Рішення № 80834331, 29.03.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 березня 2019 року № 826/18922/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Амельохіна В.В., суддів: Качура А.І., Келеберди В.І. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства юстиції України

третя особа ОСОБА_2

про встановлення компетенції, визнання протиправним та скасування рішення,

зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач та/або ОСОБА_1) з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач) за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 (далі - третя особа та/або ОСОБА_2) та просить суд:

- визнати, що Міністерство юстиції України має в наявності визначену пунктом першим частини 2 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» компетенцію щодо здійснення розгляду зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 05.04.2016 року за №10378-0-33-16 скарги ОСОБА_1 від 31.03.2016 року на рішення державного реєстратора Кулагіної Лариси Миколаївни №14628172 від 23.07.2014 року про реєстрацію за ОСОБА_2 прав власності на підставі, в тому числі, рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 17.10.2013 року у справі №2012/8028/2012 та ухвали Апеляційного суду Харківської області від 04.12.2013 року;

- визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства юстиції України у формі наказу №282/7 від 18.05.2016 про відмову у задоволенні скарги підприємства «Правова група «Інюстпром» ХОГО «Антикорупційний комітет» від 31.03.2016 року без розгляду її по суті у зв'язку з тим, що розгляд скарги не належить до компетенції Міністерства юстиції України;

- зобов'язати Міністерство юстиції України у відповідності до нормативних положень статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року №1128 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації та затвердженого наказом Міністерства юстиції України 12.01.2016 року №37/5 Положення про комісію з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації - невідкладно розглянути по суті зареєстровану в Міністерстві юстиції України 05.04.2016 року за №10378-0-33-16 скаргу ОСОБА_1 від 31.03.2016 року на рішення державного реєстратора Кулагіної Лариси Миколаївни №14628172 від 23.07.2014 року про реєстрацію прав власності з відкриттям розділу прав разом з доданими до скарги матеріалами на 107 аркушах та прийняти відповідне до фактичних обставин справи вмотивоване рішення у формі наказу за кожною викладеною у скарзі вимогою.

Мотивуючи позовні вимоги позивач, серед іншого зазначає, що у зв'язку з припиненням існування суб'єктів владних повноважень, а саме Харківського міського управління юстиції у Харківській області, відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Харківського міського управління юстиції на підставі наказу Міністерства юстиції України від 01.03.2016 року застосування судової процедури оскарження рішень державного реєстратора, за причин відсутності суб'єкта владних повноважень в якості належного відповідача в адміністративній справі стало не можливе, з огляду на що, на підставі, зокрема, статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відповідач зобов'язаний був розглянути скаргу ОСОБА_1 від 31.03.2016 року на рішення державного реєстратора Кулагіної Лариси Миколаївни №14628172 від 23.07.2014 року про реєстрацію за ОСОБА_2 прав власності на підставі, в тому числі, рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 17.10.2013 року у справі №2012/8028/2012 та ухвали Апеляційного суду Харківської області від 04.12.2013 року та прийняти відповідне до фактичних обставин справи вмотивоване рішення у формі наказу за кожною викладеною у скарзі вимогою.

Крім цього, обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається, що внаслідок грубої підміни суттєвого змісту судових рішень, а саме: рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 17.10.2013 року у справі №2012/8028/2012 та ухвали Апеляційного суду Харківської області від 04.12.2013 року з метою використання їх з корисливих мотивів третьою особою та державним реєстратором реєстратора Кулагіною Ларисою Миколаївною за ОСОБА_2 було протиправно зареєстровано право власності на 29/100 частини житлового будинку літ. «А-1» з надвірними будівлями, розташованого на вул. Комбайнівська, б. 30, у м. Харкові.

Відповідачем подано до суду належним чином засвідчену копію оскаржуваного рішення та всі матеріли, які стали підставою для його прийняття.

Разом з цим, представник відповідача у судовому засіданні 03.04.2018 року проти задоволення адміністративного позову заперечив усно.

Третьою особою подано письмові заперечення, у яких останній просив відмовити у задоволенні адміністративного позову.

В судовому засіданні 03.04.2018 року, з огляду на не явку третьої особи, належним чином повідомленої про дату, час та місце розгляду справи судом ухвалено про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом звертає увагу на наступне.

