Рішення № 80850843, 01.04.2019, Сватівський районний суд Луганської області

Справа № 426/23169/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

01 квітня 2019 року м.Сватове

Сватівський районний суд Луганської області

у складі: головуючого - судді Бабічевої Л.П.

за участю секретаря судового засідання Вітер І.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Сватове цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Луганської міської ради про визначення розміру часток співвласників у спільній сумісній власності, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до Сватівського районного суду Луганської області з позовом до Луганської міської ради про визначення розміру часток співвласників у спільній сумісній власності. В обґрунтування позовних вимог позивачі посилаються на те, що станом на листопад 1993 року подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2, їх син - ОСОБА_3, мати позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4, дід - ОСОБА_5, баба - ОСОБА_6, проживали та були зареєстровані в ІНФОРМАЦІЯ_1.

Вищевказана квартира була передана у спільну сумісну власність без визначення часток згідно Свідоцтва про право власності на житло від 23.07.1993 року, виданого відділом приватизації житлового фонду Луганської міської Ради народних депутатів на підставі розпорядження № 2573 від 23.07.1993 року ОСОБА_5 та членам його сім’ї- Макаровій ОСОБА_7, ОСОБА_4, та позивачам - ОСОБА_2, ОСОБА_1 і ОСОБА_3.

Право спільної сумісної власності всіх 6-ти членів сім’ї згідно зазначеного свідоцтва про право власності на житло 16 грудня 1996 року було зареєстроване Луганським Державним комунальним підприємством бюро технічної інвентаризації за реєстровим номером № 9647.

12 листопада 1994 року помер ОСОБА_5, після смерті якого належну йому частину успадкували його дружина ОСОБА_6 та донька ОСОБА_4 як спадкоємці першої черги за законом. Однак, спадщину жодна з них не оформляла.

18 січня 2001 року померла ОСОБА_6, після смерті якої належну їй частину квартири та фактично успадковану нею після смерті чоловіка ОСОБА_5 частину квартири успадкувала донька ОСОБА_4, як спадкоємиця першої черги за законом, але спадщину після смерті матері вона також не оформляла.

20 червня 2013 року померла ОСОБА_4. Після її смерті відкрилася спадщина на належну їй частину квартири та фактично успадковані нею після смерті ОСОБА_5 та ОСОБА_6 частини квартири. Позивач ОСОБА_1 прийняв спадщину як єдиний спадкоємець за законом першої черги, оскільки на момент відкриття спадщини проживав та був зареєстрований разом із спадкодавцем.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після померлої матері ОСОБА_4 Однак, постановою приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу № 863/02-31 від 31.10.2018 року йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1, оскільки в Свідоцтві про право власності на житло від 23 липня 1993 року, виданого Відділом по приватизації житлового фонду Луганської міської ради народних депутатів, не визначені частки померлої у праві власності на квартиру.

Тому позивачі просять визначити, що розмір часток ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 у спільній сумісній власності на квартиру АДРЕСА_2, зареєстрованій за ними в Державному комунальному підприємстві бюро технічної інвентаризації Луганської міської ради народних депутатів за реєстровим № 9647 в реєстровій книзі № 31 на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 23 липня 1993 року, виданого Відділом по приватизації житлового фонду Луганської міської ради народних депутатів згідно із розпорядженням № 2573 від 23 липня 1993 року, записаного в реєстрову книгу за № 2/316, є рівними і становлять по 1/6 ідеальній частці кожного з 6-ти співвласників, в тому числі:

частка померлого 12 листопада 1994 року ОСОБА_5 на день його смерті становила 1/6 частину;

частка померлої 18 січня 2001 року ОСОБА_6 на день її смерті становила 1/6 частину;

частка померлої 20 червня 2013 року ОСОБА_4 на день її смерті становила 1/6 частину;

частка ОСОБА_1 становить 1/6 частину;

частка ОСОБА_2 становить 1/6 частину;

частка ОСОБА_3 становить 1/6 частину.

Позивач ОСОБА_2 в судове засідання не з’явилася, подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить їх задовольнити, не заперечує проти постановлення заочного рішення.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з’явився, подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить їх задовольнити, не заперечує проти постановлення заочного рішення.

Позивач ОСОБА_3 в судове засідання не з’явився, подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить їх задовольнити, не заперечує проти постановлення заочного рішення.

Представник відповідача повторно не з’явився у судове засідання, про місце, день та час слухання справи був повідомлений належним чином, про причини неявки до суду не повідомив, відзиву не подав. Заяви про розгляд справи за його відсутності не надходило, а тому суд вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних доказів відповідно до ч.1 ст. 280 ЦПК України.

01 квітня 2019 року судом постановлено ухвалу про заочний розгляд справи.

У зв’язку з неявкою в судове засідання учасників справи, враховуючи положення ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши та оцінивши в судовому засіданні матеріали справи, надані докази, вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до Свідоцтва про право власності на житло від 23 липня 1993 року, виданого відділом приватизації житлового фонду Луганської міської Ради народних депутатів на підставі розпорядження № 2573 від 23 липня 1993 року, квартира за адресою: АДРЕСА_3, належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_5 та членам його сім’ї: ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_1 і ОСОБА_3 (а.с.22).

