Рішення № 80796850, 28.03.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 березня 2019 року № 640/22070/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., вирішивши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу

за позовомОСОБА_2допрокурора Київської області Киричука М.Ю.про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі також - позивач, ОСОБА_2.) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до прокурора Київської області Киричука Максима Юрійовича (далі також - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність прокурора Київської області Киричука Максима Юрійовича, яка полягає у ненаданні заступнику керівника Києво - Святошинської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_2 відпустки без збереження заробітної плати у зв'язку з потребою дитини у домашньому догляді з 21.12.2018 року по 19.06.2019 року;

- зобов'язати прокурора Київської області Киричука Максима Юрійовича видати заступнику керівника Києво - Святошинської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_2 наказ про надання відпустки без збереження заробітної плати у зв'язку з потребою дитини у домашньому догляді з 21.12.2018 року по 19.06.2019 року.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 є батьком малолітньої дитини ІНФОРМАЦІЯ_1 та займає посаду заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області.

21.12.2018 року позивач звернувся до прокурора Київської області Киричука М.Ю. із заявою про надання позивачу відпустки без збереження заробітної плати у зв'язку з потребою дитини у постійному домашньому догляді з 21.12.2018 року по 19.06.2019 року (далі також - заява), у підтвердження чого, позивачем долучено відповідні медичні довідки та інші підтверджуючи документи.

З огляду на те, що на момент звернення із позовом відповідачем не розглянуто заяви ОСОБА_2, позивач вважає такі дії протиправними та просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.01.2019 року прийнято справу до провадження та постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Через канцелярію суду 04.02.2019 року відповідачем подано відзив. Відповідач вважає позов необґрунтованим з тих підстав, що наказом Генерального прокурора України від 131.11.2018 року №135 посаду заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області у кількості 1 посада, яку, зокрема, обіймає позивач, скорочено у штатному розписі прокуратури Київської області.

В подальшому, керівником прокуратури Києво-Святошинської місцевої прокуратури вивчено результати роботи його заступників, згідно яких, ОСОБА_2 підлягає вивільненню.

На цій підставі, відділом роботи з кадрами підготовлено Попередження про вивільнення ОСОБА_2 від 26.11.2018 року №11-218 вх-18 та надіслано останньому рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

З огляду на те, що ОСОБА_2 не обрано жодної з запропонованих йому вакантних посад, 29.12.2018 року відповідачем надано відповідь №11-1763 вих-18, що заяву від 21.12.2018 року буде розглянуто після призначення позивача на відповідну посаду.

Враховуючи викладене, відповідач вважає, що ним позивачу не відмовлено у задоволенні заяви, а надано відповідне роз'яснення.

Крім іншого, відповідачем зазначено, що позивачем подавалася аналогічна заява раніше, 30.10.2018 року, та до такої заяви останнім долучено довідку, видану ОСОБА_2 Комунальним некомерційним підприємством «Васильківський районний центр медико-санітарної допомоги» від 25.10.2018 року №220 про потребу дитини (дитини-інваліда) у домашньому догляді, яку, згідно з актом комісії Васильківського районного центру первинної медико-санітарної допомоги визнано недійсною.

Враховуючи вказані обставини, у відповідача виник сумнів щодо відповідності законодавству довідки, виданої ОСОБА_2 Національною дитячою спеціалізованою лікарнею «Охматдит» 19.12.2018 року №266 про потребу дитини (дитини-інваліда) у домашньому догляді.

Так, відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.02.2019 року у задоволенні клопотання представника відповідача від 04.02.2019 року про розгляд справи в порядку загального позовного провадження з викликом сторін відмовлено.

Через канцелярію суду 12.02.2019 року позивачем подано відповідь на відзив. Позивач із доводами у відзиві не погоджується, оскільки з матеріалів справи не вбачається, що відповідачем повідомлено позивача про скорочення його посади з метою вирішення ОСОБА_2 питання про переведення на іншу посаду в органах прокуратури. Докази вручення ОСОБА_2 повідомлення про скорочення посади матеріали справи не містять. Так, станом на 21.12.2018 року та по-сьогодні, ОСОБА_2 не звільнено з посади заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури, відтак він має право на відпустку по догляду за дитиною. Крім іншого, доказом перебування ОСОБА_2, на посаді заступника прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури є рішення Ради прокурорів України від 21.01.2019 року №2 та рішення Ради прокурорів України від 28.11.2018 року №150 про відмову прокурору Київської області у звільненні ОСОБА_2 з адміністративної посади «заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури» у зв'язку з неналежним виконанням відповідної адміністративної посади.

