Рішення № 80796784, 27.03.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

27 березня 2019 року справа №826/3529/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Яцюти М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1)доДержавної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Святошинському районі)проскасування податкового повідомлення-рішення від 30 червня 2016 року №5118-13В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки вважає, що відповідачем порушено порядок направлення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, у зв'язку із тим, що всупереч норм Податкового кодексу України оскаржуване рішення вручене представнику позивача тільки 02 березня 2017 року, хоча мало бути направлене до 01 липня 2016 року, та наявністю судової практики про задоволення аналогічних позовів.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 квітня 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/3529/17, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, вказавши, що сума податкового зобов'язання з транспортного податку визначена відповідно до вимог Податкового кодексу України у зв'язку із тим, що належний позивачу автомобіль є об'єктом оподаткування. Також зазначив, що податкове повідомлення-рішення направлене на адресу позивача рекомендованим листом з повідомленням про вручення, однак, конверт повернувся відправнику за закінченням терміну зберігання.

В судовому засіданні 19 квітня 2018 року представники сторін подали заяву про розгляд справи у порядку письмового провадження, у зв'язку із чим на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі від 30 червня 2016 року №5118-13 згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2016 року у розмірі 25 000,00 грн.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято у зв'язку із тим, що позивач є власником транспортного засобу, який є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Згідно з підпунктом 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України у редакції, що діяла у період з 01 січня по 31 грудня 2016 року, об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.

Пункт 267.4 статті 267 Податкового кодексу України встановлює, що ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Наведені правові норми вказують, що фізичні та юридичні особи - власники легкових автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, у 2016 році - повинні сплатити транспортний податок з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль.

В частині дотримання принципу стабільності та порядку встановлення транспортного податку у 2016 році суд зазначає про наступне.

У відповідності до статті 10 Податкового кодексу України транспортний податок належить до місцевих податків.

Згідно з пунктом 4.4 статті 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами та радами об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Згідно з положеннями пункту 8.3 статті 8 Податкового кодексу України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Положеннями підпунктів 12.3.2, 12.3.4. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України передбачено, що при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Суд встановив, що зміни до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України, які діяли у період з 01 січня по 31 грудня 2016 року, внесено Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" від 24 грудня 2015 року №909-VIII.

Відповідно до пункту 4 розділу ІІ "Прикінцеві положення" вказаного Закону в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Разом з цим пунктом 5 розділу XIX "Прикінцеві положення" Податкового кодексу України передбачено, що органи місцевого самоврядування зобов'язані забезпечити у місячний термін з дня набрання чинності цим Кодексом прийняття рішень щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених цим Кодексом.

Отже, безпосереднє встановлення місцевих податків та, відповідно, транспортного податку, віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Місцеві податки і збори у місті Києві встановлені рішенням Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629.

Київською міською радою прийнято рішення від 11 лютого 2016 року №103/103 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві та акцизного податку", яким затверджено Положення про транспортний податок в новій редакції.

Розділом 1 Положення про транспортний податок визначено наступне: платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 цього Положення є об'єктами оподаткування.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про транспортний податок об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.

Базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 цього Положення.

Ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 цього Положення.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

При цьому суд звертає увагу, що транспортний податок як такий запроваджено Законом України від 28 грудня 2014 року №71-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи", норми якого набрали чинності 01 січня 2015 року, із викладенням статті 267 Податкового кодексу України у новій редакції; вказаний податок установлено в місті Києві та затверджено відповідне Положення про транспортний податок рішенням Київської міської ради від 28 січня 2015 року №58/923 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629".

У свою чергу Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" від 24 грудня 2015 року №909-VIII та рішення Київської міської ради від 11 лютого 2016 року №103/103 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві та акцизного податку" не встановлювали нового податку та не змінювали його ставку, а лише змінили вимоги до об'єкта оподаткування транспортним податком, що узгоджується із принципом стабільності відповідно до підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України.

Таким чином, контролюючий орган має право обчислювати суму транспортного податку за 2016 рік з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб, однак, за умови їх відповідності вимогам, встановленим підпунктом 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України, а саме критеріям щодо терміну випуску та середньоринкової вартості легкового автомобіля.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня на рівні 1 378,00 грн.

