заява подана до суду 13.11.2018 року.

Відповідачем було подано заву про застосування до позовних вимог ОСОБА_2 строків позовної давності.

У відповідності до положень ст.256ЦК України та згідно ст.257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч.5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

В п.1.5.2. правових Висновків ВСУ у цивільних справах висловлених у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв з підстав, передбачених п.п.1,2,4 ч.1 ст.355 ЦПК України, викладено наступний правовий висновок.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Позивач дізнався про порушення свого права та про особу, яка його порушила( водія, що спричинив ДТП, ОСОБА_4), 31.10.2015 року, тобто в день скоєння ДТП, внаслідок якої пошкоджено автомобіль, право власності на який мав позивач, і йому завдано шкоди, а тому саме із цього часу у ОСОБА_2 виникло право вимоги до безпосереднього заподіювача шкоди.

Таким чином позивачем пропущено строк позовної давності щодо вимог про відшкодування матеріальної шкоди, що заподіяна йому внаслідок ДТП, що сталось 31.10.2015 року. Заяв про поновлення строків позовної давності позивачем не подано.

У відповідності до вимог ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторін у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За таких обставин, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої ДТП, яке сталось 31.10.2015 року слід відмовити, в зв'язку зі спливом позовної давності.

Щодо стягнення з відповідача морального відшкодування суд зазначає наступне.

Статтею 23 ЦК України, передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я:

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна:

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Позивачем в обґрунтування вимог щодо завдання моральної шкоди зазначено, що ним були відчуті страждання, переживання, відчуття фізичного болю, розпачу, відчаю, погіршення самопочуття. Крім того він був вимушений звернутися о адвоката, а потім до суду за захистом своїх порушених прав.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Враховуючи викладене, судом не встановлено неправомірних рішень, дій чи бездіяльності збоку відповідача щодо ОСОБА_2, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині також не підлягає задоволенню.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).Також в своїх позовних вимогам ОСОБА_2 просить відшкодувати йому судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 704,80 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати в разі відмови у задоволенні позовних вимог покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 11-13, 81, 141, 258, 264-265,280-284 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_1, що діє в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: Моторне (транспортне) страхове бюро, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна» про стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Ленінський районний суд м.Харкова, шляхом подачі апеляційної скарги у 30-денний строк з дня оголошення.

Відповідно до ч. 1 ст. 354 ЦПК України, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений 29 березня 2019 року.

Суддя В.Г. Пашнєв