Рішення № 80833039, 20.03.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2019 року м.Житомир справа № 240/103/19

категорія 111060000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Черняхович І.Е.,

секретар судового засідання Шевчук Т.А.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області про визнання протиправною та скасування вимоги № Ф-90111-50 від 06.11.2018,

встановив:

ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України в Житомирській області (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06 листопада 2018 року № Ф-90111-50 з єдиного соціального внеску у розмірі 15819,54 грн.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначає, що Головним управлінням Державної фіскальної служби України в Житомирській області 06 листопада 2018 року було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-90111-50, відповідно до якої станом на 31 жовтня 2018 року за позивачем рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску за 2017 рік та за І-ІІІ квартали 2018 року в розмірі 15819,54 гривень. Із зазначеною вимогою від 06 листопада 2018 року № Ф-90111-50 позивач категорично не погоджується та вважає її такою, що винесена з порушенням вимог чинного законодавства України, у зв'язку з тим, що починаючи з 02.06.2018 йому було призначено пенсію за віком, а згідно ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» особи, які отримують пенсію за віком та займаються підприємницькою діяльністю, звільняються від сплати єдиного соціального внеску. Крім того, позивач вказує, що здійснив усі дії по закриттю підприємницької діяльності та з 23.11.2018 його було позбавлено статусу фізичної-особи підприємця, про що було внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Також позивач наголосив, що в період з 2016 року по 23.11.2018 позивач знаходився на обліку на спрощеній системі оподаткування, однак не здійснював ніякої діяльності та не отримував доходів, тому за вказаний період до контролюючого органу звітності не подавав і не сплачував єдиний соціальний внесок. У зв’язку з цим ОСОБА_3 звернувся з даним позовом до суду та просить визнати протиправною та скасувати оскаржувану вимогу про сплату боргу.

Ухвалою від 09 січня 2019 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 30 січня 2019 року о 10:00.

У зв’язку з перебуванням головуючого судді Черняхович І.Е. 30 січня 2019 року у відрядженні, підготовче судове засідання по справі було перенесено на 13 лютого 2019 року.

31 січня 2019 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача зазначає, що Головне управління ДФС у Житомирській області вважає позовні вимоги ОСОБА_3 безпідставними, а тому просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. На підтвердження такої позиції зазначено, що згідно з ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування " у разі якщо платник єдиного внеску, визначений п.4 ч. 1 ст. 4 цього Закону, в тому числі й фізична особа-підприємець, яка обрала спрощену систему оподаткування, не отримав дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, він зобов’язаний визначити базу нарахування єдиного внеску, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Оскільки за період з січня по грудень 2017 року та з січня по жовтень 2018 року позивачем не було задекларовано доходу (прибутку), то за вказаний період йому було нараховано єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску.

З приводу звільнення позивача від сплати єдиного соціального внеску у зв’язку з отриманням ним пенсії за віком, відповідач зазначив, що з 02.06.2018 ОСОБА_3 перебуває на обліку в Андрушівському ОУ ПФУ у Житомирській області, як пенсіонер за віком, однак в системі електронного адміністрування єдиного внеску у Бердичівській ОДПІ ГУ ДФС у Житомирській області на дату винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-90111-50 від 06.11.2018 на загальну суму 15 819,54 грн. інформації щодо наявності у позивача статусу пенсіонера була відсутня, та не надавалась особисто платником податків та органами ПФУ. Таким чином, нарахування позивачу недоїмки на суму 15 819,54 грн по сплаті єдиного внеску відбулася за період з 2017 року по жовтень 2018 року, в якому останній не обліковувався у контролюючому органі у статусі пенсіонера за віком. З огляду на зазначене, Головне управління ДФС у Житомирській області вважає, що ним було правомірно застосовано до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-90111-50 від 06.11.2018 на загальну суму 15 819,54 гривень, а тому вказує, що позов не підлягає задоволенню (а.с.25-26).

Підготовче судове засідання, що відбулося 13 лютого 2019 року за участі представників сторін, було відкладено на 04 березня 2019 року о 11:30, з метою надання позивачу часу для підготовки відповіді на відзив на позовну заяву.

