Рішення № 80835409, 29.03.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 березня 2019 року № 826/15069/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Громадянина Сирії ОСОБА_1до Державної міграційної служби Українитретя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет споруГоловне управління Державної міграційної служби у м. Києвіпро представники учасників справи: у судовому засіданні 21.08.2018 також був присутній: визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії позивача та третьої особи - не з'явилися; відповідача - Карманський І.Б.; вільний слухач - ОСОБА_2., В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2017 року громадянин Сирії ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної міграційної служби України (адреса: 01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9, код ЄДРПОУ 37508470 (далі - відповідач, міграційна служба або ДМС Украни), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві (адреса: 021521, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а, код ЄДРПОУ 37768863 (далі - третя особа або ГУ ДМС України в м. Києві), в якому просить суд:

- визнати неправомірним та скасувати рішення ДМС України від 13.10.2017 № 400-17 про відмову у визнанні громадянина Сирії ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов'язати ДМС України повторно розглянути заяву громадянина Сирії ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відмовляючи ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ДМС України формально дослідила ситуацію по країні-походження позивача, не вчинивши при цьому всіх необхідних дій для визначення поважності причин надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Громадянин Сирії ОСОБА_1 не може повернутися в країну свого походження через загрозу загальнопоширеного насильства в умовах внутрішнього збройного конфлікту, систематичного порушення прав людини та страх переслідування через свої політичні переконання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.11.2017 відкрито провадження в адміністративній справі, залучено ГУ ДМС України у м. Києві до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог та призначено попереднє судове засідання.

28.12.2017 до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшли письмові заперечення ДМС України, в яких відповідач проти позову заперечує, та зазначає, що повторно розглядаючи заяву, з урахуванням позиції Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.01.2017 у справі № 826/16049/16, міграційна служба в повному обсязі дослідила ситуацію в країні-походження позивача та дійшла висновку про відсутність у ОСОБА_1 обґрунтованих побоювань зазнати нелюдського або принизливого поводження, оскільки інформація по країні походження не підтверджує можливості зазнати позивачем серйозної і індивідуальної загрози життю.

Представник третьої особи письмових пояснень щодо суті заявлених позовних вимог суду не надав.

31.01.2018 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача Красник С.М. вказує, що оскаржуване рішення органу ДМС України є упередженим. Обставини загального насилля та порушень прав людини, які існують в Сирії підтверджуються з відкритих джерел, ця інформація є загальновідомою та такою, що не підлягає доведенню. Натомість, ненадання документального доказу побоювань зазнати насилля чи переслідування не повинно бути перешкодою в прийнятті об'єктивного рішення, якщо такі твердження збігаються з загальновідомими фактами.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.12.2017 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні.

Ухвалами Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.02.2018 витребувано: у Посольства Сирії в Україні інформацію щодо отримання чи продовження громадянином Сирії ОСОБА_1 паспорту Сирійської Арабської Республіки; у Державної прикордонної служби України інформацію щодо перетинання позивачем Державного кордону України; у Міністерства закордонних справ України інформацію щодо отримання позивачем українських віз у період з 01.01.2010 по теперішній час.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.03.2018 витребувано у Державної прикордонної служби України інформацію щодо перетинання позивачем Державного кордону України у період з 01.01.2010 по теперішній час.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.05.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судове засіданні позивач його представник, а також представник третьої особи не з'явились, надіслали до суду заяви про розгляд справи за їхньої відсутності.

Представник відповідача проти позову заперечив, просив відмовити в його задоволенні, разом з тим надав суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Зважаючи на викладене, адміністративна справа, відповідно до частини третьої 3 статті 194 КАС України, розглядається у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин Сирійської Арабської республіки, народився в Сирії, м. Алеппо, одружений з громадянкою України ОСОБА_3, за національністю араб, за віросповіданням мусульманин (іслам - суніт). Країну громадянської належності покинув у 2012 році легально, прямуючи літаком до України через транзитний пункт у Лівані.

Вперше позивач звернувся до ДМС України АР Крим у 2012 році, після чого отримав довідку про звернення за захистом. На момент звернення із заявою про визнання біженцем на території України перебував нелегально.

22.09.2015 позивач вдруге звернувся до ДМС України із заявою-анкетою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У заяві як причину виїзду з країни постійного проживання зазначив, що не має змоги повернутися до країни свого походження через війну та через те, що він не хоче служити в армії.

Головним управлінням ДМС України у м. Києві 23.08.2016 за результатами розгляду особової справи позивача, складено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням відповідача від 15.09.2016 № 477-16 зазначений висновок підтримано та відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погоджуючись з рішенням ДМС України від 15.09.2016 та вважаючи його неправомірним, позивач оскаржив його в судовому порядку.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.01.2017 у справі № 826/16049/16, позов ОСОБА_1 задоволено повністю: визнано неправомірним та скасовано рішення ДМС України від 15.09.2016 № 477-16 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язано ДМС України повторно розглянути заяву громадянина Сирії ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням висновків суду, викладених у цій постанові.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2017 та постановою Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 23.05.2018, постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.01.2017 залишена без змін.

За результатами повторного розгляду заяви громадянина Сирії ОСОБА_1 ДМС України складено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно зазначеного висновку відповідно до абзацу 5 частини першої статті 6 Закону України від 08.07.2011 № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон № 3671-VI) міграційним органом рекомендовано прийняти рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку із встановленням відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону.

