Рішення № 80829374, 29.03.2019, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

29.03.19

336/5462/18

2/336/395/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(у порядку ч.6 ст. 259 ЦПК України)

м. Запоріжжя 29 березня 2019 року

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді: Зарютіна П.В.

за участю секретаря: Брагіній І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1, представник позивача - ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 (представник - ОСОБА_6), треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8, районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Шаповалова Олена Георгіївна, про визнання договору дарування нікчемним та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачі звернулися до суду із вищевказаним позовом, за яким просять суд визнати договір дарування 14/25 часток квартири за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Шаповаловою О.Г. 27.06.2018 за реєстровим номером 757, нікчемним та застосувати наслідки недійсності нікчемного договору.

В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що відповідно до п. 1.9. глави 2 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012, у разі виявлення з поданих відчужувачем документів, що право власності або право користування відчужуваним житловим будинком, квартирою, кімнатою або їх частиною мають малолітні або неповнолітні діти, чи недієздатні, обмежено недієздатні особи, нотаріус повинен витребувати у відчужувача дозвіл органу опіки та піклування на вчинення такого правочину у формі витягу з рішення відповідної районної, районної у містах Києва та Севастополі державної адміністрації, відповідного виконавчого органу міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Оскільки нотаріус цього не зробив, - істотно порушені права малолітніх осіб та права позивачів, що зареєстровані та мешкають у будинку спільної сумісної та часткової власності. Також, позивачі зазначають, що, відповідно до ст. 224 ЦК України, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування, є нікчемним. Відповідно до ст. 71 ЦК України піклувальник має право дати згоду на вчинення правочинів, передбачених частиною першою цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування.

Позивачі та їх представник у судовому засіданні позов підтримали та просили його задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених в позові.

Відповідачі та їх представник в судовому засіданні позов не визнали, просили відмовити у його задоволенні. Дали пояснення, що ОСОБА_4 подарувала своїй онуці ОСОБА_5 14 /25 часток квартири за адресою: АДРЕСА_1. Зазначена частка квартири належала їй на підставі Свідоцтва про право власності на житло НОМЕР_2, виданого Шевченківською районною адміністрацією Запорізької міської ради 05.10.2007, де зазначено, що у приватну власність ОСОБА_4 перейшли кімнати №6 та №7. Ці кімнати окремо виділені, знаходилися у її особистій приватній власності. Вона користувалася ними особисто, інші особи в цих кімнатах не проживали. У неї відкриті окремі рахунки по сплаті комунальних платежів. Крім того, позивачі мають в приватній власності 11/25 часток зазначеної квартири, які складають кімнати № 5, № 4. У зв'язку з тим, що у складі цієї родини є малолітні діти, що зареєстровані у вказаній квартирі, ОСОБА_4 до укладення договору дарування зверталася до органу опіки та піклування з заявою про надання згоди на укладання договору дарування нею частки квартири. За результатом розгляду її заяви районною адміністрацією Запорізької міської ради по Шевченківському району надані роз'яснення та лист про те, що при укладенні правочину житлові права дітей не будуть порушені та районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району не заперечує проти дарування ОСОБА_4 її частки квартири.

Третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Шаповалова Олена Георгіївна в судовому засіданні дала пояснення та зазначила, що підстави задоволення позову та для визнання договору дарування недійсним відсутні. Відповідно до Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріус повинен витребувати у відчужувача дозвіл органу опіки та піклування на вчинення такого правочину у формі витягу з рішення відповідної районної державної адміністрації у разі виявлення з поданих відчужувачем документів, що право власності або право користування відчужуваним нерухомим майном мають малолітні або неповнолітні діти. В даному випадку ОСОБА_10 розпоряджалася належним їй на праві приватної власності, виділеним за правовстановлюючим документом в окремі кімнати, нерухомим майном, на яке не мали право власності або право користування діти. ОСОБА_4 не є законним представником або опікуном дітей, що зареєстровані в квартирі. З наданих відчужувачем документів вбачається, що у користуванні дітей знаходяться кімнати №5, №4, що належать на праві власності батькам дітей (позивачам по справі), з якими вони мешкають однією родиною, до якої не належить співвласник квартири ОСОБА_4. Оскільки з заявою до органів опіки та піклування батьки дітей не зверталися, намір вчинити будь-який правочин щодо майна, яким користуються діти, був відсутній, тому були відсутні й підстави для прийняття рішення районної адміністрації та надання відповідного витягу. Своїм листом № К-0607 від 25.06.2018, який був наданий для вчинення нотаріальної дії, орган опіки та піклування зазначив, що комісія з питань захисту прав дитини прийшла до висновку, що підставою для отримання дозволу є намір батьків здійснити правочин з нерухомим майном, а, в даному випадку, надання дозволу на дарування частки квартири співвласником не передбачено законодавством, та укладення договору дарування співвласником своєї частки квартири не може призвести до зменшення або обмеження прав та інтересів дітей. Також, третя особа зазначила, що з урахуванням висновку органу опіки та піклування та того, що діти не змінюють свого місця проживання, їх житлові права не порушуються в результаті укладення договору дарування частки квартири, у нотаріуса не було підстав для відмови відповідачам по справі у вчиненні нотаріальної дії. У разі відмови у вчиненні нотаріальної дії були би порушені права ОСОБА_4, як власника, володіти, користуватися, розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.

Згідно з листом №1527/01-34/01 від 14.11.2018 Шевченківському районному суду м.Запоріжжя про розгляд позовної заяви районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району заперечує проти позовних вимог. У судовому засіданні представник районної адміністрації просила позов вирішити на розсуд суду, з урахуванням їх пояснень.

Третя особа ОСОБА_8 заявлені позовні вимоги підтримала.

Всебічно з'ясувавши обставини справи, вивчивши її матеріали, дослідивши надані у справі докази у сукупності, суд дійшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити на підставі фактичних обставин справи та відповідних правовідносин.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивачам, а також ОСОБА_8, ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності належить 11/25 частин квартири спільного заселення за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло НОМЕР_1 від 05.10.2007, виданого Шевченківською районною адміністрацією Запорізької міської ради. До їх сумісної власності в порядку приватизації житла перейшли кімнати № 5, № 4.

Відповідно до довідки № 04-42/3-0/2004 від 26.06.2018, виданої Департаментом реєстраційних послуг Запорізької міської ради, в квартирі за адресою: АДРЕСА_1, були зареєстровані: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_6, ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_7

ОСОБА_4 належали 14/25 частин квартири за адресою: АДРЕСА_1, що складались з кімнат № 6, №7, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло НОМЕР_2 від 05.10.2007, виданого Шевченківською районною адміністрацією Запорізької міської ради.

На підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Шаповаловою О.Г. 27.06.2018 за реєстровим номером 757, ОСОБА_4 подарувала належні їй 14/25 часток квартири за адресою: АДРЕСА_1, своїй онуці ОСОБА_5. У власність ОСОБА_5 перейшли у зазначеній квартирі кімнати №6, №7.

Із матеріалів справи та пояснень відповідачів вбачається, що малолітні діти, які зареєстровані в квартирі, кімнатами №6, №7 не користувалися. Це підтверджується актом обстеження умов проживання, складеним 25.04.2018 представником районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району. Крім того, при розгляді справи за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_13, ОСОБА_8, ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні власністю (справа №336/4538/17, провадження № 2/336/184/2018), судом встановлено та в рішенні Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 06.06.2018 зазначено, що малолітні діти мають право користування частиною квартири, яка належить відповідачам і не користуються частиною, що належить позивачу по цій справі. Рішення суду набрало законної сили 12.07.2018.

Позивачі не надали доказів проживання та користування кімнатами, що є предметом договору дарування. Позивачі не зазначили в позовній заяві та не надали пояснень, в чому конкретно полягають порушення прав малолітніх дітей та позивачів в результаті посвідчення договору дарування співвласником своїх часток квартири.

Суду не було надано доказів й того, що позивачі та ОСОБА_4 не є членами однієї сім'ї, що сторони ведуть спільне господарство, мають спільний бюджет. При цьому, сторони мають окремі особові рахунки зі сплати комунальних платежів. ОСОБА_4 не є законним представником або опікуном дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України, з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Будь-яких угод між позивачами та ОСОБА_4 з приводу користування належною їй частиною квартири не укладалося. А тому, позивачі та діти, що з ними мешкають, не набули рівних з ОСОБА_4 прав та обов'язків щодо володіння та користування належними їй кімнатами АДРЕСА_1

Право користування є похідним від права власності, а тому, малолітні ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_6, та ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_7, набули право користування тільки тією частиною квартири АДРЕСА_1, яка належить на праві власності їх батькам (законним представникам).