Отже, легковий автомобіль, з року випуску якого минуло не більше п'яти років, може бути об'єктом оподаткування транспортним податком у 2016 році за умови якщо його середньоринкова вартість складатиме понад 1 033 500,00 грн.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач зазначає, що ОСОБА_1 є власником автомобіля марки Lexus RX 350, 2015 року випуску, однак, не надав суду доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_1 є власником автомобіля марки Lexus RX 350, 2015 року випуску, або будь-якого іншого, який є об'єктом оподаткування.

Механізм визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів (далі - автомобілі) для цілей віднесення таких автомобілів до об'єктів оподаткування транспортним податком визначено Методикою визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року №66 (далі по тексту - Методика).

Згідно пункту 13 Методики Мінекономрозвитку відповідно до цієї Методики розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду подає ДФС інформацію про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

До матеріалів справи позивачем надано розрахунок вартості транспортного засобу для цілей оподаткування, згідно якого вартість автомобіля Lexus RX 350, 2015 року випуску, з об'ємом двигуна 3500 куб. см. становить 1 105 566,17 грн.

Разом з тим, такий розрахунок здійснено 24 вересня 2017 року, тобто після прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Крім того, на підставі аналізу інформації, розміщеної на веб-сайті Мінекономрозвитку щодо розрахунку середньоринкової вартості транспортних засобів (легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів) для цілей оподаткування суд встановив, що середньоринкова вартість легкового автомобіля визначається виходячи з типу, марки, моделі, року випуску та пробігу автомобіля.

Зазначені критерії для визначення середньоринкової вартості є обов'язковими, відсутність будь-якої інформації по вказаним критеріям унеможливлює визначення середньоринокової вартості автомобіля.

Проте, відповідач не надав суду доказів, які б свідчили про обґрунтованість визначення середньоринкової вартості спірного легкового автомобіля, зокрема не надав підтвердження щодо фактичного пробігу або доказів отримання від уповноважених органів такої інформації.

Суд враховує, що додаток 2 до Методики визначає таку величину як нормативний середньорічний пробіг транспортного засобу на рівні 27 тис. км за 1 рік, однак звертає увагу на неможливість застосування вказаного показника під час визначення середньоринкової вартості спірного легкового автомобіля, оскільки Методика не передбачає коригування ринкової вартості ціни автомобіля, виходячи із нормативного середньорічного пробігу автомобілів.

Так, відповідно до пункту 12 Методики коефіцієнт коригування ринкової ціни автомобілів залежно від пробігу визначається з урахуванням фактичного та нормативного середньорічного пробігу автомобілів.

У разі коли фактичний середньорічний пробіг автомобілів є вищим, ніж їх нормативний середньорічний пробіг, середньоринкова вартість зменшується, а у разі, коли фактичний середньорічний пробіг є нижчим, ніж нормативний середньорічний пробіг, середньоринкова вартість збільшується.

Тобто, нормативний середньорічний пробіг застосовується лише для порівняння величини фактичного середньорічного пробігу автомобілів для відповідного коригування ринкової ціни.

За таких підстав, на думку суду, твердження відповідача про те, що вартість належного позивачу легкового автомобіля становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік", є помилковими та не підтверджуються належними доказами, а тому визначення позичу суми грошового зобов'язання з транспортного податку суперечить нормам Податкового кодексу України.

Крім того, відповідно до підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Отже, відповідно до вказаної норми, оскаржуване податкове повідомлення-рішення мало бути направлене відповідачем на адресу ОСОБА_1 до 01 липня 2016 року.

Проте, суд встановив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення направлено на адресу ОСОБА_1 12 серпня 2016 року, що підтверджується копією конверту та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, тобто з порушенням встановленого законодавством строку.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі від 30 червня 2016 року №5118-13 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позовні вимоги задоволено, на користь позивача належить стягнути сплачений нею судовий збір у розмірі 640,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ДПІ у Святошинському районі.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 30 червня 2016 року №5118-13.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати по сплаті судового збору розмірі 640,00 грн. (шістсот сорок гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інстанції у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києві.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1);

Державна податкова інспекція у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києві (03115, м. Київ, вул. Верховинна, 9; ідентифікаційний код 39513550).

Суддя В.А. Кузьменко