Рішення № 80810594, 28.03.2019, Острозький районний суд Рівненської області

Справа № 567/881/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 березня 2019 року м. Острог

Острозький районний суд Рівненської області у складі:

головуючий суддя - Венгерчук А.О.

секретар - Войтко А.Г.

за участі:

представника позивача адвоката ОСОБА_1

представника відповідача адвоката ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Острозі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення

встановив

ОСОБА_3 звернулась до Острозького районного суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_4 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

В обґрунтування позову зазначила, що їй на праві приватної власності належить автомобіль марки «OPEL VECTRA», державний номерний знак НОМЕР_1. Згідно усної довіреності даний автомобіль було передано в управління ОСОБА_5, який є її сином.

Вказала, що 07 січня 2016 року, близько 11 год. 50 хв. ОСОБА_4, керуючи автомобілем «Volkswagen Jetta», реєстраційний номер НОМЕР_2, рухаючись по автомобільній дорозі Городище - Рівне - Старокостянтинів, зі сторони смт. Мізоч, Здолбунівського району, Рівненської області, в напрямку м. Острог, Рівненської області, зі швидкістю близько 55 км/год., в порушення вимог пункту 12.1 Правил дорожнього руху, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від № 1306, проявив неуважність до дорожньої обстановки, не вибрав в установлених межах безпечної швидкості руху, з урахуванням стану проїзної частини, щоб мати змогу постійно контролювати рух транспортного засобу та безпечно керувати ним, на 190 км + 600 м вказаної дороги, поблизу с. Шлях Острозького району, Рівненської області, не впоравшись із керуванням, раптово та в безпосередній близькості виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення із автомобілем "Opel Vectra", реєстраційний номер НОМЕР_3, під керуванням її сина ОСОБА_5, та який належить їй на праві приватної власності, який рухався у зустрічному напрямку, зі швидкістю близько 60 км/год., та допустив зіткнення з належним їй автомобілем, внаслідок чого автомобіль зазнав механічних пошкоджень, які виключили придатність транспортного засобу для використання. Після ДТП вона зверталася в ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» щодо отримання страхового відшкодування за пошкодження автомобіля, однак тривалий період часу страхова компанія не виплачувала відшкодування, а в травні 2017 року на ім’я її сина ОСОБА_5, який під час вчинення ДТП керував автомобілем, надійшов лист з ПАТ «УПСК» про відмову у виплаті страхового відшкодування.

Зазначила, що вироком Острозького районного суду Рівненської області від 30 листопада 2016 року ОСОБА_4 було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286 КК України. Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 27 лютого 2017 року даний вирок було залишено без змін. Відповідно до висновку експерта №3.1-174/16 від 22.04.2016 в умовах ДТП її син, ОСОБА_5, з моменту виникнення небезпеки для руху, не мав технічної можливості запобігти зіткненню з автомобілем "Volkswagen Jetta», реєстраційний номер НОМЕР_4 шляхом застосування гальмування. Дії ОСОБА_4 не відповідали вимогам п.12.1 ПДР, що з технічної точки зору знаходиться в причинному зв'язку з виникненням даної ДТП. Вказані дані повністю узгоджуються з показами обвинуваченого в частині часу, локалізації та механізму вчинення злочину, що відображено у судових рішеннях.

Посилаючись на ст. 999 ЦК України, Закон України від 1 липня 2004 року № 1961-IV "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ст. 979 ЦК України, ст. 1194 ЦК України, вказала, що якщо особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати для повного відшкодування завданої нею шкоди, зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою. Тобто, якщо позивачу недостатньо сплаченої страховиком суми страхового відшкодування, він має право вимоги до винної у ДТП особи у розмірі, що складає різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням.

Вказала, що потерпілому, як кредитору, належить право вимоги в обох видах зобов'язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Зазначила, що потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов'язання, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. Неодержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов’язково припиняє деліктне зобов’язання, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов’язаною.

Потерпілий має право відмовитись від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в межах деліктного зобов’язання незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди.

