Рішення № 80821912, 21.03.2019, Приморський районний суд м. Одеси

Провадження №2/522/4267/19

Справа № 522/10405/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2019 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Домусчі Л.В.,

при секретарі судового засідання - Вадуцкої В.І.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеського Національного медичного університету про відшкодування матеріальної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси 08.06.2017 року надійшов позов ОСОБА_1 , пред`явлений до Одеського Національного медичного університету, за яким просила стягнути на її користь оплату комплектуючих для тотального ендопротезування кульшового суглобу (без цементний титан/метал 36мм) виробництва фірми ZIMMER (США, Швейцарія) у розмірі 118 800, 00 грн..

В обґрунтування позову зазначила, що 28.01.2014 року вона відчула незначний поштовх у ліву ногу, знаходячись на трамвайній зупинці. 30 січня 2014 року вона звернулась до Університетської клініки №1 ОНМедУ зі скаргами на загальну слабкість, сильний біль зовнішньої поверхні лівої стопи, головний біль, підвищення артеріального тиску, була оглянута лікарями кардіологічного відділення і госпіталізована, знаходилась на лікуванні в кардіологічному відділенні з 30.01 по 14.02.2014 року по вул. Пастера , 9, у м . Одеса.

31.01.2014 року позивачці було зроблено рентгенограму двох кульшових суглобів та згідно висновку лікаря-рентгенолога ОСОБА_2 03.02.2014 року був поставлено діагноз: гіпертонічна хвороба, ІБС, загострення лівостороннього радікуленоврита, виражений больовий сіндром, мишечно-тонічні зміни із порушенням функції ходьби. Варікозна хвороба лівої та правої ноги.

Вказувала, що вона двічі (03.02. та 19.02.2014 року) була оглянута хірургом ОСОБА_3 , діагноз: варикозна хвороба лівої та правої ноги, ретикулярний варікоз, хронічна венозна недостатність. Її двічі направляли на допплерографію обох ніг, яку позивачка зробила 03.02. та 19.02.2014 року за адресою: м. Одеса, пров. Валіховський, буд. 1.

Вона була оглянута доцентом кафедри ПВХ та терапії Закатовою 07.02.2014 року, діагноз: остеохондроз хребта із ураженням попереково-кресцової області, позивачкою було зроблено 10.02.2014 року МРТ. Весь цей час знаходження в клініці вона скаржилась на інтенсивні болі в області лівої стопи, які не знімались ліками і кожен день посилювалися.

Вказала, що згідно з консультативним висновком від 4.11.2016 року лікаря-рентгенолога ОСОБА_4 виявлено зліва «зону перестройки костной ткани от перенапряжения, или неполного компрессионного перелома шейки бедренной кости». 14.02.2014 року вона була оглянута травматологом - доцентом ОСОБА_5 ,- діагноз: «последствия ушиба области левого тазобедренного сустава, с выраженным болевым синдромо».

У зв`язку з погіршенням стану (посиленням болю) з 17.02. по 21.02.2014 року вона знаходилась на стаціонарному лікуванні в ревматологічному відділенні. Огляд проводився лікарями ОСОБА_6 , ОСОБА_7 і ОСОБА_12. Лікування - обезболювання.

У зв`язку з посиленням болю і неефективністю лікування 20.02.2014 р. вона особисто звернулась до начмеда ОСОБА_9 із проханням відпустити її до невропатолога 10 ГКЛ. Після огляду її заввіділенням - ОСОБА_28. негайно направлено на КТ кісток тазу (м.Одеса вул. Матиновського, 61 ГКЛ № 10), де було виявлено «перелом шейки левой бедренной кости с расхождением отломков по длине и ширине. Лизис части шейки бедренной кости».

Зазначила, що коли вона отримала КТ, звернулась до зав. травматологічного відділення 11 КБ ОСОБА_11 ., який запропонував їй по швидкій допомозі, прибути до відділення 21.02.2014р.. На носилках її повернули до Університетської клініки № 1, де вона надала висновки КТ.

Із 21.02. по 28.02.2014 року вона знаходилась на стаціонарному лікуванні в 1-му травматологічному відділенню МКБ -11 з діагнозом «перелом шейки левого бедра», де отримала симптоматичне лікування та їй рекомендовано ендопротезування лівого кульшового суглобу. Проведення лікування у вигляді Металлоостеосинтезу шейки стегнового суглобу спонгіозними вінтами провести було неможливо, тому що був втрачений час для такого лікування.

