Рішення № 80797020, 29.03.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 березня 2019 року № 826/13613/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Амельохіна В.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ КИТ»

до Головного управління Державної фіскальної служби України

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень – рішень

№0035211406, №0035221406 від 17.07.2017 року.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ КИТ» (далі – позивач та/або ТОВ «КОМПАНІЯ КИТ») з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України (далі – відповідач та/або контролюючий орган) та просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0035211406 від 17.07.2017 року, прийняте Головним управлінням Державної фіскальної служби України;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0035221406 від 17.07.2017 року, прийняте Головним управлінням Державної фіскальної служби України;

- судові витрати присудити на користь позивача.

Як слідує з матеріалів справи мотивуючи позовні вимоги позивач, серед іншого вказав, що відповідачем при прийнятті відповідних рішень не було враховано те, що контракт №2016/01 від 11.01.2016 року щодо якого проводилася перевірка, укладений відповідно до права Естонської Республіки та зобов'язання за яким, частково були припинені 10.05.2016 року шляхом зарахування зустрічних вимог, які склалися за контрактом №21/05UA/2015 від 21.05.2015 року між тими ж самими сторонами, що і за контрактом №2016/01 від 11.01.2016 року на суму 23 231, 51 євро, а відтак станом на 01.07.2016 року, 01.01.2017 року, 01.04.2017 року, наявність дебіторської заборгованості у сторін за контрактом №2016/01 від 11.01.2016 року відсутня.

З огляду на вказані обставини, на думку ТОВ «КОМПАНІЯ КИТ» висновки викладені контролюючим органом в акті перевірки щодо недотримання позивачем валютної виручки є безпідставними, а тому відсутні підстави для нарахування штрафних санкцій у вигляді пені.

Відповідачем подано письмові заперечення на позовну заяву, у якому серед іншого, останній зазначив, що податкові повідомлення – рішення №0035211406, №0035221406 від 17.07.2017 року прийняті ним в порядок, строки та в межах наданих йому повноважень.

В свою чергу, представником подано відповідь на заперечення контролюючого органу, у яких, ТОВ «КОМПАНІЯ КИТ, серед іншого звернуло увагу суду на те, що при застосуванні відповідачем штрафних санкцій порушений 6 місячний строк їх застосування.

Пояснень щодо вказаних обставин контролюючим органом не надано.

В судовому засіданні 15.02.2018 року судом ухвалено про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення представників сторін з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом звертає увагу на наступне.

Головним управлінням Державної фіскальної служби України проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ КИТ» з питань дотримання вимог валютного законодавства України при розрахунках за імпортними контрактом від 11.01.2016 року №2016/01 з компанією «Kairos Group OU» (Естонія) згідно листа АТ «Банк Богуслав» від 06.12.2016 року №233/01 (вх. ГУ ДФС у м. Києві від 096.12.2016 року №49883/10), за наслідок м’якої складено акт від 04.07.2017 року №716/26-15-14-06-03/37316320 (далі – акт перевірки) (т. 1, а.с. 25-31).

Зі змісту акту перевірки слідує, що відповідачем встановлені наступні порушення:

- статті 2 Закону України від 23.09.1994 року №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», а саме: несвоєчасне надходження валютної виручки на рахунок ТОВ «КОМПАНІЯ КИТ» у розмірі 23 231, 51 євро (еквівалент 650 588, 22 грн.) та ненадходження валютної виручки у розмірі 12 114, 85 євро (еквівалент 352 355, 09 грн.) за контрактом від 01.01.2016 року №2016/01 з компанією «Kairos Group OU» (Естонія);

- пункту 1 статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», а саме порушення строків декларування валютних цінностей та іншого майна станом на 01.07.2016 року, 01.01.2017 року та 01.04.2017 року.

На підставі вказаних висновків відповідачем прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

· №0035211406 від 17.07.2017 року, яким до ТОВ «КОМПАНІЯ КИТ» застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) або пені у розмірі 342 511, 49 грн (далі – оскаржуване та/або спірне рішення №1) (т. 1, а.с. 12);

· №0035221406, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) або пені у розмірі 510, 00 грн. (далі – оскаржуване та/або спірне рішення №2) (т. 1 застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) або пені у розмірі 510, 00 грн. (далі – оскаржуване та/або спірне рішення №2) (т. 1, а.с. 14).

Не погоджуючи із вказаним рішеннями ТОВ «КОМПАНІЯ КИТ» подано скаргу в адміністративному порядку, за наслідком розгляду якої рішенням Державної фіскальної служби України від 29.09.2017 року №21794/6-99-99-11-01-02-25 у задоволенні скарги відмовлено, а оскаржувані рішення залишено без змін.

ТОВ «КОМПАНІЯ КИТ» вважає спірні рішеннями протиправними та такими, що підлягають скасуванню, з огляду на що звернулось до суду з метою захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Вирішуючи спір по суті суд керується положеннями чинного законодавства, що діяло на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.

TOB «Компанія КИТ» було укладено експортний контракт від 11.01.2016 року №2016/01 з компанією «Kairos Group OU» (Естонія) щодо продажу товару (лісоматеріали розпиляні або розколоті уздовж).

Надалі, вказаними сторонами було укладено додаткові угоди №1 від 18.01.2016 року, №2 від 01.11.2016 року.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що позивачем було відвантажено товар компанії «Kairos Group OU» по МД: від 19.02.2016 року №61434 граничний термін надходження валютної виручки 19.05.2016 року, від 10.03.2016 року № 61697 граничний термін надходження валютної виручки 08.06.2016 року, від 17.03.2016 року № 200256 граничний термін надходження валютної виручки 15.06.2016 року, від 08.04.2016 року № 301474 граничний термін надходження валютної виручки 07.07.2016 року, від 09.06.2016 року № 63041 граничний термін надходження валютної виручки 07.10.2016 року, від 29.07.2016 року № 63820 граничний термін надходження валютної виручки 26.11.2016 року, на загальну суму 40 614,85 євро (еквів. 1 175 042,45 грн.).

Згідно наданих до перевірки виписок банку валютна виручка надійшла у загальному розмірі 28 500 євро (еквів. 770 367,59 грн.), в тому числі з порушенням строків розрахунків, у розмірі 23 231,51 євро (еквів. 650 588,22 грн.).

Кількість днів прострочення 660 днів.

Згідно акту перевірки прострочена дебіторська заборгованість у TOB «КОМПАНІЯ КИТ», яка підлягає обов'язковому декларуванню за контрактом № 2016/01 від 11.01.2016 року з компанією «Kairos Group OU» (Естонія): станом на 01.07.2016 року у розмірі 6 228,35 євро (еквів. 171 681,37 грн.); станом на 01.01.2017 року у розмірі 12 114,85 євро еквів. 344 335,58 грн.); станом на 01.04.2017 року у розмірі 12 114,85 євро (еквів. 350 896,85 грн.).

Натомість, як зазначає позивач зобов'язання згідно контакту №2016/01 від 11.01.2016 року частково були припинені 10.05.2016 року шляхом зарахування зустрічних вимог, які склалися за контрактом №21/05UA/2015 від 21.05.2015 року між тими ж самими сторонами, що і за контрактом №2016/01 від 11.01.2016 року на суму 23 231, 51 євро, на підтвердження чого надає заяву про взаємозалік від 10.05.2016 року (т. 1, а.с. 46).

Згідно частини 1 статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 року №185/94-ВР (далі – Закон №185/94-ВР) виручка резидентів у іноземній валюті від експорту продукції підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) такої продукції, що експортується, а в разі експорту робіт, транспортних послуг - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання транспортних послуг. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку. Виручка резидента за експортним зовнішньоекономічним договором (контрактом) вважається перерахованою на його банківський рахунок за заявою резидента, якщо належна сума врегульована Експортно-кредитним агентством.

Вимоги частини першої цієї статті не поширюються на експорт послуг (крім транспортних і страхових), прав інтелектуальної власності, авторських та суміжних прав (ч. 2 ст. 1 Закону №185/94-ВР).

Статтею 2 Закону №185/94-ВР встановлено, що імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

При застосуванні розрахунків щодо імпортних операцій резидентів у формі документарного акредитиву строк, передбачений частиною першою цієї статті, діє з моменту здійснення уповноваженим банком платежу на користь нерезидента.

Строк та умови завершення імпортної операції без увезення товару на територію України визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за погодженням з Національним банком України.

Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.

З метою реалізації таких обмежень при розрахунках Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року №15-93 (далі – Декрет №15-93) запроваджений валютний контроль.

Згідно зі частиною 1 статті 12 вказаного Декрету валютні операції за участю резидентів і нерезидентів підлягають валютному контролю.

Валютному контролю підлягають також зобов'язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, які випливають з пункту 1 статті 9 цього Декрету.

При цьому, органи, що здійснюють валютний контроль, мають право вимагати і одержувати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення ними валютних операцій, стан банківських рахунків в іноземній валюті у межах повноважень, визначених статтею 13 цього Декрету, а також про майно, що підлягає декларуванню згідно з пунктом 1 статті 9 цього Декрету (ч. 2 ст. 12 Декрету 15-93).

До органів валютного контролю статтею 13 Декрету №15-93 віднесений Національний банк України як головний орган валютного контролю та уповноважені банки, які здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці установи.

Статтею 44 Закону України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 року № 679-XIV встановлено, що Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та контролю належить видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій.

До таких нормативно-правових актів належить Інструкція про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, що затверджена Постановою Правління Національного банку України від 24.03.1999 № 136 (зареєстрована в Міністерстві юстиції України 28.05.1999 року за №338/3631, надалі - Інструкція №136).

Системний аналіз наведених нормативно-правових актів дозволяє дійти висновку, що Інструкція №136 прийнята у межах повноважень Національного банку України та підлягає застосуванню при правовому регулюванні відносин щодо контролю за додержанням експортерами строків зарахування валютної виручки. Нею встановлені підстави для зняття операцій з контролю, що має юридичне значення при вирішенні питання додержання строків зарахування валютної виручки.

Згідно з пунктом 1.10 Інструкції 136 ( у редакції чинній станом на 10.05.2016 року – дата заяви про взаємозалік зустрічних вимог) експортна, імпортна операції можуть бути зняті з контролю за наявності належним чином оформлених документів про припинення зобов'язань за цими операціями зарахуванням, якщо: вимоги випливають із взаємних зобов'язань між резидентом і нерезидентом, які є контрагентами за цими операціями; вимоги однорідні; строк виконання за зустрічними вимогами настав або не встановлений, або визначений моментом пред'явлення вимоги; між сторонами не було спору щодо характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо.

Таким чином, законодавство допускає випадки припинення валютного контролю без зарахування валютної виручки на банківський рахунок експортера.

Це не суперечить статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», оскільки за предметом правового регулювання останній застосовується, коли контрактом передбачене зарахування коштів від операції саме на валютний рахунок експортера. У випадках, коли контрактом передбачений інший порядок чи форма розрахунків, при здійсненні контролю за відповідними операціями підлягають застосуванню інші нормативно-правові акти - Закон України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності», Інструкція 136, тощо.

Як вже зазначалося, підставою для припинення валютного контролю відповідно до пункту 1.10 Інструкції 136 є надання документів про припинення зобов'язань за цими операціями зарахуванням.

В той же час, при вирішенні даного спору підлягають застосуванню норми Постанови Правління Національного банку України «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках» від 03.03.2016 року №140 (далі – Постанова №140).

Пунктом 1 Постанови №140 передбачено, що розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», здійснюються у строк, що не перевищує 90 календарних днів.

Згідно пункту 2 Постанови №140 установлено вимогу щодо обов'язкового продажу на міжбанківському валютному ринку України надходжень в іноземній валюті із-за кордону на користь юридичних осіб, які не є уповноваженими банками, фізичних осіб-підприємців, іноземних представництв (крім офіційних представництв), на рахунки, відкриті в уповноважених банках для ведення спільної діяльності без створення юридичної особи, а також надходжень в іноземній валюті на рахунки резидентів, відкриті за межами України на підставі індивідуальних ліцензій Національного банку України.

Надходження в іноземній валюті, зазначені в абзаці першому цього пункту, підлягають обов'язковому продажу на міжбанківському валютному ринку України, у тому числі безпосередньо Національному банку України, у розмірі 75 відсотків. Решта надходжень в іноземній валюті залишається в розпорядженні резидентів та нерезидентів і використовується ними відповідно до правил валютного регулювання.

