Рішення № 80823665, 05.03.2019, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/8037/18

Провадження № 2/204/333/19

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

49006, м. Дніпро, проспект Пушкіна 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 березня 2019 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючої судді Дубіжанської Т.О.

за участю секретаря Сорокіної А.С.

за участю позивача ОСОБА_1

за участю представників відповідача Торяник Т.М., Шевченко Є.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, -

В С ТА Н О В И В:

У листопаді 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, в якій просив стягнути в рахунок відшкодування моральної шкоди 70 000 грн. шляхом списання Державним казначейством України суми відшкодованої шкоди з єдиного казначейського рахунку державного бюджету України. В обґрунтування позову зазначає, що з 21 серпня 2013 року по 08 травня 2014 року позивач тримався в Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» - установі для тримання осіб під вартою, в якій за твердженням позивача були неналежні умови тримання, які суперечили нормам національного законодавства та статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як вбачається з довідки ДУ «ДУВП (№4)» від 13 липня 2018 року, у зазначеній установі позивач тримався в таких камерах: камера № 625, площею 7,6 кв.м., розрахована на двох ув'язнених; камера № 630, площею 7,6 кв.м., розрахована на двох ув'язнених; камера № 631, площею 7,6 кв.м., розрахована на двох ув'язнених; камера № 636, площею 7,6 кв.м, розрахована на двох ув'язнених. Однак, вказана інформація не відповідає дійсності, оскільки згідно довідки, виданої ДУ «ДУВП (№4)» від 07 серпня 2017 року, яка була видана ОСОБА_5 зазначено наступний розмір камер: камера № 625, площею 6,75 кв.м., розрахована на двох ув'язнених; камера № 631, площею 6,71 кв.м., розрахована на двох ув'язнених; камера № 636, площею 6,75 кв.м., розрахована на двох ув'язнених. Зазначає, що камери не провітрювались, вікна в камерах не відкривались, а штучна вентиляція ніколи не працювала. При цьому, співкамерник позивача постійно палив цигарки, в результаті в камері стояли клуби тютюнового диму і позивач був змушений бути пасивним курцем. Камери знаходились в антисанітарних умовах, відсутні необхідні санітарні зручності, в камерах відсутня гаряча вода, предмети першої необхідності та особистої гігієни не видаються, постільна білизна видавалась в поганому стані та не змінювалась протягом часу тримання позивача під вартою - 8 місяців 21 день. Від тривалого використання м'яка начинка матраців ущільнена по їх краях, що фактично не дозволяє використовувати матраци за їх призначенням. Харчування погане, одноманітна їжа, відсутні свіжі овочі або фрукти, м'ясо не видається. Право митися надавалось один раз на тиждень протягом 15 хвилин. Неодноразові усні скарги на вищевказане порушення умов утримання під вартою, висловлювання прокурору по нагляду за додержанням законності в місцях попереднього ув'язнення при прокурорських обходах та керівництва установи були залишені без уваги і не призвели до покращення умов утримання. Вважає, що умови утримання в Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» були несумісними з людською гідністю. Більшу частину строку, проведеного у Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» позивач провів у камерах, площа яких є меншою за мінімальну, рекомендовану Україні Європейським комітетом з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню. Посилаючись на практику Європейського суду з прав людини у справах «Іглін проти України», «Мельник проти України», «Віслогузов проти України», «Білозор та інші 5 проти України», вважає, що вказаних фактів достатньо для висновку, що умови тримання позивача в Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» є такими, що принижують гідність, поводження в порушення статті 3 Конвенції. Зазначає, що бездіяльність керівництва Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» як державного органу не сприяла зміцненню авторитету держави та призвела до глибоких моральних та психологічних страждань. Вважаючи, що тримання позивача під вартою в Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», в умовах, що принижують честь і гідність громадянина, має прямий зв'язок з моральною шкодою, враховуючи характер та обсяг завданих позивачу моральних і фізичних страждань, позивач оцінює завдану йому моральну шкоду у розмірі 70000 грн. У зв'язку з цим, позивач вимушений звернутися до суду з даним позовом.