Крім іншого, позивачем зазначено, що штатний розпис Києво-Святошинської місцевої прокуратури передбачає дві посади заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури, а у наказі Генерального прокурора України від 13.11.2018 року №135-ш зазначено лише про скорочення однієї посади заступника керівника, та не визначено, яку саме посаду заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури скорочено - яку обіймає ОСОБА_2, або, яку обіймає ОСОБА_4

Через канцелярію суду 07.03.2019 року відповідачем подано клопотання про закриття провадження у справі на підставі вимог пункту 8 частини першої статті 238 кодексу адміністративного судочинства України, оскільки наказом прокурора Київської області від 05.03.2019 року №283вн ОСОБА_2 надано відпустку без збереження заробітної плати у зв'язку з потребою дитини у домашньому догляді з 05.03.2019 року по 19.06.20119 року.

Через канцелярію суду 12.03.2019 року позивачем подано заперечення на клопотання про закриття провадження у справі. Так, позивач заперечує проти закриття провадження у справі, оскільки, по-перше, позивач просив надати йому відпустку з 21.12.2018 року, а не з 05.03.2019 року, по-друге, у наказі від 05.03.2019 року №283вн відповідачем зазначено лише класний чин працівника органу прокуратури, проте не вказано адміністративну посаду позивача, по-третє, відповідачем у наказі від 05.03.2019 року №283вн не визначено терміну та умов призначення на його тимчасово вакантну посаду іншого прокурора. З огляду на викладене, позивач просить відмовити у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі.

Через канцелярію суду 22.03.2019 року відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.

Наказом прокурора Київської області старшого радника юстиції Д. Чібісова від 30.10.2017 року №291-к призначено юриста 1 класу ОСОБА_2 на посаду заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області з 31.10.2017 року.

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2, долученого до матеріалів справи, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 є батьками ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Наказом Генерального прокурора України від 13.11.2018 року №135ш наказано скоротити у штатному розписі прокуратури Київської області 2 одиниці, які зарахувати до резерву Генеральної прокуратури України з відповідним фондом заробітної плати, у тому числі, посади: заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури у кількості (1).

26.11.2018 року прокурором Київської області державним радником юстиції 3 класу М. Киричуком винесено заступнику керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури молодшому раднику юстиції ОСОБА_2 попередження про вивільнення.

Національною дитячою спеціалізованою лікарнею «Охматдит» 19.12.2018 року ОСОБА_2 видано довідку №266 про потребу дитини (дитини-інваліда) у домашньому догляді.

21.12.2018 року адвокатом Леськовим В.П. подано адвокатський запит до прокурора Київської області Киричука М.Ю. (вх.21.12.2018 року №2157) з проханням розглянути запит адвоката та заяву ОСОБА_2 про надання йому відпустки без збереження заробітної плати як батькові, дитина якого потребує домашнього догляду, яку долучено до адвокатського запиту та повідомити про результати розгляду. До адвокатського запиту долучено оригінал рукописної заяви ОСОБА_2 від 21.12.2018 року, оригінал довідки від 19.12.2018 року №266, завірену копію свідоцтва про народження дитини та довідку від 20.12.2018 року №07-41/120, видану керівником апарату Господарського суду міста Києва ОСОБА_13 ОСОБА_6 про те, що вона з 17.01.2014 року приступила до виконання службових обов'язків на посадах секретаря судового засідання та помічника судді послідовно, згідно з наказом "Про припинення відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_6." від 17.01.2014 року №34-К.

29.12.2018 року прокурором Київської області М. Киричуком листом №11-1763вих18 повідомлено позивача, що заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати як батькові, дитина якого потребує домашнього догляду буде розглянуто після призначення позивача на посаду в органах прокуратури Київської області на одну із запропонованих ОСОБА_2 посад.

Вважаючи таку відповідь протиправною, позивач звернувся до суду за захистом свої прав.

Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив та пояснення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Щодо клопотання відповідача про закриття провадження у справі, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до пункту 8 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб'єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач просить закрити провадження у справі, оскільки наказом прокурора Київської області від 05.03.2019 року №283вн ОСОБА_2 надано відпустку без збереження заробітної плати у зв'язку з потребою дитини у домашньому догляді з 05.03.2019 року по 19.06.2019 року.

Водночас, позивач проти закриття провадження заперечує, оскільки вважає, що у зазначеному наказі не вказано адміністративної посади, яку обіймає ОСОБА_2 на час виходу у відпустку, яка адміністративна посада за ним зберігається до виходу з відпустки, та іншого прокурора, якого призначено на тимчасово вакантну посаду «заступника курівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури» відповідно до пунктів 4, 5 розділу ІІ, пункту 1 розділу ІІІ положення про організацію кадрової роботи в органах прокуратури, затверджену наказом Генеральної прокуратури України від 18.12.2017 року №351.