При цьому, суд зауважує, що ч. 4 ст. 29 Цивільного кодексу України визначено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з яким вона проживає, опікуна, або місцезнаходження учбового закладу або установи охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Таким чином, цією нормою права встановлено вичерпний перелік осіб, проживання з якими може вважатися місцем проживання дитини, яка не досягла десяти років.

Згідно зі ст. 177 Сімейного кодексу України дозвіл органу опіки та піклування на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається в разі гарантування збереження її права на житло.

Як врегульовано статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Відповідно до п. 67 Постанови Кабінету Міністрів України № 866 від 24.09.2008 «Про питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини», дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким має дитина, надається районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської, районної в місті ради за поданням служби у справах дітей після проведення зазначеною службою перевірки документів за місцем знаходження майна протягом одного місяця з дня надходження заяви на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини лише у разі гарантування збереження її права на житло і оформляється рішенням, витяг з якого видається заявникам службою у справах дітей. Для здійснення правочинів щодо нерухомого майна дитини батьки, опікуни або піклувальники подають службі у справах дітей документи, зазначені у пункті 66 цього Порядку. Служба у справах дітей розглядає протягом 10 робочих днів подані документи та з'ясовує наявність (відсутність) обставин, що можуть бути підставою для відмови у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини.

Згідно із ч. 3 ст. 17 Закону України "Про охорону дитинства" батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Статті 71, 224 Цивільного кодексу України, на порушення яких посилаються позивачі, регулюють правовідносини стосовно вчинення опікунами правочинів з дозволу органів опіки та піклування.

Таким чином, законодавець чітко визначає, що лише батьки, які є законними представниками малолітніх дітей, а також опікуни та піклувальники, мають право на звернення до органів опіки та піклування для отримання дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право користування на яке мають діти. Іншого порядку отримання такого дозволу на відчуження нерухомого майна від відповідного органу опіки та піклування чинним законодавством не передбачено.

З урахуванням діючих норм законодавства, районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району в результаті розгляду комісією заяви ОСОБА_4 обґрунтовано дійшла висновку про те, що, в даному випадку, надання дозволу органу опіки та піклування на вчинення правочину особою, яка не є законним представником малолітніх дітей або їх опікуном, не передбачено законодавством та правочин, а саме дарування 14/25 часток квартири спільного заселення, не порушує житлові права малолітніх ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_6, та ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_7 (лист районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району № К-0607 від 25.06.2018).

Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

За положеннями ст.ст. 319, 321 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що вчинення ОСОБА_4 правочину, щодо дарування належної їй частки нерухомого майна в квартирі АДРЕСА_1 не стосується прав та законних інтересів малолітніх ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_6, та ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_7, оскільки вони не мають права користування належною їй частиною квартири; відчуження нею частки квартири не призвело до зменшення або обмеження прав та інтересів дітей, а, тому, і підстави для відмови у вчиненні правочину - Договору дарування належної відповідачу частки нерухомого майна у зазначеній квартирі, були відсутні.

Аналізуючи вищевикладені обставини та наведені норми діючого законодавства України, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання договору дарування нерухомого майна нікчемним та застосування наслідків недійсності нікчемного договору не є обґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Із врахуванням змісту ст. 141 ЦПК України, судові витрати у вигляді сплаченого за пред'явлення позову до суду судового збору, слід залишити за позивачами.

Керуючись ст. ст. 7, 10, 12-13, 76-82, 89, 133, 141, 229, 244-245, 258-259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1, представник позивача - ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8, районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Шаповалова Олена Георгіївна,про визнання договору дарування нікчемним та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину -відмовити у повному обсязі.

Роз'яснити учасникам справи, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повідомити, що складання повного рішення відбудеться - 01.04.2019 року.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частину другій статті 358 ЦПК України.

Суддя П.В. Зарютін