Таким чином, з огляду на викладене, вважає, що їй необхідно забезпечити реалізацію права на відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, безпосередньо особою, яка завдала шкоди, відповідачем ОСОБА_4, що не позбавляє його права в подальшому порушувати питання про захист його майнового інтересу, як страхувальника в частині визначення розміру страхового відшкодування за страховим випадком дорожньо-транспортною пригодою.

Зазначила, що внаслідок спричиненої ОСОБА_4 дорожньо-транспортної пригоди автомобіль марки «Opel Vectra», реєстраційний номер НОМЕР_1, отримав механічні пошкодження та за технічним станом ремонту не підлягає, оскільки вартість відновлювального ремонту значно перевищує вартість самого автомобіля, що унеможливлює його подальшу експлуатацію. Тому просить стягнути з ОСОБА_4 на свою користь 75360 грн. 72 коп. майнової шкоди- вартості автомобіля марки «Opel Vectra», реєстраційний номер НОМЕР_1.

Крім того, просила стягнути з ОСОБА_4 моральну шкоду, в сумі 10 000 грн. та вважає, що саме така сума зможе компенсувати втрати морального характеру, зокрема тривалий час існування без автомобіля, емоційні навантаження в зв’язку з порушенням звичайного способу та ритму життя, витрат на надання правової допомоги в розмірі 6344 грн. 00 коп. та 3000 грн. витрат за проведення експертизи та судові витрати.

Ухвалою суду від 05 вересня 2018 року відкрито загальне позовне проваження у справі.

Ухвалою суду від 11.03.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Відповідачем ОСОБА_4 до суду подано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити в задоволенні позову. Відзив обґрунтований тим, що у відповідності до вимог ст.1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Страховий поліс про страхування цивільної відповідальності перед третіми особами знаходиться в кримінальному провадженні. Вважає, що страхової суми достатньо для покриття матеріальної шкоди потерпілому. Зазначив, що оскільки позивач по справі не була учасником ДТП, вона не має права на відшкодування моральної шкоди. Крім того, вважає, в справі відсутні докази щодо понесених витрат за надання правничої допомоги.

В судовому засіданні представник позивача адвокат ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги своєї довірительки підтримала в повному розмірі та просила суд їх задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві. Просила стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 75360 грн, 72 коп. середньоринкової вартості автомобіля марки "OPEL VECTRA",1997 року випуску, майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо- транспортної пригоди, 10000 гривень 00 коп. моральної шкоди, 3000 грн. 00 коп. витрат за проведення експертизи, 6344 грн. 00 коп. витрат на правничу допомогу, та 1458 грн. 41 коп. витрат сплаченого судового збору.

В судовому засіданні представник відповідача адвокат ОСОБА_2 заперечив проти задоволення позовних вимог щодо свого довірителя ОСОБА_4, як в частині відшкодування матеріальної так і моральної шкоди в повному обсязі, вказав, що нести відповідальність за завдання шкоди має страхова компанія, оскільки цивільно-правова відповідальність його довірителя була застрахована у відповідності до законодавства України. Стосовно стягнення моральної шкоди вказав, що позивач не була учасником ДТП, відтак, відсутні підстави для її стягнення. Крім того вказав, що відсутні підстави для стягнення з його довірителя витрат за проведення експертизи та надання правничої допомоги. Факт завдання його довірителем шкоди внаслідок ДТП не заперечив. Посилаючись на ст.1194 ЦК України, вказав, що позивач мала звернутися за виплатою до страхової компанії для відшкодування страхових виплат.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши думку учасників справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

У відповідності до ч. 1, ч. 3 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Цивільний позов в інтересах держави пред'являється прокурором. Цивільний позов може бути поданий прокурором у випадках, встановлених законом, також в інтересах громадян, які через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права.

Частиною 7 цієї ж статті КПК України, встановлено, що особа, яка не предявила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.

Судом встановлено, що вироком Острозького районного суду Рівненської області ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч 3 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на п’ять років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки. На підставі ст.75 КК України, ОСОБА_4 звільнено від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, з іспитовим строком три роки з покладенням на нього обов’язків передбачених п.п.1,2 ч.1 ст.76 КК України.

Вирок Острозького районного суду Рівненської області № 567/510/16-к від 30.11.2016 року, набрав законної сили на підставі ухвали Апеляційного суду Рівненської області 27.02.2017 року (а. с. 36-40).

