Рішення № 80809010, 27.03.2019, Кремінський районний суд Луганської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2019 року м. Кремінна

Справа № 414/2976/18

Провадження № 2/414/40/2019

Кремінський районний суд Луганської області у складі:

головуючого судді Безкровного І.Г.,

за участю секретаря с/з ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кремінна Луганської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Комунального підприємства «Луганський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про розірвання кредитного договору, стягнення заборгованості по кредиту, відсоткам за користування кредитом, плати за надання та управління кредитом,

ВСТАНОВИВ:

КП «Луганський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі» звернулося до Кремінського районного суду Луганської області з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості за цим договором.

В обґрунтування позову зазначається, що між позивачем та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 0324/2013 від 19.11.2013 про надання відповідачу кредиту у розмірі 10000 грн, відповідно до умов якого останній повинен був щоквартально повертати цей кредит до 20 числа поточного кварталу рівними частинами основного боргу по 526,32 грн, починаючи з 19.08.2014 згідно зі встановленим графіком.

З метою забезпечення повернення цього кредиту ОСОБА_3 позивачем 19.11.2013 також було укладено договір поруки з ОСОБА_4, згідно з яким остання зобов’язувалася відповідати перед позивачем солідарно з ОСОБА_3 за своєчасне та повне виконання останнім всіх своїх боргових зобов’язань.

Однак за період з 2015 року по 2018 рік за цим кредитом у ОСОБА_3 виникла заборгованість на загальну суму 10504,46 грн, яка складається з наступного: 6767,40 грн – заборгованість за кредитом; 1342,25 грн – заборгованість за відсотками за користування кредитом; 1342,25 грн – заборгованість за відсотками за надання та управління кредитом (оформлення та обслуговування).

У зв’язку з цим позивач просив стягнути солідарно з відповідачів суму заборгованості за вказаним кредитним договором у загальному розмірі 10504,46 грн, а також стягнути з відповідача ОСОБА_3 сплачений позивачем при зверненні з позовом до суду судовий збір у розмірі 1762 грн.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні, наголосивши, що свої зобов’язання перед ОСОБА_3 позивач виконав, перевівши всю суму кредитних коштів на рахунок, який було зазначено самим відповідачем у наданій письмовій заяві, на підтвердження чого надав суду відповідне платіжне доручення про перерахування коштів позвиачем та письмову заяву ОСОБА_3

Відповідач ОСОБА_3 проти позовних вимог заперечував та просив відмовити у задоволенні позову, а також надав відзив на позову заяву, пояснивши у судовому засіданні, що 19.11.2013 ним дійсно було укладено кредитний договір з позивачем про надання ОСОБА_3 грошових коштів у розмірі 10000 грн, у той час як його дружина ОСОБА_4 уклала з позивачем договір поруки. За кредитним договором Фонд зобов’язувався перерахувати на рахунок ПАТ «Укркомунбанк» (в якому він відкрив особистий рахунок). Банком за письмовими заявами ОСОБА_3 від 20.06.2014, 27.06.2014 та 01.07.2014 видавалися останньому грошові кошти у розмірі 1000 грн за один раз, тобто всього відповідач отримав у банку 3000 грн з цих кредитних коштів. Після цього у зв’язку з бойовими діями в Луганській області банк припинив працювати. ОСОБА_3 звернувся до позивача, який повідомив йому, що позивач не має можливості виконати свої обов’язки за договором і запропонував сплатити йому використану частину кредиту в розмірі 3000 грн, а також звернутися до банку письмово, що і було зроблено відповідачем. Також відповідач повернув позивачу використані ним 3000 грн кредитних коштів. З відповіді банку відповідачу стало відомо, що з 22.07.2014 він припинив всі види фінансових операцій, а з 14.09.2015 була розпочата процедура його ліквідації. При цьому позивачем не було надано доказів щодо перерахування коштів на його рахунок та отримання ним цих коштів. Позовні вимоги до його дружини ОСОБА_4, яка є поручителем, є похідними, а отже також не підлягають задоволенню.

Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання не з’явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялася належним чином, що також підтвердив у судовому засіданні її чоловік ОСОБА_3, будь-яких заяв чи клопотань від неї не надходило.

Заслухавши представника позивача та відповідача, повно, всебічно та об’єктивно дослідивши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані докази як окремо, так і в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 19 листопада 2013 року між Комунальним підприємством «Луганський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 0324/2013 про надання кредиту у розмірі 10000 грн строком на 5 років для встановлення автономного опалення. Забезпеченням цього договору є договір поруки (п.п. 1.1., 1.2) (а.с. 12).

Згідно з п.п. 2.1-2.3 цього кредитного договору кредит надається позичальнику в межах наявних кредитних ресурсів Фонду шляхом безготівкового перерахування кредитних коштів на його банківський (особистий) рахунок, а погашення отриманого кредиту та внесення плати за користування, надання і управління кредитом проводиться грошовими коштами у розмірах і в терміни, що встановлені цим кредитним договором. Фінансова послуга надання кредиту включає в себе: надання кредиту та управління – обслуговування кредиту, оформлення документів, моніторинг цільового використання й своєчасного погашення кредиту.

Пунктом 3.1 цього договору встановлювався обов’язок Фонду перерахувати кошти на рахунок позичальника.

Відповідач ОСОБА_3 01.11.2013 надав Фонду заяву, в якій зазначив, що просить перерахувати грошові кошти на його рахунок № 29092124420 у відділенні Укркомунбанку у Кремінському районі, а з платіжного доручення № 9 від 06.03.2014 вбачається, що кредитні кошти у повному обсязі у розмірі 10000 грн були перераховані позивачем на вказаний рахунок (а.с. 54, 76). Таким чином, свої зобов’язання за кредитним договором позивач виконав у повному обсязі, перерахувавши всю суму кредитних коштів на рахунок позивача, який вказав у своїй письмовій заяві останній, що спростовує пояснення позивача про те, що ці кошти не були йому перераховані.

Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні звертав увагу суду на те, що його письмова заява про перерахування кредитних коштів була складена раніше, ніж було укладено сам кредитний договір, проте з пояснень представника позивача у судовому засіданні було встановлено, що саме у цей день (01.11.2013) відповідач звернувся до Фонду із заявою про отримання кредиту, з чим пізніше погодився ОСОБА_3, також підтвердивши, що на заяві від 01.11.2013 стоїть саме його підпис.

Згідно з п. 2.4 кредитного договору № 0324/2013 від 19.11.2013 відповідач був зобов’язаний здійснювати погашення кредиту рівними частинами чотири рази на рік по 526,32 грн та одночасно вносити плату за користування кредитом, надання та управління кредитом згідно зі встановленим графіком щомісячно. Дата початку повернення кредиту – 19 травня 2014 року, дата закінчення повернення кредиту – 19 листопада 2018 року.

У п.п. 2.6, 2.7 цього кредитного договору зазначається, що за надання та управління кредитом встановлюється плата у розмірі п’яти відсотків річних від суми кредиту, що знаходиться в користуванні. За користування кредитом встановлюється плата у розмірі п’яти відсотків річних від суми кредиту, що знаходиться в користуванні. Відсотки нараховуються з наступного дня після видачі кредиту.

За змістом п.п. 4.1, 4.7 кредитного договору відповідач мав зобов’язання повертати Фонду коштами отриманий кредит і вносити плату за користування, надання і управління кредитом грошовими коштами у розмірах і в терміни, встановлені цим кредитним договором, а також відшкодувати збитки, що виникли у Фонду внаслідок невиконання чи неналежного виконання відповідачем своїх зобов’язань за цим кредитним договором.

У п.п. 7.2, 7.5 кредитного договору зазначається, що відповідач у випадку несвоєчасного погашення кредиту сплачує Фонду пеню (за кожен день прострочення платежів) із розрахунку подвійної річної облікової ставки Національного банку України, що діє на день виникнення боргу. За невиконання чи неналежне виконання умов цього договору сторони несуть відповідальність, передбачену законом та цим договором.

Сторонами було складено приблизний графік повернення кредиту та сплати відсотків (а.с. 11).

Також на виконання зазначеного кредитного договору між позивачем та ОСОБА_4 19 листопада 2013 року було укладено договір поруки, за яким ОСОБА_4 зобов’язалася відповідати перед позивачем солідарно з ОСОБА_3 за своєчасне і в повному обсязі виконання останнім всіх своїх боргових зобов’язань за кредитним договором № 0324/2013 від 19.11.2013 (а.с. 13).

Однак відповідач ОСОБА_3 порушив умови зазначеного кредитного договору і має прострочену заборгованість. Так, згідно з розрахунком заборгованості за договором № 0324/2013 від 19.11.2013, відповідач ОСОБА_3 станом на 29.10.2018 має заборгованість у загальній сумі 10504,46 грн, яка складається з наступного: 6767,40 грн – заборгованість за кредитом; 1342,25 грн – заборгованість за відсотками за користування кредитом; 1342,25 грн – заборгованість за відсотками за надання та управління кредитом (оформлення та обслуговування) (а.с. 7, 8, 9, 10).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор – прийняти виконання особисто.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Згідно ст. 546 ЦК України одним із видів забезпечення виконання зобов’язання є неустойка.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Позивачем доведено, а відповідачами не спростовано, що відповідач ОСОБА_3 припустився порушення умов договору щодо своєчасної сплати сум кредиту, внаслідок чого за ним утворилася зазначена заборгованість.

