Рішення № 80796667, 27.03.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 березня 2019 року № 826/720/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Аблова Є.В., суддів: Літвінової А.В., Мазур А.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров'я України, за участю третіх осіб - Державної казначейської служби України та Національного агентства України з питань державної служби, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, різниці у розмірі посадових окладів та середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) до Міністерства охорони здоров'я України (далі - відповідач), у якому, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, просить суд:

- зобов'язати Міністерство охорони здоров'я України виплатити позивачу середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 19 липня 2016 року по 02 лютого 2017 року включно;

- виплатити позивачу різницю в посадових окладах за час незаконної зміни істотних умов праці державного службовця з 06 лютого 2017 року по 26 липня 2017 року включно;

- зобов'язати Міністерство охорони здоров'я України виплатити позивачу середню заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні з 27 липня 2017 року по 23 серпня 2017 року включно.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 січня 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено судовий розгляд справи на 12 квітня 2017 року.

В обґрунтування заявленого позову зазначено, що позивач був незаконно звільнений з посади заступника начальника Управління - начальника відділу керівних кадрів та державної служби Управління роботи з персоналом та внутрішньої безпеки Міністерства охорони здоров'я України на підставі Наказу МОЗ України №293-к від 18 липня 2016 року «Про вивільнення ОСОБА_1», у зв'язку зі скороченням штату та в подальшому на підставі вимоги Національного агентства України з питань державної служби від 11 січня 2017 року №15, наказом МОЗ України від 03 лютого 2017 року №28-к зазначений наказ про звільнення був скасований, однак питання про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу вирішено не було. Зазначив, що згідно з наказом МОЗ України №33-к від 06 лютого 2017 року його було незаконно переведено з посади заступника начальника Управління - начальника відділу керівних кадрів та державної служби Управління роботи з персоналом та внутрішньої безпеки Міністерства охорони здоров'я України на посаду головного спеціаліста відділу державної служби Департаменту управління персоналом та кадрової політики на умовах строкового трудового договору на період до фактичного виходу з соціальної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника ОСОБА_2, яка не є рівнозначною посадою, є посадою нижчої групи оплати праці, що призвело до зміни істотних умов праці.

Відповідач надав заперечення проти адміністративного позову, в якому просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі з тих підстав, що при звільненні позивача відповідно до наказу МОЗ України №293-к від 18 липня 2016 року йому були виплачені допомога у розмірі середнього місячного заробітку, компенсація за частину щорічної основної відпустки - 16 календарних днів, компенсація за додаткову щорічну відпустку за стаж державної служби 6 років - 2 календарні дні, лікарняні за період з 21 червня 2016 року по 24 червня 2016 року у розмірі 8 135, 57 грн. Також зазначив, що наказ про звільнення від 18 липня 2016 року №293-к був прийнятий на підставі вимоги Національного агентства України з питань державної служби від 11 січня 2017 року №15, за результатами скарги позивача на дії МОЗ України щодо його звільнення в ході розгляду якої питання про виплату позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу не вирішувалось, жодних ухвал з цього приводу до Міністерства не надходило.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник третьої особи - Державної казначейської служби в судове засідання не з'явився, письмових пояснень по справі суду не надав.

Протокольною ухвалою до участі у справі в якості третьої особи було залучено Національне агентство з питань державної служби, представник якого в судове засідання не з'явився, письмових пояснень по суті спору суду не надав.

Відповідно до частини четвертої статті 122 КАС України (у редакції, чинній на дату постановлення ухвали) суд ухвалив продовжити розгляд справи у письмовому провадженні.

Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII внесені зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, які набрали чинності 15 грудня 2017 року.

Відповідно до частини 3 статті 3 КАС України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Приписами п. 10 ч. 1 Перехідних положень КАС України встановлено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 працював на посаді помічника Міністра Служби забезпечення діяльності Міністра охорони здоров'я України (патронатна служба).