Відповідно до висновку експертного товарознавчого дослідження, внаслідок спричиненої ОСОБА_4 дорожньо-транспортної пригоди автомобіль марки «Opel Vectra», реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_3 отримав механічні пошкодження та за технічним станом ремонту не підлягає, оскільки вартість відновлювального ремонту значно перевищує вартість самого автомобіля, що унеможливлює його подальшу експлуатацію.

У відповідності до вимог ч. 6 ст.82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов’язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення у цивільній справі" від 18 грудня 2009 року № 14, при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, що набрав законної сили, або постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, цей вирок або постанова обов'язкові для суду лише з питань, чи мали місце дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи позов, який випливає з кримінальної справи чи зі справи про адміністративне правопорушення, суд не вправі обговорювати вину відповідача, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування.

Таким чином, суд вважає, що вина ОСОБА_4 є доведеною і не підлягає розгляду в судовому процесі під час розгляду цієї цивільної справи.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, серії СХХ 536093, ОСОБА_3, є власником транспортного засобу «Opel Vectra», реєстраційний номер НОМЕР_1, 1997 року випуску ( а.с.17).

Вартість матеріальних збитків, завданих ОСОБА_3 в результаті ДТП, становить 75360,72 грн., за яким середня ринкова вартість автомобіля марки «OPEL VECTRA», державний номерний знак НОМЕР_1, 1997 року випуску, станом на 07.01.2016 року (на момент ДТП) становить 75 360 грн. 72 коп., що підтверджується копією висновку № 77 від 22.06.2018 р., який складено судовим експертом ОСОБА_6 (свідоцтво № 1685 від 11.04.2014 року, видане ЦЕКК МЮ України) (а. с. 41-48).

Даний висновок в судовому засіданні сторонами не заперечувався.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем ОСОБА_3 були сплачені послуги експерта та сплачено проведення експертизи автомобіля «OPEL VECTRA», державний номерний знак НОМЕР_1, 1997 року випуску, в сумі 3000 грн., що підтверджується копіями квитанцій від 12.06.2018 р. № РКО 2796, № ПН 2796 (а.с. 35).

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, при цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст.ст. 22, 1166 ЦК України, передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 1177 даного Кодексу, шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Відповідно до ч. 2 ст.1187 ЦК України, передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній підставі (право власності, інше речове право тощо) володіє транспортним засобом, використання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до положень Постанови Пленуму Верховного суду України №6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» при визначенні розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, незалежно від форм власності, судам належить виходити з положень згідно яких відшкодування шкоди шляхом покладення на відповідальну за неї особу обов'язку надати річ того ж роду і якості, виправити пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становите в натурі, застосовується, якщо за обставинами справи цей спосіб відшкодування шкоди можливий. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди.

Згідно ч.ч.1-3 ст.22 ЦК України особа, якій заподіяно збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на її відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно зі ч. ст. 1192 ЦК України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Неодержання потерпілим страхового відшкодування за договором (або його одержання, якщо страхового відшкодування недостатньо для повного покриття шкоди) не обов’язково припиняє деліктне зобов’язання, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов’язаною. При цьому потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов’язаний виконати обов’язок зі здійснення страхового відшкодування.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї (частина друга статті 14 цього Кодексу).

З огляду на зазначене суд вважає, що право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов’язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов’язанні. Таким чином, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов’язань – деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права: а) шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди; б) шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування; в) шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1192 ЦК України підстав.

Крім того, в судовому засіданні встановлено, що дорожньо-транспортна пригода сталася 07.01.2016, однак ОСОБА_3 звернулась до страхової компанії із заявою про страхове відшкодування зі спливом одного року з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди, у зв’язку з чим, ПрАТ «УПСК» було прийнято рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування на підставі п.37.1.4.ст.37 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Факт звернення позивача із повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду та подання заяви для здійснення страхової виплати до ПрАТ «УПСК» поза межами одного року з моменту скоєння ДТП, не є підставою для покладання обов'язку з відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, оскільки Законом № 1961-IV передбачено спеціальний порядок звернення потерпілого для отримання страхового відшкодування із страхової компанії.