Таким чином, на думку позивача, хибний діагноз та неправильне лікування призвели до асептичного некрозу головки і частини шейки стегнового суглобу, у зв`язку з чим позивачці було рекомендовано виключно тотальне ендопротезування тазостегнового суглобу (заміна тазостегнового суглобу на протез). Вважає, що саме через лікарську помилку, недбале ставлення лікарів Університетської клініки №1 ОНМедУ вона стала інвалідом II групи, що підтверджується посвідчення інваліда. Враховуючи її вік, позивачці рекомендовано безцементний ендопротез, вартість, якого складає 118 800 грн.. ЇЇ пенсія складає 3600 грн., зробити операцію за свій рахунок вона не може, а остання їй край необхідна у зв`язку з тим, що вона не може ходити, пересувається за допомогою ходунків, позбавлена нормального способу життя, у зв`язку з сильними болями в нозі, постійно приймає знеболювальні пігулки.

З посиланням на положення ст.ст. 1166, 1172, 1195, 1202 ЦК України, просила стягнути із Одеського Національного медичного університету на її користь оплату комплектуючих для тотального ендопротезування кульшового суглобу (без цементний титан/метал 36мм) виробництва фірми ZIMMER (США, Швейцарія) у розмірі 118 800, 00 грн..

Справа у порядку авто розподілу надійшла до провадження судді Тарасова А.В. та ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси Тарасова А.В. від 09 червня 2017 року було відкрите провадження по справі.

Справа надійшла на підставі наказу керівника апарату суду Німас І.Я. № 219а від 08.12.2017 року до канцелярії для подальшого авторозподілу. Після повторного авторозподілу справа надійшла до провадження судді Домусчі Л.В..

Ухвалою суду від 04.01.2018 року справа була прийнята до провадження судді та призначена до підготовчого розгляду на 19.02.2018 року.

У судовому засіданні 19.02.2018 року суд, не виходячи до нарадчої кімнати ухвалив: частково задовольнити клопотання про допит свідків та викликав як свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_9

Ухвалою суду від 19.02.2018 року по справі було закрито підготовче засідання та справу призначено до судового розгляду на 12.04.2018 року.

12.04.2018р. після надання пояснень позивачем у присутності її представника - ОСОБА_14 , розгляд справи був відкладений на 05.06.2018р. за клопотанням сторін.

До суду 16.04.2018 року надійшов відзив на позов від представника відповідача, згідно якого позовні вимоги не визнали та просили відмовити. Посилались на те, що позивачка вказує неправдиві дані, факти та обставини, зокрема, вона по-різному викладає інформацію щодо свого зіткнення із маршрутним таксі (щодо дати такого зіткнення); позивачка не вказує на свою недбалість і на те, що вона після виписки із кардіологічного відділення МКЛ№9 з задовільним станом та нормальним тиском, без жалоб на самопочуття, про що свідчить огляди лікарів та аналізи, прибула до дому і скоріше за все, не дотримувалась рекомендацій лікарів та режиму рухомої активності. Після госпіталізації до ревматологічного відділення пацієнтка продовжила ігнорувати рекомендації лікарів, не надавала правдивої інформації стосовно або ДТП або поштовху у ліву ногу, або поштовху у тазову частину, не виконувала приписи лікарів, а саме - самостійно добиралась до іншої лікарні з невідомих причин на громадському транспорті, самовільно зверталась до інших лікарів знаходячись на стаціонарному лікуванні, також самостійно прийняла рішення про переведення до іншої лікарні. Вказували, що жодних жалоб до лікарів ОНМедУ не було не після лікування не в період лікування. Після лікування позивачка ще майже рік працювала в ОНМедУ на кафедрі пропедевтики внутрішніх хвороб. 31.08.2015 року була звільнена з посади доцента на підставі закінчення строку трудового договору, після чого подала позов до суду про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди. Вимагала 60 000 грн. з університету, Суддя Приморського районного суду м.Одеси Бойчук Ю.А. виніс рішення на користь ОНМедУ, чим не визнав позовні вимоги ОСОБА_1 , Апеляційний суд також підтримав позицію ОНМеду та залишив рішення Приморського районного суду без змін. Вважають, що позовні вимоги є безпідставними та підлягають відмові.

У судовому засіданні 05.06.2018 року надали свої пояснення представник відповідача ОСОБА_15 , яка позов не визнана, підтримавши відзив на позов, свідки: ОСОБА_6 та ОСОБА_9 У зв`язку з неявкою інших свідків розгляд справи був відкладений на 10.10.2018 р..

У зв`язку з перебування головуючої судді на семінарі 10.10.2018 року розгляд справи був відкладений на 03.12.2018 року.

У судовому засіданні 03.12.2018 року надали свої пояснення свідки: ОСОБА_3 та ОСОБА_12 .. Розгляд справи був відкладений на 04.02.2019 року.

