Рішення № 80846106, 04.06.2018, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження №2/760/94/18

Справа №760/14462/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2018 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Усатової І.А.,

за участю секретарів - Здорик Л.В., Козак К.В., Коваленко І.О., Ковальської К.О.,

представника позивача Приходько Т.П.,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» до ОСОБА_3, третя особа: Національний банк України, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність банку, -

ВСТАНОВИВ:

У 2015 році позивач ПАТ «Дельта банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, в якому просив в рахунок виконання основного зобов'язання щодо оплати заборгованості за кредитним договором у розмірі 3 341 407,74 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: трикімнатну квартиру, загальною площею 67,7 кв.м., житловою площею 43,6 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 шляхом визнання за ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» права власності на вказану квартиру.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказав, що 24.07.2018 між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 2606/0708/45-007, згідно умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 186 600,00 доларів США зі сплатою 11,9% річних за користування кредитом на строк до 24.07.2038.

Зазначено, що в забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним договором між сторонами було укладено іпотечний договір № 2606/0708/45-007-Z-1 від 24.07.2008, за яким відповідач передав у іпотеку нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру, загальною площею 67,7 кв.м., житловою площею 43,6 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Предмет іпотеки належить відповідачу на праві власності згідно договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Охріменко О.О. 24.07.2008, реєстровий номер 2643.

Позивач посилався на те, що 25.05.2012 між АТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта банк» був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги, за яким до АТ «Дельта банк» перейшло право вимоги замість АТ «Сведбанк» від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами, в тому числі за кредитним договором № 2606/0708/45-007 від 24.07.2008 та іпотечним договором № 2606/0708/45-007-Z-1 від 24.07.2008.

Позивач вказав, що відповідач умови кредитного договору належним чином не виконує, у зв'язку з чим, станом на 30.06.2015 виникла заборгованість у розмірі 3 341 407,74 грн., яка підлягає стягненню за рахунок іпотечного майна шляхом визнання за позивачем права власності на це майно.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.08.2018 вказану справу передано в провадження головуючому судді Кушнір С.І.

Ухвалою судді від 18.08.2015 відкрито провадження у справі.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.09.2015 справу передано у провадження головуючому судді Усатовій І.А.

13.11.2015 на адресу суду надійшли заперечення від відповідача, в яких зазначено, що відповідач не визнає позов та просив відмовити у задоволенні позову. Посилався на норми ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та вказав, що спірна квартира є його єдиним житлом, а тому рішення про стягнення майна у примусовому порядку порушить його права, оскільки в майбутньому вирішення питання про погашення суми його заборгованості за кредитним договором № 2606/0708/45-007 від 24.07.2018 буде неможливим. Вказав, що позивач просить суд задовольнити саме ту його вимогу, яка прямо заборонена ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Також зазначив, що позивачем не надано суду доказів, що підтверджують зазначені у позові обставини, тому числі доказів, які свідчать про існування права вимоги позивача за кредитним та іпотечним договорами. Відповідач посилався також на те, що у нього відсутні будь-які документи стосовно квартири, та будь-яку дані, кому належить на даний час спірна квартира, оскільки у 2008 році ним було передано працівникам АТ «Сведбанк» договір купівлі-продажу спірної квартири та надано їм доручення щодо повноважень представляти його інтереси в органах БТІ. Крім того, відповідач наголошував на тому, позивачем в порушення вимог ст. 39 ЗУ «Про іпотеку» не вказано заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; не вказано пріоритет та вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки та в обґрунтування обставин щодо неналежного виконання відповідачем основного зобов'язання та підстав для дострокового звернення стягнення на предмет іпотеки не викладено доводів щодо завданих позивачу збитків чи то змін обсягу його прав внаслідок допущеного боржником порушення основного зобов'язання. Також відповідач звернув увагу суду на те, що позивач відповідно до вимог закону має право звернутися з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, а не з позовом про визнання права власності на нерухоме майно.