Державним реєстратором Реєстраційної служби Харківського міського управління Кулагіною Ларисою Миколаївною прийнято рішення №14628172 від 23.07.2014 року про реєстрацію за ОСОБА_2 прав власності на 29/100 частини житлового будинку літ. «А-1» з надвірними будівлями, розташованого на вул. Комбайнівська, б. 30, у м. Харкові.

Як слідує з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вищевказане рішення державного реєстратора прийнято на підставі свідоцтва про право спадщини, серія та номер: 2-1510, виданий 06.11.2009, видавник: 5-а ХДНК, рішення суду, серія та номер: справа №2012/8028/2012, виданий 17.10.2013, видавник: Жовтневий районний суд м. Харкова, рішення судової колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області, серія та номер: справа №2012/8028/2012, виданий 04.12.2013, видавник Апеляційний суд Харківської області.

Не погоджуючись із рішенням державного реєстратора Реєстраційної служби Харківського міського управління Кулагіної Лариси Миколаївни №14628172 від 23.07.2014 року ОСОБА_1 подано скаргу до Міністерства юстиції України від 31.03.2016 року, що зареєстрована відповідачем 05.04.2016 року за №10378-0-33-16.

За наслідком розгляду скарги позивача, комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації складено висновок від 14.04.2016 року, яким рекомендовано відмовити у задоволені скарги підприємства «Правова група «Інюстпром» ХОГО «Антикорупційний комітет» в інтересах ОСОБА_1 від 31.03.2016 року без розгляду її по суті у зв'язку з тим, що розгляд скарги не належить до компетенції Міністерства юстиції України (т. 1, а.с. 179-180).

В подальшому, з урахуванням висновків комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, Міністерством юстиції України прийнято наказ від 18.05.2016 року №282/7 про відмову у задоволенні скарги підприємства «Правова група «Інюстпром» ХОГО «Антикорупційний комітет» в інтересах ОСОБА_1 від 31.03.2016 року (т. 1, а.с. 181) (далі - оскаржуване та/або спірне рішення).

Спірне рішення прийнято на підставі пункту 1 частини 2, абзацу 1 частини 3, пункту 9 частини 8 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пункту 12 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року №1128.

Позивач вважає, що її права та інтереси порушені, з огляду на що остання звернулася до суду з метою їх захисту та відновлення.

Вирішуючи спір по суті в частині позовних вимог щодо встановлення компетенції Міністерства юстиції України суд звертає увагу на таке.

Частиною 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (у редакції з 15.12.2017) визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Таким чином, при вирішення спору по суті суд керується положеннями процесуального закону чинного на час вирішення останньої.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 6 КАС України в редакції, яка діяла на час звернення позивача до суду, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень (пункт 3 частини першої статті 17 цієї ж редакції КАС України).

Аналогічне правове регулювання містить чинна редакція КАС України.

Так, відповідно до частини 1 статті 5 вказаного Кодексу кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Компетенція - це сукупність повноважень, прав та обов'язків суб'єкта владних повноважень, які він зобов'язаний використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Компетенційним спором вважається спір між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі - делегованих повноважень.

У компетенційних спорах позивачем є суб'єкт владних повноважень, якщо він вважає, що інший суб'єкт владних повноважень своїм рішенням або діями втрутився у його компетенцію або що прийняття такого рішення чи вчинення дій є його прерогативою.

Спори, визначені пунктом 3 частини першої статті 19 КАС України, можуть виникати внаслідок різного тлумачення суб'єктами владних повноважень законодавства щодо їхньої компетенції на вирішення певних питань у сфері управління. Також спори з приводу компетенції виникають у разі виявлення привласнення повноважень іншого суб'єкта владних повноважень або перевищення власних повноважень.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

За наведеного правового регулювання та обставин справи суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 про встановлення компетенції у Міністерства юстиції України обрала неналежний спосіб захисту порушеного, на її думку, права (свободи, інтересу), оскільки розгляд такої вимоги фізичної особи не передбачено КАС України, а її задоволення не призведе до відновлення відповідного права (свободи, інтересу).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 30.01.2019 року, справа №204/3944/17(2-а/204/170/17), провадження №К/9901/59942/18.