У судовому засіданні 04.02.2019 року надала свої пояснення свідок ОСОБА_7

Також 04.02.2019 року до суду надійшли письмові пояснення від лікарів БМЦ ОНМедУ ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_12 (а.с.92-94).

У судовому засіданні 04.02.2019 року суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалила про залишення без розгляду клопотання позивача про виклик свідків у зв`язку з пропуском строків. По справ було оголошено перерву до 21.03.2019 року.

У судовому засіданні 21.03.2019 року позивачка та її представник - ОСОБА_14 позовні вимоги підтримали та просили задовольнити у повному обсязі, посилались що позивачка стала інвалідом через її лікування в медичному університеті. Позивачка у минулих судових засіданнях посилалась на те, що медичний заклад не зміг розібратися і було розходження тріщини, а лікарі не побачили (ні Степанов, ні Сахаров), саме внаслідок лікарської помилки (через лікарську недбалість) вона стала інвалідом.

Сторона відповідача у судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи була сповіщена належним чином. Від представника відповідача - Дівіної А.А. (по довіреності від 20.12.2018 року) 07.02.2019 року до суду надійшла заява, згідно якої просили справу розглядати за їх відсутності. У минулих судових засіданнях представник відповідача позовні вимоги не визнала та просила відмовити у їх задоволенні, посилалась на те, що позивачкою не доведено факт завдання шкоди саме неправомірними діями працівників відповідача.

Суд, із урахуванням положень ст. 223 ЦПК України, за згодою сторони позивача, ухвалив слухати справу, за відсутності представника відповідача, сповіщеного належним чином.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та її представника, з урахуванням пояснень сторони відповідача та свідків, наданих у минулих судових засіданнях, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог на підставі наступного.

Судом встановлено, що з 30.01.2014 року по 14.02.2014 року позивачка ОСОБА_1 , 1947 р. народження , працювала доцентом кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб та терапії ОНМУ , перебувала на лікуванні в кардіологічному відділенні КУ «Міської клінічної лікарні №9» із діагнозом: Гіпертонічна хвороба II ст.. Ішемічна хвороба серця. Дифузний кардіосклероз. СН -1 ст..

Згідно первинного огляду ОСОБА_1 лікарями: - зав. відділення ОСОБА_19 та лікуючим лікарем ОСОБА_18 , в кардіологічному відділенні від 30.01.2014 року (а.с.44-46) встановлено: що скаргами позивачки про надходженні були: інтенсивна головна біль, нудота, загальна слабкість, біль в області лівого тазостегнового суглобу, скаржилась на обмежену рухливість стегна. Також при огляді скаржилась на біль в попереково-крижовому відділі хребта.

За наслідками огляду позивачки лікарями було визначено наступний попередній діагноз: Гіпертонічна хвороба II ст., гіпертензивну серце, змішана дисліпідемія, церебральний атеросклероз, розповсюджений остеохондроз, неврит стегнового нерву, варикозна хвороба лівої та правої нижніх кінцівок.

План обстеження був встановлений наступний: ОАК, ОАМ, біохімія крові, ЕКГ, ехокардіографія, рентген тазостегнових суглобів, консультація невропатолога та судинного хірурга.

Згідно повторного огляду позивачки 04.02.2014 року, було встановлено, що на фоні здійсненої на стаціонарі терапії, стан пацієнтки покращився, зменшилось запаморочення, головна біла, зберігається загальна слабкість та біль в лівому тазостегновому суглобі, лівій нозі, не досягнуто нормотензії. Рекомендовано: продовжити обстеження, лікування в умовах стаціонару із продовженням: дієти №10, режиму - п/п.-щад.; таб.: небилет, физиотенз, амлодіпін, аторіс. Л-тіроксин, предуктал мр, аркоксія, катадалон, нейрорубін-форте, терафлекс; в/в: L-лізин екцинат, ксефокам, актовегін.

З аналогічними висновками був складений лікарями етапний епікриз від 07.02.2014 року.

Згідно виписки із історії хвороби №1360, підписаної зав. відділення ОСОБА_19 . та лікуючим лікарем ОСОБА_18 , позивачка пройшла огляд у наступних лікарів: невропатолога; ендокринолога; хірурга, в тому числі консультація фахівця - лікаря-травматолога ОСОБА_20 , доцента кафедри загальної хірургії.

Згідно R-дослідженні лівого кульшового суглоба (03.02.2014 року) і магнітно-ядерній діагностиці попереково-крижового відділу від 10.02.2014 року хребта-кістково-декструктивної патології не виявлено.

