Рішення № 8082909, 21.12.2009, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" грудня 2009 р.Справа № 19/194-09-5219 За позовом: товариства з обмеженою відповідальністю «Прексім Д», м. Одеса

до відповідача: приватної виробничо-комерційної фірми «ЛУВР», м. Одеса

про стягнення 13 579, 18 грн.

                                                                                           Суддя Петренко Н.Д.

За участю представників сторін:

від позивача: Кліменко С.А., довіреність у матеріалах справи;

від відповідача: Воронков В.А., довіреність у матеріалах справи.

СУТЬ СПОРУ: товариством з обмеженою відповідальністю «Прексім Д»(позивач, ТОВ «Прексім Д») заявлені вимоги про стягнення з приватної виробничо-комерційної фірми «ЛУВР»(відповідач, ПВКФ «ЛУВР») 20131,77 грн. збитків, завданих внаслідок нестачі та пошкодження товару, переданого на відповідальне зберігання.

          В подальшому позивач зменшив розмір позовних вимог та просив суд стягнути з ПВКФ «ЛУВР»13579,18 грн. збитків (вх. № 31388 від 03.12.2009р.).

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позов.

В судовому засіданні оголошувалась перерва до 03.12.2009р. о 9 год. 30 хв., до 11.12.2009р. о 9 год. 00 хв., до 21.12.2009р. о 15 год. 30 хв.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

26.05.2007р. між ТОВ «Прексім Д»та ПВКФ «ЛУВР»у письмовій формі був укладений договір зберігання.

Відповідно до ч. 1 ст. 937 ЦК України письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Виходячи з цього, позивач 26.05.2007р. передав на зберігання відповідачу товар (сік в асортименті), що підтверджується видатковою накладною № РН Пп-04229.

В мотивувальній частині постанови Одеського апеляційного господарського суду від 16 вересня 2008 року по справі № 8-14/21-08-438 також встановлений факт укладання між сторонами у справі договору відповідального зберігання.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач вказує, що він неодноразово намагався повернути вищезазначений товар, що підтверджується листами вих. № 555 від 13.11.08 р., вих. № 70 від 16.06.09 р., вих. № 72 від 16.06.09р., однак ПВКФ «ЛУВР»на його вимоги не відреагував та зазначений товар не повернув, чим порушив вимоги, встановлені ст. 953, ч. 1, 2 ст. 949 ЦК України.

27.08.2009 р. ТОВ «Прексім Д»здійснило на складі відповідача за адресою: м. Ізмаїл, вул. Аеродромна, 2 перевірку наявності товару та його кількості. В результаті перевірки виявилось, що товар зберігається у сирому, пліснявілому, з гнильним запахом складі підвального приміщення в хаотичному стані, частина упаковок брудна, пліснявіла, без вмісту, а частина товару відсутня. На підтвердження цих обставин позивач надав суду висновок експерта торгово-промислової палати України № 368 від 27 серпня 2009р.

Загальна сума збитків в розмірі 20131,77 грн. розрахована позивачем, виходячи з вартості товару, який був втрачений (загублений) відповідачем. В подальшому ТОВ «Прексім Д»зменшило розмір вимог на 6552,59 грн. –на суму повернутого йому товару за видатковою накладною № ОБ-0000052 від 23.07.2007р.

З посиланням на приписи ч. 1 ст. 942, ч. 1 ст.950 та ч. 1, 2 ст. 951 ЦК України, позивач просить господарський суд стягнути з відповідача на його користь 13579,18 грн. збитків.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог ТОВ «Прексім Д», представник відповідача посилається на те, що переданий йому на зберігання товар (соки та нектари) був швидкопсувним, та термін придатності його для споживання не перевищував 1 року. На думку представника відповідача, ТОВ «Прексім Д»було не зацікавлене у своєчасному поверненні йому товару, який втратив свої споживчі якості, та ухилялося від пропозицій зберігача забрати товар.

