Рішення № 80835343, 26.02.2019, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2019 року справа № 2340/4833/18

м. Черкаси

ОСОБА_1 окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Гараня С.М.,

за участю:

секретаря судового засідання – Гордієнка Ю.П.,

представника відповідача ОСОБА_1 обласного центру зайнятості – ОСОБА_2 (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 обласного центру зайнятості, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Чорнобаївська районна філія ОСОБА_1 обласного центру зайнятості про визнання протиправними та зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До ОСОБА_1 окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_3 з позовом до ОСОБА_1 обласного центру зайнятості, третя особа - Чорнобаївська районна філія ОСОБА_1 обласного центру зайнятості, в якому просить:

- визнати незаконними дії ОСОБА_1 обласного центру зайнятості у призначенні ОСОБА_3 допомоги по безробіттю у мінімальному розмірі;

- зобов’язати ОСОБА_1 обласний центр зайнятості нарахувати та виплатити ОСОБА_3 допомогу по безробіттю, на підставі п.9 ч.1 ст.36 КЗпП України;

- стягнути з ОСОБА_1 обласного центру зайнятості допомогу по безробіттю в розмірі відповідно до наказу Міністерства соціальної політики України від 15.06.2015 № 613, яким затверджено Порядок надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, починаючи з 11.05.2018 по день подання позову в розмірі 44 177,00грн.

Позов мотивовано тим, що відповідачем протиправно призначено позивачці допомогу з безробіття в мінімальному розмірі на підставі ч.2 ст.22 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», оскільки передумовою для такого призначення має бути звільнення з посади за грубе порушення трудової дисципліни. Разом з тим, позивач була звільнена з посади судді на підставі п.3 ч.6 ст.126 Конституції України та ст.115 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Отже, допомога з безробіття їй має бути призначена у розрахунку із чотирикратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позивач до зали судового засідання не прибула, заявою від 15.02.2019 просила проводити розгляд справи за її відсутності, на підставі наявних матеріалів.

Представник відповідача до зали судового засідання прибув, у відзиві на позов позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити в їх задоволенні, вказував, що позивач звільнена з посади судді за вчинення істотного дисциплінарного проступку, що є несумісним зі статусом судді. Вказана обставина була підставою для призначення та виплати допомоги з безробіття в мінімальному розмірі на підставі ч.2 ст.22 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”. Тому, просив відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Чорнобаївська районна філія ОСОБА_1 обласного центру зайнятості до зали судового засідання не прибув, у наданому поясненні підтримав правову позицію відповідача та просив проводити розгляд справи за його відсутності.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що Указом Президента Україні від 27.12.2001 № 1271/2001 ОСОБА_3 була призначена на посаду судді Чорнобаївського районного суду Черкаської області строком на п’ять років, а в подальшому постановою ВР України від 05.04.2007 № 878-У обрана на посаду цього ж суду безстроково.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 11.01.2018 № 32/0/15-18 ОСОБА_3 звільнено з посади судді Чорнобаївського районного суду Черкаської області на підставі п.3 ч.6 ст. 126 Конституції України.

На підставі наказу голови Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 02.05.2018 № 30-к позивача відраховано зі штату суду.

В подальшому, позивач звернулась до відповідача із заявами про надання їй статусу безробітного та призначення допомоги по безробіттю.

11.05.2018 згідно наказу Чорнобаївського районного центу зайнятості № 180511 ОСОБА_3 була поставлена на облік, як безробітна, з виплатою допомоги по безробіттю в мінімальному розмірі на підставі ч.2 ст.22 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Вважаючи вищевказані дії суб’єкта владних повноважень протиправними, ОСОБА_3 звернулась з відповідним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

На підставі п.1 ч.1 ст.43 Закону України 05.07.2012 №5067-VI “Про зайнятість населення” особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи може набути статусу безробітного.

Згідно з ч.1 ст.22 Закону України від 02.03.2000 №1533-ІІІ “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” (далі – Закон №1533-ІІІ) право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Частинами 3-4 ст.22 Закону №1533-ІІІ визначено, що допомога по безробіттю виплачується з 8 дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості.

Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років, а для осіб, зазначених у частині другій статті 6 цього Закону та абзаці третьому частини четвертої статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", - 180 календарних днів.

При цьому, допомога по безробіттю особам, зазначеним у частині другій статті 22 цього Закону, виплачується у мінімальному розмірі, який встановлюється правлінням Фонду (ч.3 ст.23 Закону №1533-ІІІ).

Ч.2 ст.22 Закону №1533-ІІІ визначено, що застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування мають страховий стаж менше шести місяців або звільнені з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37, пунктами 3, 4, 7 і 8 статті 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України, а також з аналогічних підстав, визначених іншими законами, особи, зазначені у частині другій статті 6 цього Закону, особи, зазначені в абзаці третьому частини четвертої статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", мають право на допомогу по безробіттю у мінімальному розмірі.

Так, пунктами 3, 4, 7 і 8 статті 40 Кодексу законів про працю України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках:

- систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення;

- прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння;

- вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу.

Згідно зі ст.41 Кодексу законів про працю України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках:

- одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації всіх форм власності, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами;

- винних дій керівника підприємства, установи, організації, внаслідок чого заробітна плата виплачувалася несвоєчасно або в розмірах, нижчих від установленого законом розміру мінімальної заробітної плати;

- винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу;

- вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи;

- перебування всупереч вимогам Закону України "Про запобігання корупції" у прямому підпорядкуванні у близької особи;

- припинення повноважень посадових осіб.