Дослідивши наказ прокурора Київської області від 05.03.2019 року №283вн та клопотання відповідача про закриття провадження у справі, беручи до уваги заперечення позивача, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі за пунктом 8 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки позивач не вважає, що його права та законні інтереси відновлено прийнятим наказом.

Крім іншого, судом встановлено, що наказ про надання відпустки без збереження заробітної плати у зв'язку з потребою дитини у домашньому догляді видано відповідачем 05.03.2019 року з 05.03.2019 року по 19.06.2019 року, водночас, предметом позову визначено намір позивача отримати таку відпустку з 21.12.2018 року по 19.06.2019 року, що не свідчить про повне відновлення прав та законних інтересів позивача.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про розгляд справи по суті позовних вимог.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституцій України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою - третьою статті 82 Закону України 14.10.2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №1697) прокурору надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів з виплатою допомоги для оздоровлення в розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати прокурора.

Прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.

Прокурору надаються додаткові та інші відпустки, передбачені законом.

Так, у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі, підлягає застосуванню норми трудового законодавства, які містяться у Кодексі законів про працю України від 10.12.1971 року № 322-VIII (із змінами і доповненнями) (далі також - КЗпП України).

Аналогічну позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 року у справі №21-8а15 та у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 року у справі №820/7152/16.

Відповідно до статті 179 КЗпП України на підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів - 70) календарних днів після пологів, починаючи з дня пологів.

Тривалість відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами обчислюється сумарно і становить 126 календарних днів (140 календарних днів - у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів). Вона надається жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів.

За бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства.

Підприємства, установи та організації за рахунок власних коштів можуть надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості.

Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років не надається, якщо дитина перебуває на державному утриманні, крім прийомних дітей у прийомних сім'ях та дітей-вихованців у дитячих будинках сімейного типу.

У разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов'язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.

Відпустки для догляду за дитиною, передбачені частинами третьою, четвертою та шостою цієї статті, можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною.

За бажанням жінки або осіб, зазначених у частині сьомій цієї статті, у період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома.

Згідно з статтею 181 КЗпП України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) надаються за заявою жінки або осіб, зазначених у частині сьомій статті 179 цього Кодексу, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Час відпусток, зазначених у цій статті, до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується.

Умови, тривалість і порядок надання працівникам відпусток для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей врегульовано, зокрема, Законом України від 15.11.1996 року №504/96-ВР «Про відпустки» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №504/96).

Відповідно до абзацу першого статті 2 Закону №504/96 право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

Згідно з пунктом 3 статті 25 Закону №504/96 відпустка без збереження заробітної плати, що надається працівникові в обов'язковому порядку. Відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов'язковому порядку: матері або іншим особам, зазначеним у частині третій статті 18 та частині першій статті 19 цього Закону, в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) або якщо дитина, якій не встановлено інвалідність, хвора на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, - не більш як до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку, а якщо дитині встановлено категорію "дитина з інвалідністю підгрупи А" або дитина, якій не встановлено інвалідність, отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги - до досягнення дитиною вісімнадцятирічного віку.

Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 11.06.2012 року №430 затверджено форму первинної облікової документації № 080-1/о «Довідка про потребу дитини (дитини-інваліда) у домашньому догляді» та Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-1/о «Довідка про потребу дитини (дитини-інваліда) у домашньому догляді» (далі також - Інструкція).

Ця Інструкція визначає порядок заповнення форми первинної облікової документації № 080-1/о «Довідка про потребу дитини (дитини-інваліда) у домашньому догляді» (далі - форма № 080-1/о) (пункт 1 Інструкції).

Відповідно до пунктів 2-19 Інструкції, форма № 080-1/о заповнюється медичним персоналом закладу охорони здоров'я, відповідальним за видачу довідок, за умови надання згоди на обробку персональних даних відповідно до Закону України «Про захист персональних даних» за формою «Інформована добровільна згода пацієнта на обробку персональних даних», затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14 лютого 2012 року № 110, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за № 661/20974.

Форма № 080-1/о надається для дитини (дитини-інваліда), яка потребує домашнього догляду, одному з батьків, усиновителю, опікуну, піклувальнику дитини-інваліда, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами, у відпустці без збереження заробітної плати та фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, у разі якщо дитина-інвалід потребує домашнього догляду, на підставі рішення лікарсько-консультативної комісії для звернення до органів праці та соціального захисту населення за отриманням надбавки на догляд за дитиною-інвалідом відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» та жінці, батькові, бабці, дідові чи іншим родичам, які фактично доглядають за дитиною, для надання відпустки без збереження заробітної плати.

Форма № 080-1/о надається закладами охорони здоров'я незалежно від форм власності та підпорядкування на підставі рішення лікарсько-консультативної комісії (далі - ЛКК).

У верхньому лівому куті зазначаються найменування міністерства, іншого органу виконавчої влади, підприємства, установи, організації, до сфери управління якого належить заклад охорони здоров'я, найменування та місцезнаходження (повна поштова адреса) закладу охорони здоров'я, де заповнюється форма, та код за ЄДРПОУ.

У пункті 1 зазначаються прізвище, ім'я, по батькові дитини.

У пункті 2 зазначається стать дитини: чоловіча - 2.1, жіноча - 2.2 (підкреслити).

У пункті 3 зазначається дата народження дитини (число, місяць, рік).

У пункті 4 зазначається місце проживання дитини.

У пункті 5 зазначається код захворювання, на яке хворіє дитина, згідно з Міжнародною класифікацією хвороб - 10 (далі - МКХ-10).

Пункти 5 та 6 заповнюються на підставі облікової форми № 112/о «Історія розвитку дитини», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 27 грудня 1999 року № 302 «Про затвердження форм облікової статистичної документації, що використовується в поліклініках (амбулаторіях)».

У пункті 6 зазначається дата, з якої дитина перебуває на диспансерному обліку або має статус «дитина-інвалід» (число, місяць, рік).

У пункті 7 зазначається дата, з якої дитина (дитина-інвалід) потребує домашнього догляду (число, місяць, рік).

Довідку підписують лікуючий лікар (пункт 8), завідуючий відділенням (пункт 9), голова ЛКК закладу охорони здоров'я (пункт 10).

У кінці форми ставиться дата видачі довідки (число, місяць, рік).

У пункті 11 зазначається дата, до якої довідка дійсна (число, місяць, рік).

Строк дії довідки встановлюється індивідуально з урахуванням захворювання, його перебігу, ефективності протирецидивних та реабілітаційних заходів і становить не менше 6 місяців.

Інформація, що міститься у формі № 080-1/о, є інформацією з обмеженим доступом та не підлягає розголошенню.

Форма № 080-1/о засвідчується печаткою закладу охорони здоров'я, яким вона видана.

Отже, відпустка без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку надається працівнику, який пред'явив оригінал форми № 080-1/о.

Повне або часткове копіювання будь-яких матеріалів сайту, цитування, публікація їх анотованих оглядів допускаються лише з письмового дозволу редакції сайту.

Листом Міністерства соціальної політики України від 01.09.2011 року №252/13/133-11 надано роз'яснення, що відповідно до частин шостої та сьомої статті 179 КЗпП України та пункту 3 частини першої статті 25 Закону України «Про відпустки», у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці або іншим особам (батьку дитини, бабусі, діду чи іншим родичам, які фактично доглядають за дитиною) в обов'язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.

Отже, батько дитини віком понад три роки, яка відповідно до медичного висновку потребує домашнього догляду, має право на відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, зазначеною у відповідному висновку медичного закладу, але не більшою, ніж досягнення дитиною шестирічного віку.

Слід зазначити, що ця відпустка має бути надана батьку дитини незалежно від того, що мати дитини знаходиться у відпустці по догляду за молодшою дитиною до досягнення нею трирічного віку. Законодавство не обмежує права працівників на вищезазначені відпустки у наведеному у листі випадку.

Підставою для надання такої відпустки є заява працівника та медичний висновок про потребу у домашньому догляді за дитиною.

Відповідно до листа Державної служби України з питань праці від 11.12.2017 року №5605/4/4.7-ЗВ-17 про умови надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку повідомлено, що для отримання відпустки по догляду за дитиною до досягнення шестирічного віку необхідно подати такі документи: заяву на ім'я роботодавця чи уповноваженої особи; довідку за формою № 080-1/о; свідоцтво про народження дитини.

Довідка за формою № 080-1/о видається на строк від 6 місяців - з огляду на характер, перебіг захворювання дитини, відповідно, після закінчення строку, на який видана довідка, особа, яка бажає і надалі перебувати у відпустці для догляду за дитиною, повинна отримати нову довідку на новий строк.

Вказана довідка може бути видана дитячими поліклініками, центрами первинної медико-санітарної допомоги, будинками дитини, закладами охорони здоров'я, що надають амбулаторно-поліклінічну допомогу, у складі яких є дитячі відділення, де обліковується дитина.

Так, з матеріалів справи судом встановлено, що 21.12.2018 року позивач звернувся до прокуратури Київської області із заявою про надання відпустки без збереження заробітної плати, у зв'язку з потребою дитини у домашньому догляді з 21.12.2018 року по 19.06.2019 року, на підтвердження чого позивачем долучено довідку Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит» від 19.12.2018 року №266 форми №080-1/0 та копію свідоцтвва про народження від 18.10.2013 року серії НОМЕР_2.

Отже, слід дійти висновку, що позивачем дотримано вимоги законодавства, які встановлюють перелік документів, необхідних для отримання відпустки без збереження заробітної плати у зв'язку з потребою дитини у домашньому догляді.

Крім іншого, у письмових запереченнях на відповідь на відзив відповідачем зазначено, що «…відповідно до даних НДСЛ «Охматдит» довідку від 19.12.2018 року №266 про потребу дитини ОСОБА_7 (дитини-інваліда) у домашньому догляді видано без порушення вимог чинного законодавства».

Враховуючи викладене, законних підстав не розглядати або не надавати зазначеної відпустки у відповідача на момент звернення позивача із відповідною заявою від 21.12.2018 року та довідкою форми № 080-1/о від 19.12.2018 року №266 відсутні, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача.

Щодо листа відповідача від 29.12.2018 року №11-1763вих818 із змісту якого встановлено, що заяву позивача від 21.12.2018 року про надання відпустки без збереження заробітної плати у зв'язку з потребою дитини у домашньому догляді буде розглянуто після призначення ОСОБА_2 на посаду в органах прокуратури Київської області у зв'язку із скороченням посади, яку обіймає позивач, суд зазначає наступне.

Згідно з статтею 3 Закону №504/96 за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

У разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

Так, з аналізу цієї статті за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України 1697 прокурор звільняється з посади у разі: ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Згідно з статтею 60 Закону №1697 прокурор звільняється з посади особою, уповноваженою цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора, за поданням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, якщо: 1) прокурор не подав заяву про переведення до іншого органу прокуратури протягом п'ятнадцяти днів; 2) в органах прокуратури відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення; 3) прокурор неуспішно пройшов конкурс на переведення до органу прокуратури вищого рівня.

Статтею 492 КЗпП України передбачено порядок вивільнення працівників.

Так, відповідно до частин першої - третьої статті 492 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

З матеріалів справи судом встановлено, що наказом Генерального прокурора України від 13.11.2018 року №135ш скорочено у штатному розписі прокуратури Київської області 2 одиниці, які зарахувати до резерву Генеральної прокуратури України з відповідним фондом заробітної плати, у тому числі, посади: заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури у кількості (1).

Судом, зокрема, встановлено, що відповідно до відомостей, розміщених на офіційному веб-сайті Києво-Святошинської прокуратури Київської області https://kobl.gp.gov.ua, штатний розпис передбачає дві посади заступника керівника Києво-Святошинської прокуратури Київської області, які займають ОСОБА_4 та ОСОБА_2.

Відповідно до наказу Генерального прокурора України від 13.11.2018 року №135ш, у штатному розписі прокуратури Київської області скорочено одну посаду заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури.

Отже, твердження відповідача, що скорочено саме посаду, яку обіймає ОСОБА_2 є безпідставним.

Суд, зокрема, також звертає увагу на те, що однією з гарантій незалежності прокурора, що передбачена Законом №1697, є особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до частини третьої статті 16 Закону №1697 прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.

Згідно з пунктом 11 Розділу V Положення про організацію кадрової роботи в органах прокуратури, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 18.12.2017 року за №351 (далі також - Положення №351) звільнення прокурора у зв'язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури здійснюється у визначеному Законом порядку за поданням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів з дотриманням гарантій, передбачених законодавством про працю.

Наказ Генерального прокурора про внесення змін до структури та штатного розпису або про скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури не пізніше наступного дня після його видання надсилається керівнику прокуратури (самостійного структурного підрозділу) для виконання та ознайомлення з ним підпорядкованих працівників.

Під час визначення переважного права залишення на роботі враховується рівень кваліфікації і продуктивності праці, зокрема досвід роботи прокурора в органах прокуратури, у тому числі на адміністративних посадах, ефективність виконання службових обов'язків, покладання виконання обов'язків за вищою посадою у разі відсутності основного працівника, підвищення кваліфікації, наявність наукового ступеня, вченого або почесного звання (якщо їх діяльність збігається за профілем з науковим ступенем, вченим або почесним званням), заохочень, застосування заходів дисциплінарного та матеріального впливу, а також інші обставини, які впливають на продуктивність і результативність праці.

За рівних умов продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам з урахуванням положень частини другої статті 42 Кодексу законів про працю України.

Не підлягають внесенню та розгляду пропозиції щодо вивільнення працівників, стосовно яких законодавством про працю України передбачено гарантії щодо заборони звільнення, крім випадків повної ліквідації органу прокуратури.

У разі скорочення однієї або декількох посад в органі прокуратури (структурному підрозділі) керівник прокуратури (самостійного структурного підрозділу), в якому відбулися такі зміни, у 5-денний строк з дати отримання копії відповідного наказу вивчає результати діяльності працівників відповідного органу прокуратури (структурного підрозділу) з метою визначення тих, які підлягають можливому подальшому вивільненню.

Інформація щодо працівників місцевої прокуратури, які підлягають можливому вивільненню, надається керівником цієї прокуратури до кадрового підрозділу регіональної прокуратури разом із документами, що підтверджують рівень кваліфікації і продуктивності праці та інші передбачені законодавством обставини, які враховуються під час визначення переважного права залишення на посаді. Керівники самостійних структурних підрозділів регіональних прокуратур та Генеральної прокуратури України таку інформацію, погоджену із заступником керівника відповідного органу прокуратури згідно з розподілом обов'язків, надають до кадрових підрозділів відповідних прокуратур.

За результатами опрацювання кадровим підрозділом наданих матеріалів прокурору, який підлягає вивільненню, вручається письмове попередження за підписом уповноваженого керівника прокуратури та одночасно надаються відомості про всі наявні вакантні і тимчасово вакантні посади у відповідному органі прокуратури із зазначенням вакансій, для заміщення яких Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів оголошено конкурс.

Після спливу двомісячного строку з дати вручення попередження та у разі відмови прокурора від переведення в установленому порядку на іншу посаду в тому самому органі прокуратури чи переведення на посаду до іншого органу прокуратури або у разі відсутності посад, на які може бути здійснено переведення, уповноважений керівник прокуратури надсилає до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів інформацію для внесення подання про звільнення такого прокурора з посади.

До інформації долучаються копія наказу Генерального прокурора про ліквідацію, реорганізацію органу прокуратури чи скорочення кількості посад прокурорів, копія інформації з обґрунтуванням підстав вивільнення прокурора, його біографічна довідка, копії попередження про вивільнення з переліками запропонованих вакантних посад, заяви прокурора чи акта про його відмову від переведення на іншу посаду або акта про неподання таких заяв у встановлений строк. За клопотанням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів можуть надаватись інші документи та відомості.

У разі подання в 15-денний строк з дати отримання попередження прокурором, який підлягає звільненню, заяви про переведення на посаду до органу прокуратури вищого рівня відповідне рішення приймається Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів за результатами конкурсу.

Так, 26.11.2018 року прокурором Київської області державним радником юстиції 3 класу М. Киричуком винесено заступнику керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури молодшому раднику юстиції ОСОБА_2 попередження про вивільнення та запропоновано список вакантних посад.

З аналізу пункту 11 Положення № 351 та частини першої статті 492 КЗпП України вбачається, що лише після персонального отримання працівником попередження про вивільнення слід обраховувати двомісячний строк, після якого настають певні обставини для працівника у виді звільнення з посади внаслідок неподання останнім відповідної заяви роботодавцю з метою зайняття вакантної посади.

Так, відповідач стверджує, що попередження про вивільнення від 26.11.2018 року №11-218вих-18 направлено позивачу поштовим зв'язком.

Водночас, з долучених відповідачем до відзиву в якості додатків копій рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень неможливо встановити ні дату відправлення поштового повідомлення саме зазначеного попередження, ні дату його отримання або неотримання позивачем.

Відтак, відповідачем не доведено, що ним у порядку, встановленому законодавством, персонально повідомлено ОСОБА_2 про скорочення у штатному розписі прокуратури Київської області посаду заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури, яку він обіймає.

Крім іншого, слід зазначити, що на момент подання заяви від 21.12.2018 року позивач перебував на посаді заступником керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, що не спростовано відповідачем.

Судом береться до уваги рішення Ради прокурорів України від 22.01.2019 року №2, відповідно до резолютивної частини якого, встановлено відсутність підстав для звільнення ОСОБА_2 з посади заступника керівника Києво-Святошинської прокуратури Київської області у зв'язку з неналежним виконанням посадових обов'язків, установлених для відповідної адміністративної посади.

Враховуючи викладене, слід дійти висновку, що ОСОБА_2 перебуває на посаді заступника керівника Києво-Святошинської прокуратури Київської області.

Водночас, суд також звертає увагу відповідача, що відповідно до правової позиції, викладеної в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.04.2012 року у справі №К/9991/17926/11, ухилення керівника державної організації від негайного розгляду заяви працівника про надання відпустки по догляду за дитиною навіть після попередження державного службовця про його звільнення у зв'язку із скороченням посади є неправомірним.

Отже, слід дійти висновку, що відповідачем протиправно відмовлено 29.12.2018 року позивачу у розгляді його заяви від 21.12.2018 року у зв'язку із необранням ОСОБА_2 вакантної посади у прокуратурі Київської області у зв'язку із скороченням посади заступника керівника Києво-Святошинської міської прокуратури.

Пунктом 130 рішення Великої Палати Європейського суду з прав людини від 03.10.2012 року у справі «Костянтин Маркін проти Російської Федерації» передбачено, що відпустка по догляду за дитиною відноситься до сфери дії статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно з законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до частини другої статті 27 Європейської соціальної хартії, ратифікованою Законом України від 14.09.2006 року №137-V, з метою забезпечення здійснення права працюючих чоловіків та жінок із сімейними обов'язками на рівні можливості та рівне ставлення до них, а також між такими працівниками та іншими працівниками, Україна зобов'язалася забезпечити обом батькам можливість отримувати в період після відпустки по вагітності та родах відпустку по догляду за дитиною, тривалість та умови якої мають визначатися національним законодавством, колективними договорами або практикою.

Згідно з пунктом 60 Розділу ІІ Рекомендації №Rec (2005) 10 Комітету міністрів Ради Європи R (96)5 «Про поєднання трудової діяльності та сімейного життя» батько та мат повинні мати право на відпустку по догляду за дитиною без втрати трудових або будь-яких інших супутніх прав, передбачених у законодавстві про соціальний захист та працю.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем, не прийнявши відповідного рішення у період триваючих трудових відносин з прокурором ОСОБА_2., який обіймає адміністративну посаду заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, допущено протиправну бездіяльність, з огляду на що, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність прокурора Київської області Киричука Максима Юрійовича, яка полягає у ненаданні заступнику керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_2 відпустки без збереження заробітної плати у зв'язку з потребою дитини у домашньому догляді з 21.12.2018 року по 19.06.2019 року підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги в частині зобов'язання прокурора Київської області Киричука Максима Юрійовича видати заступнику керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_2 наказ про надання відпустки без збереження заробітної плати у зв'язку з потребою дитини у домашньому догляді з 21.12.2018 року по 19.06.2019 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4 частини другої, частини четвертої статті 245 кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Так, судом встановлено, що позивач мав право на оформлення відпустки з моменту подання заяви від 21.12.2018 року, з огляду на що, відповідачем допущено протиправну бездіяльність.

Водночас, у період розгляду справи №640/22070/18 судом, наказом прокурора області прокуратури Київської області М.Киричука від 05.03.2019 року №283вн надано молодшому раднику юстиції ОСОБА_2 відпустку без збереження заробітної плати у зв'язку з потребою дитини у домашньому догляді з 05 березня по 19 червня 2019 року на підставі заяви ОСОБА_2, довідки про потребу дитини у домашньому догляді від 19.12.2018 року №266.

Як встановлено судом з матеріалів справи, виданню зазначеного наказу передувала перевірка відповідачем довідки, виданої НДСЛ "Охматдит" від 19.12.2018 року №266 про потребу дитини у домашньому догляді ОСОБА_2

Як зазначено відповідачем, таку перевірку здійснено з тих підстав, що позивачем подано аналогічну заяву раніше, 30.10.2018 року, та до такої заяви останнім долучено довідку, видану ОСОБА_2 Комунальним некомерційним підприємством «Васильківський районний центр медико-санітарної допомоги» від 25.10.2018 року №220 про потребу дитини (дитини-інваліда) у домашньому догляді, яку, згідно з актом комісії Васильківського районного центру первинної медико-санітарної допомоги, визнано недійсною.

Враховуючи вказані обставини, у відповідача, як зазначено представником відповідача у відзиві, виник сумнів щодо відповідності законодавству довідки, виданої ОСОБА_2 Національною дитячою спеціалізованою лікарнею «Охматдит» 19.12.2018 року №266 про потребу дитини (дитини-інваліда) у домашньому догляді.

Водночас, на підтвердження повноважень відповідача щодо проведеннятакої перевірки останнім суду не надано жодних доказів, визначених чинним законодавством, як і не надано належно оформлених документів, з яких можливо встановити підстави та термін її проведення.

Оскільки судом встановлено протиправну бездіяльність відповідача щодо не видання наказу на підставі заяви позивача від 21.12.2018 року, слід дійти висновку, що у разі виникнення сумнівів щодо відповідності довідки форми № 080-1/о від 19.12.2018 року №266, поданої ОСОБА_2 у якості додатку до заяви, відповідачем в межах повноважень мало б бути видано наказ про надання відповідної відпустки ОСОБА_2, та водночас, направлено запит до НДСЛ "Охматдит". Позаяк, дана обставина, на переконання суду, не може бути підставою для відмови в задоволені заяви позивача за відсутності повноважень на проведення такої перевірки у відповідача.

Однак, за результатами отриманої відповіді Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит», відповідач зобов'язаний на вчинення дій лише в межах повноважень, визначених діючим законодавством.

