Рішення № 8082190, 02.12.2009, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"02" грудня 2009 р.Справа № 19/186-09-5001 За позовом: товариства з обмеженою відповідальністю „Техноторг-Лізинг”, м. Миколаїв

до відповідача: підприємства, заснованого на власності об’єднання громадян „Санвіт”, м. Одеса

про стягнення 65585,30 грн.

та за зустрічним позовом підприємства, заснованого на власності об’єднання громадян „Санвіт”, м. Одеса

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю „Техноторг-Лізинг”, м. Миколаїв

про визнання недійсним договору фінансового лізингу

За участю представників сторін:

від позивача за первісним позовом –відповідача за зустрічним позовом: Заворотній А.В., довіреність у матеріалах справи,

від відповідача за первісним позовом –позивача за зустрічним: не з’явився, хоча про дату, час та місце засідання суду повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № 615574 (а.с. 121-124).

СУТЬ СПОРУ: позивач - товариство з обмеженою відповідальністю „Техноторг-Лізинг” (ТОВ „Техноторг-Лізинг”) звернулось до суду позовом про стягнення з відповідача - підприємства, заснованого на власності об’єднання громадян „Санвіт” (ПЗВОГ „Санвіт”) заборгованості за договором фінансового лізингу № 052/01 від 21 березня 2007 року у сумі 65585,30 грн., з яких 50142,12 грн. основного боргу, 7793,43 грн. пені, 1456,74 грн. трьох процентів річних, 6193,01 грн. інфляційних збитків.

Відповідач у справі проти позову заперечував шляхом подання зустрічної позовної заяви (вх. № 8690 від 16 листопада 2009 року, а.с. 106-107).

Ухвалою суду від 20 листопада 2009 року зустрічний позов був прийнятий до розгляду разом з первісним і розгляд справи призначено на 02 грудня 2009 року (а.с. 118).

ТОВ „Техноторг-Лізинг” у відзиві (вх. № 31039 від 30 листопада 2009 року, а.с.125) заперечує проти зустрічних позовних вимог.

Ухвали господарського суду у справі № 19/186-09-5001 про порушення провадження у справі від 15 вересня 2009 року, про відкладення розгляду справи від 02 листопада 2009 року, надсилались сторонам у справі за адресами, вказаними у позовній заяві, зокрема відповідачу за адресою –68000, Одеська область, м. Іллічівськ, вул. 1 Травня, 3, кімната106, однак повідомлення про вручення поштових відправлень повертались до суду з відміткою „за зазначеною адресою не проживає/не значиться”.

Згідно наданих представником позивача відомостей з Єдиного державного реєстру (а.с. 83) місцезнаходженням ПЗВОГ „Санвіт” є Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Карла Маркса, будинок 2 Б, кв. 62.

Ухвали суду про відкладення розгляду справи від 02 листопада 2009 року, про прийняття зустрічного позову та про відкладення розгляду справи від 20 листопада 2009 року направлялися відповідачу на дві відомі суду адреси, що підтверджується відмітками канцелярії суду № 34257 від 03 листопада 2009 року (а.с. 100), № 36681 від 20 листопада 2009 року (а.с. 118-119) на зворотньому боці зазначених ухвал.

У заявленому ПЗВОГ „Санвіт” зустрічному позові у справі вказано його зазначене у позові місцезнаходження –68000, Одеська область, м. Іллічівськ, вул. 1 Травня, 3, кімната106.

До повноважень господарських судів не віднесено з’ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб-учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Особи, які беруть участь у справі вважаються належним чином повідомленими про час, місце та дату її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві ( викладена правова позиція міститься в Інформаційних листах ВГСУ від 02.06.2006 № 01-8/1228 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році” (пункт 4), від 14.08.2007 № 01-8/675 „Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року” (пункт 15), від 13.08.2008 № 01-8/482 „Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року” (пункт 19)).

          У пункті 32 Інформаційного листа ВГСУ від 29.09.2009 р. № 01-08/350 „Про деякі питання, порушені в доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України” викладена правова позиція, згідно якої відмітка про відправку процесуального документа суду на зворотньому аркуші у лівому нижньому куті першого примірника процесуального документа є підтвердженням розсилання процесуального документа сторонам у справі та іншим особам, які брали участь у справі, а коли йдеться про ухвалу, де зазначено про час і місце судового засідання, - підтвердженням повідомлення про час і місце такого засідання.

          Оскільки відповідач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з’явився, справа розглядалась за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України у межах строків, встановлених ст. 69 ГПК України.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

21 березня 2007 року між ТОВ „Техноторг-Лізинг” (лізингодавець, позивач) та ПЗВОГ „Санвіт” (лізингоодержувач, відповідач) був укладений договір фінансового лізингу № 052/01, згідно умов якого лізингодавець зобов’язався набути у власність у ТОВ „Техноторг-Дон” та передати у користування лізингоодержувачу майно –комбайни Дон-101 „Вектор” у кількості трьох одиниць загальною вартістю 1290000,00 грн., а лізингоодержувач прийняти на умовах фінансового лізингу зазначене майно за умови оплати авансового платежу у розмірі 20% від вартості предмету лізингу, користуватися ним та своєчасно сплачувати наступні лізингові платежі згідно додатку № 1 (п. 1.1.-1.3., 2.1.).

Розділом 11 сторони обумовили строк дії договору, зокрема п.11.1. визначили, що договір діє з 21 березня 2007 року по 30 березня 2012 року з можливістю дострокового припинення строку його дії за взаємною згодою сторін, про що укладається додаткова угода (п. 11.2., 11.2.1.).

На виконання умов договору після оплати 22 квітня 2007 року відповідачем авансового платежу у сумі 258000,00 ,00 грн. позивач передав відповідачеві предмет лізингу –три зернозбиральні комбайни РСМ-101 „Вектор” загальною вартістю 430000,00 грн. кожний, а саме:

- реєстраційний номер 11382 МК, рік випуску 2006, заводський номер 01706, двигун № 60205813, свідоцтво про реєстрацію АБ № 437545,

- реєстраційний номер 11383 МК, рік випуску 2006, заводський номер 01729, двигун № 60205458, свідоцтво про реєстрацію АБ № 437546,

- реєстраційний номер 11357 МК, рік випуску 2006, заводський номер 01857, двигун № 60209598, свідоцтво про реєстрацію АБ № 437547,

що підтверджується актами прийому-передачі від 30 березня 2007 року у фінансовий лізинг сільськогосподарської техніки за договором фінансового лізингу № 052/01 від 21 березня 2007 року (а.с. 22-24).

Зазначеним актом приймання-передачі предмету лізингу визначено, що лізингоодержувач отримав саме те майно, яке ним було замовлено у лізингодавця, відповідно до заявки та специфікації позивача, у стані, який повністю відповідає гарантійним і технологічним вимогам виробника, належним чином укомплектований у справному технічному стані, який дозволяє нормальну експлуатацію предмету лізингу.

Однак відповідач свої зобов'язання щодо своєчасної сплати лізингових платежів порушував.

На виконання п. 9.1., 9.1.1. договору, якими передбачено право лізингодавця вилучати предмет лізингу у разі наявності заборгованості зі сплати лізингоодержувачем лізингових платежів більше 30-ти днів з дня настання відповідних строків сплати, керуючись п. 1 ст. 651 ЦК України сторони виявили згоду щодо розірвання договору № 052/01 від 21 березня 2007 року та повернення лізингодавцю предмету лізингу, що підтверджується підписаними уповноваженими представниками та скріпленими печатками підприємств додатковою угодою про розірвання договору № 1В від 19 березня 2009 року та актами прийому-передачі предмета лізингу № 052/01В1, № 052/01В2 та № 052/01В3 від 19 березня 2009 року (а.с. 28-31).

За період з 26 серпня 2008 року по 19 березня 2009 року у лізингоодержувача утворилась перед лізингодавцем заборгованість у сумі 50142,12 грн.

Відповідно п. 10.5. за порушення лізингоодержувачем зобов’язань зі своєчасної сплати лізингових та інших платежів, передбачених цим договором, останній сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, від суми простроченої заборгованості за лізинговими та іншими передбаченими цим договором платежами за кожний день такого прострочення.

Оскільки станом на 13 жовтня 2009 року зазначена заборгованість не була погашена, ТОВ „Техноторг-Лізинг” вимушений був звернутися до господарського суду Одеської області з позовом до ПЗВОГ „Санвіт” про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу № 052/1 від 21 березня 2007 року у сумі 65585,30 грн., з яких 50142,12 грн. основного боргу, 7793,43 грн. пені, 1456,74 грн. трьох процентів річних, 6193,01 грн. інфляційних збитків, обґрунтовуючи свої вимоги посиланням на ст.ст. 526, 530, 626 ЦК України, ст.ст. 7, 10, 11 Закону України „Про фінансовий лізинг”, ст.ст. 1, 3 Закону України „ Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”.

ПЗВОГ „Санвіт” звернулось до суду з зустрічним позовом (вх. № 8690 від 16 листопада 2009 року, а.с. 106-107) про визнання недійсним договору фінансового лізингу з огляду на невідповідність пунктів 2.11.3. та 2.11.4. укладеного договору вимогам п. 1 ст. 203 ЦК України та ч. 2 ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг”. Відповідач вважає, що вказаними пунктами договору до складу лізингових платежів неправомірно віднесені заборгованість зі сплати пені та штрафів, а тому на підставі ст.ст. 15, 16, 203, 215, 549 ЦК України, ст. 207 ГК України такий договір повинен бути визнаний судом недійсним.

Дослідивши матеріали справи господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову ПЗВОГ „Санвіт” та задоволення первісних позовних вимог ТОВ „Техноторг-Лізинг” з огляду на наступне:

- відповідно до змісту ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

          Пунктом 7 Постанови Верховного суду України від 06 листопада 2009 року № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” встановлено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

Згідно положень ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Спеціальним нормативо-правовим актом, який регулює суспільно-правові відносини у сфері лізингу є Закон України „Про фінансовий лізинг” (Закон).

