Рішення № 80827592, 21.02.2019, Мар'їнський районний суд Донецької області

Справа 237/984/18

Номер провадження 2/237/105/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.02.19 року м. Курахове Мар'їнський районний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Сенаторова В.А.,

при секретарі Лахно Т.Г.,

розглянувши в приміщенні Мар'їнського районного суду Донецької області в місті Курахове цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулось до Мар'їнського районного суду Донецької області з позовною заявою в якій заявлені вимоги стягнення з ОСОБА_1 суму боргу за кредитним договором № б/н від 01.02.2011 року у розмірі 33281,43 гривень, судовий збір у розмірі 1762,00 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним. Позивач стверджує, що 01.02.2011 року між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір, за умовами якого позивач був зобов'язаний надати відповідачу кредит у розмірі 1 800,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Позивач - ПАТ КБ «ПриватБанк» вважає що, відповідач не виконав своїх зобовязань з погашення кредиту та сплати відсотків. На думку позивача, заборгованість відповідача станом на 15.02.2018 року складає 33281,43 грн., яка складається з: 1795,70 грн. заборгованість за кредитом; 29 424,71 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; 500,00 грн. штраф (фіксована частина); 1561,02 грн. штраф (процентна складова). Також, позивач просить суд стягнути з відповідача судові витрати у розмірі 1762,00 гривень.

На доведення обґрунтованості своїх позовних вимог позивач надав суду наступні письмові докази: копію анкети - заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанком; копію довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів льготного періоду»; копію витягу з умов та правил надання банківських послуг затверджених наказом № СП-2010-256 від 06 березня 2010 року. Також до позову була надана копія розрахунку заборгованості за договором № б/н від 01.02.2011 року, укладеного між ПриватБанком та ОСОБА_1, який містить твердження позивача про суму боргу, механізм його утворення, що відображає зміни істотних умов договору, щодо процентної ставки, яку на думку позивача повинен був сплачувати відповідач в обумовлений договором строк.

Представник ПАТ КБ «ПриватБанк» Гаренко Н.В. (діюча на підставі довіреності від 03.11.2018) (а.с. 35) у судове засідання не з'явилася, у прохальній частині позовної заяви зазначила, що не заперечує проти розгляду справи за відсутності представника Банку.

Відповідач у судове засідання не з'явився, надіслав суду заперечення на позовну заяву, в яких зазаначив, що відповідно до укладеного кредитного договору б/н від 01.02.2011 року він отримав кредит у розмірі 1 800 грн. у вигляді встановленого кредитного лімиту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Наполягав на тому, що вказані позивачем та додані до позовної заяви умови та правила надання банківських послуг, на підписанні яких наполягає позивач, не є такими Умовами, що діяли на момент підписання ним анкети-заяви про приєднання до Умов. У зв'язку з скрутним матеріальним становищем не мав можливості своєчасно погасити кредит. Визнає позов частково в сумі 3 908,64 грн.

Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи, права та обов'язки сторін, оцінивши їх доводи і надані ними докази, суд приходить до висновків, які наведені нижче.

Розглядаючи даний спір, суд виходить із того, що між сторонами виникли правовідносини, які регулюються загальними положеннями Цивільного кодексу України про зобов'язання та параграфом 2 глави 71 ЦК України «Кредит».

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо), або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Із копії заяви позичальника на отримання кредиту від 01.02.2011 року вбачається, що між позивачем та відповідачем був укладений договір споживчого кредиту, за яким відповідач отримав у позивача кредитні кошти, відповідно до встановленого ліміту у розмірі 1800,00 гривень. Відомості про узгоджений між сторонами розмір відсотків за користування кредитними коштами, пеню та комісію, штрафи відсутні.

Відповідач в порушення умов кредитного договору б/н від 01.02.2011 року не надавав своєчасно ПАТ КБ «ПриватБанк» грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами, що підтверджується відповідними розрахунками банку, у зв'язку з чим, станом на 15.02.2018 року у відповідача перед ПАТ КБ «ПриватБанк» виникла заборгованість за кредитним договором б/н від 01.02.2011 року на загальну суму 33281,43 гривень, яка складається з: 1795,70 гривень заборгованість за кредитом, 29424,71 гривень заборгованість по процентам за користування кредитом, 500,00 гривень штраф (фіксована частина), 1561,02 гривень штраф (процентна складова).

В добровільному порядку відповідач виниклу та непогашену заборгованість за кредитним договором б/н від 01.02.2011 року на загальну суму 33281,43 грн. не погасив.

Невиконання відповідачем своїх зобов'язань по вищезазначеному договору зумовило звернення ПАТ КБ «ПриватБанк» до суду із відповідним позовом.

Враховуючи відсутність будь-яких інших доказів по справі щодо розміру заборгованості за кредитом та його погашення, суд вважає доведеним факт наявності заборгованості за кредитом відповідача перед позивачем у розмірі 1795,70 гривень, як зазначено у позові.

П. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч.1 ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до вимог ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Вирішуючи даний спір, суд не бере до уваги, як належний доказ по справі, Умови та правила надання банківських послуг та Правила користування платіжною карткою, ксерокопія яких долучені до позову, оскільки вони не містять інформацію щодо предмета доказування домовленість сторін про істотні умови укладеного кредитного договору відносно відсотків, комісії, пені та штрафів, в наданих документах відсутні підпис позичальника чи будь-які інші ознаки, які б могли дозволити встановити факт обізнаності позичальника саме з цими умовами та тарифами на момент підписання заяви про отримання кредиту, а тому надані позивачем ксерокопії документів є неналежними доказами в розумінні ст.77 ЦПК України, що є в матеріалах справи. А тому ксерокопія зазначених Умов та правил надання банківських послуг, не може визнаватися як складова частина кредитного договору. На пропозицію надати оригінали Умов та правил надання банківських послуг, тарифи про умови кредитування, з підписом позичальника, позивач не надав до суду зазначені документи.

Відповідно до правової позиції, яка висловлена в Постанові Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-240цс14 та Постанові № 6-16цс15 від 11.03.2015 року, в яких однією зі сторін був ПАТ КБ «ПриватБанк», і які відповідно до вимог ст. 360-7 ЦПК України є обов'язкові до застосування всіма судами, «Умови надання споживчого кредиту фізичним особам не є складовою частиною укладеного між сторонами договору, відповідачем вони не підписувались».

Суд вважає неспроможними посилання представника позивача як на доказ обізнаності позичальника із Умовами та правилами надання банківських послуг та Правилами користування платіжною карткою, відмітку в заяві позичальника від 06.09.2011 року про те, що вона ознайомлена та згідна з зазначеними вище Умовами та Правилами. Такий порядок укладання кредитного договору не узгоджується із загальними правилами укладання письмових правочинів згідно статей 207, 1055 ЦК України.

Окрім тому, суд вважає, що такий порядок укладання кредитного договору не узгоджується також із положеннями ст. 634 ЦК України (договір приєднання), оскільки за змістом цієї норми не передбачено винятку із загального правила щодо укладання правочину в письмовій формі шляхом його підписання сторонами (ст.207 ЦК України).

Відтак, у суду відсутні будь-які законні підстави для того, щоб вважати Умови та правила надання банківських послуг та Правила користування платіжною карткою, ксерокопії яких долучені позивачем до матеріалів справи, частиною укладеного між сторонами кредитного договору б/н від 01.02.2011 року.

Вбачається, що погоджена процентна ставка по кредиту становить 2,5 % на місяць на залишок заборгованості).

Також до основної суми кредиту, яка була надана Відповідачу (тіло кредиту), після закінчення пільгового періоду, додаються проценти за користування кредитом у вигляді Базової % ставки в місяць (яка складає 30% на рік) та неустойка за прострочення виконання зобов'язання у вигляді пені та штрафу.

При цьому позивачем всупереч законодавству одночасно застосовуються обидва види цивільно-правової відповідальності (і пеня, і штраф), чим Позивач порушує положення ст. 61 Конституції України, а саме, «ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення». Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Тобто відповідно до норм ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення (зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15).