18 грудня 2018 року від представника відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області позовні вимоги ОСОБА_1 вважає необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне. Позивач повинен довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач стверджує, що йому завдано моральну шкоду внаслідок тримання в умовах Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», які суперечили статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Проте, на підтвердження вищевикладеного позивачем не було надано жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про спричинення йому моральної шкоди. Крім того, позивачем жодним чином належно не обґрунтовано з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір моральної шкоди, яку він просить стягнути, спираючись при цьому на рішення Європейського суду з прав людини прийняті відносно Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)». Також, з матеріалів справи неможливо встановити причинно-наслідковий зв'язок між триманням позивача в умовах Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» та виникненням підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу. Також, позивачем було помилково обрано спосіб захисту його прав. Державна установа «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» є державною організацією (установою, закладом). Матеріальна та моральна шкода, завдана громадянам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави (ст. 56 Конституції України). Проте, держава не відповідає по зобов'язаннях державних організацій, які є юридичними особами. Така юридична особа, тобто державна установа, відповідає за своїми зобов'язаннями коштами, які є в її розпорядженні. Отже, оскільки «Державна установа «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» не є державним органом, то на неї не поширюються положення ст. 56 Конституції України. Зважаючи на викладене, відсутні законні підстави для відшкодування за рахунок держави (або Казначейства) шкоди, завданої позивачеві державною установою, а не державним органом. Також, обов'язковою передумовою (підставою) для відшкодування шкоди є встановлений факт протиправної бездіяльності відповідного суб'єкта, однак на теперішній час не існує судових рішень, якими б дії Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» щодо позивача були визнані незаконними. Рішення Європейського суду з прав людини, на які посилається позивач, ухвалені не на його користь, а тому не можуть бути підставою для підтвердження факту протиправності дій певного органу чи його посадових (службових) осіб саме щодо позивача. У зв'язку з цим, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відповідач просив відмовити.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, просив задовольнити, посилаючись на підстави зазначені у позові.

Представник відповідача Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» - Торяник Т.М. в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник відповідача Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області - Шевченко Є.А. в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву.

Вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи та дослідивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

В судовому засіданні встановлено, що у період з 21 серпня 2013 року по 08 травня 2014 року позивач ОСОБА_1 утримувався під вартою в Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», що підтверджується Довідкою № 117-18/К-130 від 13 липня 2018 року, виданою Державною установою «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» (а.с. 23). Згідно вказаної довідки під час перебування у Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» ОСОБА_1 утримувався в наступних камерах: маломісна камера № 625, площею 7,7 кв.м., розрахована на дві особи; маломісна камера № 630, площею 7,6 кв.м., розрахована на дві особи; маломісна камера № 631, площею 7,6 кв.м., розрахована на дві особи; маломісна камера № 636, площею 7,6 кв.м., розрахована на дві особи.

Посилання позивача у позовній заяві на те, що інформація щодо площі камер, зазначена у довідці № 117-18/К-130 від 13 липня 2018 року, не відповідає дійсності та суперечить інформації, зазначеній у довідці, виданій Державною установою «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» ОСОБА_5, судом до уваги не приймаються, оскільки у довідці від 01 серпня 2017 року надана інформація щодо жилої, а не загальної площі камер (а.с. 24).

Осіб, взятих під варту, розміщують у маломісних або загальних камерах з додержанням вимог ізоляції, що закріплено у статті 8 Закону України «Про попереднє ув'язнення». Частиною 2 статті 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» визначено, що норма площі в камері для однієї взятої під варту особи не може бути менше 2,5 квадратного метра.

Сторонами підтверджено та не оспорюється, що розміщення ОСОБА_1 в Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» у камерах № 625, 630, 631, 636 відповідало нормі житлової площі в камері для однієї особи, встановленій Законом України «Про попереднє ув'язнення», та не було меншим за 2,5 кв.м.

Однак, разом з цим, визначена частиною 2 статті 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» норма площі в камері для однієї взятої під варту особи є меншою, ніж мінімальний стандарт, рекомендований для України Європейським комітетом з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, що вже неодноразово констатувалось у рішеннях Європейського суду з прав людини, в тому числі у рішеннях «Давидов та інші проти України», «Іглін проти України», «Мельник проти України», та становить проблему системного характеру, яка сама по собі порушує питання за статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Стаття 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод категорично забороняє катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження або покарання. Жорстке поводження підпадатиме під дію статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод лише у разі досягнення певного рівня жорстокості. Оцінка цього мінімуму є відносною і залежить від усіх обставин справи, таких як тривалість поводження, його фізичні та психічні наслідки, а в деяких випадках мають враховуватись також вік, стать і стан здоров'я потерпілого.

Посилаючись на те, що матеріально-побутові та санітарні умови тримання позивача ОСОБА_1 в Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» принижують його честь та гідність і є поводженням в порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважає, що внаслідок його утримання в Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» йому було завдано моральної шкоди, яка виразилась у фізичному болі та глибоких моральних стражданнях, що і обумовило звернення позивача ОСОБА_1 до суду з даним позовом до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» та Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про стягнення в рахунок відшкодування моральної шкоди 70 000 грн. шляхом списання Державним казначейством України суми відшкодованої шкоди з єдиного казначейського рахунку державного бюджету України на користь ОСОБА_1

Згідно положень ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, а також чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин.

Позивач у позовній заяві зазначав, що бездіяльність Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» як державного органу призвела до глибоких моральних та психологічних страждань позивача ОСОБА_1 під час тримання його під вартою у вказаній установі, та як на одну з підстав позову посилався на ст.ст. 1173, 1174 ЦК України, а також ст. 56 Конституції України.