          Згідно положень ст. 6 Закону істотними умовам договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положеннями ст. 16 Закону встановлено, що лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу, тобто склад лізингових платежів законодавчо не обмежений.

Розділом 2 укладеного договору сторони передбачили розмір, склад та графік слати лізингових платежів та умови їх перегляду. Зокрема п. 2.11. сторони домовились, що погашення заборгованості лізингоодержувача перед лизингодавцем за договором буде відбуватися у наступній послідовності: 2.11.1. в першу чергу погашається заборгованість за винагородою; 2.11.2. в другу чергу погашається частина вартості предмету лізингу; 2.11.3. в третю чергу погашається заборгованість зі сплати пені; 2.11.4. в четверту чергу погашається заборгованість зі сплати штрафів.

Склад лізингових платежів сторони обумовили у додатком № 1, яким затверджений графік їх сплати та розмір платежів, а у п. 2.11.3. та 2.1.4. передбачили черговість погашення заборгованості, що не суперечить загальним положенням виконання зобов’язань та принципу диспозитивності при укладання договорів.

З огляду на викладене суд не приймає до уваги посилання позивача за зустрічним позовом про віднесення заборгованість зі сплати пені та штрафів до складу лізингових платежів, оскільки п. 2.11., 2.11.3, 2.11.4. укладеного договору стосуються порядку погашення заборгованості.

Положення укладеного договору фінансового лізингу № 052/01 від 21 березня 2007 року повністю відповідають вимогам Закону, не суперечать іншим актам чинного законодавства, моральним засадам суспільства, інтересам держави і суспільства, а тому у суду відсутні правові підстави про визнання вказаного договору недійсним з підстав невідповідності його положенням ст.ст.203 ЦК України, ст. 207 ГК України, ст. 215 ЦК України.

Відповідно до статті 193 ГК України учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтями 230-231 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором, у зв’язку з чим позовні вимоги про стягнення основного боргу у сумі 50142,12 грн. і 7793,43 грн пені є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, у зв’язку з чим позовні вимоги щодо стягнення 1456,74 трьох процентів річних та 6193,01 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню.

Судові витрати по справі покладаються на ПЗВОГ „Санвіт”, у т.ч. зі стягненням в дохід Державного бюджету несплачених судових витрат за подачу зустрічного позову.

Керуючись ст. ст.44- 49, 82-85 ГПК України, суд –

ВИРІШИВ:

1.          Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю „Техноторг-Лізинг” –задовольнити.

2.          Стягнути з підприємства, заснованого на власності об’єднання громадян “Санвіт” (68000, Одеська область, поштова адреса - м. Іллічівськ, 1 Травня, буд. 3, кімната 106, юридична адреса –68000, Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Карла Маркса, б. 2-Б, кв. 62, код ЄДРПОУ 32927412) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Техноторг-Лізинг” (54025, м. Миколаїв, пр. Героїв Сталінграду, 113/1, код ЄДРПОУ 34234628) –50142 (п’ятдесят тисяч сто сорок дві) грн. 12 коп. основного боргу, 7793,43 (сім тисяч сімсот дев’яносто три) грн. 43 коп. пені, 1456 (одну тисячу п’ятдесят шість) 74 коп. трьох процентів річних та 6193 (шість тисяч сто дев’яносто три) грн. 01 коп. інфляційних втрат, 655 (шістсот п’ятдесят п’ять) грн. 85 коп. державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          У задоволенні зустрічних позовних вимог підприємства, заснованого на власності об’єднання громадян „Санвіт”–відмовити.

4.          Стягнути з підприємства, заснованого на власності об’єднання громадян “Санвіт” (68000, Одеська область, поштова адреса - м. Іллічівськ, 1 Травня, буд. 3, кімната 106, юридична адреса –68000, Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Карла Маркса, б. 2-Б, кв. 62, код ЄДРПОУ 32927412) через Іллічівський міський відділ ДПІ Одеської області на користь Державного бюджету України (ГУДКУ в Одеській області, п/р 31114095700008 в ГУДКУ в Одеській області, МФО 828011, код ЄДРПОУ 23213460) 85 (вісімдесят п’ять) грн. 00 коп. державного мита за подачу зустрічної позовної заяви до суду.

5.          Стягнути з підприємства, заснованого на власності об’єднання громадян “Санвіт” (68000, Одеська область, поштова адреса - м. Іллічівськ, 1 Травня, буд. 3, кімната 106, юридична адреса –68000, Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Карла Маркса, б. 2-Б, кв. 62, код ЄДРПОУ 32927412) через Іллічівський міський відділ ДПІ Одеської області на користь Державного бюджету України (ГУДКУ в Одеській області, п/р 31217259700008 в ГУДКУ в Одеській області, МФО 828011, код ЄДРПОУ 23213460) 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат за інформаціно-технічне забезпечення судового процесу за подачу зустрічної позовної заяви до суду.

Накази видати у порядку ст.116 ГПК України.

Рішення підписане 07 грудня 2009 року.

Рішення суду набирає законної сили у порядку ст.85 ГПК України.

Суддя