Висновок травматолога від 14.02.2014 року: наслідки удару лівого кульшового суглоба з больовим синдромом. Із анамнезу відомо, що за 1 тиждень до госпіталізації в кардіологічне відділення хвора була травмована від`їжджаючої маршруткою. Після чого швидку допомогу не викликала, в травмпункт не зверталася і відвідувала роботу. До цього болі в кульшових суглобах протягом декількох років (деформуючий артроз кульшових суглобів).

Згідно медичної картки стаціонарного хворого №1360 (а.с.40), позивачку було виписано із наступним діагнозом: Гіпертонічна хвороба II ст. Ішемічна хвороба серця. Дифузний кардіосклероз. СН - І ст. Остеохондроз розповсюджений. Деформуючий остеоартроз розповсюджений. Гіпотиреоз.

Згідно письмових пояснень лікарів (а.с.92-94), позивачка отримала комплексне лікування з включенням рекомендацій лікаря - травматолога і 14.02.2014 року була виписана в задовільному стані.

Із матеріалів справи також встановлено, що у відділення ревматології КУ «Міської клінічної лікарні №9» ОСОБА_1 поступила 17.02.2014 року.

Діагноз при госпіталізації: Деформуючий остеоартроз розповсюджений, з переважним ураженням кульшових суглобів (посттравматичний артрит), Я- стадія II, ФН-ЇІІ ст. Розповсюджений остеохондроз, з переважним ураженням попереково-крижового відділу, неврит лівого стегнового нерва. Гіпертонічна хвороба II ст. Ішемічна хвороба серця. Дифузний кардіосклероз. СН -1 ст..

Скарги при прибутті: виражені болі і набряклості тканин в лівому тазостегновому суглобі, з дистальної іррадіацією болю, в спокої, ночами, які посилюються при найменшому русі, на набряклість лівої нижньої кінцівки. У відділенні оглянута зав. відділенням доц. ОСОБА_7 , доц. ОСОБА_29, к.мед.н. ас. ОСОБА_12

Зазначене підтверджується також письмовими поясненнями лікарів БМЦ ОНМедУ ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_12 (а.с.92-94) від 04.02.2019 року, згідно яких зазначили, що ОСОБА_1 , 1947 р.н., доцент кафедр пропедевтики внутрішніх хвороб та терапії ОНМедУ, перебувала на лікуванні в ревматологічному відділенні МКЛ №9 із 17.02-21.02.14 р. (4 л/д). Діагноз при госпіталізації: Деформуючий остеоартроз розповсюджений, з переважним ураженням кульшових суглобів (посттравматичний артрит), Я-стадія II, ФН-ЇІІ ст. Розповсюджений остеохондроз, з переважним ураженням попереково-крижового відділу, неврит лівого стегнового нерва. Гіпертонічна хвороба II ст.. Ішемічна хвороба серця. Дифузний кардіосклероз. СН -1 ст.. Попередньо лікувалася в кардіологічному відділенні з 30.01-14.02.2014р.. При виписці діагноз: Гіпертонічна хвороба II ст. Ішемічна хвороба серця. Дифузний кардіосклероз. СН - І ст. Остеохондроз розповсюджений. Деформуючий остеоартроз розповсюджений. Гіпотиреоз. Було проведено повне обстеження, в тому числі консультація фахівця - лікаря-травматолога ОСОБА_20 , доцента кафедри загальної хірургії. Висновок травматолога: наслідок удару лівого кульшового суглоба з больовим синдромом. Із анамнезу відомо, що за 1 тиждень до госпіталізації в кардіологічне відділення хвора була травмована від`їжджаючої маршруткою. Після чого швидку допомогу не викликала, в травмпункт не зверталася і відвідувала роботу. До цього болі в кульшових суглобах протягом декількох років (деформуючий артроз кульшових суглобів).

Згідно письмових пояснень лікарів (а.с.92-94), у зв`язку з і триваючим больовим синдромом 19.02.14 р. хворій була призначена повторна комп`ютерна томографія попереково-крижового відділу хребта і правого кульшового суглобу (погоджена з центром КТ «Медікал»), проте позивачка відмовилась від її проходження.

20.02.2014 року згідно пояснень свідків - лікарів КУ «Міська клінічна лікарня №9» (а.с.92-94) позивачка без відома адміністрації лікарні та зав. відділення, проходила консультацію із лікарем-невропатологом КУ «МКЛ №10», де була лікарем-рентгенологом ОСОБА_22 виконана КТ кісток тазу (а.с.26) і виявлений перелом шийки лівої стегнової кістки. Деформуючий остеоартроз кульшових суглобів, артроз крижово-клубового зчленування.

Згідно виписного епікризу №2154 від 21.02.2014 року, підписаного заступником головного лікаря ОСОБА_9 , завідуючим відділення ОСОБА_7 та лікуючим лікарем ОСОБА_12 , позивачка була виписана з ревматологічного відділення 21.02.2014р. для продовження лікування у відділенні травматології та ортопедії КУ «МКЛ №11».

Клінічний діагноз при виписці: перелом шийки лівої стегнової кістки. Реактивний синовіїт, тандогвагініт в області лівого тазостегнового суглоба, СФН ІІІ, Деформуючий атеросклероз.

Згідно пояснень свідків - лікарів КУ «Міська клінічна лікарня №9», машиною швидкої допомоги у супроводі бригади, яка була викликана для транспортування пацієнтки, ОСОБА_1 . того ж дня була доставлена до відділення КУ «МКЛ №11» (за погодженням з зав. відділенням ОСОБА_30 . і заст. гол. лікаря з МЧ ОСОБА_24 .).

Згідно пояснень лікарів (а.с.92-94) після переведення в відділення травматології і в подальшому ОСОБА_1 за діагностичною, лікувальною та матеріальною допомогою до співробітників відділення не зверталася. Медичну документацію не пред`являла. Приховувала інформацію про те, у кого спостерігається, лікується і дані про отримання групи інвалідності. На телефонні дзвінки відповідала грубо і різко, не бажаючи спілкуватися зі співробітниками. Вважають, що діагностичної помилки в відділенні кардіології та ревматології не було допущено.

Із 21.02. по 28.02.2014 року позивачка знаходилась на стаціонарному лікуванні в 1-му травматологічному відділенню КУ «МКЛ №11» із діагнозом «перелом шейки левого бедра», де отримала симптоматичне лікування та рекомендовано ендопротезування лівого кульшового суглобу. Зазначене підтверджується випискою із історії хвороби №2531 (а.с.13).

Згідно рахунку-фактури №2017-14 від 06.04.2017р.(а.с.20) вартість комплектуючих для тотального ендопротезування кульшового суглобу (безцементний титан/метал 36мм) виробництва фірми ZIMMER (США, Швейцарія) складає 118 800, 00 грн..

04.06.2014 року позивачці безстроково була встановлена 2 група інвалідності, причина: загальне захворювання, що підтверджується відповідним висновком МСЕК серії 10 ААВ №732702 від 04.06.2014 року (а.с.6).

Позивачем позов поданий з підстав ст. ст.1166, 1172, ч.1 ст.1195, ч.2 ст.1202 ЦК України та обґрунтований тим, що саме через лікарську помилку, недбале ставлення лікарів Університетської клініки №1 ОНМедУ вона стала інвалідом II групи, що підтверджується посвідчення інваліда. Враховуючи її вік, позивачці рекомендовано безцементний ендопротез, вартість, якого складає 118 800 грн..

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно пунктів 8 та 9 частини 2 статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності як обов`язку відшкодувати шкоду є заподіяння майнової шкоди.

Зобов`язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування заподіяної шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати заподіяну шкоду в повному розмірі.

Загальні положення про відшкодування заподіяної майнової шкоди закріплені в нормах статті 1166 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК України необхідно довести такі факти:

а) неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.

б) наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки ст. 22 ЦК України).

в) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

г) вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Частина 2 цієї статті встановлює презумпцію вини завдавача шкоди, що означає, що особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона сама не доведе відсутність своєї вини (у зв`язку із наявністю вини іншої особи або у зв`язку із дією об`єктивних обставин).

Відповідно до частини 2 ст.1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.

У відповідності до ч.1 ст. 1195 ЦК України, фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Частиною 2 ст. 1202 ЦК України встановлено, що стягнення додаткових витрат, передбачених ч. 1 ст. 1195 цього Кодексу, може бути здійснене наперед у межах строків, встановлених на основі висновку відповідної лікарської експертизи, а також у разі необхідності попередньої оплати послуг і майна (придбання путівки, оплата проїзду, оплата спеціальних транспортних засобів тощо).

З огляду на викладені положення, суд вбачає, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення). Складовими елементами шкоди є: протиправна поведінка особи; настання шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та настанням шкоди; вина завдавача шкоди.

Відсутність хоча б одного з наведених складових елементів шкоди виключає склад цивільного правопорушення, і, як наслідок, настання юридичної відповідальності. Отже, наявність шкоди ще не породжує обов`язку її компенсації, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб`єкта такої відповідальності, період завдання шкоди.

Отже, розглядаючи спір про відшкодування заподіяної шкоди, суд повинен з`ясувати наявність у діях відповідача складу цивільного правопорушення, що включає неправомірність поведінки, вини, наявність матеріальних втрат та їх розміру (збитків), причинного зв`язку між неправомірною поведінкою та заподіяними збитками.