18 серпня 2015 року відповідно до затвердженої структури та штатного розпису Міністерства охорони здоров'я України на 2015 рік, уведених у дію наказом Міністерства охорони здоров'я України від 28 травня 2015 року №147-к, переведено на посаду заступника начальника Управління - начальника відділу керівних кадрів та державної служби Управління роботи з персоналом та внутрішньої безпеки як такою, що успішно пройшов стажування, увільнивши його із займаної посади.

На підставі наказу Міністерства охорони здоров'я України №236-к від 14 червня 2016 року «Про введення в дію штатного розпису та структури апарату Міністерства охорони здоров'я України на 2016 рік», попередження про можливе вивільнення позивача від 18 травня 2016 року, наказом Міністерства охорони здоров'я України №293-к від 18 липня 2016 року «Про вивільнення ОСОБА_1» позивача вивільнено з посади заступника начальника Управління - начальника відділу керівних кадрів та державної служби Управління роботи з персоналом та внутрішньої безпеки.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до Національного агентства України з питань державної служби, яким було проведено перевірку законності звільнення ОСОБА_1, за результатами якої до Міністерства охорони здоров'я України було направлено вимогу від 11 січня 2017 року №15 про скасування наказу Міністерства охорони здоров'я України від 18 липня 2016 року №293-к «Про вивільнення ОСОБА_1».

Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 03 лютого 2017 року №28-к «Про скасування наказу МОЗ України від 18 липня 2016 року №293-к» було скасовано наказ МОЗ від 18 липня 2016 року №293-к.

Наказом від МОЗ України від 06 лютого 2017 року №33-к «Про переведення ОСОБА_1.» з 06 лютого 2017 року позивача переведено з посади заступника начальника Управління - начальника відділу керівних кадрів та державної служби Управління роботи з персоналом та внутрішньої безпеки на посаду головного спеціаліста відділу державної служби Департаменту управління персоналом та кадрової політики на умовах строкового трудового договору на період до фактичного виходу з соціальної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника ОСОБА_2

Наказом МОЗ України від 25 липня 2017 року №209-к позивача звільнено з посади головного спеціаліста відділу державної служби Департаменту управління персоналом та кадрової політики у порядку переведення для подальшої роботи в апараті Міністерства культури України згідно з пунктом 2 частини першої статті 41 Закону України «Про державну службу».

Позивач, вважаючи дії відповідача незаконними, звернувся до суду з зазначеним позовом.

Оцінивши за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва дійшов наступних висновків.

Відповідно до положень статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Позивач просить суд стягнути з відповідача різницю в посадових окладах за час незаконної зміни істотних умов праці державного службовця з 06 лютого 2017 року по 26 липня 2017 року, на що слід зазначити наступне.

Відповідно до частин 1 - 3 статті 5 Закону України «Про державну службу» правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Статтею 43 Закону України «Про державну службу» підставами для зміни істотних умов державної служби є:

1) ліквідація або реорганізація державного органу;

2) зменшення фонду оплати праці державного органу;

3) скорочення чисельності або штату працівників у зв'язку з оптимізацією системи державних органів чи структури окремого державного органу.

Не вважається зміною істотних умов державної служби зміна назви структурного підрозділу державного органу або посади, не пов'язана із зміною функцій державного органу та основних посадових обов'язків.

Зміною істотних умов державної служби вважається зміна:

1) належності посади державної служби до певної категорії посад;

2) основних посадових обов'язків;

3) умов (системи та розмірів) оплати праці або соціально-побутового забезпечення;

4) режиму служби, встановлення або скасування неповного робочого часу;

5) місця розташування державного органу (в разі його переміщення до іншого населеного пункту).

Про зміну істотних умов служби керівник державної служби письмово повідомляє державного службовця не пізніш як за 60 календарних днів до зміни істотних умов державної служби, крім випадків підвищення заробітної плати.

У разі незгоди державного службовця на продовження проходження державної служби у зв'язку із зміною істотних умов державної служби він подає керівнику державної служби заяву про звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 83 цього Закону або заяву про переведення на іншу запропоновану йому посаду не пізніш як за 60 календарних днів з дня ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов державної служби.