18.12.2015 від відповідача надійшли доповнення до заперечень, в яких, останній посилався, зокрема, на те, що у наданих позивачем документах містяться розбіжності щодо суми заборгованості та з матеріалів справи неможливо встановити реальний розмір його заборгованості.

Ухвалою суду від 23.12.2015 задоволено клопотання ОСОБА_3 про витребування доказів по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність АТ «Дельта банк».

24.02.2016 від відповідача надійшли доповнення до заперечень, в яких, останній посилався, зокрема, на те, що в позові не зазначено співмірність розміру заборгованості за кредитним договором № 2606/0708/45-007 від 24.07.2008 з дійсною вартістю іпотеки на час звернення з позовом до суду та позивач не надав належних та достатніх доказів, які б свідчили про вартість спірної квартири.

Протокольними ухвалами суду від 29.02.2016 залучено до участі у справі третю особу - Національний банк України, а також задоволено клопотання сторін про витребування доказів.

31.03.2016 на адресу суду від відповідача надійшли доповнення до заперечень на позов ,в якому відповідач посилався на те, що у відповідності до вимог ЗУ «Про іпотеку», документом, що підтверджує перехід речового права на нерухоме майно має бути додатковий договір або додаткова угода про внесення змін до договору іпотеки №2632/0808/45-027-Z-1 від 14.08.2018, а договір купівлі-продажу не є підставою згідно норм діючого законодавства України для здійснення реєстраційної дії, оскільки підставою для цього може бути лише правочин, що підтверджує перехід права іпотеки до іншої особи. Зазначено, що в порушення вимог ч. 1 ст. 513 ЦК України та ч.ч. 2, 3 ст. 24 ЗУ «Про іпотеку» ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта банк» додатково не уклали договір відступлення права вимоги іпотекодержателя за відповідним договором іпотеки, не зареєстрували відомості про таке відступлення у встановленому законом порядку, тому у відповідності до ч. 3 ст. 3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до позивача не перейшло право вимоги за договором забезпечення, укладеним ТОВ «Сведбанк» з відповідачем. Також вказав, що в порушення положень ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та відповідних Порядків державна реєстрація прав на підставі договору відступлення прав вимоги від 25.05.2012 здійснена не нотаріусом, який посвідчував договір відступлення прав вимоги від 25.05.2012 №1306, а іншим - нотаріусом КМНО Кондратюком В.С., майже через шість місяців після посвідчення відповідного договору, на підставі якого такі права виникли, а відповідно є незаконною та безпідставною. Крім того, відповідно до змісту ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» повноваження нотаріуса як державного реєстратора надаються лише з 01.01.2013, при цьому вказана вище реєстраційна дія вчинена нотаріусом КМНО Кондратюком В.С. 19.11.2012, до набуття ним таких повноважень.

Протокольною ухвалою суду від 05.04.2016 задоволено клопотання відповідача про витребування доказів.

21.04.2016, 12.05.2016 та 16.05.2016 на адресу суду від представника третьої особи надійшли пояснення по справі, у яких останній просив задовольнити позов. Третя особа вважає вимоги позивача обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню, з огляду на те, що на даний час існує заборгованість позивача перед Національним банком України по кредитах рефінансування, яка погашається, зокрема, погашення заборгованості за кредитами банку, майнові права за якими передано в заставу НБУ та кошти, які надійдуть від подальшої реалізації позивачем майна, будуть перераховані НБУ в рахунок погашення заборгованості позивача за кредитами рефінансування.

Ухвалою суду від 08.07.2016 провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» до ОСОБА_3, третя особа: Національний банк України, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність банку було зупинено.

Ухвалою Апеляційного суду від 11.01.2017 ухвалу суду від 08.07.2016 скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою суду від 18.01.2018 у задоволенні клопотання представника відповідача - ОСОБА_2 про зупинення провадження у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» до ОСОБА_3, третя особа: Національний банк України, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність банку - відмовлено.

