Рішення № 80849480, 26.03.2019, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/1492/16-ц

Провадження № 2/344/115/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2019 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківськийміський суд Івано-Франківськоїобласті в складі:

головуючої – судді Бабій О.М.,

секретаря Орнат Л.І.

за участі представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2, представників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, –

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_5 05.02.2016 року звернулася до суду з позовом до відповідачаІванюка ОСОБА_7 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та встановлення порядку користування земельною ділянкою.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивач є власником 262/300 частин домоволодіння на вул. Токарській 5 в м. Івано-Франківську, відповідачу належить 38/300 частин вказаного домоволодіння. Земельна ділянка не приватизована та перебуває у спільному користування співвласників будинку. Відповідач в порушення вимог законодавства, без встановлення порядку користування земельною ділянкою, без виділення частики в натурі та отримання документів на право власності на земельну ділянку, без згоди позивача, самовільно забудовує спільну земельну ділянку, а також встановив огорожу всередині земельної ділянки. Тому, самовільно встановлена огорожа підлягає демонтажу, а щодо земельної ділянки слід встановити порядок користування нею.

Ухвалою суду від 08.07.2016 року позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою т встановлення порядку користування земельною ділянкою виділено у два самостійні провадження, а саме: за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про встановлення порядку користування земельною ділянкою.

Позовні вимогиДемко ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про встановлення порядку користування земельною ділянкою розглядаються іншим складом суду та на даний час рішення ще не прийнято.

25.07.2016 року відповідач подав заперечення на позов, за змістом яких позовні вимоги не визнає, оскільки ОСОБА_9 була власником земельної ділянки площею 921 кв.м. на вул. Токарська 5 в м. Івано-Франківську за тимчасовим документом, а саме:рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 29.12.1993 року. Згідно заповіту ОСОБА_9 відповідач ОСОБА_6 є спадкоємцем ОСОБА_9 та власником земельної ділянки.

04.11.2016 року позивач подав до суду додаткові пояснення до позовної заяви та стверджує, що відповідач 20.08.2016 року вчинив чергове захоплення земельної ділянки шляхом будівництва огорожі з використанням металевих труб і сітки. Встановленням паркану відповідач не тільки порушив право на землю позивачки і обмежив доступ до належних їй насаджень, але й перекрив доступ до туалету та гаражу.

Справа перебувала в провадженні суддів Мелещенко Л.В., Антоняка Т.М., Островського Л.Є.

29.10.2018 року справу прийнято до провадження суддею Бабій О.М.

15.11.2018 року відповідачем подано відзив на позовну заяву із якого вбачається, що позовні вимоги відповідач не визнає, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення з мотивів наведених у запереченнях від 2016 року, також додатково вказано, що рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 26.11.2013 року встановлено, що відповідач має право на відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав. Після набрання вказаним рішенням законної сили відповідач відновив огорожу, яку ОСОБА_5 частково зруйнувала, та виготовлено в 2016 році технічну документацію по горизонтальній зйомці земельної ділянки на вул.. Токарській 5 в м. Івано-Франківську, де зазначено, що земельна ділянка ОСОБА_6 є не більшою, ніж 0,0920 га., яка надавалась в приватну власність спадкодавці ОСОБА_9 площею 0,921 га.

Позивачем 07.12.2018 року подано відповідь на відзив.

14.12.2018 року відповідачем подано пояснення, а позивачем заперечення на відповідь на відзив.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з мотивів наведених у позовній заяві, додаткових поясненнях, відповіді на відзив, просили позов задовольнити.

Представники відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнали з підстав наведених у запереченнях, відзиві, запереченнях на відповідь на відзив, просили в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові матеріали, встановивши таким чином фактичні обставини справи, застосовуючи загальні засади цивільного законодавства – справедливість, добросовісність та розумність, керуючись конституційним принципом верховенства права, оцінивши всебічно, повно та об’єктивно всі наявні у справі докази окремо та у сукупності, застосовуючи відповідні норми матеріального права, утверджуючи та забезпечуючи права людини і основоположні свободи сторін, враховуючи принцип неупередженості, суд приходить до наступних висновків.

Відповідачу ОСОБА_6 належить 38/300 частки домоволодіння на вул.. Токарська в м. Івано-Франківську згідно копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 05 березня 2012 року.