ПВКФ «ЛУВР»також вказує, що ним не чинилися у перешкоди у доступі представників ТОВ «Прексім Д»та експертів до місця зберігання товару для його огляду, однак територія складу знаходиться під цілодобовою охороною, а дату та час проведення огляду з ПВКФ «ЛУВР»узгоджено не було.

В судовому засіданні представник відповідача пояснив суду, що ПВКФ «ЛУВР»здійснило утилізацію переданого йому на зберігання товару у зв’язку із закінченням терміну придатності його для споживання. При цьому у відзиві на позов з посиланням на приписи ст. 949 ЦК України, відповідач повідомив, що він має право передати позивачу відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості, тобто відповідну кількість аналогічних зіпсованих соків. ПВКФ «ЛУВР»вважає, що у нього не може бути ніяких грошових зобов’язань перед позивачем, оскільки у ст.ст. 936, 949 ЦК йдеться про право поклажодавця вимагати повернення речі, переданої на зберігання, а не грошових коштів.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані сторонами докази в їх сукупності, господарський суд Одеської області дійшов висновку про задоволення позовних вимог ТОВ «Прексім Д», виходячи с наступного:

згідно ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Таким чином, як випливає з приписів вищенаведеної правової норми, за договором зберігання зберігач зобов'язується зберігати річ, яка передана йому поклажодавцем, і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Ст. 953 ЦК України вказує на те, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

В матеріалах справи наявні листи позивача вих. № 70 від 16.06.09 р., вих. № 72 від 16.06.09р., зі змісту яких вбачається, що ТОВ «Прексім Д»вимагало підготувати для повернення переданий на зберігання товар та проінформувати представника позивача про дату та час повернення товару, однак жодними засобами доказування відповідачем не доведено перед судом факту вчинення будь-яких зустрічних дій з боку ПВКФ «ЛУВР»щодо можливості повернення товару (листування або пропозиції вивезти товар з зазначенням конкретної дати тощо).

Суд критично оцінює пояснення відповідача щодо намагання повернути ТОВ «Прексім Д»переданий на зберігання товар, в тому числі у відзиві на позов та заяві по справі № 14/21-08-438, оскільки ці пояснення спростовуються висновком експерта Ізмаїльського ОРТПП № 368 від 27 серпня 2009р. про незадовільні умови зберігання та фактичну нестачу товару, а також подальшим твердженням ПВКФ «ЛУВР»про утилізацію переданого йому на зберігання товару у зв’язку з витіканням терміну його придатності.

Крім того, на заявці про проведення експертизи № 337 від 06 серпня 2009 р. наявний рукописний запис експерта Ізмаїльського ОРТПП, який свідчить про відмову ПВКФ «ЛУВР»у доступі до товару, що зберігається на його складі.

Обов'язок зберігача щодо забезпечення схоронності речі встановлено ст. 942 ЦК України, згідно якої зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов'язаний піклуватися про річ, як про свою власну.

Згідно пояснень відповідача господарським судом встановлено, що зазначену вище продукцію відповідач без відома позивача передав на утилізацію.

Правові та організаційні засади вилучення з обігу, переробки, утилізації, знищення або подальшого використання неякісної та небезпечної продукції з метою недопущення негативного впливу такої продукції на життя, здоров'я людини, майно і довкілля визначені Законом України "Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції".

Порядок вилучення з обігу неякісної та небезпечної продукції і повернення її в обіг визначено ст. 8 Закону України "Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції", згідно ч. 1 якої вилучення з обігу неякісної та небезпечної продукції здійснюється власником цієї продукції шляхом недопущення можливості її реалізації, споживання чи використання за призначенням, а також шляхом повернення її суб'єктами підприємницької діяльності, в яких ця продукція знаходиться на підставі договорів доручення, схову, перевезення та інших цивільно-правових договорів, що не передбачають передачі прав власності на продукцію.