Право спільної сумісної власності на вищевказану квартиру всіх 6-ти членів сім’ї згідно зазначеного свідоцтва про право власності на житло 16 грудня 1996 року було зареєстроване Луганським Державним комунальним підприємством бюро технічної інвентаризації за реєстровим номером № 9647 (а.с.23).

12 листопада 1994 року помер ОСОБА_5 (а.с.26).

18 січня 2001 року померла ОСОБА_6 (а.с.27).

20 червня 2013 року померла ОСОБА_4 (а.с.28).

Позивач ОСОБА_1 є сином померлої ОСОБА_4 (а.с.56).

Позивач ОСОБА_2 є дружиною позивача ОСОБА_1 (а.с.57), а позивач ОСОБА_3 являється сином позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.61).

Відповідно до ст. 1261 ЦК України спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_4 є син померлої - позивач ОСОБА_1.

Постановою приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу № 863/02-31 від 31.10.2018 року позивачу ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_4, оскільки в Свідоцтві про право власності на житло від 23 липня 1993 року, виданого Відділом по приватизації житлового фонду Луганської міської ради народних депутатів, не визначені частки померлої у праві власності на квартиру (а.с. 29).

Для оформлення права на спадщину на вказану квартиру позивачу необхідно встановити розмір часток співвласників.

Відповідно до ч.2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Оскільки у свідоцтві про право власності на житло зазначено, що вищевказана квартира належить всім співвласникам на праві спільної сумісної власності та враховуючи, що ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 набули право власності на квартиру внаслідок приватизації, то у даному випадку наявна презумпція рівності часток співвласників у спільній сумісній власності.

Відповідно до ст. 112 ЦК України в редакції 1963 року майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам.

Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність).

Також Цивільним кодексом України в редакції 2003 року врегульовано питання здійснення права спільної сумісної власності.

Так, згідно ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Відповідно до ст. 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Таким чином, Цивільний кодекс України виходить із презумпції рівності всіх співвласників, будь то спільна часткова, чи спільна сумісна власність та презумпції рівності часток у спільній сумісній власності.

В п.17 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» передбачено, що частка суб'єкта права спільної сумісної власності визначається зокрема, при поділі майна, виділі частки зі спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини.

Відповідно до ст.1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. При цьому необхідно визначити якою є доля спадкодавця у праві спільної сумісної власності.

Згідно ст. 372 ЦК України майно, яке є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними.

У даному випадку позивачі позбавлені можливості визначити розмір часток за домовленістю, оскільки три співвласники вже померли.

У п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 22.12.1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» роз’яснено, що частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.

Позивачі, заявляючи вимогу про визначення часток у праві спільної сумісної власності на квартиру, посилаються на рівність часток.

Визначаючись щодо даної позовної вимоги, суд враховує положення вказаних вище норм законодавства, а також ту обставину, що ніяких домовленостей про розмір часток між співвласниками не було, протилежного судом не встановлено, а також те, що частка померлих співвласників не може бути змінена за рішенням суду, а не визначення часток не дає можливості в повній мірі розпоряджатися своїм правом власності на вказане майно.

Тому, з огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги про визначення розміру часток у праві спільної сумісної власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, підлягають задоволенню.

При цьому, суд враховує роз'яснення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладені в п.3.4. Інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року, де зазначено, що спадкоємці учасника спільної сумісної власності мають право звернутися з позовом про визначення частки майна, належної померлому на праві спільної сумісної власності. При цьому, зі змісту ст. 357 ЦК України вбачається, що під терміном "визначення часток" законодавець розуміє визначення (встановлення) розміру частки співвласника у спільному сумісному майні.

У судовому засіданні достовірно встановлено, що позивачі не можуть скористатися своїм правом на спадкове майно шляхом нотаріального оформлення спадщини та позбавлені іншої можливості захистити свої спадкові права, крім визначення розміру часток співвласників у спільній сумісній власності у судовому порядку.

За таких обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення.

На підставі викладеного,

керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 89, 259, 263-265, 280-283 ЦПК України,

ст.ст. 328-357,1218,1261 ЦК України в редакції 2003 року,

ст. 112 ЦК України в редакції 1963 року, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Луганської міської ради про визначення розміру часток співвласників у спільній сумісній власності - задовольнити.

Визнати, що розмір часток ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 у спільній сумісній власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 згідно Свідоцтва про право власності на житло від 23 липня 1993 року, виданого відділом приватизації житлового фонду Луганської міської Ради народних депутатів на підставі розпорядження № 2573 від 23 липня 1993 року, є рівними і становлять по 1/6 частці кожного співвласника, в тому числі:

частка ОСОБА_5, який помер 12 листопада 1994 року, становила 1/6 частину;

частка ОСОБА_6, яка померла 18 січня 2001 року, становила 1/6 частину;

частка ОСОБА_4, яка померла 20 червня 2013 року, становила 1/6 частину;

частка ОСОБА_1 становила 1/6 частину;

частка ОСОБА_2 становила 1/6 частину;

частка ОСОБА_3 становила 1/6 частину.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватись з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку до Луганського апеляційного суду через Сватівський районний суд Луганської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Л.П.Бабічева