Іншому співвласнику зазначеного домоволодіння –ОСОБА_5 належить 262/300 частки, а саме: 224/300 частки будинковолодіння згідно угоди про розподіл спадкового майна від 01 грудня 2004 року та 38/300 частки - згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 22 січня 1987 року.

Сторони по справі набули право користування спірною земельною ділянкою, як співвласники будинковолодіння, що розташований на цій земельній ділянці з метою користування частинами цього будинку та його обслуговування.

Згідно технічного паспорту на будинковолодіння на вул. Токарська 5 в м. Івано-Франківськувід 04 листопада 1986 року попередніми співвласниками даного будинковолодіння були ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_10 За вказанимбудинковолодінням була закріплена земельна ділянка площею 921 кв.м.

Пунктом 22 рішення сесії Івано-Франківської міської ради від 23 лютого 2010 року №34-XLVII затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на землю та передано ОСОБА_5 у власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,0620 га на вул. Токарська 5 в м. Івано-Франківську.

10 березня 2011 року ОСОБА_5 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0620 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на вул. Токарська 5 в м. Івано-Франківську.

Рішення сесії Івано-Франківської міської ради від 23 лютого 2010 року №34-XLVII в частині надання у власність ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,062 га. тадержавний акт на право приватної власності на земельну ділянку на вул. Токарська 5 в м. Івано-Франківську площею 0,0620 га, виданий ОСОБА_5,визнано незаконними та скасовано рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 26.11.2013 року. Вказане рішення суду оскаржувалось ОСОБА_5, але залишено в силі ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 05.02.2014 року.

В рішення апеляційного суду від 26.11.2013 року зазначено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є співвласниками будинку на вул. Токарська 5 в м. Івано-Франківську, перед наданням у власність ОСОБА_5 земельної ділянки, яка перебувала у спільній сумісній власності не було проведено її поділ з виділенням частки співвласника, оскаржуваним рішенням та державним актом порушуються права позивача, як співвласника будинку та землекористувача.

Статтею 89 ЗК України встановлено, що в осіб - співвласників жилого будинку виникає спільна сумісна власність на земельну ділянку. Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки. Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.

Частиною 4 статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі переходу права власності на будинок і споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будинку і споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будинку і споруди.

Згідно роз'яснення, викладеного у пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України N 7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», порядок користування спільною земельною ділянкою, у тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам жилий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, тому відповідно до ст. 88 ЗК слід брати до уваги цю угоду при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або на жилий будинок і для яких зазначена угода також є обов'язковою. Це правило стосується тих випадків, коли жилий будинок було поділено в натурі.

Якщо до вирішення судом спору між співвласниками жилого будинку розмір часток у спільній власності на земельну ділянку, на якій розташовані будинок, господарські будівлі та споруди, не визначався або вона перебувала у користуванні співвласників і ними не було досягнуто угоди про порядок користування нею, суду при визначенні частини спільної ділянки, право на користування якою має позивач (позивачі), слід виходити з розміру його (їх) частки у вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої.

Отже, між сторонами не встановлено порядку користування спільною земельною ділянкою. Спір перебуває на розгляді в суді. Представниками відповідача та судом ставилось на обговорення питання про зупинення провадження у справі до вирішення спору про встановлення порядку користування земельною ділянкою, але представники позивача вказували, що вирішення спору про встановлення порядку користування не впливає на вирішення питання про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, категорично заперечували щодо зупинення провадження у справі.

Належних, допустимих та достатніх доказів того, що сторонам належить частка земельної ділянки, яка відповідає їхній частці власності у будинковолодінні позивачем суду не надано.

Також не надано доказів того, що відповідач чинить перешкоди у користуванні спільною земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

В ст. 13 ЦПК України закріплено принцип диспозитивності, відповідно до якого, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України обов’язок доказування і подання доказів покладено на сторони.Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

В даному випадку в суду не було сумніву у добросовісному здійсненні сторонами їхніх процесуальних прав та виконанні обов’язків щодо доказів, оскільки обидві сторони мали адвокатів, яким норми права щодо подання доказів добре відомі чи мали б бути відомі.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з ч. 1 ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Позивачкою не доведено, що їй чиняться перешкоди у прибудинковою земельною ділянкою.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, відповідно дост.ст.88, 89, 120 ЗК України, ст.ст. 319, 391 ,ЦК України, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, –

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 31 березня 2019 року.

Суддя Бабій О.М.