Ухвала суду № 80851557, 01.04.2019, Слобідський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд м. Харкова)

Комінтернівський районний суд м.Харкова

Номер провадження №1-кс/641/1399/2019 Справа №641/2335/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2019 року Слідчий суддя Комінтернівського районного суду м. Харкова Боговський Д.Є., за участю секретаря судового засідання – Бєлової Т.В., розглянувши клопотання керівника органу досудового розслідування - начальника відділення СВ Слобідського ВП ГУНП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_1, погодженого з прокурором Слобідського відділу Харківської місцевої прокуратури № 5 юристом першого класу ОСОБА_2, за матеріалами кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019220540000768 від 20.03.2019 за ознаками кримінального правопорушення-злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, про накладення арешту на майно, -

В С Т А Н О В И В :

До Комінтернівського районного суду м. Харкова надійшло клопотання керівника органу досудового розслідування - начальника відділення СВ Слобідського ВП ГУНП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_1, погодженого з прокурором Слобідського відділу Харківської місцевої прокуратури № 5 юристом першого класу ОСОБА_2, за матеріалами кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019220540000768 від 20.03.2019 за ознаками кримінального правопорушення-злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, про накладення арешту на майно.

В обґрунтування клопотання керівник органу досудового розслідування, що користується повноваженнями слідчого, зазначає, що до чергової частини Слобідського ВП ГУНП в Харківській області надійшли матеріали за заявою ОСОБА_3 щодо підробки документів про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1.

19.03.2019 матеріали про кримінальне правопорушення були прийняті та 20.03.2019 зареєстровані в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 12019220540000768 за ознаками кримінального правопорушення-злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України.

Допитаний в якості потерпілого ОСОБА_3 пояснив, що його батьку ОСОБА_4, бабусі ОСОБА_5 та прабабусі ОСОБА_6 на праві спільної власності належить квартира АДРЕСА_1. В 2006 році померла ОСОБА_6, в 2012 році ОСОБА_4, а 15.11.2017 року померла ОСОБА_5, після чого ОСОБА_3 звернувся до нотаріуса для вступу у спадщину. Всі документи на право власності на квартиру, а саме свідоцтво про право власності на квартиру, технічний паспорт були в нього, а також і ключі від квартири. Жодні документи не втрачав і нікому не передавав. 12.02.2018 звернувся до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 з метою відкриття спадкової справи. Нотаріусом було відкрито спадкову справу та надано всі необхідні запити для збору документів. Було направлено запит до БТІ та отримано відповідь № 1039657 від 22.06.2018 про те, що станом на 31.12.2012 згідно матеріалів інвентаризаційної справи квартира за адресою: АДРЕСА_2 належить ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4. На підставі всіх наявних документів на право власності на вказану квартиру оформлено новий технічний паспорт на квартиру за адресою: АДРЕСА_2, на ім’я ОСОБА_3 Після цього у середині літа 2018 він прийшов до нотаріусу, щоб оформити вже спадщину на своє ім’я, однак, нотаріус повідомила, що хтось ще намагається оформити право власності на дану квартиру. Нотаріусом було відмовлено у вступі у спадщину та запропоновано звернутися до суду з метою захисту своїх прав. Відразу після цього звернуся до Комінтернівського районного суду м. Харкова з позовом про визнання права власності на квартиру у порядку спадкування. Під час судових засідань по розгляду позову з Департаменту реєстрації ХМР отримано дані про те, що 16.03.2018 до Департаменту реєстрації ХМР подано заяву № 27240023 про реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2. Заява подана ОСОБА_8. До заяви були подані документи, які були відскановані, а саме: договір купівлі – продажу № 12-21-01 від 21.12.1999 року, договір про виконання робіт з технічної інвентаризації, відповідь з біржи «право – ріелтер», а також відповідь з БТІ № 1030945 від 23.01.2018 про те, що квартира за адресою: АДРЕСА_2, станом на 31.12.2012 на праві власності зареєстрована за ОСОБА_9, та технічний паспорт на її ім’я. ОСОБА_3 здивувався, бо отримав відповідь з БТІ пізніше, і було зазначено у відповіді, що власниками є його родичі. Вважає, що вказані документи є підробленими та навмисно подавались, щоб переоформити право власності. Такого договору про купівлю – продаж за 1999 рік не могло бути укладено, і він є підробленим, бо навіть візуально якщо порівняти підписи від імені його бабусь та батька у договорі та у паспортах чи інших справжніх документах, то видно, що вони повністю відрізняються. 05.02.2019 судом винесено рішення про задоволення позову та за ОСОБА_3 визнано право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 в порядку спадкування. У жодне судове засідання ОСОБА_9 не з’явилась. ОСОБА_3 згадав, що жінка на ім’я ОСОБА_9 мешкала на 5 поверсі у тому ж під’їзді, де мешкала бабуся і батько. Після спроб оформити право власності помітив, що його переслідують незнайомі люди, стежать за ним, і вважає, що вказані дії спрямовані на залякування. Звернутися до нотаріусу для оформлення права власності на даний час не може, бо боїться взяти оригінали документів на квартиру і вийти з дому, бо можуть напасти та відібрати ці документи. Крім того, потрібен час для дооформлення всіх документів. За цей час вказані особи можуть переоформити право власності на належну йому квартиру, скориставшись підробленими документами.

