Рішення № 8081534, 07.12.2009, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"07" грудня 2009 р.Справа № 16/184-09-5137 Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Скоробрух Т.В.

За участю представників сторін:

Від позивача: Литвин І.О. за довіреністю від 26.10.2009р.

Від відповідача: не з’явився.

          Розглянувши у відкритому судовому засіданні з оголошенням перерви згідно зі ст.. 77 ГПК України справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Штраус Україна” до приватного підприємства „Кабаре –Лідер” про стягнення 174190,45 грн., а також за зустрічним позовом приватного підприємства „Кабаре –Лідер” до товариства з обмеженою відповідальністю „Штраус Україна” про визнання договору купівлі-продажу неукладеним та таким, що не відбувся, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Штраус Україна” (далі по тексту –ТОВ „Штраус Україна”) звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до приватного підприємства „Кабаре –Лідер” (далі по тексту ПП „Кабаре – Лідер”) про стягнення 174190,45 грн. загальної заборгованості за договором купівлі-продажу № 16/08-АК від 24.06.2008р., у тому числі 135159, 43 грн. –основного боргу, інфляційні витрати у сумі 14732,37грн., 3% річних у розмірі 3913,51 грн. та пені у сумі 20385,14 грн. Свої позовні вимоги ТОВ „Штраус Україна” обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов’язань з оплати поставленого за договором купівлі-продажу № 16/08 –АК від 24.06.2008р. товару.

Не погоджуючись з позовними вимогами, ПП „Кабаре –Лідер” звернулося до господарського суду Одеської області з зустрічною позовною заявою по справі № 16 / 184 –09 –5137 до ТОВ „Штраус Україна”, у відповідності до якої відповідач просить суд визнати договір купівлі-продажу № 16/08-АК від 24.06.2008р. неукладеним та таким, що не відбувся, оскільки між сторонами не було досягнуто згоди щодо істотних умов даного виду договорів. Ухвалою від 25.11.2009р. зустрічну позовну заяву ПП „Кабаре –Лідер” було прийнято до розгляду та зустрічні позовні вимоги об’єднані зі справою № 16 / 184 –09 –5137 в одне провадження.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи представників сторін, суд встановив наступне.

Враховуючи, що ТОВ „Штраус Україна” в обґрунтування заявлених вимог посилається на договір купівлі-продажу № 16/08-АК, підписаний сторонами по справі, та, в свою чергу, ПП „Кабаре –Лідер” у межах даної справи були висунуті зустрічні позовні вимоги про визнання даного договору неукладеним та таким, що не відбувся, суд вважає за доцільне надати, передусім, правову оцінку зустрічним позовним вимогам ПП „Кабаре –Лідер”.

З огляду на зміст наведених вимог, які висуваються відповідачем при розгляді даної справи, суд вважає за необхідне, передусім, дослідити питання відповідності або невідповідності зазначених зустрічних позовних вимог передбаченим законом способам захисту прав та охоронюваних законом інтересів.

Перелік способів захисту цивільних прав встановлено у ст. 16 Цивільного кодексу України, відповідно до якої кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Аналогічний перелік способів захисту цивільних прав встановлено у частині 2 ст. 20 Господарського кодексу України, згідно з приписами якої права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом:

визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

При цьому, за змістом п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою.

Існує певний порядок реалізації прав суб’єктів господарювання та способи захисту порушених прав. Звернення до суду з відповідними вимогами є одним із способів захисту прав суб’єктів господарювання.

Однак, виходячи з наведених приписів цивільного та господарського законодавства України, вимоги відповідача про визнання договору купівлі-продажу № 16/08-АК від 24.06.2008р. неукладеним та таким, що не відбувся не відповідають встановленим ст..16 ЦК України та ст.. 20 ГК України способам захисту цивільних прав та інтересів. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що вказаний договір був фактично виконаний сторонами, що відповідачем під час розгляду даної справи не спростовувалося.

В свою чергу, за змістом п. 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 р. N 01-8/482 „Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року” дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способом захисту прав, суд повинен відмовити у позові, а не припиняти провадження у справі за її непідвідомчістю суду..

Враховуючи формулювання заявлених в межах даної справи зустрічних позовних вимог, ПП „Кабаре –Лідер” було невірно обрано спосіб захисту своїх прав. В свою чергу, висновки суду про невірність обраного відповідачем способу захисту прав тягнуть за собою необхідність відмови у задоволенні зустрічного позову.

Водночас слід зауважити, незважаючи на те, що законом не передбачена можливість визнання договору неукладеним та таким, що не відбувся, як способу захисту порушених прав особи, угода, від правової оцінки якої залежить результат вирішення спору, може бути визнана судом неукладеною, про що зазначається у мотивувальній частині судового рішення як про обставину справи, встановлену господарським судом. Наведені міркування суду підтверджуються і позицією Вищого господарського суду України з цього приводу, викладеною у пункті 15 Інформаційного листа від 20.10.2006 N 01-8/2351 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року”.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне надати правову оцінку договору купівлі-продажу № 16/08-АК від 24.06.2008р. у контексті вищенаведених доводів відповідача.

Так, відповідно до статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з статтею 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

24.06.2008р. між ТОВ „Штраус Україна” (Продавець) та ПП „Кабаре –Лідер” (Покупець) було підписано договір купівлі-продажу № 16/08-АК, у якому сторони дійшли згоди про те, що Продавець зобов’язується продати, а Покупець прийняти та оплатити продукти харчування та кавове обладнання в порядку та на умовах, передбачених цим договором. Відповідно до п. 9.2 договору дана угода набирає чинності з дня його підписання та діє протягом одного року.

У відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Істотними умовами договору купівлі-продажу, є умови про предмет, кількість та ціну товару.

В обґрунтування своєї позиції по даній справі відповідач наполягає на недосягенні між сторонами по справі згоди щодо товару, його найменування, кількості, асортименту, а також ціни.

Однак, як вбачається з пояснень позивача, оскільки за договором передбачалася поставка різноманітного товару, до того ж неодноразово, декількома партіями, сторони прийняли рішення про доцільність встановлення вартості, найменування та кількості товару саме у накладних, що не є порушенням норм чинного законодавства України щодо укладання господарських договорів, які наводяться нижче.

Так, відповідно до умов п. 1.2 договору під товаром в даному договору сторони розуміють продукцію у відповідності до накладних, які з моменту підписання сторонами є невід’ємною частиною цього договору. При цьому, у положеннях п. 2.1 договору сторони дійшли згоди про те, що вартість, найменування та кількість товару, вказується в накладних.

Крім того, згідно з п. 3.1. договору поставка товару здійснюється протягом трьох днів з моменту отримання Продавцем замовлення - заявки на поставку товару, яка повинна містити дані про найменування, асортимент, кількість, ціну за одиницю та загальну ціну партії товару та дату поставки.

Відповідно до п. 3.2 договору датою поставки партії товару вважається дата прийому-передачі товару, зазначена у відповідній накладній. Моментом виконання поставки є момент передачі товару та супровідних документів. Згідно зі ст. 3.4 договору право власності на товар переходить від Продавця до Покупця в момент виконання поставки.

На виконання наведених умов договору купівлі-продажу № 16/08-АК від 24.06.2008р., згідно з видатковою накладною №РН-0007744 від 16.10.2008 року на загальну суму 59 037,70 грн., видатковою накладною №РН-0007745 від 16.10.2008 року на загальну суму 5 800,80 грн., видатковою накладною №РН-0007746 від 16.10.2008 року на загальну суму 13 932,66 грн., видатковою накладною №РН-0007747 від 16.10.2008 року на загальну суму 6 960,96 грн., видатковою накладною №РН-0008256 від 30.10.2008 року на загальну суму 83 986,92 грн. ТОВ „Штраус Україна” було поставлено, а уповноваженим представником ПП „Кабаре –Лідер” на підставі довіреностей сер. ЯПК №931566 від 16.10.2008р., ЯПК №931567 від 16.10.2008р., ЯПК №931562 від 16.10.2008р., ЯПК №931563 від 16.10.2008р. та ЯПК №931569 від 30.10.2008р. отримано товарів на загальну суму у розмірі 169719,04 грн.

Слід зазначити, що у видаткових накладних, підписаних між сторонами по справі, та які є невід’ємними частинами договору купівлі-продажу № 16/08-АК від 24.06.2008р., сторонами було визначено найменування товарів, їх асортимент, кількість та ціну товарів, а також в якості підстав для здійснення поставки товару визначено відповідне замовлення-рахунок, а також договір купівлі-продажу № 16/08-АК. Наведене, в свою чергу, підтверджує погодження сторонами таких істотних умов договору як найменування товару, асортимент, кількість та ціна за одиницю.

Положеннями ст. 208 ЦК України передбачено обов’язкову письмову форму для правочинів між юридичними особами. В свою чергу, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. При цьому, у відповідності до ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Проаналізувавши наведені положення чинного законодавства України суд доходить висновку, що шляхом підписання між сторонами по справі договору купівлі-продажу № 16/08-АК від 24.06.2008р. та видаткових накладних з додержанням встановленої законом форми між ТОВ „Штраус Україна” та ПП „Кабаре – Лідер” було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору купівлі –продажу. З урахуванням викладеного, судом не приймаються до уваги доводи відповідача про неукладеність договору купівлі-продажу № 16/08-АК від 24.06.2008р., як недоведені та безпідставні.

Слід зауважити, що позивачем були виконані прийняті за вказаною угодою зобов’язання з передачі обумовлених сторонами товарів відповідачу. Відповідачем під час розгляду справи факт отримання від позивача товарів на загальну суму у розмірі 169719,04 грн. спростований не був, навпаки, представник відповідача підтвердив отримання цих товарів у судовому засіданні 30.11.2009р.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами. Зобов’язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з п. 2.3 договору сторони домовилися, що оплата товару може здійснюватися протягом 21 календарного дня з дати відвантаження товару зі складу Продавця. При цьому, відповідно до п. 2.2 договору оплата товарів здійснюється в національній валюті України банківським переказом за фактично отриманий товар. Додатковою угодою № 2 від 16.10.2008р. до вказаного договору п. 2.3 даної угоди було викладено у новій редакції, відповідно до якої строк оплати товару було продовжено до 45 календарних днів з дати відвантаження товару зі складу Продавця.

Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Таким чином, системний аналіз наведених положень договору (з урахуванням додаткової угоди № 2 від 16.10.2008р.) та ЦК України, дозволяє суду дійти висновку, що відповідачем було прийнято на себе зобов’язання з оплати вартості поставлених товарів після їх прийняття, але не пізніше 45 календарних днів з дати їх відвантаження зі складу Продавця.

Однак, в порушення умов договору купівлі-продажу № 16/08-АК від 24.06.2008р., вимог ст.ст. 525, 526, 692 ЦК України відповідачем до теперішнього часу оплата повної вартості отриманих від позивача товарів здійснена не була. Як вбачається з банківських виписок та пояснень позивача, всього відповідачем було сплачено 34559,61грн. Внаслідок чого за Покупцем утворилась заборгованість перед Продавцем на загальну суму у розмірі 135159,43 грн., яку відповідачем до теперішнього часу у добровільному порядку не погашено.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Згідно з ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов’язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки –грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов’язання. Так, згідно ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожний день прострочення виконання. При цьому, відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996р. №543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При цьому, слід враховувати, що відповідно до ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 6.1 договору сторони зобов’язалися виконувати свої зобов’язання належним чином. Крім того, даним пунктом встановлено, що за порушення зобов’язань, передбачених даним договором, винна сторона сплачує іншій стороні пеню, передбачену законодавством, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу / поставки товару.

З огляду на викладене, як вбачається з розрахунку, здійсненого позивачем, за несвоєчасне виконання Покупцем грошових зобов’язань за вказаним договором ТОВ „Штраус Україна” в межах строку встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України додатково було нараховано до сплати ПП „Кабаре –Лідер” 20385,14 грн. пені.

Крім того, у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процента річних від простроченої суми.

З огляду на викладене, ТОВ „Штраус Україна” також було нараховано до сплати ПП „Кабаре –Лідер” 14732,37 грн. збитків від інфляції та 3913,51грн. 3% річних з прострочених сум.

Таким чином, приймаючи до уваги невиконання Покупцем договірних зобов’язань по оплаті вартості придбаних ним за договором купівлі-продажу № 16/08-АК від 24.06.2008р. товарів, ТОВ „Штраус Україна” звернулось до господарського суду Одеської області з позовними вимогами про стягнення з ПП „Кабаре –Лідер” 174190,45грн. загальної заборгованості по вищезазначеному договору, у тому числі: 135159, 43 грн. –основного боргу, інфляційні витрати у сумі 14732,37грн., 3% річних у розмірі 3913,51 грн. та пені у сумі 20385,14 грн.

Згідно вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В свою чергу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

На думку суду, розмір загальної заборгованості ПП „Кабаре –Лідер” перед ТОВ „Штраус Україна” у сумі 174190,45грн. витікає з умов укладеної між сторонами по справі угоди, підтверджується накладними про передачу ПП „Кабаре –Лідер” обумовлених товарів, довіреностями на одержання товарно-матеріальних цінностей, банківськими виписками, а також обґрунтованим розрахунком позовних вимог, доданим до позовної заяви. Доказів, спростовуючих викладене, відповідачем до господарського суду не представлено.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів. Крім того, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку щодо обґрунтованості, правомірності заявлених ТОВ „Штраус Україна” позовних вимог та наявності підстав для їх задоволення у повному обсязі відповідно до ст.ст. 11, 509, 525, 526, 549, 611, 615, 617, 625, 655, 692 ЦК України, ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996р. №543/96-ВР. Таким чином, з відповідача слід стягнути на користь ТОВ „Штраус Україна” 135159, 43 грн. –основного боргу, інфляційні витрати у сумі 14732,37грн., 3% річних у розмірі 3913,51 грн. та пені у сумі 20385,14 грн., а всього 174190,45грн. загальної заборгованості.

В свою чергу, у задоволенні зустрічного позову ПП „Кабаре –Лідер” до ТОВ „Штраус Україна” про визнання договору купівлі-продажу № 16/08-АК від 24.06.2008р. неукладеним та таким, що не відбувся слід відмовити.

Судові витрати по держмиту, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покласти на відповідача згідно зі ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 549, 611, 615, 617, 625, 655, 692 ЦК України, ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996р. №543/96-ВР, ст. ст. 32, 33, 44, 49, ст.ст. 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з приватного підприємства „Кабаре –Лідер” / 65101, м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 5, корп. 1, кв. 108, поточний рахунок 26007267461 в ВАТ „МТБ” в м. Іллічівськ, МФО 328168, поточний рахунок 260098779 в ОД „Райффайзен Банк Аваль” в м. Одеса, МФО 328251, код ЄДРПОУ 32783075 / на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Штраус Україна”/ 03186, м. Київ, вул.. Авіаконструктора Антонова, 5-б, п/р 26000411301 в АКБ „МТБ” в м. Києві, МФО 300829, код ЄДРПОУ 31513464 / 135159 грн. 43 коп. /сто тридцять п’ять тисяч сто п’ятдесят дев’ять грн.. 43 коп./ – основного боргу; інфляційні витрати у сумі 14732 грн. 37 коп. /чотирнадцять тисяч сімсот тридцять дві грн. 37 коп./; 3% річних у розмірі 3913 грн. 51 коп. /три тисячі дев’ятсот тринадцять грн.. 51 коп./; пеню у сумі 20385 грн. 14 коп. /двадцять тисяч триста вісімдесят п’ять грн.. 14 коп./; держмито в сумі 1741 грн. 90 / одна тисяча сімсот сорок одна грн. 90 коп./; 236 грн. 00 коп. /двісті тридцять шість грн. 00 коп./ - витрати на ІТЗ судового процесу. Наказ видати.

3.          У задоволенні зустрічного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься, протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення підписане 07.12.2009р.

Суддя