До того ж як визначає ВСУ у Судовій практиці розгляду цивільних справ, що виникають з кредитних правовідносин «Проценти, сплачувані позичальником за користування кредитом, за своїм характером є встановленою договором платою за користування грошовими коштами, а не неустойкою, яка є не тільки способом забезпечення виконання зобов'язань, а також й однією з форм цивільно-правової відповідальності».

Відповідно до частини першої статті 1056-1 ЦК України (в редакції, чинній на час підписання анкети-заяви про приєднання до Умов) процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Згідно із частиною третьою цієї статті фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

У частині четвертій указаної статті передбачено, що в разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

А як вбачається з наданих Позивачем Умов, ними не визначені ані періодичність підвищення або зменшення процентної ставки, ані будь-яке погодження сторонами індексу змінюваної процентної ставки, ані порядок розрахунку такої ставки у будь-якому періоді користування кредитом, ані будь-які інші, передбачені законодавством умови.

Законом України від 12 грудня 2008 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» статтю 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» було доповнено частиною четвертою. Відповідно до ч. 4 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.

Відповідно до пункту 3 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 року № 1155 (далі Правила), рекомендоване поштове відправлення це поштове відправлення (лист, поштова картка, бандероль, секограма, дрібний пакет, мішок «M»), що приймається для пересилання без зазначення суми оголошеної цінності вкладення з видачею відправникові розрахункового документа про прийняття і доставляється (вручається) адресатові (одержувачу) під розписку. Згідно з пунктом 114 Правил адресовані фізичним особам рекомендовані поштові відправлення, рекомендовані повідомлення про вручення реєстрованих поштових відправлень (поштових переказів), повідомлення про надходження переказів, що пересилаються телеграфом або електронною поштою, а також усі повторні повідомлення про надходження поштових відправлень (поштових переказів) вручаються особисто адресату (одержувачу), а в разі його відсутності повнолітнім членам сім'ї за умови пред'явлення ними документа, що посвідчує особу. У разі підвищення банком процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо. З огляду на вищенаведене боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.

Дана правова позиції висловлена Верховним судом України у постанові від 11 жовтня 2017 року по справі за № 6-1374 цс17.

До того ж згідно абз. 4 п. 28 Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 року у разі підвищення банком процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.

А отже, підвищені проценти (з 01.09.2014 року - 2,9% на місяць (34,80% на рік), з 01.04.2015 року 3,6% на місяць (43,20% на рік)) до суми заборгованості за кредитом у розмірі 6723,59 гривень, яка утворилась раніше та в наступному не збільшувалась Відповідачем, не повинні були застосовуватися.

Таким чином при розрахунку заборгованості за процентами слід використовувати останню встановлену в Тарифах базову процентну ставку 2,5% на місяць, що складає 30,00% річних.

Відповідно до Умов та Правил позивач нараховує проценти в розмірі, встановленому Тарифами Банку, з розрахунку 360 календарних днів на рік.

Таким чином, проценти за весь час користування кредитом відповідачу мають нараховуватися в розмірі 30,00 % річних за формулою: N*M/360*Y = Z, де N - поточне або прострочене тіло кредиту, М - процентна ставка; 360 кількість днів у році; Y кількість днів, за які здійснюється нарахування; Z сума нарахованих процентів, яку Позивач застосовував до 01.09.2014 року.

З наданого Позивачем Розрахунку заборгованості вбачається, що остання трата за кредитом була здійснена 06.04.2014 року (AZS WOG KURAKHOVE? 63/1. PROMISLOVA ZONA. ПОКУПКА ТОВАРА). Відтоді ніяких «рухів по рахункам» здійснено не було. Тобто з 06 квітня 2014 року заборгованість за кредитом склала 1795,70грн. (одна тисяча сімсот дев'яносто п'ять гривні 70 копійок) та набула статусу «сталої» і вже не змінювалася Відповідачем (ані у вигляді користування кредитними коштами, ані у вигляді погашення заборгованості по кредиту).

