Рішення № 80829825, 26.03.2019, Маневицький районний суд Волинської області

Справа № 164/931/18

п/с 2/164/34/2019

Категорія: 26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2019 року Маневицький районний суд Волинської області

в складі: головуючого - судді Невара О.В.,

при секретарі Оліферчук І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Маневичі справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю „Максус Лізинг” про визнання договору фінансового лізингу недійсним, стягнення коштів на загальну суму 70000 гривень та відшкодування моральної шкоди на загальну суму 10000 гривень, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Максус Лізинг” про визнання договору фінансового лізингу недійсним, стягнення коштів на загальну суму 70000 гривень та відшкодування моральної шкоди на загальну суму 10000 гривень. Свої вимоги обґрунтувала тим, що 2 червня 2018 року між позивачем та відповідачем було укладено договір фінансового лізингу № 02016, за яким відповідач зобов?язувався придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування позивача автомобіль, а ОСОБА_1 зобов?язувалася прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами договору. Стверджує, що між позивачем та представником відповідача було досягнуто домовленості про передачу в користування ОСОБА_1 автомобіля „Ravon R2”, вартістю 109990 гривень, однак після підписання договору вона виявила, що в даному договорі як предмет фінансового лізингу вказано зовсім інший автомобіль, вартість якого значно вища. 2 червня 2018 року позивач сплатила відповідачу авансовий платіж по договору фінансового лізингу на суму 70000 гривень, вважаючи, що вона частково сплатила вартість автомобіля, так як представником ТОВ „Максус Лізинг” не було роз?яснено їй призначення платежу. Згодом виявилось, що вона сплатила лише комісію за організацію договору. Автомобіль у користування позивача згідно умов договору переданий не був. Вважає, що договір фінансового лізингу укладений внаслідок введення її в оману, містить низку несправедливих умов, які суперечать чинному законодавству та порушують її права як споживача. Договір фінансового лізингу нотаріально посвідчений не був. Вважає, що внаслідок неправомірних дій відповідача їй завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, погіршенні стану здоров?я, порушенні сну, необхідністю зміни способу життя. Моральну шкоду позивач оцінює в розмірі 10000 гривень. Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила визнати договір фінансового лізингу № 02016 від 2 червня 2018 року недійсним, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Максус Лізинг” сплачені в рахунок авансового платежу за транспортний засіб кошти на загальну суму 70000 гривень та стягнути моральну шкоду на загальну суму 10000 гривень.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з’явилася, але подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, проти ухвалення по справі заочного рішення у випадку неявки в судове засідання представника відповідача не заперечує.

Представник відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю „Максус Лізинг” на виклик в судове засідання не з’явився, хоча у встановленому законом порядку ТОВ „Максус Лізинг” завчасно повідомлялося судом про час та місце слухання справи судовою повісткою та через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Згідно ч. 5-7 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п’ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур’єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 1-5, 9-10 ст. 130 ЦПК України у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. Якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім’ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії. У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім’ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення. Вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі. У разі відмови адресата одержати судову повістку особа, яка її доставляє, робить відповідну помітку на повістці і повертає її до суду. Особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою. Якщо місцеперебування відповідача невідоме, суд розглядає справу після надходження до суду відомостей щодо його виклику до суду в порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 128 ЦПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідач - ТОВ „Максус Лізинг” було належним чином завчасно повідомлене про час та місце розгляду справи.

