Рішення № 8082621, 17.12.2009, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" грудня 2009 р.Справа № 33/112-09-5435

За позовом: закритого акціонерного товариства „МТЕК”, м. Київ

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю „Хай –Рейз Констракшнз”

про стягнення 417896,06 грн.

Суддя Мазур Д. Т.

За участю представників сторін:

від позивача: Алишева В.М, довіреність у матеріалах справи,

від відповідача: не з’явився. Про дату, місце та час судового засідання у справі повідомлений належним чином.

СУТЬ СПОРУ: позивачем у справі заявлені вимоги про стягнення з відповідача заборгованості та господарських санкцій за неналежне виконання договірних зобов’язань.

09 грудня 2009 позивачем у справі заявлені вимоги, відповідно до ст. 22 ГПК України про збільшення позовних вимог та стягнення заборгованості в загальній сумі 491631,59 грн., з них: заборгованість зі сплати лізингових платежів в сумі 206969,98 грн., заборгованість по пені за несвоєчасну сплату лізингових платежів в сумі 182897,54 грн.. заборгованість по сплаті додаткової винагороди та податку на додану вартість в сумі 78528,95 грн., інфляційні збитки в сумі 16930,23 грн.. три проценти річних в сумі 6304.89 грн.

Відповідач в судові засідання, призначені на 16 листопада 2009 року, 30 листопада 2009 року та 17 грудня не з’явився, про дату, час та місце розгляду повідомлений належним чином, про що свідчить відповідне поштове повідомлення за №614561 від 26 листопада 2009 року у матеріалах справи.

Згідно роз’яснень, викладених у п. 32 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-08/530 від 10 грудня 2009 року відмітка про відправку процесуального документа про призначення судового засідання у справі, зроблена відповідно до Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом ВГСУ №75 від 10 грудня 2002 року на першому примірнику цього документу та є підтвердженням повідомлення про дату, час і місце судового засідання у справі.

Враховуючи, що відповідач своєчасно, належним чином повідомлений про дату, місце та час судового розгляду матеріалів справи, тричі не з’явився у судові засідання, господарським судом відхилено його клопотання від 15 грудня 2009 року про чергове відкладення розгляду справи, вважаючи таку поведінку спробою відповідача умисної затримки судового процесу та зловживання процесуальними правами.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

4 грудня 2007 року закрите акціонерне товариство „МТЕК” та товариство з обмеженою відповідальністю „Хай-Рейз-Констракшнз” уклали договір фінансового лізингу № 1 та додаткову угоду № 1 від 30 січня 2008 року

У відповідності до п. 1.1 укладеного договору, позивач зобов’язався на умовах, зазначених в цьому договорі, набути у власність два фронтальних навантажувача Амкодор352 у продавця –ТОВ „Українська торгово-промислова компанія” –відповідно до встановлених відповідачем технічних вимог, визначених додатком №1 до цього договору та передати їх у користування відповідача на умовах, передбачених цим договором.

У відповідності до п. 1.4 укладеного договору, вартість одиниці майна, що передається в лізинг, становить 490 000 грн.

На виконання умов укладеного договору позивач передав, а відповідач прийняв у тимчасове користування на умовах фінансового лізингу товар, визначених договором, про що між сторонами було складено та підписано акт приймання-передачі від 14 грудня 2007 року.

Пунктом 3.1 укладеного договору визначено, що майно передається позивачем і приймається відповідачем за умови сплати останнім позивачеві авансового платежу. Відповідач користується майном на умовах сплати позивачу лізингової плати за користування майном шляхом перерахування лізингових платежів позивачу. При цьому, п.3.2 встановлено, що всі платежі сплачуються не пізніше 25 числа місяця сплати відповідного платежу в гривнях. В разі, якщо строк сплати припав на вихідний день, днем закінчення строку вважається найближчий, наступний за ним, робочий день.

Відповідач в період з лютого по вересень 2009 року порушив умови укладеного договору фінансового лізингу, у зв’язку з чим, у нього станом на 01 жовтня 2009 року утворилася заборгованість зі сплати лізингових платежів у сумі 173793,04 грн.

У зв’язку з порушенням строків оплати лізингових платежів, позивачем на підставі п. 11.3 цього ж договору нарахована відповідачу пеня, яка згідно представленого позивачем розрахунку становить 149966,85 грн.