Підсумовуючи вищевикладене суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову в частині визнання, що Міністерство юстиції України має в наявності визначену пунктом першим частини 2 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» компетенцію щодо здійснення розгляду зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 05.04.2016 року за №10378-0-33-16 скарги ОСОБА_1 від 31.03.2016 року на рішення державного реєстратора Кулагіної Лариси Миколаївни №14628172 від 23.07.2014 року про реєстрацію за ОСОБА_2 прав власності на підставі, в тому числі, рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 17.10.2013 року у справі №2012/8028/2012 та ухвали Апеляційного суду Харківської області від 04.12.2013 року.

Оцінюючи ж правомірність прийняття відповідачем спірного рішення суд враховує наступне.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, визнання та захисту державою таких прав врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV).

Частиною 1 статті 37 Закону № 1952-IV передбачено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Відповідно до частини 2 цієї ж статті, Міністерство юстиції України розглядає скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір); на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.

Згідно з частиною 5 статті 37 Закону № 1952-IV скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав або територіального органу Міністерства юстиції України подається особою, яка вважає, що її права порушено, у письмовій формі та має містити: 1) повне найменування (ім'я) скаржника, його місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (ім'я) представника скаржника, якщо скарга подається представником; 2) реквізити рішення державного реєстратора, яке оскаржується; 3) зміст оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності та норми законодавства, які порушено, на думку скаржника; 4) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги; 5) засвідчені в установленому порядку копії документів, що підтверджують факт порушення прав скаржника в результаті прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі подання скарги на рішення про державну реєстрацію прав); 6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дати складання скарги.

Скарга на рішення про державну реєстрацію прав розглядається в порядку, визначеному цим Законом, виключно за умови, що вона подана особою, яка може підтвердити факт порушення її прав у результаті прийняття такого рішення.

Аналізуючи наведені обставини суд приходить до висновку, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, яке в свою чергу, розглядає, зокрема, скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір), яка (скарга) має бути оформлена з дотриманням вимог частини 5 статті 37 Закону № 1952-IV.

Поряд з цим, постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128 затверджено Порядок розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - Порядок №1128).

Пунктом 2 Порядку №1128 передбачено, що для забезпечення розгляду скарг суб'єктом розгляду скарги утворюються постійно діючі комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - комісія), положення та склад яких затверджуються Мін'юстом або відповідним територіальним органом.

Відповідно до пункту 3 Порядку №1128 розгляд скарг здійснюється за заявою особи, яка вважає, що її права порушено (далі - скаржник), що подається виключно у письмовій формі та повинна містити обов'язкові відомості, передбачені Законами, а також відомості про бажання скаржника та / або його представника взяти участь у розгляді відповідної скарги по суті та про один із способів, зазначених у пункті 10 цього Порядку, в який скаржник бажає отримати повідомлення про зазначений розгляд.

Згідно з пунктом 4 Порядку №1128 розгляд скарг здійснюється у строки, встановлені Законом України «Про звернення громадян» з урахуванням особливостей, передбачених Законами, які обраховуються з моменту реєстрації її суб'єктом розгляду скарги.

Відповідно до частини 6 статті 37 Закону № 1952-IV за результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про: 1) відмову у задоволенні скарги; 2) задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття рішення про: а) скасування рішення про державну реєстрацію прав; б) скасування рішення про відмову в державній реєстрації прав та проведення державної реєстрації прав; в) внесення змін до записів Державного реєстру прав та виправлення помилки, допущеної державним реєстратором; г) тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав; ґ) анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав; д) скасування акредитації суб'єкта державної реєстрації; е) притягнення до дисциплінарної відповідальності посадової особи територіального органу Міністерства юстиції України.

В силу положень частини 8 статті 37 Закону № 1952-IV Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо:

1) скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п'ятою цієї статті;

2) на момент прийняття рішення за результатом розгляду скарги відбулася державна реєстрація цього права за іншою особою, ніж зазначена у рішенні, що оскаржується;

3) наявна інформація про судове рішення або ухвалу про відмову позивача від позову з того самого предмета спору, про визнання позову відповідачем або затвердження мирової угоди сторін;

4) наявна інформація про судове провадження у зв'язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав;

5) є рішення цього органу з того самого питання;

6) в органі розглядається скарга з цього питання від того самого скаржника;

7) скарга подана особою, яка не має на це повноважень;

8) закінчився встановлений законом строк подачі скарги;

9) розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції органу.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваний наказ про відмову у задоволенні скарги прийнятий Міністерством юстиції України на підставі висновку Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 14.04.2016 року, за результатами розгляду скарги підприємства «Правова група «Інюстпром» ХОГО «Антикорупційний комітет» в інтересах ОСОБА_1 від 31.03.2016, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 05.04.2016 року за №10378-0-33-16.