У судовому засіданні 04.06.2018 представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову, а також звернув увагу суду на постанову Великої Палати Верховного суду у справі №760/14438/15-ц від 21.03.2018, в якій міститься висновок про те, що суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, в матеріалах справи наявне його клопотання про розгляд справи у його відсутність.

Суд, заслухавши сторін, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 24.07.2018 між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 2606/0708/45-007, згідно умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 186 600,00 доларів США зі сплатою 11,9% річних за користування кредитом на строк до 24.07.2038.

В забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним договором між сторонами було укладено іпотечний договір № 2606/0708/45-007-Z-1 від 24.07.2008, за яким відповідач передав у іпотеку нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру, загальною площею 67,7 кв.м., житловою площею 43,6 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Предмет іпотеки належить відповідачу на праві власності згідно договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Охріменко О.О. 24.07.2008, реєстровий номер 2643.

З матеріалів справи вбачаться, що 25.05.2012 між АТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта банк» був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги, за яким до АТ «Дельта банк» перейшло право вимоги замість АТ «Сведбанк» від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами, в тому числі за кредитним договором № 2606/0708/45-007 від 24.07.2008 та іпотечним договором № 2606/0708/45-007-Z-1 від 24.07.2008.

Відповідач умови кредитного договору належним чином не виконує, у зв'язку з чим, станом на 30.06.2015 виникла заборгованість у розмірі 3 341 407,74 грн., яка складається з: суми основної заборгованості у розмірі 2 796 474,39 грн., суми заборгованості за відсотками у розмір 430 998, грн.., пені у розмірі 107 111,14 грн., суми за ставкою 3 % від простроченої заборгованості по тілу 336,41 грн., суми за ставкою 3 % від простроченої заборгованості по відсотках у розмірі 6487, 08 грн.

14.07.2015 позивач направляв відповідачу лист-вимогу за вих.№31.4-08/2948/15, в якій вимагав сплатити прострочену заборгованість, та в якій повідомив, що у разі невиконання цієї вимоги позивач розпочне процедуру звернення стягнення на передане в іпотеку нерухоме майно.

Згідно звіту про оцінку трикімнатної квартири площею 67,7 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, дата оцінки: 19.02.2016, ринкова вартість вказаної квартири становить 1 273 452,00 грн.

Позивач, звертаючись до суду із вказаним позовом, просив в рахунок виконання основного зобов'язання щодо оплати заборгованості за кредитним договором у розмірі 3 341 407,74 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: трикімнатну квартиру, загальною площею 67,7 кв.м., житловою площею 43,6 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 шляхом визнання за ПАТ «Дельта банк» права власності на вказану квартиру, на що суд зазначає наступне.

У статті 12 Закону України «Про іпотеку» вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Можна констатувати, що чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем, набутого в позасудовому порядку.

Разом з тим у частині першій статті 38 згаданого Закону право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві може бути передбачено в рішенні суду або договорі про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідному застереженні в іпотечному договорі).

Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена у статті 3 Закону України від 07 липня 2004 року № 1953-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у якій визначено, що загальними засадами державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) є: 1) гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; 2) обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; 3) публічність державної реєстрації прав; 4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; 5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Статтею 18 вказаного Закону передбачений порядок проведення державної реєстрації прав.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та процедура державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Державні реєстратори зобов'язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.

Згідно з пунктами 6, 9, 12, 18, 19, 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документи, що підтверджують сплату адміністративного збору та/або внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав.

Розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який установлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на це саме майно, а також відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями.

За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.

Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав.

Для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя в разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Зазначений правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 14-38цс18.

Таким чином, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

Згідно положень ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене, позов Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» до ОСОБА_3, третя особа: Національний банк України, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність банку є необгрунтованим та задоволенню не підлягає.

Керуючись Законом України «Про іпотеку», ст.ст. 81, 258-259, 268, 272, 280-283, 352, 354 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: