Рішення № 80796827, 28.03.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 березня 2019 року № 826/16312/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого Бояринцевої М.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління Держпраці у Київській області

про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання протиправною та скасування постанови Головного управління Держпраці у Київській області про накладення штрафу № КВ624/1063/АВ/П/ТД/ФС-289 від 10.07.2018.

В обґрунтування наведених вимог позивач посилається на Кодекс законів про працю України, Цивільний кодекс України, Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року № 295, Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509, та зазначає про протиправність постанови Головного управління Держпраці у Київській області про накладення штрафу №КВ624/1063/АВ/П/ТД/ФС-289 від 10.07.2018, оскільки інспектором порушено вимоги чинного законодавства під час здійснення інспекційного відвідування та розгляду справи про накладення штрафу. Також позивач зазначає про протиправність висновків Головного управління Держпраці у Київській області щодо порушення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 вимог Кодексу законів про працю України.

Від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач посилається на Кодекс законів про працю України, Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 26.04.2017, та зазначає про правомірність постанови Головного управління Держпраці у Київській області про накладення штрафу, оскільки під час проведення інспекційного відвідування встановлено, що в кафе фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 працює громадянин без оформлення трудових відносин.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Постановою Головного управління Держпраці у Київській області від 10.07.2018 № КВ624/1063/АВ/П/ТД/ФС-289 накладено на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штраф у розмірі 111690 грн.

Вказана постанова прийнята на підставі акту інспекційного відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 від 18 червня 2018 № КВ624/1063/АВ, яким встановлено порушення вимог частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України, а саме: працівники допускаються до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. А саме, під час перевірки 15.06.2018 за місцезнаходженням фізичної особи-підприємця ОСОБА_1: АДРЕСА_2 виявлено, що громадянин ОСОБА_2 працює в кафе «Мамацілувала» адміністратором-офіціантом, без оформлення трудових відносин.

Відповідно до статті 24 Кодексу законів про працю України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим при укладенні трудового договору з фізичною особою.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 265 Кодексу законів про працю України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Згідно з частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина четверта статті 265 Кодексу законів про працю України ).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96 затверджено Положення про Державну службу України з питань праці.

Відповідно до пункту 1 Положення, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Згідно з підпунктом 6 пункту 4 вказаного Положення №96, Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Пунктом 7 Положення №96 передбачено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.

На виконання вимог статті 259 Кодексу законів про працю України Постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року № 295 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі по тексту - Порядок №295), який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування).

Пунктом 2 Порядку №295 передбачено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 295 інспекційні відвідування проводяться:

1) за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю;

2) за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин;

3) за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту;

4) за рішенням суду, повідомленням правоохоронних органів про порушення законодавства про працю;

5) за повідомленням посадових осіб органів державного нагляду (контролю), про виявлені в ході виконання ними контрольних повноважень ознак порушення законодавства про працю;

6) за інформацією:

Держстату та її територіальних органів про наявність заборгованості з виплати заробітної плати;

ДФС та її територіальних органів про:

- невідповідність кількості працівників роботодавця обсягам виробництва (виконаних робіт, наданих послуг) до середніх показників за відповідним видом економічної діяльності;

- факти порушення законодавства про працю, виявлені у ході здійснення контрольних повноважень;

- факти провадження господарської діяльності без державної реєстрації у порядку, встановленому законом;

- роботодавців, що мають заборгованість із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі, що перевищує мінімальний страховий внесок за кожного працівника;

Пенсійного фонду України та його територіальних органів про:

- роботодавців, які нараховують заробітну плату менше мінімальної;

- роботодавців, у яких стосовно працівників відсутнє повідомлення про прийняття на роботу;

- роботодавців, у яких протягом місяця кількість працівників, що працюють на умовах неповного робочого часу, збільшилась на 20 і більше відсотків;

- працівників, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року;

- роботодавців, у яких стосовно працівників відсутні нарахування заробітної плати у звітному місяці (відпустка без збереження заробітної плати без дотримання вимог Кодексу Законів про працю України та Закону України "Про відпустки");

- роботодавців, у яких протягом року не проводилась індексація заробітної плати або сума підвищення заробітної плати становить менше суми нарахованої індексації;

- роботодавців, у яких 30 і більше відсотків працівників працюють на умовах цивільно-правових договорів;

- роботодавців з чисельністю 20 і більше працівників, у яких протягом місяця відбулося скорочення на 10 і більше відсотків працівників;

7) за інформацією профспілкових органів про порушення прав працівників, які є членами профспілки, виявлених в ході здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про працю.

Звернення фізичних осіб, стосовно яких порушено правила оформлення трудових відносин, працівників і роботодавців може бути подане через уповноваженого представника.

Рішення про доцільність проведення відповідних заходів з підстав, визначених підпунктами 5-7 цього пункту та пунктом 31 цього Порядку, приймає керівник органу контролю, його заступник.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.06.2018 до начальника Головного управління Держпраці у Київській області звернулась ОСОБА_3 із проханням перевірити кафе «Мамацілувала» з питань офіційного оформлення працівників кафе та денного дитячого табору, та наявності у кафе відповідних дозвільних документів для роботи з дітьми, медичних карток.

На підставі заяви ОСОБА_3 наказом Головного управлінням Держпраці у Київській області від 13.06.2018 № 2111 призначено проведення інспекційного відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в період з 15 червня по 18 червня 2018 року на предмет додержання законодавства про працю.

З урахуванням наведеного та враховуючи, що підпунктом 3 пункту 5 Порядку надано право на проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин за рішенням керівника органу контролю за результатами аналізу інформації, отриманої в тому числі з інших джерел, відповідно суд приходить до висновку про проведення Головним управлінням Держпраці у Київській області інспекційного відвідування за наявності правових підстав для його проведення: на підставі наказу керівника Головного управлінням Держпраці у Київській області та у зв'язку з отриманою інформацією від ОСОБА_3

Щодо порядку проведення інспекційного відвідування та оформлення його результатів, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктами 8-12 Порядку № 295 про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі.

Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню.

Під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред'явити об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення.

Тривалість інспекційного відвідування, невиїзного інспектування не може перевищувати 10 робочих днів, для суб'єктів мікропідприємництва та малого підприємництва - двох робочих днів.

Інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право під час проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин за наявності підстав, визначених пунктом 5 цього Порядку, самостійно і в будь-яку годину доби з урахуванням вимог законодавства про охорону праці проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об'єкта відвідування, в яких використовується наймана праця.

З урахуванням наведеного та враховуючи, що перед початком проведення інспекційного відвідування інспектором праці вручено ОСОБА_1 направлення на проведення інспекційного відвідування від 13.06.2018 № 624, суд приходить до висновку, що відповідачем дотримано порядок проведення інспекційного відвідування.

Відповідно до пунктів 20, 21 Порядку № 295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником.

Один примірник акта залишається в об'єкта відвідування.

Якщо об'єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід'ємною частиною.

Зауваження можуть бути подані об'єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів з дати підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження.

З урахуванням наведених норм права, суд не приймає до уваги доводи позивача щодо позбавлення її права на надання заперечень до акту в зв'язку з одночасним складанням припису, оскільки положення Порядку № 295 не ставлять в залежність право на викладення зауважень від дати складання припису. При цьому, суд не надає оцінку правомірності/неправомірності припису, оскільки вказані обставини підлягають розгляду в межах справи Окружного адміністративного суду міста Києва №826/10140/18.

Щодо доводів позивача про вручення акту перевірки невстановленою особою, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі статтею 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Проте, позивачем не надано доказів на підтвердження своєї позиції щодо неналежного вручення акту перевірки. Одночасно суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо надіслання акту перевірки поштою, оскільки відповідних доказів матеріали справи не містять. Відповідач в додатках до відзиву зазначає про докази надіслання акту та припису, проте вказаних матеріалів до відзиву не додано.