Крім цього, відповідно до ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). При цьому обов`язок щодо обґрунтованості та доведеності розміру збитків покладається на позивача.

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні 05.06.2018 року пояснила, що знайома із позивачкою, вона була їх співробітником - доцент кафедри, яка перебувала у них на лікуванні на стаціонарі з 30.01.2014 року по 14.02.2014 року. Позивачка лікувалась в кардіологічному відділенні (у завідувача відділення ОСОБА_25 .), з 17.02.2014 року по 21.02.2014 року - у ревматологічному відділенні, звідки була направлена до травматологічного відділення на швидкій допомозі до КУ «МКЛ №11». Свідок є співробітником ревматологічного відділення та згідно посади вона курирує цим відділенням. Лікування позивачки проводилось відповідно до протоколу, в кардіологічному відділенні - з приводу деформуючого остеоартрозу розповсюджений, з переважним ураженням кульшових суглобів (посттравматичний артрит), гіпертонічної хвороба II ст.. Ішемічна хвороба серця. Первинно позивачка звернулась до кардіологічного відділення зі скаргами на підвищений артеріальний тиск (гіпертонічна хвороба 2 ст.) та біль у суглобах (остеохондроз). Саме за цими симптомами позивачка проходила у них лікування. Свідок зазначила, що в травматологічному відділенні позивачка консультувалась із лікарем-травматологом ОСОБА_20 із приводу синдрому у суглобі та позивачці було рекомендовано зробити рентген тазостегнових суглобів та комп`ютерна томографія попереково-крижового відділу хребта, за результатами яких косино-деструктивної патології виявлено не було. Позивачка отримала комплексне лікування відповідно до рекомендацій травматолога. Позивачка була виписана із лікарні 14.02.2014 року, потім три доби знаходилась дома і 17.02.2014 року поступила до ревматологічного відділення знову зі скаргами на болі в попереково-крижового відділі хребта в області тазостегнового суглобу. У подальшому, 20.02.2014 року позивачка консультувалась із лікарем-невропатологом із КУ «Міська клінічна лікарня № 10», де саме позивачці і було проведено КТ кісток тазу та виявлено перелом шийки стегна лівої стегнової кістки. Тоді позивачка була виписана із лікарні та на машині швидкої допомоги направлена на лікування до КУ «МКЛ №11», де у подальшому і спостерігалась. Свідку не зрозуміло, які претензії позивачки є до них, під час перебування у них на лікуванні, адже патології тазостегнового суглобу виявлено не було, лікування було проведено у відповідності до протоколу. Свідок вказала, що позивачка сама є досвідченим фахівцем у галузі ревматології (є доцентом) та якщо б вона запідозрила б перелом, то вона б пішла лікуватись в іншу лікарню. Зазначила, що позивачка не дотримувалася режиму, рекомендованого лікарем ОСОБА_20 ..

Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні 05.06.2018 року також пояснив, що позивачка була співпрацівником кафедри медичного університету та підвередив, що у 2014 році вона проходила лікування в кардіологічному відділенні за діагнозом: гіпертонічна хвороба 2 ст. та ішемічна хвороба серцевої недостатності 1 ст.. У зв`язку з тим, що у позивачки був паралельно розповсюджений деформуючий остеохондроз позивачку було переведено до ревматологічного відділення. Свідку відомо, що до надходження до кардіологічного відділення у неї була травма тазостегнового суглобу. Було зроблено рентген та магнітно-резонансну томографію за час перебування в кардіологічному відділенні і тоді перелому виявлено не було. Позивачку консультував хірург-травматолог ОСОБА_20 , який вважає, що це був забій суглобу із вираженим больовим синдромом. Після перебування в ревматологічному відділенні позивачку було переведено до травматологічного відділення КУ «МКЛ №11». Свідок зазначив, що проводив огляд позивачки разом із лікуючим лікарем, та не було жодних скарг, окрім на біль у лівому тазостегновому суглобі. Скарг позивачки на біль у стопі свідок не пам`ятає. Також зазначив, що дозволу позивачці на її переїзд до іншої лікарні не надавав та машини швидкої допомоги не викликав. Зазначив, що позивачка не виконувала усіх необхідних рекомендацій лікарів: вона ходила по лікарні та по іншим поверхам лікарні, ходила до себе додому, на неї ніхто не міг вплинути. Вказували, що лікарі дуже старались та прикладали багато зусиль для лікування позивачки, остання ж весь час дотримувалась особистого погляду на свій стан та своє лікування і вважала, що лікарі все роблять невірно.

Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні 03.12.2018 року пояснила, що знайома із позивачкою, свідок працює доцентом на кафедрі медичного університету. З 17.02.2014 року по 21.02.2014 року позивачка знаходилася на лікування в ревматологічному відділенні із діагнозом: розповсюджений остеохондроз, з переважним ураженням попереково-крижового відділу, неврит лівого стегнового нерва; Гіпертонічна хвороба II ст.; Ішемічна хвороба серця. Дифузний кардіосклероз. СН -1 ст.. Попередньо лікувалась у кардіологічному відділенні з 30.01-14.02.2014р. через гіпертонічну хворобу II ст., ішемічну хворобу серця. Після проведення позивачці МРТ попереково-крижового відділу хребта та рентгенографії тазостегнового суглобу деструктивної патології виявлено не було, було встановлено прояви коксартроза, розповсюдженого остеохондроза, деформуючого спондильозу, артрозу дугоотростчатих зчленувань, протрузії дисків, антелістеза L5, проходила консультації у невропатолога, травматолога, судинного хірургу. Больовий синдром в області попереково-крижового відділу розглядався як неврологічний синдром.

Свідок зазначила, що із кардіологічного відділення пацієнтка була виписана 14.02.2014 року та у зв`язку із збереженим больового синдрому через три дні вона поступила до відділення ревматології 17.02.2014 року. На думку свідка, позивачка у період з 14 по 17.02.2014 року не дотримувалась рекомендованого їй режиму рухової активності. Через скарги на біль в області лівого тазостегнового суглобу позивачці було призначено КТ у центрі «Медікал». Свідок вказувала, що через виражений больовий синдром позивачці необхідно було зменшити фізичне навантаження, якщо ходити, то тільки за допомогою милиць чи палиці, з нею повинні були проводити спеціальну лікувальну фізкультуру. Між тим, позивачка без дозволу та відома адміністрації лікарні проходила консультації у лікаря-невропатолога КУ «МКЛ №10», куди добиралась без спецтранспорту. Вказувала, що перелом шийки стегна міг відбутись у будь-який момент і навіть після здійснених ними знімків. Після переводу позивачки до травматологічного відділення КУ «МКЛ №11» та у подальшому ОСОБА_1 за діагностичною, лікувальною чи матеріальною допомогою до працівників відділення не зверталась. Медичну документацію не надавала. Вважає, що діагностичної помилки лікарями у відділеннях кардіології та ревматології допущено не було.

Свідок ОСОБА_3 03.12.2018 року пояснив, що працює судинним хірургом в клініці Одеського медичного університету та давно знайом із позивачкою, він у неї навчався та остання часто консультувала їх відділення. 03.02.2014 року його було викликано до відділення кардіології, оскільки у позивачки був виражений больовий синдром. Після огляду ним позивачки, свідком не було встановлено жодних відхилень у венозній чи артіреальній системі, було вирішено здійснити у подальшому повторний огляд. 19.02.2014 року позивачка була повторно оглянута та проведено їй допплерогарфію обох ніг та як причину болі було виключено ураження вен та артерій, це був лише варікоз 1-2 ступені. Хоча на час огляду больовий синдром у позивачки був, її привезли на каталці та вона кульгала. Свідок вказав, що при огляді позивачки не було такої клініки, за якої він міг запідозрити перелом шийки лівої стегнової кістки.

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні 04.02.2019 року пояснила, що вона працює завідуючої ревматологічного відділення в лікарні Одеського медичного університету. Пояснила, що знайома із позивачкою та остання проходила лікування в їх лікарні, спочатку в кардіологічному відділені, де отримала комплексне обстеження та через 3 дні поступила до їх відділення, де було також було проведено все обстеження. На 19.02.2014 року позивачці було призначено комп`ютерну томографію в інфекційній лікарні, проте вона сама відмовилась проходити там обстеження. Також підтвердила, що під час лікування у них ними не було виявлено перелому шийки стегна та при цьому ними лікування проводилось у відповідності до протоколу та не було допущено помилки. Вказала, що позивачці було надано необхідну медичну допомогу та кваліфікованими лікарями. Тазостегнові суглоби можуть боліти і при артрозі.

Також нею було додані і письмові пояснення.(а.с.128-130).

Згідно пояснень лікарів БМЦ ОНМедУ ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_12 . (а.с.131-133), на їх думку, перелом шийки стегна ймовірно пов`язаний з травмою, отриманою до надходження (за 1 тиждень) в кардіологічне відділення, недотримання рухового режиму і режиму розвантаження в перерві між госпіталізаціями і в період самостійної поїздки в КУ «МКЛ №10». Больовий синдром в ділянці попереково-крижового відділу хребта та лівого кульшового суглоба розглядали як неврологічний синдром і прояви ДОА.