Водночас, як свідчать матеріали справи, спірне рішення, яке було предметом розгляду скарги позивача у Міністерстві юстиції України про реєстрацію за ОСОБА_2 прав власності на 29/100 частини житлового будинку літ. «А-1» з надвірними будівлями, розташованого на вул. Комбайнівська, б. 30, у м. Харкові було прийнято на підставі свідоцтва про право спадщини, серія та номер: 2-1510, виданий 06.11.2009, видавник: 5-а ХДНК, рішення суду, серія та номер: справа №2012/8028/2012, виданий 17.10.2013, видавник: Жовтневий районний суд м. Харкова, рішення судової колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області, серія та номер: справа №2012/8028/2012, виданий 04.12.2013, видавник Апеляційний суд Харківської області.

Тобто скарга позивача на рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень безпосередньо стосується майна питання щодо його вирішено в судовому порядку.

Враховуючи наведене, суд погоджується з висновком комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, що розгляд питань порушених у скарзі, не належить до компетенції органу.

З огляду на вказані обставини, суд вважає, що наказ Міністерства юстиції України від 18.05.2016 року №282/7 про відмову у задоволенні скарги підприємства «Правова група «Інюстпром» ХОГО «Антикорупційний комітет» в інтересах ОСОБА_1 від 31.03.2016 року прийнятий ним в порядок, спосіб та в межах наданих йому повноважень, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

Разом з цим, суд звертає увагу, що доводи ОСОБА_1 в частині грубої підміни суттєвого змісту судових рішень, а саме: рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 17.10.2013 року у справі №2012/8028/2012 та ухвали Апеляційного суду Харківської області від 04.12.2013 року з метою використання їх з корисливих мотивів третьою особою та державним реєстратором реєстратора Кулагіною Ларисою Миколаївною за ОСОБА_2 було протиправно зареєстровано право власності на 29/100 частини житлового будинку літ. «А-1» з надвірними будівлями, розташованого на вул. Комбайнівська, б. 30, у м. Харкові не можуть бути покладені в основу підстав для задоволення адміністративного позову, оскільки адміністративний суд при вирішенні спору по суті не вправі надавати оцінку рішенням суду, законність та обґрунтованість яких переглядається виключно в апеляційному, касаційному порядку.

Крім того, суд відхиляє доводи позивача про унеможливлення з 01.03.2016 року застосування громадянами, у тому числі нею, судової процедури оскарження рішень державної реєстратора, оскільки останні не відповідають фактичним обставинами справи.

При цьому, судом встановлено, що позивач застосовував судовому процедуру оскарження рішення державного реєстратора у справі №8210/147/16, однак самостійно відкликано позовну заяву.

Таким чином, підсумовуючи наведене вище в сукупності суд приходить до висновку про відсутність підстав і для зобов'язання Міністерства юстиції України невідкладно розглянути по суті зареєстровану в Міністерстві юстиції України 05.04.2016 року за №10378-0-33-16 скаргу ОСОБА_1 від 31.03.2016 року на рішення державного реєстратора Кулагіної Лариси Миколаївни №14628172 від 23.07.2014 року про реєстрацію прав власності з відкриттям розділу прав разом з доданими до скарги матеріалами на 107 аркушах та прийняти відповідне до фактичних обставин справи вмотивоване рішення у формі наказу за кожною викладеною у скарзі вимогою.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

У відповідності до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи наведене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, за результатами з'ясування обставини у справі та їх правової оцінки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Беручи до уваги положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відшкодування судового збору позивачу не підлягає.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, б. 17, код ЄДРПОУ 00015622) за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) про встановлення компетенції, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Головуючий суддя В.В. Амельохін

Судді: І.А. Качур

В.І. Келеберда