Рішення № 80812201, 28.03.2019, Печенізький районний суд Харківської області

Справа № 633/92/17

провадження № 2/633/4/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2019 року смт. Печеніги

Печенізький районний суд Харківської області

в складі: головуючого - судді Смирнова В.А.

за участю секретарі судового засідання – Ріпа І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Печеніги цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Печенізької селищної ради Печенізького району Харківської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, Харківська регіональна філія Центру державного земельного кадастру про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Печенізької селищної ради Харківської області про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю та визнання права власності, треті особи Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, Харківська регіональна філія центру державного земельного кадастру, в якій просила визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю, серія Р1 № 703282 та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю 20.09.2002 р. за № 666.

02 липня 2018 року у судовому засіданні було вирішене питання про зупинення провадження у справі у зв'язку із смертю 12 червня 2018 року позивача - ОСОБА_2. Так, ухвалою Печенізького районного суду Харківської області від 02 липня 2018 року провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Печенізької селищної ради Харківської області про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю та визнання права власності, треті особи Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, Харківська регіональна філія центру державного земельного кадастру вирішено зупинити на підставі п.1 ч.1 ст. 251 ЦПК України на 6 місяців з дня смерті позивача - ОСОБА_2, тобто до 12 грудня 2018 року та залучення до участі у справі правонаступника.

Ухвалою Печенізького районного суду Харківської області від 20 листопада 2018 року вирішено відновити провадження у справі № 633/92/17 за позовом ОСОБА_2 до Печенізької селищної ради Харківської області про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю та визнання права власності, треті особи - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, Харківська регіональна філія центру державного земельного кадастру. Залучити до участі у справі ОСОБА_1 як правонаступника ОСОБА_2 в якості позивача по справі.

З урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просить суд визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю (пай) серії Р1 №703282, виданого виконкомом Печенізької селищної ради та зареєстрована у Книзі записів Державних актів на право приватної власності на землю 20.09.2002 року за №666 на ім'я ОСОБА_2 та визнати за нею право власності на земельні ділянки (паї) №480, загальною площею 6,35 га (в тому числі рілля 5,91 га, сіножаті 0,29 га та пасовища 0,15 га) призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовані на території Печенізької селищної ради Печенізького району Харківської області в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2, померлої 12 червня 2018 року у смт. Печеніги.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що спірну земельну ділянку ОСОБА_3 отримав у власність земельні ділянки (паї), загальною площею 6,35 га (в тому числі рілля 5,91 га, сіножаті 0,29 га та пасовища 0,15 га) призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Після смерті ОСОБА_3, ОСОБА_2 оформила спадщину на його пай і отримала Державний акт на право приватної власності на землю серії Р1 №703282.

У Державному акті серії Р1 №703282 вказані земельні ділянки (паї) загальною площею 6,05 га (в тому числі рілля 5,61 га, сіножаті 0,29 га та пасовища 0,15 га), призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Тобто була зроблена технічна помилка у Державному акті на право приватної власності на землю серії Р1 №703282, виданому на ім'я ОСОБА_2.

Вказана помилка не дає Позивачу змоги реалізувати свої права як спадкоємця, вона не може належним чином оформити спадщину та зареєструвати земельну ділянку відповідно до закону.

Позивач – ОСОБА_1, в судове засідання не з'явилась, хоча про день, час та місце слухання справи повідомлялась належним чином , але надала до суду заяву , в якій просила суд справу слухати за її відсутності, вказала, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просила суд позов задовольнити.

Представник позивача – ОСОБА_4 в судове засідання не прибув, хоча про день, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, але надав до суду заяву , в якій просив суд справу слухати за його відсутності, позовні вимоги позивача підтримав в повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача – Печенізької селищної ради Харківської області, в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, до суду подав заяву, в якій просив розглядати справу за відсутності їх представника, винести рішення відповідно до чинного законодавства України.

Представник третьої особи 1 - Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, в судове засідання не з'явився, належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи, до суду подали заяву, в якій просили розглядати справу за їх відсутності.

Представник третьої особи 2 - Харківської регіональної філії Центру державного земельного кадастру, в судове засідання не з'явився, належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи, до суду подали заяву, в якій просили розглядати справу за їх відсутності.

Суд вважає, що оскільки відповідач та треті особи належним чином повідомлялися про розгляд справи відповідно до вимог ст.128 ЦПК України, тому є доцільним розглядати дану цивільну справу за їх відсутності.

Дослідивши надані позивачем письмові матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд приходить до висновку, що вимоги позивачки обґрунтовані, не суперечать законодавству, та підлягають задоволенню. До такого висновку суд прийшов враховуючи наступне.

Згідно ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Під час розгляду справи судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Позивач - ОСОБА_1, є донькою ОСОБА_2, померлої 12 червня 2018 року у смт. Печеніги.

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина, яка складається в тому числі і з земельної ділянки площею 6,05 га, та належала померлій на підставі Державного акта на право приватної власності на землю, серії Р1 №703282, виданого виконкомом Печенізької селищної ради.

ОСОБА_2 на випадок своєї смерті зробила розпорядження, відповідно до якого заповіла позивачу, ОСОБА_1 земельну ділянку площею 6,05 га, яка належала їй на підставі Державного акта на право приватної власності на землю, серії Р1 №703282, виданого виконкомом Печенізької селищної ради та зареєстрована у Книзі записів Державних актів на право приватної власності на землю 20.09.2002 року за №666. ( а.с.161).

Позивач вчасно звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті матері, ОСОБА_2.

Позивач змушена була звернутися до суду, оскільки не має змоги оформити свої права на спадщину, оскільки за життя її мати виявила помилку у Державному акті на право приватної власності на землю, серії Р1 №703282 та звернулася до суду із позовом, але не встигла отримати Рішення суду.

Так, у Державному акті на право приватної власності на землю, серії Р1 №703282 невірно вказана загальна площа земельних ділянок та не вірно виконаний план зовнішніх меж земельних ділянок.

Відповідно до Рішення виконавчого комітету Печенізької селищної ради Печенізького району Харківської області №140 від 27 липня 2001 року "Про затвердження технічної документації по виділенню земельних часток (паїв) в натурі та оформленню права приватної власності на земельні частки (паї) громадянам на території Печенізької селищної ради»» оформлено право приватної власності на земельні частки (паї) фізичним особам (згідно додатку) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. ( а.с. 120).

Згідно з Додатком до вказаного Рішення ОСОБА_3 отримав у власність земельні ділянки (паї), загальною площею 6,35 га (в тому числі рілля 5,91 га, сіножаті 0,29 га та пасовища 0,15 га) призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. ( а.с. 121-123).

Після смерті ОСОБА_3, ОСОБА_2 оформила спадщину на його пай і отримала Державний акт на право приватної власності на землю серії Р1 №703282.

У Державному акті серії Р1 №703282 вказані земельні ділянки (паї) загальною площею 6,05 га (в тому числі рілля 5,61 га, сіножаті 0,29 га та пасовища 0,15 га), призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.( а.с. 11).

Тобто була зроблена технічна помилка у Державному акті на право приватної власності на землю серії Р1 №703282, виданому на ім'я ОСОБА_2.

Вказана помилка не дає позивачу змоги реалізувати права як спадкоємця, вона не може належним чином оформити спадщину та зареєструвати земельну ділянку відповідно до закону.

Згідно ст. 152 Земельного кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; г) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки оскаржувані рішення прийнято з порушенням закону, вони є незаконними і підлягають скасуванню.

Згідно зі ст.59 ч.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти органів місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. Відповідно до ст.21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ст.ст.3, 15 ЦК України кожна особа, має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних свобод і інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних чи трудових відносин.

Згідно ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення органу місцевого самоврядування.

Державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, що пов’язані з правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватись як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. До того ж, видача державного акта на право власності на земельну ділянку без визначеної законом (ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України (ЗК)) підстави є неправомірною, а державний акт, виданий з порушеннями вимог статей 116, 118 ЗК України, – недійсним.

Це підтверджено рішеннями Верховного Суду України, прийнятими за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС України. А саме, постановою Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 6 лютого 2013 р. у справі № 6-169цс12, в якій Верховний Суд послався на норму статті 155 Земельного кодексу України (ЗКУ), згідно з якою, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Виходячи зі змісту статей 13, 14, 41, 55 Конституції України, якими гарантовано державний захист майнових прав громадян і не обмежено можливість такого захисту прав землекористувачів, набутих свого часу відповідно до чинного на той час законодавства, сама по собі відсутність у особи документа, що посвідчує право на земельну ділянку, не може бути підставою для відмови їй у судовому захисті таких прав.

Про такий підхід до вирішення зазначених питань йдеться й у Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 у справі №1-17/2005 щодо відповідності Конституції України положень ст.92, п.6 розділу X "Перехідні положення Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками), в якому, зокрема, підкреслено, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою

Згідно з п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року №7 (зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року №2), відповідно до яких судам підсудні справи за заявами, зокрема, щодо визнання недійсними державних актів про право власності на земельні ділянки.

Відповідно до п. 2.14 Наказу Державного комітету України по земельним ресурсам №43 від 04.05.1999 року «Про затвердження Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі» державний акт на право приватної власності на земельну ділянку підписується органом, який прийняв рішення про передачу земельної ділянки у власність, та відповідним державним органом земельних ресурсів.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного Кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до п.2.9 наказу Держкомзему України №43 від 04.05.1999 року „Про затвердження Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею та договорів оренди землі" заповнення державних актів на право власності на земельну ділянку здійснюється державною мовою, чітко і розбірливо, виправлення не допускаються.

Відповідно до положень п. 4.1 наказу Держкомзему України №325 від 22.06.2009 року «Про затвердження Інструкції про заповнення бланків державних актів на право власності на земельну ділянку і на право постійного користування земельною ділянкою» виправлення орфографічних або технічних помилок у бланку та державному акті не допускається.

Державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Виправити вказані помилки у позасудовому порядку у Позивача немає можливості з огляду на те, що відділи Держземагенства (Держгеокадастру) вже втратили свої повноваження щодо видачі, посвідчення, та виправлення помилок у державних актах.

Так, Законом України «Про державний земельний кадастр» припинено посвідчення прав на землю шляхом видачі державних актів, раніше видані правовстановлюючі документи на землю залишаються чинними, а відповідно до наказу Держкомзему України №325 від 22.06.2009 року, який діяв до 01.01.2013 року виправлення в державному акті не допускаються.

Ст.14 Конституції України передбачає, що право власності громадян на землю гарантується Конституцією і це право набувається і реалізується громадянами виключно відповідно до закону.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.

Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Оскільки внести зміни до Державного акта неможливо, а без державної реєстрації неможливе подальше оформлення спадкових прав на земельну ділянку і її використання за призначенням, то порушується право Позивача на вільне володіння, користування та розпорядження власністю, тому державний акт на право приватної власності на землю серії серії Р1 №703282 підлягає скасуванню в судовому порядку.

Згідно зі ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, в тому числі, - визнання права.

За пунктом 3 роз’яснень Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності ( ст.392 ЦК України). Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватись, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Відповідно змісту ст. ст. 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщина) від фізичної особи, яка померла (спадкодавець), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять всі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця (ч. 1 ст. 1221 ЦК України). Відповідно до ст. 1222 ЦК України спадкоємці за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

За приписами ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Порядок прийняття спадщини визначений законодавцем у ст. 1268 ЦК України. Відповідно до вказаної правової норми спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Таким чином, право Позивача на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом, є невизнаним, що дало Позивачу право в порядку ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України звернутися до суду за захистом своїх прав.

Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять всі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно Наказу Міністерства юстиції України №914/5 від 26.05.2009 року «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо державної реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна на підставі рішень судів», рішення судів про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об'єкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності є правовстановлюючими документами, на підставі яких проводиться державна реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна.

Суд не стягує судові витрати з відповідача в зв’язку з заявою позивачки про покладення даних витрат на неї.

На підставі викладеного, керуючись ст. 14 Конституції України, ст. ст. 16, 328 ЦК України, ст. ст.116, 118, 126 ЗК України, ч. 3 ст. 211, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Печенізької селищної ради Печенізького району Харківської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, Харківська регіональна філія Центру державного земельного кадастру про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом - задовольнити в повному обсязі.

Визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю (пай) серії Р1 №703282, виданого виконкомом Печенізької селищної ради та зареєстрована у Книзі записів Державних актів на право приватної власності на землю 20.09.2002 року за №666 на ім'я ОСОБА_2.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, право власності на земельні ділянки (паї) №480, загальною площею 6,35 га (в тому числі рілля 5,91 га, сіножаті 0,29 га та пасовища 0,15 га) призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовані на території Печенізької селищної ради Печенізького району Харківської області в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2, померлої 12 червня 2018 року у смт. Печеніги.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя : В.А. Смирнов