Рішенням відповідача від 13.10.2017 № 400-17 підтримано висновок та відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до абзацу 4 частини першої статті 6 Закону № 3671-VI, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1, 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Не погоджуючись з таким рішенням міграційної служби громадянин Сирії ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги таке.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормативно-правовим актом, який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, є Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Відповідно до частин першої-другої статті 5 Закону № 3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно статті 6 означеного Закону не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання (частина перша статті 8 Закону № 3671-VI).

Відповідно до частини четвертої статті 8 Закону № 3671-VI рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

За правилами частини шостої статті 8 Закону № 3671-VI, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду (частина друга статті 12 Закону № 3671-VI).

Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення ДМС України від 13.10.2017 №400-17, в якості підстави для відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Сирії ОСОБА_1 визначила положення абзацу п'ятого частини першої статті 6 Закону 3671-VI, а саме: стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні. Тобто, міграційна служба дійшла висновку, що позивач не підпадає під визначення поняття біженець, оскільки він не зазнавав переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Відповідно до пунктів 1, 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Виходячи з буквального тлумачення наведених вище положень, небажання особи, яка звертається до міграційної служби про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, повернутися в країну своєї громадянської належності має бути обґрунтоване об'єктивними обставинами, які стали причинами побоювання цієї особи за своє життя.

При цьому, обов'язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

За змістом Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Також, пунктами 99-100 глави другої Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН встановлено, що під відмовою в захисті країни громадянської належності необхідно розуміти, що особі відмовлено в послугах по відмові видати національний паспорт, продовжити термін його дії, відмовити в дозволу повернутися на свою територію. Вказані факти можна розцінювати як відмова в захисті країни громадянської належності. Але, якщо захист з боку своєї країни приймається і немає підстав для відмови з причин цілком обґрунтованих побоювань від цього захисту, дана особа не потребує міжнародного захисту і не є біженцем.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач вперше приїхав в Україну у 2010 році для працевлаштування, а в 2011 році повернувся в Сирію, де на той період вже проходила мобілізація (інформація вказана позивачем в протоколі співбесіди від 26.07.2017).

У липні 2012 року ОСОБА_1 знову прибув до України, та повернення до Сирії стало не можливим у зв'язку з війною в країни громадянської належності (як вказав позивач у своїй заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 22.09.2015).

В протоколі співбесіди від 08.10.2015 заявник повідомив, що вирушив із країни громадянської належності у 2012 році, прямуючи до України тому, що його запросили сюди працювати. У подальшому позивач зазначав, що покинув країну постійного проживання з метою працевлаштування в Україні.

В протоколах співбесіди, зокрема, від 08.10.2015, 26.07.2017, ОСОБА_1 зазначив, що у країні походження він жодних погроз не отримував, фізичне насильство, пов'язане з расовою, релігійною належністю чи політичними поглядами до нього не застосоувалось, однак, у зв'язку зі бройним конфліктом його хотіли мобілізувати до армії.

Отже, підставою для отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту є вірогідність переслідування позивача у зв'язку з ухиленням від військового призиву. Переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань позивач не зазнав.

Крім того, у протоколі співбесіди від 26.07.2017 позивач вказав, що метою звернення за статусом біженця в Україні є бажання отримати документи щоб жити легально, потім отримати паспорт або посвідку на постійне проживання.

З наведеного слід зробити висновок, що основною метою звернення із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є легалізація на території України, про яку позивач неодноразово зазначав особисто.

ГУ ДМС України у м. Києві було досліджено інформацію по країні походження позивача. За результатами моніторингу загальнодоступних джерел інформації встановлено, що ситуація на території Сирії налагоджується, відомості по країні походження щодо можливості зазнати серйозної індивідуальної загрози життю або застосування до позивача смертної кари не підтвердились, що дає підстави вважати про відсутність у позивача обґрунтованих побоювань зазнати нелюдського або принизливого поводження.

З огляду на викладене, суд погоджується з висновком міграційної служби, що побоювання повернення іноземця до країни походження ґрунтуються виключно на суб'єктивних твердженнях. Інших, детальних пояснень переслідувань позивача в країні походження, матеріали особової справи № 2015 KYIV 0327 не містять, так само і позов в цій частині не надає суду можливості дійти висновку про неповноту встановлених та повідомлених позивачем обставин в ході проведення процедур по розгляду заяви від 22.09.2015.

Отже, жодних доказів на підтвердження можливої загрози життю громадянина Сирії ОСОБА_1 ані під час звернення до органу міграційної служби, ні під час розгляду та перевірки його заяви міграційним органом, або під час розгляду справи судом, позивачем не надано.

За таких обставин суд вважає, що рішення відповідача 13.10.2017 № 400-17 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є правомірним, обґрунтованим та таким, що прийняте уповноваженим органом в порядку та у спосіб, визначений чинним законодавством України.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання ДМС України повторно розглянути заяву громадянина Сирії ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд приходить до висновку про відмову в її задоволенні, оскільки вказана вимога є похідною позовною вимогою.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, з'ясувавши фактичні обставини справи та проаналізувавши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат у справі, суд вказує, що з огляду на висновки суду про відмову у задоволенні позову, правові підстави для стягнення на користь позивача судових витрат відсутні.

Керуючись 7-11, 19, 73-77, 79, 90, 139, 241- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову громадянина Сирії ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Рішення, відповідно до статті 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко