Рішення № 80829667, 20.03.2019, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/1372/19

Провадження № 2-о/161/77/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2019 року

м.Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області

в складі: головуючої судді - Івасюти Л.В.

участю секретаря судового засідання - Маковецької Т.М.

з участю заявника ОСОБА_1

його представника адвоката Борща Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Луцьку цивільну справу за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи - Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 заяву мотивує тим, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_4 в с. Бучин Любешівського району Волинської області, є членом Громадської організації «Всеукраїнський рух «Сила права»,. Зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 що підтверджується паспортом громадянина України НОМЕР_1, виданного Любешівським РВ УМВС України у Волинській області 01.06.2011 року. З 27 серпня 2014 року перебуває у шлюбі з громадянкою України ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, від якого у них народився син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3.

29 серпня 2014 року, на підставі Указу Президента України від 17.03.2014 року №303 «Про проведення часткової мобілізації» призваний на військову службу в порядку мобілізації, перебував у званні молодшого сержанта, на посаді командира відділення 30 окремої механізованої бригади, військової частини польова пошта В2731, він був залучений та брав безпосередню участь у бойових діях на території Донецької та Луганської областей, з початку мобілізації виконував конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни.

Як загальновідомо, у кінці лютого - на початку березня 2014 року перекинуті з Російської Федерації війська без розпізнавальних знаків окупували Кримський півострів. З цього моменту фактично розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України.

Згідно з постановою Верховної Ради України Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21.04.2015 року № 337-VIII, зазначені події розвивались за таким сценарієм: Збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20.02.2014 року, коли були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації, всупереч міжнародно-правовим зобов'язанням Російської Федерації, в порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань, дислокованих у Криму відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28.05.1997 року, для блокування українських військових частин. На початковій стадії агресії особовий склад окремих російських збройних формувань не мав розпізнавальних знаків.

27.02.2014 року збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації захопили будівлі Ради міністрів та Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Водночас відбулося створення і озброєння іррегулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил Російської Федерації, а Чорноморський флот Російської Федерації заблокував українські порти, де знаходилися кораблі Військово- Морських Сил України. За цих обставин лідер партії «Русское единство» ОСОБА_7 у незаконний спосіб проголосив себе головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим та закликав Президента Російської Федерації «забезпечити мир і спокій в Криму». У відповідь на цей заклик Президент Російської Федерації, порушуючи як міжнародне право, так і чинну українсько-російську договірно-правову базу, а також положення Будапештського меморандуму, звернувся до Ради Федерації Федеральних зборів Російської Федерації, яка своєю постановою від 01.03.2014 року, протиправно легалізуючи ці порушення, надала згоду на використання на території України Збройних Сил Російської Федерації. Як наслідок, це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід'ємної частини України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.

Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада Автономної Республіки Крим 16.03.2014 року провела так званий референдум про входження Автономної Республіки Крим до складу Російської Федерації, однак результати цього «референдуму» не були визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації, що підтверджується Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27.03.2014 року «Територіальна цілісність України». 17 березня 2014року Верховна Рада Автономної Республіки Крим, розпущена постановою Верховної Ради України, всупереч цьому проголосила Крим незалежною державою. 18.03.2014року самоназвані представники Верховної Ради Автономної Республіки Крим підписали з президентом Російської Федерації ОСОБА_8 «Договір про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і створення у складі Російської Федерації нових суб'єктів». Законодавчим органом Російської Федерації 21.03.2014 року прийнято Федеральний конституційний закон «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя».

Верховною Радою України з метою забезпечення додержання прав і свобод людини і громадянина, захист інтересів держави, державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах окупації прийнято Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 року №1207-VІІ. Цей Закон визначив статус частини території України, як тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановив особливий правовий режим на цій території, визначив особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб. Також визначено дату початку тимчасової окупації 20.02.2014 року.

З метою правової протидії агресору Верховною Радою України також прийнято Закон України «Про санкції» від 14.08.2014 року №1644-VII, яким визначено механізм впровадження спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів щодо Російської Федерації.

На виконання зазначеного Закону України «Про санкції» Кабінетом Міністрів України розпорядження від 11.09.2014 року №829-р «Про пропозиції щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів» саме у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації.

У цілісній сукупності усі наведені в хронологічній послідовності нормативно-правові

відтворюють обставини, що відбувались на частині території України - Автономної Республіки Крим та вказують на військову агресію Російської Федерації по відношенню до України, наслідком якої стала повна окупація та подальша незаконна анексія території автономної Республіки Крим, яка засуджена міжнародними інстанціями.

Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим, Російська Федерація продовжила свою військову агресію по відношенню до України.

Вказує, що він з 29 серпня 2014 року перебував на військовій службі, був призваний в порядку мобілізації та залучений для участі у бойових діях за незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України на території Донецької та Луганської областей, що зазнали збройної агресії з боку Російської Федерації.

20 липня 2015 року, близько 04:30 в районі смт. Луганське Бахмутського району Донецької області, почався мінометний обстріл з боку незаконних збройних формувань Російської Федерації. О 08:15 обстріл припинився, він виліз з бліндажу, щоб доповісти командуванню по телефону про обстріл, що вівся по їхніх позиціях. Під час доповіді по телефону на відстані трьох метрів розірвалася міна і його ударною хвилею повалило на землю, внаслідок чого він отримав мінно-вибухову травму, закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку (контузію).

Первинну медичну допомогу йому надали відразу після отримання травми. Пізніше, з 23.08.2015 року по 09.09.2015 року перебував на лікуванні у неврологічному відділенні військової частини А4554 м. Луцьк з діагнозом стан після вибухової травми: ЗЧМТ, струсу головного мозку у вигляді астено-невротичного синдрому. Помірний гідрокаліоз обох нирок. Міопія сітківки слабкого ступеню обох очей. Захворювання пов'язане із проходженням військової служби.

Відповідно до виписного епікризу військової частини В2731 з 26.10.2015 року по 06.11.2015 року він лікувався з діагнозом стан після мінно-вибухової травми, ЗЧМТ, струс головного мозку. Свідоцтвом про хворобу НОМЕР_3 від 06.11.2015 року встановлено, що він звертався із скаргами на головний біль, головокружіння, погіршення гостроти зору та слуху, періодичне порушення сну, болі в грудному і поперековому відділах хребта з іррадіацією в нижні кінцівки кінцівки при фізичному навантаженні. Йому поставлений діагноз: струс головного мозку (20.07.2015р.) у вигляді ангіодистонії без порушення функцій нервової системи. Двобічна посттравматична нейросенсорна приглухуватість зі сприйняттям шепітної мови до 4,5 м. на обидва вуха. Помірно виражений тривалий невротичний розлад з астенічним синдромом. Остеохондроз грудного та поперекового відділів хребта, медіальна кила Ls-Sl з больовим синдромом без порушення статико-кінетичної функції хребта. Хронічна дискогенна люмбалгія без м'язево -тонічних розладів. Хронічний бронхіт, ремісія ЛН-0. Захворювання пов'язане з проходженням військової служби. Він визнаний обмежено придатним до військової служби.

Витягом військово-лікарської комісії з протоколу № 4825 від 17.12.2015 року

встановлено, що захворювання (травма, поранення, контузія, каліцтво), а саме: закрита черепно-мозкова травма (струс головного мозку) у вигляді ангіодистонії без порушень функцій нервової системи. Двобічний посттравматична нейросенсорна приглухуватість зі сприйняттям шепітної мови до 4,5 м. на обидва вуха, пов'язанні із захистом Батьківщини.

Довідка №543/2 від 08.02.2016 року засвідчує його перебування на стаціонарному лікуванні у Волинській обласній психіатричній лікарні №1 м. Луцька з 23.12.2015 року по 08.02.2016 року.

Відповідно до виписного епікризу №4024 він знаходився на лікуванні в клініці психіатрії Національного військового медичного клінічного центру «ГВЛК» з 15.02.2016 року по 30.03.2016 року. Свідоцтвом про хворобу ЦВЛК НОМЕР_4 від 21.03.2016 року, на підставі статті 17-а, 75-в графи II Розладу хвороб, він був визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку. ЛПЗ «Волинський обласний госпіталь ветеранів війни» 07.04.2017 року направив його на медико-соціально-експертну комісію (МСЕК). Довідкою МСЕК серія 12 ААА

№744882 від 27.04.2017 року йому встановлена третя група інвалідності через травму, що пов'язана із захистом Батьківщини. 28 квітня 2017 року він отримав посвідчення інваліда війни. Надалі проходив лікування у ЛПЗ «Волинському обласному госпіталі ветеранів війни» та Науково-дослідному інституті реабілітації інвалідів ім. М.І.Пирогова. 05 березня 2015 року він отримав посвідчення учасника бойових дій, що дійсне безтерміново.

Вказував, що у результаті збройної агресії та воєнного конфлікту, який був розпочатий Російською Федерацією проти України він отримав поранення поблизу смт. Луганське Бахмутського району Донецької області. Проте, витяг військово-лікарської комісії з протоколу № 4825 від 17.12.2015 року, виданий на його ім'я, як і інші документи, що відповідно до законодавства встановлюють причинний зв'язок травм (поранень, контузій, каліцтв) не визначають причинно-наслідкового зв'язку цих поранень, із збройною агресією Російської Федерації проти України, що необхідно йому для досягнення мети цього звернення - набуття ним статусу жертви міжнародного збройного конфлікту.

Вважає, що внаслідок саме військової агресії Російської Федерації на території Донецької області України було порушено його право на життя і здоров'я, передбачене ст.27 Конституції України, ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року. Зазначає, що визнання вказаного юридичного факту йому необхідно для визначення статусу особи, яка перебуває під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, що була ратифікована Президією Верховної Ради Української РСР 03 липня 1954 року та на те, що встановлення факту поранення внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України в іншому порядку, окрім як у спосіб звернення до суду, не передбачено законодавством України.

Посилаючись на наведене, заявник просив встановити юридичний факт його поранення при виконанні обов'язку військової служби 20.07.2015 року поблизу смт.Луганське Бахмутського району Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Заявник ОСОБА_1 в судовому засіданні заяву підтримав з мотивів, наведених у ній. Послався на те, що його поранення відбулося внаслідок юридичного факту, а саме - збройної агресії Російської Федерації проти України, встановлення такого юридичного факту йому необхідно для визначення статусу особи, яка перебуває під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, що була ратифікована Президією Верховної Ради Української РСР 03 липня 1954 року та на те, що оскільки встановлення факту поранення внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, в іншому порядку, окрім як у спосіб звернення до суду не передбачено, просив задовольнити його заяву.

Представники заінтересових осіб в судове засідання не з'явилась, з невідомих суду причин, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи.

Суд вважає за можливе розглядати заяву за їх відсутності.

Заслухавши пояснення заявника, його представника -адвоката Борща Н.М., дослідивши матеріали справи, та подані заявником докази на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог, суд установив таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту:

1) родинних відносин між фізичними особами;

2) перебування фізичної особи на утриманні;

3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню;

4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;

5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу;

6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;

7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;

8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті;

9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Зі змісту зазначених норм права, а також роз'яснень, наданих судам у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» випливає, що в порядку окремого провадження суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; із заяви про встановлення факту не вбачається спору про право; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

Таким чином, у судовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника і в судовому порядку можливе лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

При зверненні до суду із заявою про встановлення юридичного факту важливе значення має мета його встановлення, оскільки саме вона дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки.

ОСОБА_1 звернувся до суду у порядку окремого провадження з метою встановлення факту, що має юридичне значення, у порядку, передбаченому статтею 315 ЦПК України. Метою встановлення такого факту є визначення його статусу як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях (далі - Конвенція), яка набрала чинності 21 жовтня 1950 року, ратифікована Президією Верховної Ради Української РСР від 03 липня 1954 року, тобто отримати статус жертви міжнародного збройного конфлікту та з подальшим отримання допомоги від гуманітарних організацій.

Статтею 2 Конвенції передбачено, що крім положень, які виконуються в мирний час, ця Конвенція застосовується в усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. В усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. Конвенція також застосовується в усіх випадках часткової або повної окупації території держави однієї з Високих Договірних Сторін, навіть якщо цій окупації не чиниться жодний збройний опір. Хоча одна з держав, які перебувають у конвенції може не бути учасницею цієї Конвенції, держави, які є її учасницями, залишаються зобов'язаними нею у своїх взаємовідносинах. Крім того, вони зобов'язані Конвенцією стосовно зазначеної держави, якщо остання приймає та застосовує її положення.

Статтею 4 Конвенції передбачено, що нейтральні держави за аналогією застосовують положення цієї Конвенції щодо поранених і хворих, а також медичного та духовного персоналу збройних сил конфлікту, прийнятих або інтернованих на території їхніх держав, а також знайдених померлих.

Положеннями статті 13 Конвенції передбачено, що вона застосовується до поранених і хворих, які належать, зокрема, до категорії та особового складу збройних сил сторони конфлікту, а також членів ополчення або добровольчих загонів, які є частиною цих збройних сил.

Частиною четвертою статті 2 Закону України від 18 січня 2018 року «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права. При цьому, відповідно до абзацу 6 преамбули вказаного Закону датою початку окупації частини території України, зокрема Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, є дата, визначена Законом України від 15 квітня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а саме: 20 лютого 2014 року.

Дійсно факт поранення в судовому порядку встановлений бути не може, проте, обґрунтовуючи необхідність встановлення факту того, що поранення при виконанні військової служби 20 липня 2015 року у районі смт.Луганське Бахмутського району Донецької області ОСОБА_1 отримав внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, заявник акцентував увагу на відсутність іншого позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв'язку між отриманням ним пораненням та військовою агресією Російської Федерації, оскільки такий порядок законодавством не визначено.

Отже, по суті факт поранення є обґрунтуванням необхідності встановлення іншого факту. Зі змісту обґрунтування заяви вбачається встановлення факту збройної агресії Російської Федерації проти України, внаслідок якого заявник ОСОБА_1 отримав поранення з наведенням мотивів, для чого йому необхідно встановлення такого факту.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що справедливість судового рішення вимагає, аби таке рішення достатньою мірою висвітлювало мотиви, на яких воно ґрунтується. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення й мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Краска проти Швейцарії» від 19 квітня 1993 року визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Як випливає з матеріалів справи, під час виконання бойового завдання 20 липня 2015 року поблизу смт. Донецької Бахмутського району Донецької області ОСОБА_1 отримав поранення після обстрілу проросійськими бойовиками, внаслідок якого частково втратив працездатність йому протипоказана робота з фізичним перевантаженням, що підтверджується відповідною довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААА №744882.(а.с.102).

Як випливає з виписного епікризу військової частини В2731 з 26.10.2015 року по 06.11.2015 року ОСОБА_1 лікувався з діагнозом стан після мінно-вибухової травми, ЗЧМТ, струс головного мозку. Свідоцтвом про хворобу НОМЕР_3 від 06.11.2015 року встановлено, що ОСОБА_1 звертався із скаргами на головний біль, головокружіння, погіршення гостроти зору та слуху, періодичне порушення сну, болі в грудному і поперековому відділах хребта з іррадіацією в нижні кінцівки кінцівки при фізичному навантаженні. Йому поставлений діагноз: струс головного мозку (20.07.2015р.) у вигляді ангіодистонії без порушення функцій нервової системи. Двобічна посттравматична нейросенсорна приглухуватість зі сприйняттям шепітної мови до 4,5 м. на обидва вуха. Помірно виражений тривалий невротичний розлад з астенічним синдромом. Остеохондроз грудного та поперекового відділів хребта, медіальна кила Ls-Sl з больовим синдромом без порушення статико-кінетичної функції хребта. Хронічна дискогенна люмбалгія без м'язево -тонічних розладів. Хронічний бронхіт, ремісія ЛН-0. Захворювання пов'язане з проходженням військової служби.

Витягом військово-лікарської комісії з протоколу № 4825 від 17.12.2015 року

встановлено, що захворювання (травма, поранення, контузія, каліцтво), а саме: закрита черепно-мозкова травма (струс головного мозку) у вигляді ангіодистонії без порушень функцій нервової системи. Двобічний посттравматична нейросенсорна приглухуватість зі сприйняттям шепітної мови до 4,5 м. на обидва вуха, пов'язанні із захистом Батьківщини.

Як вбачається свідоцтва про хворобу ЦВЛК НОМЕР_4 від 21.03.2016 року, на підставі статті 17-а, 75-в графи II Розладу хвороб, ОСОБА_1 був визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.

ЛПЗ «Волинський обласний госпіталь ветеранів війни» 07.04.2017 року направив його на медико-соціально-експертну комісію (МСЕК).

Довідкою МСЕК серія 12 ААА

№744882 від 27.04.2017 року йому встановлена третя група інвалідності через травму, що пов'язана із захистом Батьківщини. 28 квітня 2017 року ОСОБА_1 отримав посвідчення інваліда війни.

З матеріалів справи вбачається, що 05 березня 2015 року ОСОБА_1 отримав посвідчення учасника бойових дій НОМЕР_2, що дійсне безтерміново.(а.с.108)

На підставі викладеного, а також враховуючи те, що законом не передбачено іншого порядку встановлення цього факту, суд приходить до висновку про задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту поранення у результаті збройної агресії та воєнного конфлікту, який був розпочатий Російською Федерацією проти України.

Керуючись ст.ст. 2, 259, 263-265, 268, 315-319 ЦПК України, суд-

ухвалив:

Заяву задовольнити.

Встановити юридичний факт поранення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, при виконанні обов'язку військової служби 20.07.2015 року поблизу смт.Луганське Бахмутського району Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи,якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення , якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заявник: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, адреса: АДРЕСА_2.

Заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, код ЄДРПОУ 37567866, адреса: 01601, м.Київ, вул.Еспланадна, 8/10, Російська Федерація (адреса листування: Посольство Російської Федерації в Україні, Повітрофлотський проспект, 27, м. Київ, 03049 )

Суддя Луцького міськрайонного суду Івасюта Л.В.