Під час судового засідання, що відбулося 04 березня 2019 року, представником позивача дуло подано заяву про залишення без розгляду позовної вимоги про зупинення на період розгляду справи виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06 листопада 2018 року №Ф-90111-50, прийнятої Головним управлінням державної фіскальної служби у Житомирській області про стягнення єдиного соціального внеску у розмірі 15819,54 гривень. За наслідками розгляду зазначеної заяви, судом було прийнято ухвалу від 04 березня 20119 року, якою залишено без розгляду позовну вимогу про зупинення виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-90111-50 від 06.11.2018, винесену Головним управлінням Державної фіскальної служби у Житомирській області.

Крім того, протокольною ухвалою суду від 04 березня 2019 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати та занесеною до протоколу судового засідання від 04.03.2019, закінчено підготовче судове засідання та перейдено до розгляду справи по суті. Наступне судове засідання по справі було призначено на 20 березня 2019 року о 11:30.

20 березня 2019 року до суду з’явились представник позивача - ОСОБА_1 та представник відповідача ОСОБА_2

Під час судового засідання представник позивача підтримала заявлені вимоги та просила задовольнити позов у повному обсязі. В свою чергу представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3 з підстав викладених у відзиві а позовну заяву.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Судом встановлено, що в період з 21.11.2016 по 23.11.2018 ОСОБА_3 був зареєстрований як фізична особа - підприємець та перебував на обліку в Бердичівській об’єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області як платник, що обрав спрощену систему оподаткування (а.с.15, 28). Крім того, ОСОБА_3 є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. На підставі облікових даних з інформаційної системи 1С «Податковий блок» Головним управлінням Державної фіскальної служби в Житомирській області було встановлено наявність у фізичної-особи підприємця заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2017 рік в розмірі 8448,00 гривень та за період з січня по жовтень 2018 року в розмірі 7371,54. Головним управлінням Державної фіскальної служби в Житомирській області було сформовано фізичній-особі підприємцю ОСОБА_3 вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-90111-50 від 06.11.2018 на загальну суму 15819,54 гривень (а.с.14).

Правомірність винесення даної вимоги стала підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.

Відносини у сфері державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) регулюються Законом України від 08.07.2010 року № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VІ), яким визначено перелік платників єдиного внеску, порядок нарахування та сплати єдиного внеску.

Відповідно до підпункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України № 2464 платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до ст. 5 Закону України № 2464 облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.

Взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 4, 5, 5-1, 15 та 16 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб.

Частиною 2 статті 6 Закону України № 2464 визначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв'язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю;

Разом з тим, п. 7 ч. 1 ст. 13 Закону України № 2464 органам доходів і зборів надано право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України № 2464 обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів , бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Згідно з п.1 розділу VI "Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" затвердженої Наказом Міністерства фінансів України 20 квітня 2015 року №449 (далі - Інструкція №449), до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення. У разі виявлення фіскальним органом своєчасно не нарахованих та/або несплачених платником сум єдиного внеску такий фіскальний орган обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена фіскальними органами у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Згідно п. 4 ст. 25 Закону № 2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову політику і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом, а його стягнення відповідно до ст. 25 Закону № 2464 здійснюють органи Державної виконавчої служби України.

Відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції №449, фіскальні органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) в таких випадках: якщо дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску фіскальними органами; якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; якщо платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

За приписами пункту 4 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу.

Аналогічна правова позиція викладена у справі Верховного Суду №826/11623/16 від 11.09.2018 року.

Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.

Судом встановлено, що на виконання зазначених норм, Головним управлінням ДФС у Житомирській області на підставі облікових даних з інформаційної системи 1С "Податковий блок" було сформовано фізичній-особі підприємцю ОСОБА_3 вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-90111-50 від 06.11.2018 на загальну суму 15819,54 гривень (а.с.14). У зазначену вимогу було включено заборгованість з єдиного внеску на загальнообов’язкове соціальне страхування за 2017 рік в сумі 8448,00 грн. та за січень-жовтень 2018 року в сумі 7371,54 грн.

Розмір заборгованості був визначений контролюючим органом відповідно до вимог ст. 7 та ст. 8 Закону України № 2464-VІ.

