Рішення № 80833338, 01.04.2019, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" квітня 2019 р. справа № 300/231/19

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Чуприни О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу №Ф-134410-55у від 07.11.2018, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1) 01.02.2019 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області (надалі по тексту також - відповідач, Головне управління ДФС в області) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-134410-55у від 07.11.2018.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення вимог статей 4, 9, 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, 07.11.2018 сформував і скерував позивачу протиправну вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-134410-55у на загальну суму 15 819,54 гривень єдиного внеску. Позивач вказує на відсутність будь-яких відомостей чи доказів виникнення недоїмки, її збільшення (проведення документальних перевірок, за результатами яких мало місце визначення недоїмку, подання позивачем звітів про нарахування спірної суми єдиного внеску), періоду її нарахування, застосованого відсотку, бази єдиного внеску, доходу позивача, на підставі якого нараховано спірний розмір єдиного внеску. У зв'язку із вказаним ОСОБА_1 просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-134410-55у від 07.11.2018.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.02.2019 на підставі статей 260-261 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України) відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.1-2).

07.02.2019 через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду позивач подав заяву про забезпечення позову в порядку статті 150 КАС України шляхом зупинення стягнення заборгованості по сплаті єдиного внеску в розмірі 15 819,54 гривень на підставі оскаржуваної вимоги про сплату боргу №Ф-134410-55у від 07.11.2018 у виконавчому провадженні №58081768 (а.с.12). Однак, суд ухвалою від 12.02.2019 відмовив в задоволенні наведеної заяви про забезпечення позову (а.с.14-17).

Головне управління ДФС в області скористалося правом на подання відзиву на позовну заяву, який, разом із відповідними доказами, надійшов на адресу суду 18.02.2019 (а.с.23-32). Представник відповідача заперечив з приводу задоволення позовних вимог. Зазначив, що позивач відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оскільки останній був зареєстрований як фізична особа-підприємець і лише 24.01.2019 згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань припинив свою підприємницьку діяльність. Посилаючись на положення абзацу 2 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" відповідач вказав, що у разі якщо платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. У зв'язку із несплатою у 2017 році і протягом трьох кварталів 2018 року мінімального страхового внеску у ОСОБА_1 виникла недоїмка в загальному розмірі 15 819,54 гривень. Наявність такої заборгованості стало підставою для формування оскаржуваної вимоги. Відповідач вважає вимогу від 07.11.2018 правомірною та такою, що прийнята на підставі чинного законодавства.

25.02.2019 позивач подав відповідь на відзив, в якій зазначив, що Головне управління ДФС в області у відзиві не навело жодних обґрунтованих заперечень щодо викладених позивачем обставин та правових підстав позову. ОСОБА_1 вказав на відсутність будь-яких даних документальних перевірок позивача з питань сплати єдиного внеску, а відомості, наведені в обліковій картці платника податків не відповідають дійсності. Відтак, ОСОБА_1 вказує на наявність усіх підстав для задоволення позову (а.с.33-34)

Розглянувши у відповідності до вимог статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, вивчивши зміст позовної заяви, відзиву на позов, відповіді на відзив, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить із таких підстав та мотивів.

Встановлено, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 13.02.2019, ОСОБА_1 з 25.04.2003 зареєстрований як фізична особа-підприємець, вид діяльності: роздрібна торгівля іншими продовольчими товарами (а.с.29-30). Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності позивача здійснена 24.01.2019.

29.04.2003 позивач взятий на облік платника єдиного внеску Івано-Франківською ДПІ Головного управління ДФС в області, а з 05.05.2003 ОСОБА_1 взятий на облік платників податків.

07.11.2018 Головне управління ДФС в Івано-Франківській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-134410-55, згідно якої повідомлено ОСОБА_1, що станом на 31.10.2018 його заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування становить 15 819,54 гривень, яку необхідно сплатити на рахунок Івано-Франківської державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (а.с.25).

Вказана вимога №Ф-134410-55 від 07.11.2018 була направлена рекомендованим листом позивачу за його податковою адресою: АДРЕСА_1, однак згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення конверт з вимогою повернувся до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області з відміткою установи поштового зв'язку "за закінчення встановленого строку зберігання" (а.с.26-27).

15.01.2019 старшим державним виконавцем Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №58081768 з примусового виконання вимоги про сплату боргу №Ф-134410-55 від 07.11.2018, яка супровідним листом від 15.01.2019 за №1218 надіслана ОСОБА_1 (а.с.8-9).

Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-134410-55у від 07.11.2018 протиправною, позивач оскаржив вимогу в судовому порядку, ставлячи питання про її скасування.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, які склалися між сторонами, слід вийти із наступних мотивів.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 за №2464-VІ (надалі по тексту також - Закон №2464-VІ).

Приписами пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VІ єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (надалі по тексту також - єдиний внесок) визначено як консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

В даному випадку, як встановлено судом вище, ОСОБА_1 з 25.04.2003 по 24.01.2019 був зареєстрований як фізична особа-підприємець, вид діяльності: роздрібна торгівля іншими продовольчими товарами, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.29-30).

Згідно частини 4 статті 6 Закону №2464-VІ у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов'язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою-підприємцем.

Разом з тим, положеннями абзаців 1 і 2 пункту 2 частини 1 статті 7 "База нарахування єдиного внеску" Закону №2464-VІ визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до абзацу 2 пункту 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

За приписами пункту 4 частини 1 статті 1 Закону №2464-VІ максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п'ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (пункт 4 частини 1 статті 1 Закону №2464-VІ).

Відповідно до статті 9 Закону №2464-VІ єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Послідовний і системний аналіз коментованих норм закону вказує на те, що фізична особа-підприємець є платником мінімального страхового внеску (єдиного внеску) навіть за умови не отримання доходу (прибутку) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.

Пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VІ визначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Як свідчать матеріали справи ОСОБА_1 за спірний період нарахування єдиного внеску перебував на обліку в Головному управлінні ДФС в Івано-Франківській області як фізична особа-підприємець та відповідно як платник єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (а.с.28).

Подана відповідачем облікова картка повноти і своєчасності сплати позивачем платежів за кодом класифікації доходів 71040000 (єдиний внесок) свідчить про несплату ОСОБА_1 єдиного внеску (мінімального страхового внеску) за чотири квартали 2017 року в загальній сумі 8 448,00 гривень (3 200,00 гривень мінімальний розмір заробітної плати * 22% = 704,00 гривень - мінімальний страховий внесок; 704,00 гривень * 12 місяців).

Аналогічно числиться заборгованість за І, ІІ і ІІІ квартали 2018 року в загальній сумі 7 371,54 гривень по 2 457,18 гривень в квартал (3 723,00 гривень мінімальний розмір заробітної плати * 22% = 819,06 гривень - мінімальний страховий внесок; 819,06 гривень * 9 місяців).

Всього разом, у позивача за 2017 рік і три квартали 2018 року обліковується заборгованість в загальному розмірі 15 8196,54 гривень (а.с.28).

Суд не знайшов помилок при обчисленні розміру єдиного внеску за спірний період.

Згідно пункту 3-1 частини 1 статті 1 Закону №2464-VІ органом доходів і зборів є центральний орган виконавчої влади, що формує податкову і митну політику (в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів, єдиного внеску) та забезпечує її реалізацію (центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), та його територіальні органи.

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату (абзац 1 частини 4 статті 25 Закону №2464-VІ).

В контексті такої норми закону Головне управління ДФС в області у спірному випадку є належним органом доходів і зборів, який у відношенні до ОСОБА_1 наділений повноваженнями адміністрування єдиного внеску.

Щодо доводів позивача про обов'язковість проведення відповідачем документальних перевірок, лише за результатами яких може бути визначена недоїмка з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, то суд вказує на таке.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону №2464-VІ обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (частина 3 статті 9 Закону №2464-VІ).

В свою чергу, процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів, визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 за №449, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 07.05.2015 за №508/26953 (надалі по тексту також - Інструкція).

Так, пункт 10 розділу ІV Інструкції містить аналогічні положення, що й частина 3 статті 9 Закону №2464-VІ про те, що обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів здійснюється на підставі актів документальної перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органу доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму виплат (доходу), на які нараховується єдиний внесок.

Таким чином, вищевказані норми Закону №2464-VІ та Інструкції передбачають можливість обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів не лише на підставі актів документальної перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, як помилково вважає позивач, але й на підставі звітності, що подається платниками до органу доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму виплат (доходу), на які нараховується єдиний внесок.

Згідно абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VІ платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи (абзац 5 частини 8 статті 9 Закону №2464-VІ).

Частиною 4 статті 25 Закону №2464-VІ визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

Відповідно до пункту 2 розділу VI Інструкції у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Згідно пункту 3 розділу VI Інструкції органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

На противагу доводам позивача, суд знову звертає увагу на те, що органи доходів і зборів мають можливість надсилати (вручати) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) не лише якщо дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів, але й тоді, коли платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску або борги зі сплати фінансових санкцій.