Таким чином, в межах даної справи суд не має можливості надати оцінку обставинам належного вручення позивачу акту перевірки.

Відносно доводів позивача про порушення порядку розгляду справи про накладення штрафу, суд зазначає наступне.

Пунктом 27 Порядку № 295 встановлено, що у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об'єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначає Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509.

Згідно з пунктами 2-8 Порядку № 509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).

Штрафи можуть бути накладені на підставі акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади.

Уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа).

Справа розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.

У разі надходження від суб'єкта господарювання або роботодавця, щодо якого порушено справу, обґрунтованого клопотання про відкладення її розгляду, строк розгляду справи може бути продовжений уповноваженою посадовою особою, але не більше ніж на 10 днів.

Про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Справа розглядається за участю представника суб'єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.

Розгляд справи розпочинається з представлення уповноваженої посадової особи, яка її розглядає. Зазначена особа роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов'язки. Під час розгляду справи заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішується питання щодо задоволення клопотання.

За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.

Розгляд справ на підставі акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, акта, зазначеного в абзаці п'ятому пункту 2 цього Порядку, здійснюється уповноваженими посадовими особами Держпраці та її територіальних органів.

Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів суб'єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. У разі надсилання примірника постанови поштою у матеріалах справи робиться відповідна позначка.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права, суд зазначає, що постанова про накладення штрафу складається за результатами розгляду справи про порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення. При цьому, про розгляд справи уповноважена посадова особа зобов'язана повідомити суб'єкта господарювання та роботодавця не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду.

Разом з тим, як зазначив позивач та не спростовано відповідачем, фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 не було повідомлено про розгляд справи, що позбавило позивача права на участь під час розгляду справи, надання пояснень щодо виявлених інспектором порушень.

Таким чином, суд приймає до уваги позицію позивача щодо порушення відповідачем порядку розгляду справи про порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення та прийняття постанови про накладення штрафу.

Відносно виявлених Головним управлінням Держпраці у Київській області порушень вимог Кодексу законів про працю України, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, під час проведення інспекційного відвідування інспектором зроблений висновок про порушення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 вимог частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України з тих підстав, що під час перевірки 15.06.2018 за місцезнаходженням фізичної особи-підприємця ОСОБА_1: АДРЕСА_2 виявлено, що громадянин ОСОБА_2 працює в кафе «Мамацілувала» адміністратором-офіціантом, без оформлення трудових відносин.

Разом з тим, як зазначила позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 здійснює діяльність у кафе «Мамацілувала» спільно з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, які постійно працюють у кафе. У трудових відносинах з ними також перебувають ОСОБА_5 та ОСОБА_6 Оскільки ОСОБА_5 в період з 12 по 19 червня не могла вийти на роботу з особистих причин, позивач попросила допомоги в обслуговуванні кафе свого знайомого ОСОБА_2, запропонувавши відповідну винагороду. На підтвердження своєї позиції позивачем надано копію цивільно-правової угоди від 12.06.2018, наказу від 30.09.2017 № 2-к про призначення на посаду менеджера ОСОБА_7, повідомлення про прийняття працівника на роботу, трудової книжки ОСОБА_7, наказу від 11.06.2018 № 5-к про надання ОСОБА_7 відпустки без збереження заробітної плати за сімейними обставинами з 12.06.2018 по 22.06.2018.

Одночасно позивач зазначила, що після закінчення строку дії угоди та повернення на роботу ОСОБА_5 позивач повністю розрахувалась з ОСОБА_2 та при виплаті йому доходу провела всі передбачені чинним законодавством утримання, що підтверджується квитанціями від 27.06.2018 про сплату військового збору, податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску.

При цьому, суд зазначає наступне.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України.

Частиною першою статті 3 Кодексу законів про працю України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 Кодексу законів про працю України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

У відповідності до статті 21 Кодексу законів про працю України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця.

Статтею 24 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 Кодексу законів про працю).