Так, згідно ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Аналогічне положення закріплене також у статтях 1173, 1174 ЦК України, які закріплюють, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, а також їх посадовими чи службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів чи посадових осіб.

До суб'єктів відповідальності згідно з нормою статей 1173, 1174 ЦК України належать органи державної влади і управління, які реалізують надані державою функції та повноваження у сфері управління, їх виконавчі органи, посадові або службові особи вказаних державних органів. Основними ознаками органів державної влади є: органи держаної влади є складовою частиною апарату (механізму) держави, уповноважені на здійснення завдань і функцій держави, наділені повноваженнями від імені держави (державно-владними повноваженнями). Наявність державно-владних повноважень відокремлює органи державної влади від інших державних установ, які також утворюються державою для здійснення завдань і функцій держави, але на відміну від органів державної влади не наділяються владними повноваженнями. Органи державної влади є складовою частиною державного апарату - системи органів та осіб, які наділяються певними правами та обов'язками щодо реалізації державної влади.

У пункті 10-1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року, судам роз'яснено, що норми ст. 56 Конституції України не поширюється на випадки заподіяння моральної шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю недержавних органів, їх посадових чи службових осіб.

Згідно витягу з сайту Міністерства юстиції України - https://usr.minjust.gov.ua, Державна установа «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» (ідентифікаційний код юридичної особи 14316882) є юридичною особою та за організаційно-правовою формою є державною організацією (установою, закладом).

Державні організації (установи, заклади) на відміну від державного органу не мають державно-владних повноважень, не виступають від імені держави та виступають частиною механізму, а не апарату держави. Державна організація - це створений державою колектив працівників чи службовців, що характеризується організаційною єдністю, а також наявністю нормативно-визначених повноважень в одній зі сфер суспільних відносин.

Отже, з аналізу вищевикладеного вбачається, що Державна установа «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» (попередня назва - Дніпропетровський слідчий ізолятор Управління державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області), в умовах якої позивач тримався під вартою у період з 21 серпня 2013 року по 08 травня 2014 року, та в умовах тримання в якій за твердженнями позивача йому було завдано моральної шкоди, не є органом державної влади або органом місцевого самоврядування, а отже очевидним є висновок про те, що норми ст. 56 Конституції України та відповідно і статей 1173, 1174 ЦК України в даному випадку застосуванню не підлягають та такий спосіб захисту обраний позивачем помилково.

За відсутності підстав для застосування ст.ст. 1173, 1174 ЦК України така шкода відшкодовується на загальних підставах.

Так, стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

У п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року, роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Зазначене вище повністю узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року по справі № 640/3837/17 та постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року по справі № 686/16161/16-ц.

Отже, в даному випадку необхідною умовою для притягнення відповідачів до відповідальності у вигляді стягнення моральної шкоди є встановлений факт неправомірних дій цього відповідача чи його посадових чи службових осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Однак, стороною позивача під час розгляду справи не доведено причинно-наслідкового зв'язку між діями або бездіяльністю заподіювача та шкодою, на яку посилається позивач. Неправомірність дій або бездіяльності посадових чи службових осіб безпосередньо Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» є недоведеною, факт протиправності або незаконності дій чи бездіяльності відповідачів у встановленому законом порядку не встановлений.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Позивач ОСОБА_1 позовних вимог про визнання незаконною (неправомірною) бездіяльності чи дій відповідача Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» або їх посадових чи службових осіб, не заявляв, а також жодних судових рішень, якими б було встановлено незаконність або протиправність таких дій відповідача чи його працівників, до суду не надав.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

При цьому, відповідно до ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Враховуючи викладене, оскільки стороною позивача було помилково обрано спосіб захисту, не доведено перед судом протиправності чи незаконності поведінки заподіювача шкоди та причинного зв'язку такої поведінки із заподіяною шкодою, а також не заявлено вимог про встановлення неправомірності дій або бездіяльності заподіювача шкоди, то суд приходить до переконливого висновку про відсутність на теперішній час правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач за подачу позову судовий збір не сплатив, посилаючись як на підставу звільнення від сплати судового збору на п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір».

Однак, оскільки під час розгляду справи судом встановлено, що позовні вимоги позивача не відносяться до тих, що підпадають під дію п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», оскільки відповідач не є органом державної влади, а є державною установою, то за вказаними позовними вимогами позивач не звільнений від сплати судового збору.

Враховуючи, що за результатами розгляду справи суд прийшов до висновку про необхідність відмовити позивачу у задоволенні позову немайнового характеру про відшкодування моральної шкоди, то з позивача ОСОБА_1 на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 704 грн. 80 коп.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 15, 16, 23, 1167, 1173, 1174 ЦК України, Конституцією України, ст. ст. 2, 4, 13, 76-82, 128, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1) до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» (місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Надії Алексеєнко, 80), Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Челюскіна, буд. 1) про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в дохід держави судовий збір в сумі 704 грн. 80 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Т. О. Дубіжанська