Відповідно до приписів пункту 4 Постанови №140 уповноважені банки не можуть знімати з контролю експортні операції клієнтів на підставі документів про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог: в іноземній валюті 1-ї групи Класифікатора/російських рублях (незалежно від суми операції); в інших валютах (якщо загальна сума зобов'язань, що припиняються зарахуванням у межах одного договору щодо експорту товарів, перевищує в еквіваленті 500000 доларів США).

Надходження в іноземній валюті за експортними операціями клієнтів банку мають бути продані в порядку, установленому в пункті 2 цієї постанови.

Вимоги цього пункту не поширюються на випадки припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог за операціями операторів телекомунікацій з оплати міжнародних телекомунікаційних послуг (міжнародного роумінгу та пропуску міжнародного трафіку).

На час дії цієї постанови інші нормативно-правові акти Національного банку України діють у частині, що не суперечить вимогам цієї постанови (п. 7 Постанови №140).

Проаналізувавши наведені положення чинного законодавства суд вважає, що припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог впродовж строку дії Постанови Правління Національного банку України «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках» від 03.03.2016 року №140 не вважається підставою для зняття експортної операції з контролю.

Відтак, встановлений статтею 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» строк зарахування валютної виручки не переривається зарахуванням. Тому визначення відповідачем його пропущення без урахування документів про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог є правомірним.

Разом з цим, слід додати, що особами, які можуть бути суб'єктом визначеного статтею 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» правопорушення, є резиденти (крім суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення).

Саме на резидентів, а не на їх контрагентів, покладений обов'язок із забезпечення зарахування виручки резидентів на їх валютні рахунки.

Виходячи з цього, резидент при здійсненні господарської діяльності, укладенні контрактів, додаткових угод до них про зміну порядку зарахування валютної виручки хоча і не був законодавчо обмежений у встановленні порядку чи форми розрахунків, мав враховувати передбачені законом обмеження або приймати ризики врегулювання відносин з нерезидентом у контракті на свій розсуд.

Поряд з цим, відносини між позивачем та його контрагентом за експортною операцією врегульовані нормами приватного права. Ними не встановлені обмеження щодо зарахування зустрічних однорідних вимог при розрахунках з нерезидентами, припинення чи врегулювання зобов'язань на свій розсуд, навіть з відступленням від положень актів цивільного законодавства.

Втім, відповідно до частини другої статті 1 Цивільного кодексу України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

У правовому регулюванні публічно-правових відносин між позивачем та контролюючим органом - відповідачем вказані цивільно-правові норми застосовуються опосередковано.

З огляду на положення частини другої статті 19 Конституції України, при перевірці додержання резидентом строків зарахування валютної виручки, суб'єкт владних повноважень має керуватися нормами, що регулюють здійснення валютного контролю.

Як вже зазначалося, документи про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог не можуть виступати підставою для зняття з контролю експортних операцій. Отже, їх наявність не впливає на висновок про порушення строків зарахування валютної виручки.

Аналогічний правовий висновок висвітлений у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27.04.2018 року у справі №808/1707/17, від 29.01.2019 року у справі №819/2014/17.

Додатково суд вважає за необхідне звернути увагу, що позивач у позовній заяві так і під час розгляду справи стверджував, що ним до перевірки було надано всі необхідні документи, у тому числі документи на підтвердження взаємозаліку зустрічних вимог, однак доказів на підтвердження зазначеного до суду не надано.

Між тим, судом встановлено, що відповідачем здійснювалася документальна невиїзна перевірка ТОВ «КОМПАНІЯ КИТ».

Згідно пункту 79.1 статті 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

З вказаного слідує, що документальна невиїзна перевірка здійснюється, зокрема на підставі документів, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

В матеріалах справи містить лист ТОВ «КОМПАНІЯ КИТ» від 18.04.2017 року вих. 12/04 про надання контролюючому органу інформації на запит №5768/10/26-15-14-06-03 від 21.03.2017 року з доданням певних документів, серед яких, відсутня заява від 10.05.2016 року про взаємозалік, як і додаткові угоди №1 та 2 (т. 1, а.с. 108).