Згідно п. 3.3 укладеного договору, у зв’язку з залученням позивачем банківського кредиту у доларах США для здійснення купівлі майна, відповідач зобов’язався на вимогу позивача, або у разі відсутності такої –в складі наступного лізингового платежу, додатково сплатити суму додаткової винагороди (комісій) в розмірі, який визначається формулою, яка приведена у договорі.

Однак, відповідно до п. 3.4 договору фінансового лізингу у випадку, якщо сума винагороди лізингодавцю за отримане у лізинг майно (проценти та комісії лізингодавця, інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов’язані з виконанням договору лізингу) у складі лізингового платежу повністю або частково згідно вимог чинного законодавства має оподатковуватися ПДВ, сума цього податку нараховується на відповідну частину лізингового платежу та сплачується лізингоодержувачем у складі відповідного лізингового платежу.

На підставі п. 3.3, п. 3.4 договору фінансового лізингу, відповідач зобов’язаний сплатити на користь позивача згідно приведеного розрахунку заборгованість по додатковій винагороді податку та на додану вартість у розмірі 78528,95 грн.

У відповідності до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори-основний вид правомірних дій –це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

У відповідності зі ст. 204 ЦК України договір укладений між сторонами по справі, як цивільно-правовий правочин є правомірним на час розгляду справи, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом, та він не визнаний судом недійсними, тому зобов’язання за цим договором мають виконуватися належним чином.

У відповідності до вимог ст. 2 Закону України „Про фінансовий лізинг”, відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим законом.

Відповідно до п. 1 ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Розглядом матеріалів справи встановлено, що позивачем на підставі укладеного договору фінансового лізингу № 1 від 14.12.2007р., та укладеної до нього додаткової угоди № 1 від 30 січня 2008 року відповідачу у користування передано два фронтальних навантажувача Амкодор 352, за користування якого, відповідач по умовам укладеного договору зобов’язався у встановленому порядку та розмірах вносити лізингові платежі, графік оплати яких є додатком № 5 до укладеного договору від 14 грудня 2007 року.

Пунктом 3.1 укладеного договору визначено, що майно передається позивачем і приймається відповідачем за умови сплати останнім позивачеві авансового платежу. Відповідач користується майном на умовах сплати позивачу лізингової плати за користування майном шляхом перерахування лізингових платежів позивачу. При цьому, п.3.2 встановлено, що всі платежі сплачуються не пізніше 25 числа місяця сплати відповідного платежу в гривнях. В разі, якщо строк сплати припав на вихідний день, днем закінчення строку вважається найближчий, наступний за ним, робочий день.

Пунктом 3.7 укладеного договору встановлено, що лізингоодержувач зобов’язаний сплачувати передбачені цим договором лізингові платежі. Всі лізингові та будь-які інші платежі, які підлягають сплаті лізингоодержувачем у відповідності з умовами договору, повинні проводитись грошовими коштами у повному обсязі з графіком лізингових платежів.

Судом встановлено, що позивачем взяті на себе зобов’язання по укладеному договору фінансового лізингу виконанні у повному обсязі, а саме ним було передано у користування відповідача майно обумовлене договором, а відповідачем вказане майно прийнято. Зазначений факт підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання-передачі від 14 грудня 2007року, який підписаний уповноваженими представниками обох сторін та скріплений відповідними печатками підприємств.

Відповідачем порушені умови укладеного між сторонами у справі договору в частині здійснення лізингових платежів, у зв’язку з чим , з лютого 2009 року по листопад 2009 року загальна сума заборгованості по несплаченим лізинговим платежам складає 206969,98 грн.

Положеннями ст. 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За правилами ст.599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Пунктом 11.3 укладеного договору встановлено, що у разі прострочення оплати лізингового платежу, лізингоодержувач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від непогашеної заборгованості за лізинговими платежами, яка діяла на момент нарахування пені, за кожен день прострочення.

Пунктом 1 ст. 549 ЦК України, встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно п. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Внаслідок порушення відповідачем умов договору в частині оплати лізингових платежів позивачем нарахована пеня, яка згідно уточненого розрахунку суми позовних вимог становить 182897,54 грн.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки –грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення ним зобов’язання.