Так, згідно з ч. 5 ст. 8 Закону України № 2464-VІ єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Пунктом 3 частини першої статті 7 Закону України № 2464-VІ передбачено, що для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (до яких відносяться фізичні особи-підприємці), які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Крім того, Законом України № 2464-VІ визначено, що у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов’язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (Абзац другий пункту 2 частини першої статті 7 Законом України № 2464-VІ).

Таким чином, у випадку коли у окремому місяці звітного періоду у фізичної-особи підприємця відсутні доходи єдиний внесок, що підлягає сплаті такою особою за вказаний період визначається в розмірі мінімального страхового внеску.

Під час розгляду справи, судом встановлено, що оскільки, за період з січня 2017 року по жовтень 2018 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 не було задекларовано доходів, то нарахування заборгованості з єдиного внеску за вказаним період було здійснено контролюючим органом, виходячи з розміру мінімального страхового внеску.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України № 2464-VІ мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Так, мінімальний страховий внесок в 2017 році становив 704,00 грн. (3200,00 грн. х 22% = 704,00 грн.; де: 3200,00 грн. - розмір мінімальної заробітної плати встановлений законом на 01.01.2017; 22 % - ставка єдиного внеску).

Водночас, у 2018 році розмір мінімального страхового внеску складав 819,06 грн. (3723,00 грн. х 22% = 819,06 грн.; де: (3723,00 грн. - розмір мінімальної заробітної плати встановлений законом на 01.01.2018; 22 % - ставка єдиного внеску).

Таким чином, розмір заборгованості фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 за 2017 рік, що склав 8448,00 грн. (704,00 грн. х 12 місяців = 8448,00 грн.) та за січень-жовтень 2018 року, що склав 7371,54 грн. (819,00 грн. х 10 місяців = 7371,54 грн.) був визначений відповідачем відповідно до вимог Закону № 2464-VІ.

Натомість, доводи позивача, про протиправність дій контролюючого органу щодо нарахування йому заборгованості зі сплати єдиного внеску за січень 2017 року - жовтень 2018 року, у зв’язку з відсутністю у нього в період з 2016 року по 23.11.2018 будь-яких доходів та не поданням ним за цей період звітності, є необґрунтованими та суперечать вищезазначеним нормам Закону № 2464-VІ.

Водночас, відповідно до частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VІ (в редакції Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України" від 07 липня 2011 року № 3609, який набув чинності з 06 серпня 2011 року), особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Аналіз даної норми свідчить про те, що звільнення фізичної особи-підприємця, який обрав спрощену систему оподаткування від сплати єдиного внеску можливе при наявності двох умов: по-перше, така особа повинна мати статус пенсіонера за віком або інваліда; по-друге - отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглядаючи справу №805/2195/17-а у своєму рішенні від 20.03.2018 року висловив позицію про те, що відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Верховний Суд також наголосив, що звільнення фізичної особи-підприємця, який обрав спрощену систему оподаткування, від сплати єдиного внеску можливе за наявності двох умов: по-перше, необхідно мати статус пенсіонера за віком або інваліда, по-друге, отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Під час розгляду справи судом було безспірно встановлено та підтверджено наявною у матеріалах справи довідкою Андрушівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 05.12.2018 № 2331 (а.с.13), що починаючи з 02.06.2018 ОСОБА_3 перебуває на обліку в Андрушівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсію за віком.

Таким чином, починаючи з 02.06.2018 ОСОБА_3 на підставі ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VІ звільнений від сплати за себе єдиного внеску, як пенсіонер, що отримує пенсію за віком.

Разом з тим, під час винесення оскаржуваної вимоги № Ф-90111-50 від 06.11.2018 на суму 15819,54 гривень до складу якої ввійшла заборгованість за 2017 рік в сумі 8448,00 грн. та за січень-жовтень 2018 року в сумі 7371,54 грн., відповідачем не було враховано факт наявності у позивача, починаючи з 02.06.2018, підстав для звільнення його від сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове соціальне страхування.

Натомість, під час розгляду справи представником відповідача з даного приводу було зазначено, що в системі електронного адміністрування єдиного внеску у Бердичівській ОДПІ ГУ ДФС у Житомирській області на дату винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-90111-50 від 06.11.2018 інформації щодо наявності у позивача статусу пенсіонера була відсутня та не надавалась особисто платником податків та органами ПФУ.