Таким чином, приписами даної правової норми встановлено, що вилучення з обігу небезпечної продукції проводиться власником цієї продукції та шляхом повернення цієї продукції суб'єктом у якого ця продукція знаходиться на підставі, зокрема, договору схову.

Згідно ч. 5, 6 ст. 22 Закону України "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини", власник зобов'язаний вилучити з обігу харчові продукти, продовольчу сировину і супутні матеріали, що не відповідають встановленим цією статтею вимогам, та забезпечити їхнє подальше використання, утилізацію або знищення за власний рахунок. Відповідальність за збереження та використання харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів, що не відповідають встановленим цією статтею вимогам, несе їхній власник.

Таким чином, як випливає з приписів вищенаведеної правової норми, обов'язок вилучити з обігу харчові продукти, що не відповідають встановленим цією статтею вимогам, та забезпечити їхнє подальше використання, утилізацію або знищення покладено на власника. Та саме власник несе відповідальність збереження та використання харчових продуктів, що не відповідають встановленим вимогам.

Оскільки, як вже було зазначено, відповідач власником продукції, що була йому передана позивачем, не був, то відповідно до вимог ст. 942 ЦК України він був зобов'язаний зберігати передану позивачем продукцію та повернути її позивачу відповідно до вимог ст. 953 ЦК України та ст. 8 Закону України "Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції".

Отже, вимоги позивача щодо стягнення збитків, завданих позивачу у частині втрати продукції, що передана позивачем за видатковою накладною № РН Пп-04229 від 26.05.2007р. з урахуванням повернутої частини товару за видатковою накладною № ОБ-0000052 від 23.07.2007р. підлягають задоволенню.

Аналогічна правова позиція висловлена Вищим господарським судом України в постанові по справі № 31-11/115-06-3187 від28.03.2007 р.

Враховуючи, що продукція, яка була передана відповідачу позивачем, знаходилась у відповідача на підставі договору схову, то відповідно до приписів вищенаведеної правової норми відповідач був зобов'язаний повернути дану продукцію позивачу.

Обов'язок зберігача повернути річ поклажодавцеві встановлений ст. 949 ЦК України, згідно ч. 1 якої зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Проте, як вже було зазначено, відповідач не повернув позивачу передану на схов продукцію, чим порушив приписи вищенаведених правових норм.

Відповідальність зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі встановлена ст. 950 ЦК України, згідно ч. 1 якої за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Згідно ст. 951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість. Таким чином, приписами даної правової норми встановлено, що збитки, завдані втратою, відшкодовуються зберігачем у розмірі вартості втраченої речі.

За таких обставин, відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу згідно приписів ст. 951 ЦК України вартість переданої на зберігання продукції, яка за видатковою накладною № ОБ-0000052 від 23.07.2007р. та відповідно до висновку експерта Ізмаїльського ОРТПП № 368 від 27 серпня 2009р., з урахуванням її часткового повернення за видатковою накладною № ОБ-0000052 від 23.07.2007р., складає (20131,77 грн. - 6552,59 грн.) 13579,18 грн.

Судові витрати у справі покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 44, 49, ст. ст. 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з приватної виробничо-комерційної фірми «ЛУВР»(м. Одеса, вул. Головківська, 62, кв. 13, код ЄДРПОУ 22475525) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ПРЕКСІМ Д»(юридична адреса: 65005, м. Одеса, вул. Бабеля, 24, фактична адреса: 65063, м. Одеса, вул. Армійська, 18-а, код ЄДРПОУ 25037122, п/р 26000011547701 в АКІБ «УКРСИББАНК», МФО 351005) 13579 (тринадцять тисяч п’ятсот сімдесят дев’ять) грн. 18 коп. збитків, 135 (сто тридцять п’ять) грн. 79 коп. державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Накази видати в порядку ст.116 ГПК України.

Рішення підписане 23 грудня 2009 року.

Рішення суду набирає законної сили у порядку ст. 85 ГПК України.

Суддя