Оскільки позивач не звернулась до ПрАТ «УПСК» у встановлений річний строк із заявою про виплату страхового відшкодування, тому вона втратила право на страхове відшкодування зі страхової компанії, але це не позбавляє її права на відшкодування заподіяної шкоди із винної у ДТП особи в межах строку позовної давності.

Відповідно до статті 511 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 636 ЦК України, договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

З огляду на вищенаведене, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.

Суд приходить до висновку, що потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов'язання, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов'язками страховика як сторони договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Відтак посилання представника відповідача щодо необхідності звернення позивача до страхової компанії щодо страхового відшкодування, суд вважає необґрунтованим.

В тому числі, суд, враховує вимоги ст.80 ЦПК України, зокрема достатність доказів для вирішення справи, наданих до суду.

Згідно ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників

Суд приходить до висновку, що є підстави для відновлення порушеного права позивача шляхом стягнення матеріальної шкоди та понесених позивачем витрат пов'язаних з проведенням експертного, автотоварознавчого обстеження автомобіля у розмірі 75 360 грн. 72 коп., відшкодування витрат на послуги експерта та оплати проведення експертизи автомобіля у розмірі 3000 грн.

Статтями 23, 1167 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, майном або в інший спосіб. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Статтею 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній підставі (право власності, інше речове право, тощо) володіє транспортним засобом, використання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно роз’яснень, даних у п. 5,9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з змінами), обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, порушення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди мають враховуватись вимоги розумності та справедливості.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Також судом встановлено, що в результаті вищевказаного ДТП позивачу ОСОБА_3 було спричинено моральну шкоду, яка полягає в стражданнях, які вона зазнала у зв'язку із пошкодженням свого автомобіля, душевних стражданнях та хвилюваннях, інших негативних емоціях, перенесених захворюваннях, які вона пережила через пошкодження автомобіля, враховуючи вимоги розумності та справедливості, суд частково задовольняє вказану вимогу та стягує з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 2000 гривень.

У відповідності до ст.137 ЦПК України, витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У відповідності до Договору № 58 від 22.06.2018 року про надання професійної правничої допомоги, визначено, що розмір витрат на надання професійної правничої допомоги становить 705 грн. 00 коп. за годину виконаної адвокатом роботи.

В матеріалах справи є докази понесених ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу, що підтверджується копією квитанції до прибуткового касового ордеру № 186 від 02.07.2018, про те, що позивачем сплачено адвокату ОСОБА_1, 6344 грн. за надання правничих послуг. Понесені нею судові витрати, повязані з наданням консультаційного висновку, опрацювання документів, підготовки та оформлення позовної заяв, розглядом справи, їх розмір є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову.

Так, відповідно до положень ст.141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи повязані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Вимоги позивача щодо стягнення судових витрат базуються на положеннях ст.ст.133, 137, 141 ЦПК України та матеріалах справи, якими підтверджені такі витрати, і суд вважає за необхідне стягнути їх з відповідача в розмірі 1458 грн. 41 коп.

На підставі Постанови Пленуму Верховного суду України № 6від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», ст.ст. 22, 23,1166,1167,1177,1187 ЦК України,керуючись ст. ст. 11-13, 2, 141, 229, 259, 263-265, 352-355 ЦПК України, суд

вирішив

позов ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, жителька м.Острог вул. Черепки, 2-а, Рівненської області, індекс 35800, ІПН НОМЕР_5) до ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_2, житель ІНФОРМАЦІЯ_3, індекс 35740) про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 75360 (сімдесят п'ять тисяч триста шістдесят) гривень 72 копійки середньоринкової вартості автомобіля марки "OPEL VECTRA", 1997 року випуску, майнової шкоди завданої внаслідок дорожньо- транспортної пригоди 2000 (дві тисячі) гривень 00 коп., моральної шкоди, 3000 (три тисячі) гривень 00 коп., витрат за проведення експертизи 6344 (шість тисяч триста сорок чотири) грн. 00 коп., витрат на правничу допомогу 1458 (одну тисячу чотириста п'ятдесят вісім) грн. 41 коп., витрат сплаченого судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду через Острозький районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 28 березня 2019 року.

Суддя Острозького районного судуОСОБА_7