Посилались на те, що у даному випадку на рентгенограмі від 31.02.2014р., доцент ОСОБА_4 вказує на ознаки неповного сколоченого компресійного перелому і зони перебудови кісткової тканини. Але на рентгенограмах відсутнє укорочення шийки стегна та інші ознаки перелому. Дана К-грама була консультована доцентом кафедри загальної хірургії лікарем-ортопедом ОСОБА_20 та лікарем-рентгенологом вищої категорії к.мед.н. ОСОБА_2 під час перебування хворої у кардіологічному відділенні. За висновком головного позаштатного ортопеда-травматолога ОСОБА_26 , хворій не було вчасно проведене комп`ютерне дослідження кульшового суглоба (на 20 день перебування у стаціонарі), а також не проведена консультація досвідченим лікарем-травматологом. Однак, під час перебування у кардіологічному відділенні хвора була консультована досвідченим лікарем-травматологом доцентом кафедри загальної хірургії, лікарем вищої категорії ОСОБА_20 .. За висновком ОСОБА_31 . ознаки перелому шейки стегна були відсутні, тому КТ не була запропонована.

У поясненнях зазначили, що позивачка у наступному вела активний образ життя, не виконувала запропонованого доцентом ОСОБА_20 режиму розвантажування і у подальшому у хворої з`явився виражений больовий синдром (три доби після виписки хвора знаходилась за межами стаціонару). При погіршенні стану хвора була госпіталізована у ревматологічне відділення, де на другу добу після госпіталізації була призначена комп`ютерна томографія у медичному центрі, який знаходиться на території КУ «Міська інфекційна лікарня», але хвора самовільно провела КТ у КУ «Міська клінічна лікарня № 10», куди добиралася самостійно транспортом загального користування без узгодження з адміністрацією і зав. ревматологічним відділенням.

Відповідно до ст.ст. 76-80 ЦПК України, вказані обставини підлягають встановленню на підставі належних та допустимих доказів, які оцінюються самостійно судом в їх сукупності.

До істотних обставин, що підлягають з`ясуванню судом та доведенню сторонами у такому спорі, є наявність всіх сукупних елементів складу цивільного правопорушення; при цьому позивач зобов`язаний довести протиправність поведінки відповідача, розмір заподіяної шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Згідно ч. 3 ст.12, ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Як неодноразово зазначалось позивачкою, а також вказано нею у позові, до початку її лікування в КУ «МКЛ №9» вона, знаходячись на трамвайній зупинці, була травмована від`їжджаючої маршруткою. Крім того, згідно пояснень свідків - лікарів КУ «МКЛ №9» позивачка під час перебування на стаціонарному лікуванні не завжди дотримувалась рекомендацій лікарів та рухового режиму і режиму розвантаження в перерві між госпіталізаціями і в період самостійної поїздки в КУ «МКЛ №10».

Згідно з консультативного висновку від 4.11.2016 року лікаря-рентгенолога ОСОБА_4 виявлено зліва «зону перестройки костной ткани от перенапряжения, или неполного компрессионного перелома шейки бедренной кости» , проте таким доказом не встановлено вини працівників відповідача у неправильному лікуванні позивачки.

Між тим, належних та допустимих доказів на підтвердження протиправності дій лікарів КУ «МКЛ №9 ім. професора О.І. Мінакова», та неправильного діагнозу та лікування, причинного зв`язку між протиправною поведінкою працівників лікарні та встановленням позивачці другої групи інвалідності, а також вини відповідача у заподіянні шкоди здоров`ю ОСОБА_1 , виходячи з наявних в матеріалах справи доказів, судом не встановлено.

Із боку позивачки до суду не надано доказів щодо допущення лікарями лікарської помилки, що призвела до отримання позивачкою перелому шийки стегна, а у подальшому отриманні відповідної групи інвалідності.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених у судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, з огляду на те, що цивільне судочинство не може ґрунтуватись на припущеннях, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 за недоведеністю.

Суд вбачає, що позивачка звільнена від сплати судового збору згідно ст. 5 Закону України «Про судовий збір», питань щодо компенсації понесених судових витрат з боку відповідача до суду не ставилось.

На підставі викладеного та керуючись ст.15-16, 22-23, 1166, 1172, 1195, 1202 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 12, 13, 27, 43, 49, 64, 76-81, 89, 95, 133, 141, 210, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України; суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ) до Одеського національного медичного університету (код ЄДРПОУ 02010801, місцезнаходження: м. Одеса, пров. Валіховський, 2) про відшкодування матеріальної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Приморського районного суду м. Одеси протягом 30 днів (ст.ст. 354,355,ЦПК України). Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту цього рішення.

Повний текст рішення суду виготовлено 30.03.2019 року.

Суддя: Домусчі Л.В.