З даного приводу суд зазначає наступне.

Порядок обміну інформацією між Міністерством доходів і зборів України, Пенсійним фондом України та фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування, затверджений Наказом Міністерства доходів і зборів України від 19.09.2013 № 494 та постановою правління Пенсійного фонду України від 19.09.2013 № 16-1 (далі - Порядок № 494).

Відповідно до п. 3.4. та 3.5 Порядку № 494 інформація, що надається Пенсійним фондом України до Міндоходів для адміністрування єдиного внеску включає, зокрема: дані про пенсіонера за віком, інваліда, дату встановлення пенсії (інвалідності).

До інформації, що передається територіальними органами Пенсійного фонду України органам доходів і зборів належать відомості, необхідні для завершення процедур адміністрування єдиного внеску;

Крім того, згідно з п. 1.5. суб'єкти інформаційного обміну є відповідальними за своєчасне та в повному обсязі надання достовірної інформації.

З аналізу зазначених норм вбачається, що обов’язок надати органам ДФС інформацію про призначення особі пенсії покладено на органи Пенсійного фонду України.

В свою чергу, невиконання органами Пенсійного фонду України свого обов’язку обміну інформацією з органами ДФС та відсутність у контролюючого органу на момент прийняття оскаржуваної вимоги інформації про призначення позивачу пенсії за віком вимоги про сплату боргу (недоїмки) не можу бути підставою для нарахування позивачу заборгованості з єдиного внеску за період, за який позивач відповідно до закону мав підстав для звільнення його від сплати.

Таким чином, суд приходить до висновку, що дії контролюючого органу щодо включення до вимоги № Ф-90111-50 від 06.11.2018 заборгованості з єдиного внеску за період з 02.06.2018 по 31.10.2018 в сумі 3248,93 грн є протиправними.

Розрахунок суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що протиправно включено відповідачем до оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2018 № Ф-90111-50:

3248,93 грн. = 15814,54 грн. - 8448,00 грн. - 4122,61 грн.

15814,54 грн. - загальна сума заборгованості, що включена до вимоги;

8448,00 грн. - заборгованість з єдиного внеску за 2017 рік;

4122,61 грн. - заборгованість з єдиного внеску за період з січня по 01.06.2018.

При цьому, заборгованість з єдиного внеску за період з січня по 01.06.2018 була визначена наступним чином:

4122,61 грн. = 819,06 грн. х 5 + 27,31 грн., де:

819,06 грн. - розмір мінімального страхового внеску у 2018 році;

5 - кількість місяців, за період з за період з січня по травень 2018 року, які було заборгованість за які було правомірно включено до оскаржуваної вимоги;

27,31 грн. - розмір єдиного внеску, що підлягав сплаті за 01 червня 2018 року.

З огляду на зазначене, суд вважає за необхідне визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2018 № Ф-90111-50, прийняту Головним управлінням Державної фіскальної служби у Житомирській області в частині визначення зобов'язання щодо сплати єдиного соціального внеску за період з 02 червня 2018 року по 31 жовтня 2018 року у сумі 3248,93 гривень.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 цієї статті Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги викладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_3.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Наявною у матеріалах справи квитанцією від 28.12.2018 підтверджено, що позивачем під час звернення до суду з вказаними позовом було сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн. З урахуванням часткового задоволення позову суд приходить до висновку, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 144,75 грн.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 258-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2018 № Ф-90111-50, прийняту Головним управлінням Державної фіскальної служби у Житомирській області в частині визначення зобов'язання щодо сплати єдиного соціального внеску за період з 02 червня 2018 року по 31 жовтня 2018 року у сумі 3248,93 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області (10003, м. Житомир, вул. Юрка Тютюнника, 7. Код ЄДРПОУ 39459195) на користь ОСОБА_3 ( 13501, АДРЕСА_1. РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір у сумі 144,75 грн (сто сорок чотири гривні сімдесят п'ять копійок).

В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.Е.Черняхович

Повне судове рішення складене 30 березня 2019 року