Таким чином, виходячи з вищенаведеного та застосовуючи вищезазначену формулу, яка відповідає умовам, суті та змісту кредитного договору, розрахунок процентів за користування кредитом за період з 06.04.2014 року (дата виникнення остаточної заборгованості) по 15.02.2018 року (дата, зазначена у розрахунку позивача на момент звернення з позовом до суду), що складає 1412 днів (до кінця 2014 року - 270 днів; 2015 - 365 днів; 2016 - 366 днів; до 31 жовтня 2017 року - 365 днів; до 15.02.2018 року - 46 днів):

нарахування процентів: 1795,70*30%/360*1412 = 2112,94, де 1795,70грн. - поточне тіло кредиту в гривнях станом на 06.04.2014 року (колонка 3 «Сальдо поточної заборгованості за кредитом»), 30% - процентна ставка на момент остаточного припинення «рухів по рахункам», 360 - кількість днів у році, відповідно до Умов, 1412 - кількість днів за які здійснюється нарахування, 2112,94 сума нарахованих процентів (в грн.).

За підсумком сума заборгованості за процентами та тілом кредиту складає:

1795,70 + 2112,94 = 3 908,64 грн. (три тисячі дев'ятсот вісім гривень 64 копійки).

Таким чином, загальна сума яка підлягає поверненню відповідачем з урахуванням тілу кредиту та нарахованих на нього процентів заборгованості складає 3 908,64 грн. (три тисячі дев'ятсот вісім гривень 64 копійки).

Більше того, такі розрахунки суперечать ч. 2ст. 258 ЦК України, де передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Таким чином, суд вважає, що розрахунок боргу, наданий позивачем не є достовірним доказом в розумінні ст. 79 ЦПК України, оскільки не дозволяє суду встановити дійсні обставини внаслідок суттєвих суперечностей такого доказу з обґрунтуванням позовних вимог позивача та зазначеними позивачем обставинами справи.

Також, позивачем, при нарахуванні відповідачу пені та штрафів не було враховано факт його знаходження у зоні АТО, що підтверджується доказами, доданими до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 р. № 1669-VII на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Це підтверджується також листом Національного банку України від 05.11.2014 р. № 18-112/64483 «Про скасування пені та штрафів за договорами кредиту під час АТО»

Згідно Розпорядження Кабінету Міністрів України №1053-р від 30.10.2014 року, Розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 року №1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визначення такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» місто Курахове, Мар'їнського району, Донецької області входить до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція.

Отже, враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги, що відповідач зареєстрований і проживає у місті Курахове Мар?їнського району, Донецької області, віднесеного до населених пунктів на території яких проводиться антитерористична операція, з урахуванням приписів Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», суд приходить до висновку, що до нарахування відповідачу не підлягали: штраф (фіксована частина) у розмірі 500,00 гривень; штраф (процентна складова) у розмірі 1561,02 гривень.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та відсотків за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

За договором про надання банківських послуг (при отриманні позичальником кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (стаття 261 ЦК України).

За змістом п.7 ч.13 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.

Згідно п.31 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» також звертається увага на те, що враховуючи положення п.7 ч.13 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У звязку з цим, позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі.

Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно, тощо) положення п.7 ч.13 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовується і до додаткових вимог банку.

Стаття 266 ЦК України вказує на те, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК україни, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Тому вимоги позивача стосовно стягнення пені та штрафів є необґрунтованими. Щодо стягнення нарахованих сум неустойки (штрафу, пені) до 14 квітня 2014 року, то відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Тобто строк стягнення тих сум неустойки минув у 2015 році.

Суд приходить до висновку, що вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи, що позовні вимоги позивача задоволено частково, суд відповідно до ст. 141 ЦПК України вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача понесені останнім судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме: 206,93 гривень (3908,64 грн.*1762,00 грн./33281,43 грн. = 206,93 грн.).

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.4,12,13,9,76-81,141,259,264-265,267,268,224-228, 274- 279 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, місце знаходження: вул. Набережна Перемоги, 50 м. Дніпро, 49094), заборгованість по кредитному договору без номеру від 01.02.2011 року в розмірі 3908,64 грн. (три тисячі девятсот вісім гривень 64 коп.).

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 50 м. Дніпро, 49094), судовий збір в розмірі 206,93 грн. (двісті шість гривень 93 коп.).

В решті позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Донецького апеляційного суду через Мар'їнський суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.А. Сенаторов