Враховуючи те, що позивач у поданій до суду заяві не заперечує щодо розгляду справи у її відсутності та відсутності представника відповідача, в справі є достатньо доказів для вирішення її по суті, суд ухвалив - розглядати справу у відсутності позивача ОСОБА_1 та представника відповідача - ТОВ „Максус Лізинг”, ухвалити рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Проаналізувавши матеріали справи, суд вважає, що позов підставний і підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В судовому засіданні встановлено, що 2 червня 2018 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем - ТОВ „Максус Лізинг” було укладено договір фінансового лізингу № 02016, за яким відповідач зобов?язувався придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування позивача автомобіль, а ОСОБА_1 зобов?язувалася прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами договору. Між позивачем та представником відповідача було досягнуто домовленості про передачу в користування ОСОБА_1 автомобіля „Ravon R2”, вартістю 109990 гривень, однак після підписання договору позивач виявила, що в даному договорі як предмет фінансового лізингу вказано зовсім інший автомобіль - „Мазда CX5” з об?ємом двигуна 2.0 (п. 1.1 договору), вартість якого значно вища - 26711 доларів США або 700000 гривень (п. 8.2 договору). 2 червня 2018 року позивач сплатила відповідачу авансовий платіж по договору фінансового лізингу на суму 70000 гривень, вважаючи, що вона частково сплатила вартість автомобіля, так як представником ТОВ „Максус Лізинг” не було роз?яснено їй призначення платежу. Згодом виявилось, що вона сплатила лише комісію за організацію договору. Автомобіль у користування позивача згідно умов договору переданий не був. Відповідно до додатку до вказаного договору визначено предметом лізингу автомобіль „Ravon R2”, в комплектації „Elegant”, з об?ємом двигуна 1.3, вартістю 110000 гривень, авансовий платіж становить 70000 гривень, а щомісячний платіж - 1666 гривень 67 копійок на строк 24 місяці під 0%. Відповідно до п. 1.3 договору лізингодавець бере на себе зобов?язання придбати предмет лізингу у власність (отримати право власності на предмет лізингу) та передати предмет Лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим договором. Лізингоодержувач користується предметом лізингу на умовах даного договору та згідно з положеннями чинного законодавства. Умовами даного договору передбачена комісія за організацію договору, яка визначається як першочерговий єдиноразовий платіж, який входить до складу обов?язкових платежів, що має бути сплачений лізингоодержувачем на користь лізингодавця за організацію договору, для його оформлення, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Даний платіж включає в себе організаційні послуги лізингодавця, будь-які витрати, понесені ним, що пов?язані з укладенням договору, в тому числі, що пов?язані з пошуком предмету лізингу лізингоодержувачу. Розмір комісії попередньо погоджений сторонами та відображається у даному договорі та додатку № 1 до договору та становить 10% від вартості предмета лізингу. Згідно п. 1.7 договору предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: комісії за організацію договору; авансового платежу; у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.4 ст. 9 даного договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.5 ст. 9 даного договору. Пунктом 9.1 ст. 9 договору визначено, що комісія за організацію договору являє собою погоджений сторонами відсоток від вартості предмета лізингу в розмірі 10%, який лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця після укладення договору за його організацію протягом строку дії договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір комісії за організацію договору зазначено у додатку № 1 до даного договору. Комісія за організацію договору входить до складу обов?язкових лізингових платежів, які лізингоодержувач зобов?язаний сплатити до моменту отримання предмету лізингу. Згідно п. 9.2 ст. 9 договору авансовий платіж складає частину від вартості предмета лізингу в розмірі 25 відсотків від вартості предмета лізингу, зазначеного у даному договорі та у додатку № 1 до даного договору. Пунктом 12.1 ст. 12 договору передбачено, що лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п. 1.7 та п. 4.1, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого авансового платежу та /або частини авансових платежів, 20% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію договору в такому випадку не повертається. Зазначені обставини не оспорюються сторонами та підтверджуються дослідженими в судовому засіданні договором фінансового лізингу № 02016 від 2 червня 2018 року та додатками до нього, квитанцією № 16383302 від 2 червня 2018 року, квитанцією № 16383303 від 2 червня 2018 року.

Правовідносини, які виникли між сторонами у зв?язку з укладенням договору фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України, Законами України „Про фінансовий лізинг”, „Про захист прав споживачів”, „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”.

