Рішення № 80817886, 26.03.2019, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/6905/18

Провадження № 2/219/212/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2019 року Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі: головуючого судді Харченко О.П.,

при секретарі Єлісєєвій С.Є.,

без участі сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмуті цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат» про стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, -

в с т а н о в и в:

02.07.2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Часівоярський вогнетривкий комбінат» (далі – ПАТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат») про стягнення індексації заробітної плати і компенсації втрати частини доходів за час затримки розрахунку при звільненні, який у подальшому уточнив та просив стягнути середню заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні. Позовна заява мотивована тим, що він працював начальником охорони сторожового відділу економічної безпеки у ПАТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат» з 1 вересня 2005 року по 06 грудня 2013 року та наказом від 06 грудня 2013 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України його було звільнено. Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 18.04.2014 року, залишеним без змін постановою ВСУ від 23.03.2016 року його було поновлено на роботі та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 21 699 грн. 95 коп. Надалі він був звільнений 1 грудня 2014 року на підставі ст. 40 ч. 1 п. 1 КЗпП України. Як на час звільнення так і до теперішнього часу рішення суду в частині виплати роботодавцем заробітної плати в розмірі 21 699 грн. 95 коп. за період з дня звільнення по день постановлення рішення у суді не виконане та перебуває на примусовому виконанні в ДВС, тому позивач уточнив в заяві від 25.03.2019 року де вказав, що незважаючи на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області, якими було стягнуто на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01.12.2014 року по 22.02.2018 року в загальній сумі 140 747 грн. 13 коп., то період, за який потрібно стягнути середній заробіток за час затримки з 23.02.2018 року по 25.03.2018 року складає 45 951 грн. 30 коп., яку він просить стягнути з відповідача на його користь з розрахунку 170,19 грн. за 270 робочих днів.

Відповідач у відзиві на позовну заяву від 06.06.18 року позов не визнав та у відзиві вказав, що Постановою Верховного Суду України від 23 березня 2016 року рішення апеляційного суду Запорізької області від 19 березня 2015 року, яким скасовано рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 18 липня 2014 року та 31 грудня 2014 року, та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 серпня 2015 року скасовано, а зазначені рішення суду першої інстанції залишено без змін. Згідно довідок Артемівського міського центру зайнятості від 22.07.2014 р., які є документальним підтвердженням виплати допомоги по безробіттю, ОСОБА_1 17.12.2013 року призначена виплата допомоги по безробіттю та 13.04.2014 року одноразово виплачено допомогу по безробіттю для організації підприємницької діяльності. Розмір отриманої ОСОБА_1 допомоги по безробіттю у період з 10.12.2013 р. по 14.04.2014 р. складає 39 258,26 грн., що перевищує визначену судом суму для стягнення на 17 558,31 грн. Таким чином відповідач вважає, що у ПАТ "ЧВК" немає правових підстав на виплату вказаної суми, оскільки виплачена допомога більше, ніж середній заробіток, визначений судом для стягнення. Скасування Постанови про закінчення виконавчого провадження вказує лише на невірну підставу закінчення провадження, зазначену державним виконавцем у даній постанові. Відповідач просив врахувати, що згідно довідок Артемівського міського центру зайнятості від 22.07.2014 р., які є документальним підтвердженням виплати допомоги по безробіттю, ОСОБА_1 17.12.2013 року призначена виплата допомоги по безробіттю та 13.04.2014 року одноразово виплачено допомогу по безробіттю для організації підприємницької діяльності. Розмір отриманої ОСОБА_1 допомоги по безробіттю у період з 10.12.2013 р. по 14.04.2014 р. складає 39 258,26 грн., що перевищує визначену судом суму для стягнення на 17 558,31 грн. Таким чином, у ПАТ "ЧВК" немає правових підстав на виплату вказаної суми, оскільки виплачена допомога більше, ніж середній заробіток, визначений судом для стягнення. Скасування Постанови про закінчення виконавчого провадження вказує лише на невірну підставу закінчення провадження, зазначену державним виконавцем у даній постанові. Іншим Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області по Справі №219/4621/2014-ц (Провадження № 2/219/3507/2016) встановлено, що на виконання рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 18 липня 2014 року, наказом генерального директора ПАТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат» від 22 липня 2014 року № 383-ок ОСОБА_1 було поновлено на роботі на посаді начальника охорони сторожової відділу економічної безпеки з 6 грудня 2013 року; скасовано наказ про звільнення від 6 грудня 2013 року № 655-ок. Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, у пункті 34 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов’язків. Статтею 236 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок). Вказаним рішенням було постановлено стягнути з публічного акціонерного товариства «Часівоярський вогнетривкий комбінат» на користь ОСОБА_1 328 (триста двадцять вісім) грн. 04 коп. середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду щодо поновлення на робочому місці (за 18 липня та 21 липня 2014 року). Відповідно до п. 2 Положення про порядок компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 року (з урахуванням внесених змін згідно постанови КМ України від 31.03.2003 року №430) компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Тобто компенсація провадиться у разі затримки на один і більше місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за фактичну роботу відповідно до трудового договору. В спірний період, який зазначає позивач в позовній заяві, позивачу не провадилося нарахування заробітної плати, а сума з якої позивач обраховує суму компенсації є середнім заробітком за час вимушеного прогулу. Відповідно до пункту 9 Положення про порядок компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати роз'яснення щодо застосування цього Порядку надає Мінпраці. ОСОБА_2 праці та соціальної політики України від 22 березня 2007 року М 21/10/136-07 надано роз'яснення, згідно з яким нарахування компенсації на доходи, виплачені за рішенням суду вказаним вище порядком не передбачено. Таким чином, на думку відповідача, до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", оскільки за правилами, визначеними ст. З цього Закону, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход до уваги не береться). Відповідач вважає, що оскільки відсутня умова компенсації втрати частини доходів, а саме наявність нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, тому не настає відповідальність за вказаними нормами законодавства і тому відповідач вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню і просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

У судове засідання сторони не з’явилися, про день, час та місце розгляду неодноразово повідомлялися судом належним чином, позивач подав заяву про розгляд справи у його відсутності . Оскільки відповідач неодноразово повідомлявся про розгляд справи судовими повістками, про що свідчать отримані представником відповідача повідомлення і від нього не надійшло заяви про відкладення розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності відповідача, який надав свої письмові заперечення на позовну заяву.

Вивчивши наявні матеріали справи суд приходить до висновку, що заявлені вимоги підлягають задоволенню за наступним підставами.

Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цивільно-процесуальним Кодексом України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав – це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно із ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами або договором.

Як передбачено ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як вбачається зі ст. ст. 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Частиною першою статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено наступні фактичні обставини справи та відповідні їм спірні правовідносини.

Судом встановлено і не оспорюється відповідачем, що позивач дійсно працював у відповідача начальником охорони сторожового відділу економічної безпеки у ПАТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат» з 1 вересня 2005 року по 06 грудня 2013 року та наказом від 06 грудня 2013 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України його було звільнено. Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 18.04.2014 року, залишеним без змін постановою ВСУ від 23.03.2016 року його було поновлено на роботі та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 21 699 грн. 95 коп. Надалі він був звільнений 1 грудня 2014 року на підставі ст. 40 ч. 1 п.1 КЗпП України.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки зазначені в ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, провадиться в день звільнення.

Відповідач не розрахувався з відповідачем за час затримки розрахунку, посилаючись на ту обставину, що розмір отриманої ОСОБА_1 допомоги по безробіттю у період з 10.12.2013 р. по 14.04.2014 р. складає 39 258,26 грн., що перевищує визначену судом суму для стягнення на 17 558,31 грн. Таким чином відповідач вважає, що у ПАТ "ЧВК" немає правових підстав на виплату вказаної суми, оскільки виплачена допомога більше, ніж середній заробіток, визначений судом для стягнення.

Відповідно до статті 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу.

Законом не передбачено жодних підстав для зменшення його розміру за певних обставин,як це помилково вважає відповідач.

До також висновку дійшов у постанові від 22.11.2017 р. у справі № 6-1660цс16 Верховний суд України, зазначивши, що Законом не передбачено жодних підстав для зменшення розміру середнього заробітку у зв’язку із отримання допомоги по безробіттю.

Оскільки відповідач не провів розрахунок з позивачем на день постановлення рішення суду, а середньоденна заробітна плата складає 170 грн. 19 коп., що не оспорюється відповідачем. Таким чином, з відповідача необхідно стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період 23.02.2018 року по 25.03.2019 року за 270 робочих днів у розмірі 45 951 грн. 30 коп., оскільки за період до 23.02.2018 року сума середнього заробітку вже стягнута судом.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76, 81, 141, 247, 263-265, 259, 265, 268, 273 ЦПК України, на підставі ст. ст. 116, 117 КЗпП України, Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року із наступними змінами, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» із змінами, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ПАТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат» про стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Часівоярський вогнетривкий комбінат» (який знаходиться за адресою: 84551 Донецька область, м. Часів Яр, вул. Комсомольська, 1, р/р 26001053610589 в Краматорському РУ ПАТ КБ «Приватбанк», МФО 335548, код ЄДРПОУ 00191773) на користь ОСОБА_1 (ІНН НОМЕР_1) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.01.2018 по 25.03.2019 року в сумі 45 951 грн. (сорок п’ять тисяч дев’ятсот п’ятдесят одна грн.) 30 коп. (нарахованої без утримання обов’язкових платежів).

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Часівоярський вогнетривкий комбінат» на користь держави судовий збір в сумі 4 595 (чотири тисячі п’ятсот дев’яносто п’ять) грн. 10 коп.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.П.Харченко