Одночасно, в окремих випадках робота може виконуватися не за трудовим договором, а на іншій юридичній підставі. Зокрема, можливе виконання роботи за договорами цивільно-правового характеру.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 820/1432/17.

Як вбачається з копії цивільно-правової угоди від 12.06.2018, укладеної позивачем з ОСОБА_2, предметом угоди є виконання фізичною особою доручень замовника, пов'язаних з організацією та забезпеченням роботи кафе замовника. При цьому, пунктами 1.4-1.6 угоди визначено, що врегульовані цієї угодою правовідносини виконавця та замовника не є трудовими. Виконавець розподіляє свою роботу у часі на власний розсуд самостійно організовує виконання роботи/надання послуги. На вимогу будь-якої із сторін, надання виконавцем відповідних послуг (виконання робіт) може засвідчуватися актом прийому наданих послуг (виконаної роботи) або іншим взаємно узгодженим документом. Пунктом 2.1 угоди визначено, що за виконану роботу замовник сплачує виконавцю винагороду в узгодженому розмірі 1287 грн. Оплата здійснюється у строки не пізніше ніж через 5 календарних днів з моменту підписання акту приймання виконаних робіт або з моменту фактичного закінчення виконаних робіт. Відповідно до пункту 4.1 угоди, вона набирає чинності з моменту її підписання сторонами та діє до 22 червня 2018 року. Відповідно до пункту 3.1 угоди, у випадку порушення своїх зобов'язань за цією угодою сторони несуть відповідальність, визначену цією угодою та чинним в Україні законодавством. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Отже, як вбачається зі змісту цивільно-правової угоди, вона не має ознак трудового характеру.

За таких обставин, суд зазначає про необгрунтованість висновків відповідача щодо використання позивачем праці найманих робітників без оформлення трудових відносин, враховуючи встановлені під час розгляду справи обставини щодо виконання ОСОБА_2Г робіт на підставі цивільно-правової угоди.

При цьому, суд приймає до уваги доводи відповідача, що в своїх поясненнях ОСОБА_2 зазначив, що за надання допомоги він гроші не отримує. Проте, вказані пояснення не можуть бути доказом використання його праці, як найманого робітника без оформлення трудових відносин.

Щодо посилань відповідача на ненадання позивачем під час інспектування цивільно-правової угоди, укладеної з ОСОБА_2, суд зазначає наступне.

В акті інспектування зазначено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 в термін визначений вимогою до 14:00 год. 18.06.2018 жодних документів та пояснень щодо неофіційного працевлаштування громадянина ОСОБА_2 не надала.

На підтвердження своєї позиції відповідачем надано копію вимоги про надання документів № 625 від 15.06.2018. Проте, зі змісту зазначеної вимоги вбачається, що вона вручена ОСОБА_1 під час здійснення інспекційного відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_4. При цьому, в межах даної справи спірними є правовідносини щодо застосування штрафу за результатами проведеного інспекційного відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

Доказів вручення фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 вимоги про надання пояснень щодо працевлаштування громадянина ОСОБА_2 матеріали справи не містять.

При цьому, враховуючи, встановлені під час розгляду справи обставини щодо неповідомлення позивача про розгляд справи про порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, відповідно позивач не мала можливості надати докази на підтвердження відсутності в її діях порушень вимог Кодексу законів про працю України.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В контексті наведеного суд зазначає, що Головним управлінням Держпраці у Київській області під час розгляду даної адміністративної справи не доведено правомірність рішення про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу у розмірі 111 690 грн. за порушення вимог частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України.

За таких обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, тому позов визнається таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 139, 241-243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Головного управління Держпраці у Київській області (04060, м. Київ, вул. Вавілових, 10, код ЄДРПОУ 39794214) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Київській області про накладення штрафу № КВ624/1063/АВ/П/ТД/ФС-289 від 10.07.2018.

3. Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 1 116 (одна тисяча сто шістнадцять) грн. 91 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Київській області (04060, м. Київ, вул. Вавілових, 10, код ЄДРПОУ 39794214).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя М.А. Бояринцева