Дослідивши наявний в матеріалах справи розрахунок по нарахуванню відповідачу пені у розмірі 182897,54 грн., суд дійшов висновку, що він розрахований вірно, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

Таким чином, відповідач зобов’язаний сплатити позивачу інфляційні збитки в сумі 16930,23 грн. та три проценти річних від простроченої суми в сумі 6304,89 грн.

Розглянувши заявлені позивачем позовні вимоги по стягненню з відповідача на підставі п. 3.3 укладеного договору заборгованості по невиплаченій додатковій винагороді та на підставі п.3.4 відшкодування ПДВ, суд вважає, що позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно пункту 3.2 договору фінансового лізингу № 1 від 14 грудня 2007 року, укладеному між позивачем та відповідачем розмір, термін та порядок сплати лізингоодержувачем лізингових платежів лізингодавцю за майно, що передане в лізинг, встановлюється графіком лізингових платежів, з урахуванням п. 3.3 договору лізингу. В пункті 3.3 договору лізингу йдеться про те, що сторони досягли згоди щодо додаткової сплати лізингоодержувачем лізингодавцю додаткової винагороди, оскільки лізингодавець залучив банківський кредит у доларах США для здійснення купівлі предмету лізингу. Розмір обчислення та порядок і строки сплати відповідачем додаткової винагороди зазначені в пункті 3.3 договору лізингу.

За договором про відкриття кредитної лінії № 01-МВ/08 від 09 січня 2008 року, укладеного між позивачем та ЗАТ „Альфа-Банк”, позивачу було відкрито мультивалютну невідновлювальну кредитну лінію з лімітом в суми, еквівалентній 700 000,00 євро. Відповідно до кредитного договору позивачу було видано 149 350,00 доларів США. Кредитні кошти було використано на придбання двох фронтальних навантажувачів Амкодор 352, згідно з договором купівлі-продажу № ЮсА-00002/316 від 14 грудня 2007 року.

Для придбання техніки, яку позивач в наступному передав відповідачеві у фінансовий лізинг за договором лізингу, позивач після отримання від ЗАТ „Альфа-Банк” грошових коштів (згідно додаткової угоди № 3 від 07 березня 2008року та № 5 від 31 травня 2008року до кредитного договору) на суму 149 350,00 доларів США здійснив продаж іноземної валюти та отриману гривню спрямував на розрахунки з постачальником - ТОВ „Українська торгово - промислова компанія”. При цьому вартість майна, яку позивач придбав у вказаного постачальника, у т.ч. ПДВ, - 980000,00 грн. - дорівнює вартості цього ж майна, по якій позивач передав його відповідачеві у фінансовий лізинг.

Оскільки позивач отримав транш для придбання предмету лізингу у доларах США, то повертати цю частину кредиту, отриманого згідно кредитного договору, а також сплачувати нараховані проценти за користування кредитними коштами позивач зобов'язаний у доларах США (згідно умов кредитного договору). Тобто після отримання від відповідача лізингових платежів у гривні позивач купує долари США, які спрямовує на погашення кредиту та сплату процентів за кредитним договором. Оскільки курс долару США суттєво збільшився порівняно з курсом на дату укладення договору лізингу, то при погашенні кредиту та сплаті процентів банку для позивача виникають курсові різниці. З метою врахування у складі лізингових платежів курсових різниць при підписанні договору лізингу до цього договору було включено пункт 3.3, згідно якому здійснюється розрахунок курсових різниць у прив'язці до вартості предмету лізингу.

Щодо нарахованого податку на додану вартість, то відповідачем не погашена існуюча заборгованість, а саме:

Згідно пункту 3.4 договору лізингу в разі, якщо на момент нарахування лізингового платежу розмір винагороди (комісії) лізингодавцю за отримане в лізинг майно у складі такого лізингового платежу буде становити суму, що перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, встановлену на день нарахування такої винагороди (комісії) за період, який минув з дня нарахування попереднього лізингового платежу за договором лізингу, розраховану від загальної вартості предмету лізингу, то сума такого перевищення є об'єктом оподаткування ПДВ, при цьому лізингоодержувач повинен самостійно збільшити розмір винагороди (комісії) лізингодавцю за отримане в лізинг майно на суму, яка дорівнює ПДВ, нараховану на такий об'єкт оподаткування.