Потерпілим ОСОБА_3 подано заяву з проханням накласти арешт на належну йому квартиру з метою запобігання її відчуження та вчинення незаконних дій щодо вказаного нерухомого майна.

До матеріалів кримінального провадження були долучені копії документів, з яких встановлено наступне.

Так, відповідно до свідоцтва про право власності на житло реєстраційний № 3-99-187069 від 29.06.1999 року квартира за адресою: АДРЕСА_2 на праві спільної сумісної власності належить ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4.

Згідно долучених свідоцтв про смерть встановлено, що ОСОБА_6 померла 27.06.2006, ОСОБА_4 помер 07.08.2012, та ОСОБА_5 померла 15.11.2017.

Відповідно до Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 50884287 від 12.02.2018 приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_7 внесено реєстраційний запис про реєстрацію спадкової справи, спадкодавець ОСОБА_5.

Крім того, встановлено, що 23.06.2018 ОСОБА_3 на підставі наданих нотаріусом запитів оформив технічний паспорт на вище вказану квартиру на своє ім’я.

Згідно з відповіддю з КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» Харківської міської ради № 1039657 від 22.06.2018 встановлено, що станом на 31.12.2012 згідно матеріалів інвентаризаційної справи власниками квартири за адресою: АДРЕСА_2 є ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4.

Відповідно до листа приватного нотаріуса ХМНО ОСОБА_7 № 276/02-14 від 05.07.2018 ОСОБА_3 повідомлено, що 16.03.2018 іншою фізичною особою подано заяву № 27240023 про реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2, яка зареєстрована державним реєстратором Харківської районної державної адміністрації Харківської області. До заяви долучено скановані копії документів, в тому числі документа, який підтверджує право власності заявника на вказану квартиру.

Відповідно до копій вказаних сканованих документів встановлено, що ОСОБА_10 надано договір купівлі – продажу № 12-21-01 від 21.12.1999 року, підписаний між нею, з одного боку, як Покупець, та ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4, з іншого боку як Продавці. За копією вказаного документу останні, нібито продали вищевказану квартиру ОСОБА_9 ще у 1999 році.

Однак, при візуальному огляді даного договору встановлена візуальна відмінність підписів у ньому та підписів Продавців у їх паспортах. Крім того, з 1999 року жодною особою не було зареєстроване право власності на житло. Даний факт дає органу досудового розслідування достатні підстави вважати, що вказаний договір є підробленим, та виготовленим набагато пізніше, ніж дата, зазначена у ньому.

Також, державному реєстратору ОСОБА_9 було надано відповідь № 1030945 від 23.01.2018 з КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» Харківської міської ради про те, що станом на 31.12.2012 квартира за адресою: АДРЕСА_2, на праві приватної власності зареєстрована за ОСОБА_9 на підставі договору купівлі – продажу від 21.12.1999.

Однак, вказаний факт також не відповідає дійсності, бо право власності за ОСОБА_9 оформлено не було, а довідка, видана набагато пізніше, ніж 23.01.2018, на ім’я ОСОБА_3, а саме 22.06.2018 свідчить про право власності на квартиру саме за його родичами.