Проте, відповідачем доказів проведення перевірки та належного оформлення її результатів суду не надано, що не обґрунтовує причини видання наказу про відпустку на підставі заяви позивача від 21.12.2018 року та довідки від 19.12.2018 року №266 саме 05.03.2019 року, як і причин не реалізації заяви позивача від 21.12.2018 року вчасно.

Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З огляду на те, що відповідачем видано наказ від 05.03.2019 року №283вн, яким надано молодшому раднику юстиції ОСОБА_2 відпустку без збереження заробітної плати у зв'язку з потребою дитини у домашньому догляді з 05 березня по 19 червня 2019 року на підставі заяви ОСОБА_2, довідки про потребу дитини у домашньому догляді від 19.12.2018 року №266, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання відповідача видати наказ про надання позивачеві відпустки з 21.12.2018 року по 19.06.2019 року, оскільки ефективним способом захисту прав ОСОБА_2 буде зобов'язання відповідача внести зміни до наказу прокурора області Киричука М. від 05.03.2019 року №283вн в частині визначення дати надання відпустки відповідно до заяви позивача, а саме, з 21.12.2018 року.

Водночас, суд зазначає наступне.

Відповідно до наказу Державного комітету статистики України від 15.12.2008 року №489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці» встановлено, що наказ про надання відпустки має відповідати типовій формі №П-3 та містити: найменування підприємства (установи, організації), прізвище, ім'я, по батькові, назву структурного підрозділу, назву професії (посади), вид відпустки (щорічна основна, додаткова, навчальна, без збереження заробітної плати та ін.), період відпустки, підпис керівника підприємства (установи, організації).

Дослідивши наказ від 05.03.2019 року №283вн судом встановлено, що він стосується ОСОБА_2, водночас, як вбачається з його змісту, під час оформлення допущено порушення типової форми наказу про відпустку, а саме, не зазначено посади молодшого радника юстиції ОСОБА_2.

Враховуючи, що судом встановлено обставини, що підтверджують обіймання позивачем посади заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, з огляду на те, що судом встановлено невідповідність наказу від 05.03.2019 року №283вн типовій формі в частині не зазначення посади ОСОБА_2, суд дійшов висновку про вихід за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача привести наказ від 05.03.2019 року №283вн у відповідність до вимог типової форми №П-3, передбачених наказом Державного комітету статистики України від 15.12.2008 року №489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці».

Оцінюючи правомірність дій, рішень чи пасивної поведінки (бездіяльності) відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, яких повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владні суб'єкти.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Крім того, судом враховується, що згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку, про вихід за межі позовних вимог та часткове задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина третя статті 139 КАС України).

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (частина восьма статті 139 КАС України).

З матеріалів справи судом встановлено, що позивачем сплачено судовий збір у сумі 1 409, 60 грн. за подання позовної заяви до суду, що підтверджується квитанцією від 22.12.2018 року №QS05409201.

З огляду на те, що судом встановлено протиправну бездіяльність відповідача, суд дійшов висновку про стягнення судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Прокуратури Київської області в повному обсязі на користь позивача.

Керуючись статтями 2, 6, 9, 11, 73 - 78, 90, 241- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність прокурора Київської області Киричука Максима Юрійовича, яка полягає у ненаданні заступнику керівника Києво - Святошинської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_2 відпустки без збереження заробітної плати у зв'язку з потребою дитини у домашньому догляді з 21.12.2018 року по 19.06.2019 року.

3. Зобов'язати прокурора Київської області Киричука Максима Юрійовича внести зміни до наказу від 05.03.2019 року №283вн в частині визначення дати надання відпустки відповідно до заяви позивача від 21.12.2018 року, а саме, з 21.12.2018 року.

4. Зобов'язати прокурора Київської області Киричука Максима Юрійовича привести наказ від 05.03.2019 року №283вн у відповідність до вимог типової форми №П-3, передбачених наказом Державного комітету статистики України від 15.12.2008 року №489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці», зокрема, в частині зазначення посади позивача - заступник керівника Києво - Святошинської місцевої прокуратури Київської області.

5. В іншій частині відмовити.

6. Стягнути на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, гуртожиток, іпн. НОМЕР_1) сплачену суму судового збору в розмірі 1 409,60 грн. (одна тисяча чотириста дев'ять грн. 60 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Прокуратури Київської області (01014, м. Київ, бул. Лесі Українки, 27/2, код ЄДРПОУ 02909996).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статті 293, 295 - 297 КАС України.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги

Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:

Позивач: ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, гуртожиток, іпн. НОМЕР_1);

Відповідач : Прокуратура Київської області (01014, м. Київ, бул. Лесі Українки, 27/2, код ЄДРПОУ 02909996).

Повне рішення складено 28.03.2019 року.

Суддя Л.О. Маруліна