Відповідач ОСОБА_3 посилався на те, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки фактично всю суму кредитних коштів він не отримав, позаяк з 22.07.2014 банк припинив всі види фінансових операцій, а з 14.09.2015 була розпочата процедура його ліквідації, що підтверджується листом банку від 09.12.2015 на адресу відповідача (а.с. 42). Однак зазначені обставини стосуються відносин між відповідачем та банком, оскільки позивач свої обов’язки за кредитним договором виконав, перерахувавши всю суму коштів на рахунок відповідача, і водночас за кредитним договором позивач не має обов’язку забезпечувати належне обслуговування банком відповідача.

Відповідач ОСОБА_3 також зазначав, що він повернув позивачу 3000 грн кредитних коштів, які були ним фактично отримані, на підтвердження чого надав відповідні заяви на отримання кредитних коштів у банку та квитанції про перерахування (повернення) цих коштів позивачу (а.с. 38, 39, 40, 41), однак ці обставини не заперечувалися представником позивача у судовому засіданні, а повернуті кошти були враховані позивачем під час розрахунку боргу за кредитним договором (а.с. 7, 8).

Також відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель зобов’язується перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

Згідно з ч. 1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Договором поруки, яким забезпечується виконання зобов’язань ОСОБА_3 за кредитним договором № 0324/2013 від 19.11.2013 передбачено, що ОСОБА_4 поручилася перед позивачем відповідати солідарно з боржником ОСОБА_3 у повному обсязі за своєчасне та повне виконання останнім своїх зобов’язань за вказаним кредитним договором, а також додатковими угодами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому.

Відповідно до ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов’язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов’язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

У зв’язку з порушенням ОСОБА_3 своїх зобов’язань за кредитним договором № 0324/2013 від 19.11.2013, а також нарахованої йому суми заборгованості у загальному розмірі 10504,46 грн, оскільки в забезпечення виконання ним зобов’язань за кредитним договором було укладено договір поруки, згідно з яким поручителем є ОСОБА_4, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову в частині солідарного стягнення зазначеної суми заборгованості з відповідачів.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

У п. 8.1 кредитного договору № 0324/2013 від 19.11.2013 зазначається, що цей договір діє до 19 листопада 2018 року.

Згідно з п. 9.1 цього кредитного договору останній може бути розірваний за ініціативою однієї із сторін у випадках істотного порушення його умов іншою стороною.

В той же час, як вбачається з п. 1.8 кредитного договору № 0324/2013 від 19.11.2013, укладеного між сторонами, зазначений договір діяв до 18 листопада 2018 року, тобто на даний час строк дії цього договору сплив, у той час як розірвати можна лише договір, який діє (строк/термін дії якого не закінчився), про що зокрема зазначається у постанові Вищого господарського суду України № 3/55пд від 10.02.2010, а відтак позовні вимоги в частині розірвання кредитного договору задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Понесення позивачем судових витрат у вигляді судового збору в розмірі 1762 грн підтверджується відповідним платіжним дорученням від 14.09.2018 (а.с. 2).

Оскільки суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову, суд також вважає за необхідне стягнути з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача судовий збір у розмірі 1762 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 5, 10-13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Комунального підприємства «Луганський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про розірвання кредитного договору, стягнення заборгованості по кредиту, відсоткам за користування кредитом, плати за надання та управління кредитом – задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1; місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1) та ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2; місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2 , 2/26) на користь Комунального підприємства «Луганський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі» (ідентифікаційний код 23486985; місцезнаходження: Луганська область, м. Сватове, вул. Садова, 74-А) заборгованість за кредитним договором № 0324/2013 від 19.11.2013 у загальному розмірі 10504,46 грн (десяти тисяч п’ятисот чотирьох гривень сорока шести копійок).

У задоволенні іншої частини позовних вимог щодо розірвання кредитного договору – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1; місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1) на користь Комунального підприємства «Луганський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі» (ідентифікаційний код 23486985; місцезнаходження: 92603, Луганська область, м. Сватове, вул. Садова, 74-А) судовий збір у розмірі 1762 (однієї тисячі семисот шістдесяти двох) гривень.

Повний текст рішення складено 28 березня 2019 року.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Луганського апеляційного суду безпосередньо або через Кремінський районний суд Луганської області протягом тридцяти днів з дня складення цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.Г. Безкровний