Згідно ст. 2 Закону України „Про фінансовий лізинг” відносини, що виникають у зв?язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ст. 6 вказаного Закону договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу, строк на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу), розмір лізингових платежів, інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов?язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов?язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч. 1 ст. 807 ЦК України предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, яка висловлена 16.12.2015 року у постанові за наслідками розгляду цивільної справи № 6-2766цс15, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) транспортного засобу та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (ст. 3 ЦК України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов?язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п?ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Таким чином, договір фінансового лізингу № 02016, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ „Максус Лізинг”, предметом якого є транспортний засіб, а сторонами договору відповідно фізична і юридична особи, всупереч положень ст. 799 ЦК України не було нотаріально посвідчено, а тому він в силу положень ст. 220 цього Кодексу є нікчемним, що узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 16 грудня 2015 року по справі № 6-2766цс15 та від 19 жовтня 2016 року № 6-1551цс16.

При вирішенні заявлених позовних вимог про визнання договору фінансового лізингу № 02016 недійсним, оскільки він містить несправедливі для позивача умови, суд бере до уваги наступне.

Згідно ст. 18 Закону України „Про захист прав споживачів” передбачено самостійні підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Визначення поняття „несправедливі умови договору” закріплено в ч. 2 ст. 18 вказаного Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов?язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму цієї статті, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов?язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно з ч. 3 ст. 18 Закону України „Про захист прав споживачів” є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов?язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов?язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов?язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв?язку з розірванням або невиконанням ним договору (п. 24); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (п. 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (п. 13).

Перелік несправедливих умов у договорі зі споживачем не є вичерпним (ч. 4 ст. 18 вказаного Закону).

Судом встановлено, що згідно з умовами укладеного договору позивачу надано право вибору продавця предмета договору (п. 1.4, п. 3.4.9, п. 4.3), а також надано право розірвання договору (п. 12.1, п. 12.3), передбачено солідарну відповідальність лізингодавця за якість предмету лізингу (п. 1.5).

Згідно умов оспорюваного договору у випадку розірвання договору лізингоодержувачем до отримання предмета лізингу, лізингодавець повертає сплачені кошти з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20% від сплаченої суми авансового платежу. У такому випадку комісія за організацію договору лізингоодержувачу не повертається.

Відповідно до ст. 12 договору передбачено підстави відповідальності позивача, як лізингоодержувача, та розміри штрафних санкцій за порушення ним умов укладеного договору та не передбачає жодної відповідальності відповідача, як лізингодавця, за невиконання або неналежне виконання договору.

За таких обставин суд вважає, що оспорюваний договір фінансового лізингу підпадає під несправедливі умови, встановлені п.п. 2, 4 ч. 3 ст. 18 Закону України „Про захист прав споживачів”, оскільки передбачає повернення суми авансових платежів з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання договору та не передбачає права позивача, як споживача, стосовно відповідача, у разі повного або часткового невиконання чи неналежне виконання ним договірних зобов?язань, включаючи умови про взаємозалік зобов?язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку відповідача, як продавця (виконавця, виробника), що порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов?язків і завдає шкоди споживачеві, а тому такі умови договору є несправедливими в розумінні ст. 18 Закону України „Про захист прав споживачів”.

При укладанні договору сторонами остаточно не було визначено предмет лізингу, його вартість, не погоджено графіку сплати лізингових платежів згідно з додатком № 1 до договору, на який робиться посилання у змісті договору фінансового лізингу.

Так, у договорі фінансового лізингу № 02016 від 2 червня 2018 року вказано предмет договору - автомобіль „Мазда CX5” з об?ємом двигуна 2.0, вартістю 26711 доларів США або 700000 гривень (п. 8.2 договору). У додатку № 1 до договору фінансового лізингу № 02016 від 2 червня 2018 року вказано предмет договору - автомобіль „Ravon R2”, в комплектації „Elegant”, з об?ємом двигуна 1.3, вартістю 110000 гривень.