Крім того, відповідно до відповіді з Департаменту реєстрації Харківської міської ради на ім’я Комінтернівського районного суду м. Харкова № 4421/0/50-18 від 20.11.2018 за результатами розгляду заяви № 27240023 від 16.03.2018 державним реєстратором прийнято рішення щодо відмови у державній реєстрації.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна № 160894938 відомості щодо квартири АДРЕСА_3 відсутні.

05.02.2019 Комінтернівським районним судом м. Харкова у справі № 641/4594/18 винесено рішення про задоволення позову ОСОБА_3 та визнано за останнім право власності на квартиру АДРЕСА_3.

Таким чином, достеменно встановлено, що у ОСОБА_3 в наявності є всі правовстановлюючі документів на вище вказану квартиру, наявна відповідь з КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» Харківської міської ради щодо власників квартири станом на 31.12.2012, якими є ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4, рішенням суду право власності на зазначений об’єкт нерухомого майна визнане за ОСОБА_3

Також, під час розслідування встановлено, що ОСОБА_9 державному реєстратору лише 16.02.2018, тобто після смерті всіх власників квартири, було подано заяву про реєстрацію права власності на даний об’єкт нерухомого майна, при цьому долучено договір купівлі – продажу за 21.12.1999 року. Той факт, що з 1999 року нею не було зареєстроване право власності, а лише після смерті всіх власників подано заяву, а також візуальна відмінність у підписах у наданому нею договорі, дає органу досудового розслідування достатні підстави вважати, що вказані документи не відповідають дійсності та були виготовлені пізніше з метою заволодіння нерухомим майном та переоформлення на третіх осіб.

Слідчий вказує, що квартира АДРЕСА_3 є речовим доказом по провадженню, бо була об’єктом кримінально протиправних дій. На даний час існують достатні підстави вважати, що невстановлені особи, використовуючи підроблені документи, знов здійснюватимуть спробу переоформлення право власності на даний об’єкт нерухомості, тобто здійснять відчуження речового доказу. Крім того, власником майна – ОСОБА_3 подано клопотання з проханням накласти арешт на вище вказану квартиру, а тому з метою запобігання відчуження речового доказу, орган досудового розслідування вважає за необхідне накласти арешт на квартиру АДРЕСА_3.

У судове засідання керівник органу досудового розслідування, що користується повноваженнями слідчого, - начальник відділення СВ Слобідського ВП ГУНП в Харківській області капітан поліції ОСОБА_1 не з’явилась, подала заяву про слухання справи за її відсутності, просила задовольнити подане нею клопотання. У відповідності до ч. 1 ст. 172 КПК України неприбуття слідчого у судове засідання не перешкоджає розгляду даного клопотання.

Згідно з вимогами ч. 4 ст. 107 КПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому розгляді фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.

Слідчий суддя, розглянувши клопотання, дослідивши додані до клопотання документи, приходить до наступного.

Згідно ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Частиною 2 ст. 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу. Арешт може бути накладений і на майно, на яке раніше накладено арешт відповідно до інших актів законодавства. У такому разі виконанню підлягає ухвала слідчого судді, суду про накладення арешту на майно відповідно до правил цього Кодексу.

Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів. Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна. Заборона використання житлового приміщення особам, які на законних підставах проживають у такому житловому приміщенні, не допускається (ч.ч. 10-12 ст. 170 КПК України).

Відповідно до положень ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об’єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об’єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Документи є речовими доказами, якщо вони містять вище перераховані ознаки.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Враховуючи, що слідчим не доведено, що квартира АДРЕСА_4 визнана речовим доказом по кримінальному провадженню № 12019220540000768 від 20.03.2019 за ознаками кримінального правопорушення-злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України – підроблення офіційного документа, а також існує обґрунтована підозра, що незастосування арешту майна особи, яка звернулась із заявою про кримінальне правопорушення, призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі належного йому майна, врахувавши обставини, передбачені ст. 173 КПК України, слідчий суддя вважає, що клопотання слідчого необґрунтовано, а тому задоволенню не підлягає.

Керуючись вимогами ст. ст. 170-175 КПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання керівника органу досудового розслідування - начальника відділення СВ Слобідського ВП ГУНП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_1, погодженого з прокурором Слобідського відділу Харківської місцевої прокуратури № 5 юристом першого класу ОСОБА_2, за матеріалами кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019220540000768 від 20.03.2019 за ознаками кримінального правопорушення-злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, про накладення арешту на майно – залишити без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя- Д . Є . Боговський