Зазначене положення договору лізингу відповідає вимогам абзацу 1 підпункту 3.1.1 пункту 3.1 та абзацу 3 підпункту 3.2.2 пункту 3.2 статті 3 Закону України „Про податок на додану вартість”, згідно яким: об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України; не є об'єктом оподаткування операції з нарахування та сплати процентів або комісій у складі орендного (лізингового) платежу у межах договору фінансового лізингу в сумі, що не перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, встановлену на день нарахування таких процентів (комісій) за відповідний проміжок часу, розраховану від вартості об'єкта лізингу, наданого у межах такого договору фінансового лізингу.

Отже, операції з нарахування та сплати процентів або комісій у складі орендного (лізингового) платежу у межах договору фінансового лізингу в сумі, що перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, встановлену на день нарахування таких процентів (комісій) за відповідний проміжок часу, розраховану від вартості об'єкта лізингу, наданого у межах такого договору фінансового лізингу, повинні оподатковуватися податком на додану вартість.

Згідно абзацу 1 пункту 4.1 статті 4 Закону України „Про податок на додану вартість” база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості. Отже, базою оподаткування податком на додану вартість операцій з надання послуг фінансового лізингу є частина нарахованої винагороди (комісії) лізингодавця за отримане в лізинг майно у складі лізингового платежу, що перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, встановлену на день нарахування такої винагороди (комісії) за період, який минув з дня нарахування попереднього лізингового платежу за договором лізингу, розраховану від загальної вартості предмету лізингу.

Об'єкти оподаткування оподатковуються за ставкою 20 відсотків, як це встановлено пунктом 6.1 статті 6 Закону України „Про податок на додану вартість”. При цьому у підпункті 6.1.1 вказаного пункту Закону чітко зазначено, що податок додається до ціни товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість. При цьому лізингодавець зобов'язаний видати лізингоодержувачу податкову накладну з додержанням вимог пункту 7.2 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість”. Вимоги зазначеного закону позивачем було виконано в повному обсязі, що підтверджується податковими накладними, які наявні в матеріалах справи.

Враховуючи положення закріплені в Цивільному кодексі України та умови укладеного договору, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідач зобов'язаний виконувати всі свої обов 'язки за укладеним договором лізингу у чіткій відповідності до умов договору лізингу, у тому числі своєчасно та в повному обсязі сплачувати позивачеві суму додаткової винагороди та податку на додану вартість, якщо про інше сторонами договору лізингу не буде досягнуто домовленості та про це не буде внесено відповідних змін до цього договору.

Згідно зі ст.614 ЦК України особа яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом, при цьому відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання.

У відповідності до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги обґрунтовані, у зв’язку з чим позовна заява ЗАТ „МТЕК” підлягає задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати у справі покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги у справі задовольнити.

2. Стягнути з твариства з обмеженою відповідальністю «Хай-Рейз Констракшнз»(68093, Одеська обл., м.Іллічівськ, с.Малодолинське, вул. Заводська, 1, код ЄДРПОУ 33832730, п/р26003038887600 в АКІБ «УКРСИББАНК», м. Харків, МФО 351005) на користь зкритого акціонерного товариства “МТЕК” (01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, код ЄДРПОУ 30603593, п/р 26006102161001 в ПАТ «Альфа-Банк», МФО 300346) заборгованість в загальній сумі 491631,59 (чотириста дев’яносто одна тисяча шістсот тридцять одна гривня, 59) грн., з них: заборгованість зі сплати лізингових платежів в сумі 206969,98 (двісті шість тисяч дев’ятсот шістдесят дев’ять гривень, 98) грн.; заборгованість по пені за несвоєчасну сплату лізингових платежів в сумі 182897,54 (сто вісімдесят дві тисячі вісімсот дев’яносто сім гривень, 54) грн., заборгованість по сплаті додаткової винагороди та податку на додану вартість в сумі 78528,95 (сімдесят вісім тисяч п’ятсот двадцять вісім гривень, 95) грн.; інфляційні збитки в сумі 16930,23 (шістнадцять тисяч дев’яносто тридцять гривень, 23) та три процента річних в сумі 6304,89 (шість тисяч триста чотири гривні, 89), суму судових витрат на сплату державного мита в розмірі 4916,32 (чотири тисячі дев’ятсот шістнадцять гривень, 32) грн. та 236 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 копійок) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати у порядку ст.116 ГПК України.

Рішення суду набирає законної сили у порядку ст.85 ГПК України.

Рішення підписане 21 грудня 2009 року.

Суддя