Крім того, відповідно до ст.45 Кодексу законів про працю України на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує законодавство про працю, про колективні договори і угоди, Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".

З аналізу наведених норм Закону №1533-ІІІ та Кодексу законів про працю України вбачається, що призначення допомоги по безробіттю в мінімальному розмірі відбувається у разі звільнення працівника, пов’язаного з: систематичним невиконанням трудових обов’язків за умови попереднього застосування дисциплінарного стягнення, прогулу, появи на роботі в нетверезому стані, вчинення розкрадання, або з аналогічних підстав (ст. 40 КЗпП); винних дій керівника або працівника, що призвели до несвоєчасної або не у повному обсязі виплати заробітної плати, аморального проступку (ст. 41 КЗпП); на вимогу профспілкового органу (ст. 45 КЗпП).

Згідно запису № 23 у трудовій книжці позивача суд встановив, що остання була відрахована зі штату Чорнобаївського районного суду Черкаської області на підставі рішення Вищої ради правосуддя від 11.01.2018 № 32/0/15-18.

Так, з вказаного рішення вбачається, що підставою для застосування до ОСОБА_3 дисциплінарного стягнення стало вчинення істотного дисциплінарного проступку.

У зв'язку з цим позивача звільнено з посади судді відповідно до п.3 ч.6 ст. 126 Конституції України, якою передбачено, що підставою для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Суд звернув увагу, що згідно з поясненнями представника відповідача у відзиві на позов та у судових засіданнях, підставою для застосування ч.2 ст.22 Закону №1533-ІІІ під час призначення позивачу допомоги у мінімальному розмірі є наявність аналогічних підстав, передбачених пунктами 3, 4, 7 і 8 статті 40 Кодексу законів про працю України, зокрема, притягнення ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності.

Разом з тим, як встановлено вище судом, підставами для звільнення за пунктами 3, 4, 7 і 8 статті 40 Кодексу законів про працю України є систематичне невиконання трудових обов’язків за умови попереднього застосування дисциплінарного стягнення, прогулу, появи на роботі в нетверезому стані, вчинення розкрадання.

Однак, наявність наведених підстав під час звільнення ОСОБА_3 Вищою радою правосуддя під час прийняття рішення від 11.01.2018 № 32/0/15-18 не встановлено.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно призначено ОСОБА_3 допомогу по безробіттю у мінімальному розмірі на підставі ч.2 ст.22 Закону №1533-ІІІ, а тому позовна вимога про визнання таких дій протиправними є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.23 Закону №1533-ІІІ застрахованим особам, зазначеним у частині першій статті 22 цього Закону, розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу, але не менше ніж мінімальний розмір допомоги по безробіттю, встановлений правлінням Фонду для цієї категорії осіб: до 2 років - 50 відсотків; від 2 до 6 років - 55 відсотків; від 6 до 10 років - 60 відсотків; понад 10 років - 70 відсотків.

Ч.5 ст.23 Закону №1533-ІІІ визначено, що у середньомісячну заробітну плату (дохід) для обчислення допомоги по безробіттю включаються всі види виплат, на які нараховувалися страхові внески, які підтверджуються даними Єдиного державного реєстру застрахованих осіб Пенсійного фонду України.

Допомога по безробіттю не може перевищувати чотирикратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом.

Ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України» встановлено прожитковий мінімум працездатних осіб: з 1 січня 2018 року - 1762 гривні, з 1 липня - 1841 гривня, з 1 грудня - 1921 гривня.

Оскільки до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI, що становить 16000,00 грн., тому на підставі ст.23 Закону №1533-ІІІ розмір допомоги по безробіттю ОСОБА_3 становить чотирикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме: квітень-червень 2018 року – 7048,00 грн. щомісячно; липень-листопад 2018 року – 7364,00 грн. щомісячно.

Отже, з урахуванням належних до сплати позивачу сум та вже виплаченої допомоги у мінімальному розмірі (за червень- листопад в розмірі 3215,00грн.), позивачу належить до виплати починаючи з 11.05.2018 по день подання позову 44 177,00грн.

В даному випадку суд наголошує, що ним не беруться до уваги посилання відповідача на рішення судів у інших справах, оскільки в силу частини сьомої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС) правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов’язковою для суду.

Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому в силу положень ч.2 ст.77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач не довів, що під час вчинення дій, з приводу яких подано позов, він діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, а тому вимоги ОСОБА_3 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії ОСОБА_1 обласного центру зайнятості у призначенні ОСОБА_3 допомоги по безробіттю у мінімальному розмірі.

Зобов’язати ОСОБА_1 обласний центр зайнятості нарахувати та виплатити ОСОБА_3 (РНОКПП – НОМЕР_1) допомогу по безробіттю на підставі п.9 ч.1 ст.36 КЗпП України.

Стягнути з ОСОБА_1 обласного центру зайнятості на користь ОСОБА_3 (РНОКПП – НОМЕР_1) допомогу по безробіттю в розмірі відповідно до наказу Міністерства соціальної політики України від 15.06.2015 №613, яким затверджено Порядок надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності починаючи з 11.05.2018 по день подання позову в розмірі 44 177,00грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_1 обласного центру зайнятості на користь ОСОБА_3 (РНОКПП – НОМЕР_1) сплачений судовий збір в розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80коп.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через ОСОБА_1 окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. У разі застосування судом частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.М. Гарань

Повний текст рішення виготовлено 08.03.2019