В даному випадку, ОСОБА_1 не здійснював сплату єдиного внеску (мінімального страхового внеску) з початку 2017 року, що й спричинило формування недоїмки за кожний квартал за вказаний період.

Абзацом 7 пункту 3 розділу VI Інструкції визначено, що у випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається), зокрема, платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

При цьому, згідно пункту 4 розділу VI Інструкції вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Так, згідно даних облікової картки повноти і своєчасності сплати позивачем платежів за кодом класифікації доходів 71040000 (єдиний внесок), оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-134410-55у від 07.11.2018 винесена відповідачем після збільшення суми недоїмки зі сплати єдиного внеску ОСОБА_1 в третьому кварталі 2018 року до 15 819,54 гривень (а.с.28).

Що стосується обставин про неотримання позивачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-134410-55у від 07.11.2018, то суд звертає увагу на таке.

Пунктом 4 розділу VI Інструкції передбачено, що після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику. При надсиланні вимоги платнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення корінець вимоги залишається в органі доходів і зборів. При врученні вимоги платнику під підпис така вимога залишається у платника, а корінець вимоги, на якому платник проставляє свій підпис, - в органі доходів і зборів.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається належним чином надісланою (врученою), якщо вона надіслана на адресу (місцезнаходження юридичної особи або його відокремленого підрозділу, місце проживання або останнього відомого місця перебування фізичної особи) платника єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику єдиного внеску або його законному чи уповноваженому представникові.

У разі якщо неможливо надіслати (вручити) платнику єдиного внеску вимогу про сплату боргу (недоїмки) поштою у зв'язку з відсутністю його за місцезнаходженням (місцем проживання) (відсутністю службових (посадових) осіб платника єдиного внеску за його місцезнаходженням), відмовою платника єдиного внеску або службових (посадових) осіб платника прийняти вимогу, поверненням поштового відправлення у зв'язку із закінченням встановленого строку зберігання або з інших причин, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення, вимога вважається надісланою (врученою) платнику єдиного внеску у день, зазначений поштовою службою у повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

В даному випадку, вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-134410-55 від 07.11.2018 була направлена відповідачем рекомендованим листом ОСОБА_1 за його податковою адресою: АДРЕСА_1, однак згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення 76018 5003956 8 конверт з вимогою повернувся до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області з відміткою установи поштового зв'язку "за закінчення встановленого строку зберігання" (а.с.26-27). Наведені обставини, з огляду на зміст вищевказаних норм пункту 4 розділу VI Інструкції, свідчать про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-134410-55 від 07.11.2018 вважається надісланою (врученою) позивачу, що, в свою чергу, підтверджує факт дотримання відповідачем порядку надсилання вказаної вимоги ОСОБА_1 як платнику єдиного внеску.

Варто відзначити й те, що вказана податкова адресою позивача: АДРЕСА_1, співпадає із адресою, визначеною ОСОБА_2 у позовній заяві.

Покладений частиною 2 статті 77 КАС України на відповідача (суб'єкта владних повноважень) тягар доказування (у випадку заперечення щодо протиправності свого рішення) узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".

В той же час, в адміністративному судочинстві діє принцип офіційного з'ясування усіх обставин справи, який полягає в активній позиції суду щодо з'ясування всіх обставин у справі (пункт 4 частини 3 статті 2, частини 2, 4 статті 9, частина 3 статті 77, частина 6 статті 94 КАС України).

В даній справі суд вжив усіх заходів для витребування необхідних доказів, в тому числі з власної ініціативи.

З урахуванням встановлених вище обставин, суд вважає, що відповідач обґрунтував правомірність своєї вимоги від 07.11.2018.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Як свідчать встановлені в суді обставини, відповідач, формуючи 07.11.2018 вимогу про сплату боргу (недоїмки), діяв на підставі закону, обґрунтовано, з урахування усіх обставин, які маю значення для правильного вирішення питання у спірних відносинах.

Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що вимога відповідача від 07.11.2018, є правомірною, і відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання протиправною і скасування такої вимоги.

Зважаючи на висновок суду про безпідставність позовних вимог в силу норм статті 139 КАС України судовий збір не підлягає стягненню із відповідача суб'єкта владних повноважень.

Учасниками справи не подано до суду будь-яких доказів про понесення ними інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається через Івано-Франківський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1), АДРЕСА_1.

Відповідач - Головне управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код юридичної особи - 39394463), вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018.

Суддя /підпис/ Чуприна О.В.