Тобто, між сторонами договору фактично не було узгоджено як предмет договору, так і його вартість, оскільки умови договору фінансового лізингу та додаток до нього визначають різні предмети лізингу та їх вартість.

Відповідно до ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов?язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв?язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Згідно ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов?язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об?єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що наявні визначені законом підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним укладеного договору фінансового лізингу № 02016 від 2 червня 2018 року та стягнення з відповідача авансового платежу в розмірі 70000 гривень як наслідку його недійсності.

При вирішенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди на суму 10000 гривень суд бере до уваги, що вимоги ст.ст. 23, 1167 ЦК України щодо стягнення моральної (немайнової) шкоди застосовуються лише до деліктних позадоговірних правовідносин.

Крім того, положеннями п. 5 ст. 4 та ч. 2 ст. 22 Закону України „Про захист прав споживачів” визначено, що споживач має право на відшкодування моральної шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров?я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством. При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової ) шкоди.

Загальні положення про відшкодування моральної шкоди, закріплені в ст.ст. 23, 1167 ЦК України, передбачають, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Пленум Верховного Суду України в п. 2 постанови № 4 від 31 березня 1995 року „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” вказав, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, коли право на відшкодування моральної шкоди безпосередньо передбачене нормами Конституції або випливає з її положень, або закріплене законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.

Будь-якого підтвердження спричинення моральної шкоди позивачеві в результаті винних дій відповідача суду не представлено, а сам факт укладення недійсного договору сторонами не свідчить про спричинення такої шкоди позивачу.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди до задоволення не підлягають.

Проаналізувавши та оцінивши зібрані і досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає, що слід визнати недійсним договір фінансового лізингу № 02016 від 2 червня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю „Максус Лізинг”, та стягнути з ТОВ „Максус Лізинг” (код ЄДРПОУ 41597671, р/р 26008455052629 в АТ „ОТП Банк”, МФО 300528, вул. Бориспільська, буд. 11-А, оф. 404-3, м. Київ, 02093) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) грошові кошти на суму 70000 гривень.

В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача - ТОВ „Максус Лізинг” (код ЄДРПОУ 41597671, р/р 26008455052629 в АТ „ОТП Банк”, МФО 300528, вул. Бориспільська, буд. 11-А, оф. 404-3, м. Київ, 02093) підлягає стягненню на рахунок УК у Маневич.рн/Маневичівс.рн/22030101 (рахунок отримувача 31213206003287, код отримувача 37950857, код банку отримувача 899998, код класифікації доходів бюджету 22030101, банк отримувача – Казначейство України (ЕАП), найменування суду – Маневицький районний суд Волинської області) 1536 гривень 80 копійок судового збору пропорційно до задоволених судом позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2-5, 10-13, 76-81, 133, 141, 258-259, 263-265, 268, 280-284, 289, 354-355 ЦПК України, ст.ст. 526, 527, 530, 536, 599, 634, 1048, 1050, 1054 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 02016 від 2 червня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю „Максус Лізинг”.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Максус Лізинг” (код ЄДРПОУ 41597671, р/р 26008455052629 в АТ „ОТП Банк”, МФО 300528, вул. Бориспільська, буд. 11-А, оф. 404-3, м. Київ, 02093) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) грошові кошти на суму 70000 (сімдесят тисяч) гривень.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Максус Лізинг” (код ЄДРПОУ 41597671, р/р 26008455052629 в АТ „ОТП Банк”, МФО 300528, вул. Бориспільська, буд. 11-А, оф. 404-3, м. Київ, 02093) на рахунок УК у Маневич.рн/Маневичівс.рн/22030101 (рахунок отримувача 31213206003287, код отримувача 37950857, код банку отримувача 899998, код класифікації доходів бюджету 22030101, банк отримувача – Казначейство України (ЕАП), найменування суду – Маневицький районний суд Волинської області) 1536 (одна тисяча п?ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок судового збору.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте Маневицьким районним судом Волинської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справ.

Суддя: О.В. Невар