Таким чином, суд вважає, що не зазначення в акті перевірки про вищевказані документи, і як наслідок не наданням їм оцінки контролюючим органом є обґрунтованими, оскільки останні фактично не були подані позивачем до перевірки, що підтверджується матеріалами справи.

Крім того, суд звертає увагу, що постанови Правління Національного банку України не регулюють відносини між сторонами контракту, не забороняють проведення розрахунків шляхом заліку.

Їх норми адресовані резидентові та уповноваженому банку, що здійснює валютний контроль за експортною операцією. Резидент при здійсненні господарської діяльності не був позбавлений можливості врегулювати договірні відносини з урахуванням загальнодоступних правил валютного контролю або врахувати ризики їх недодержання.

Право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів передбачено частиною другою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що ратифікований відповідним Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР.

Також, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні документи, а саме висновок центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку щодо продовження термінів розрахунків за контрактом від 11.01.2016 року №2016/01 з компанією «Kairos Group OU» (Естонія) та/або документ уповноваженого органу країни, що підтверджує виникнення форм-мажорних обставин по вищезазначеному контракту відсутній.

Таким чином, за підсумком наведеного, суд погоджується з доводами контролюючого органу про порушення позивачем статті 2 Закону №185/94-ВР.

В той же час, згідно частини 1 статті 4 Закону №185/94-ВР порушення резидентами, крім суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Оцінюючи ж доводи ТОВ «КОМПАНІЯ КИТ» в частині порушення строку нарахування контролюючим органом пені суд зверне увагу на таке.

Відповідно до статті 250 Господарського кодексу України (далі – ГК України) адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України» від 02.12.2010 № 2756-VI статтю 250 ГК України доповнено частиною 2.

Згідно з цією частиною (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов’язків у яких виник спір) дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України, Законом України «Про банки і банківську діяльність» та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи доходів і зборів.

У той же час, норми Податкового кодексу України (далі – ПК України) встановлюють інший присічний строк нарахування позивачу грошового зобов’язання, зокрема і щодо пені за порушення строків розрахунків у сфері ЗЕД.

За визначенням пункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до частини 1 статті 102 ПК України, контролюючий орган контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Таким чином, статтею 102 ПК України передбачено строк давності тривалістю 1095 днів.

З огляду на те, що з дати факту порушення позивачем норм ст. 2 Закону № 185/94-ВР до дати встановлення фактів таких порушень не минуло 1095 днів, доводи ТОВ «КОМПАНІЯ КИТ» щодо порушення шестимісячного строку застосування пені є помилковим.

Аналогічний правовий підхід до визначення строків застосування пені у спірних правовідносинах застосовано у постанові Верховного Суду від 26.12.2018 року у справі №826/2697/16.

Підсумовуючи вищевикладене в сукупності суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0035211406 від 17.07.2017 року, прийнятого Головним управлінням Державної фіскальної служби України.

Оцінюючи правомірність оскаржуваного рішення №2 суд зазначить наступне.

Так, згідно пункту 1 частити 9 Декрету №15-93 валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України.

Порядок і терміни декларування встановлюються Національним банком України.

Постановою Правління Національного банку України від 08.02.2000 року №49, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 04.04.2000 року за №209/4430 затверджено Положення про валютний контроль (далі – Положення №49).

Відповідно до приписів пункту 2.7 статті 2 Положення №49 невиконання резидентами вимог щодо порядку та строків декларування валютних цінностей та іншого майна тягне за собою таку відповідальність порушення строків декларування - накладення штрафу в розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожний звітний період.

Приймаючи до уваги встановлені в ході розгляду справи обставини, за відсутності належних та достатніх доказів на підтвердження позивачем декларування валютних цінностей та іншого майна, суд приходить до висновку про відсутність підстав для скасування спірного рішення №2.

Відповідно до частини 2 статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку, що відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Оскільки адміністративний позов задоволенню не підлягає, то судові витрати позивачу не відшкодовуються.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 73, 77, 139, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ КИТ» (01024, м. Київ, вул. Круглоуніверситетська, б. 14, код ЄДРПОУ 37316320) до Головного управління Державної фіскальної служби України (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, б. 33/19) відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Амельохін