Якщо протягом 60 календарних днів з дня ознайомлення державного службовця з повідомленням про зміну істотних умов служби від нього не надійшли заяви, зазначені в абзаці другому цієї частини, державний службовець вважається таким, що погодився на продовження проходження державної служби.

Відповідно до частини третьої статті 32 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 31 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» відповідно до статті 32 КЗпП переведення на іншу роботу допускається тільки за згодою працівника. Переведенням на іншу роботу вважається доручення працівникові роботи, що не відповідає спеціальності, кваліфікації чи посаді, визначеній трудовим договором.

Згідно з частиною третьою статті 32 КЗпП в межах спеціальності, кваліфікації і посади, обумовленої трудовим договором, зміна істотних умов праці: систем і розмірів оплати, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміни розрядів і найменування посад та інших - допускається за умови, що це викликано змінами в організації виробництва і праці та що про ці зміни працівник був повідомлений не пізніше ніж за 2 місяці. Якщо при розгляді трудового спору буде встановлено, що зміна істотних умов трудового договору проведена не у зв'язку зі зміною в організації виробництва і праці на підприємстві, в установі, організації, то така зміна з урахуванням конкретних обставин може бути визнана судом неправомірною з покладенням на власника або уповноважений ним орган обов'язку поновити працівникові попередні умови праці.

Таким чином, зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці.

Якщо такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці.

Наслідком зміни в організації виробництва і праці є скорочення штату або чисельності працівників та означає, що посада, яку раніше обіймав працівник, виводиться із штатного розпису.

З матеріалів справи вбачається, що 14 червня 2016 року Міністерством охорони здоров'я України був виданий наказ №236-к «Про введення в дію штатного розпису та структури апарату Міністерства охорони здоров'я України на 2016 рік», яким відповідно до статей 43 та 49-2 КЗпП України та у зв'язку зі зміною структури апарату Міністерства охорони здоров'я України на 2016 рік, затвердженої наказом МОЗ України від 19 травня 2016 року №202-к було введено в дію з 14 червня 2016 року штатний розпис МОЗ України на 2016 рік, погоджений в установленому порядку, в межах граничної чисельності у кількості 260 штатних одиниць. Сектор кадрів апарату МОЗ України було уповноважено здійснити відповідні заходи в установленому законом порядку щодо працівників МОЗ України, посади яких виводяться згідно з штатним розписом та запропонувати працівникам структурних підрозділів переведення їх на іншу посаду.

Відповідно до структури МОЗ України станом на 19 травня 2016 року, затвердженої наказом МОЗ України від 19 травня 2016 року Управління роботи з персоналом та внутрішньої безпеки, в якому позивач працював заступником начальника Управління - начальником відділу керівних кадрів та державної служби було виведено із штатного розпису та утворено Департамент управління персоналом та кадрової політики.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що зміни в організації виробництва МОЗ України дійсно відбулись, посада, яку обіймав позивач, була виведена із штатного розпису, у зв'язку з чим роботодавець мав право на зміну істотних умов праці позивача.

Крім того, на підставі зазначеного наказу МОЗ України позивача було попереджено про можливе вивільнення та, відповідно до статі 49-2 КЗпП України, запропоновано посаду головного спеціаліста Відділу надання адміністративних послуг, з яким позивач був ознайомлений 18 травня 2016 року.

Таким чином, судом встановлено, що 18 травня 2016 року позивач був попереджений про можливе вивільнення та йому було запропоновано обійняти іншу вакантну посаду державної служби, наявну в Міністерстві охорони здоров'я України, а переведення на посаду головного спеціаліста відділу державної служби Департаменту управління персоналом та кадрової політики на умовах строкового трудового договору на період до фактичного виходу з соціальної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника ОСОБА_2 відбулось на підставі наказу МОЗ України від 06 лютого 2017 року №33-к «Про переведення ОСОБА_1.», у зв'язку з чим, встановлений двомісячних строк для попередження працівника про зміни в організації виробництва і праці відповідачем було дотримано.

Судом також встановлено, що позивач був ознайомлений з наказом МОЗ України від 06 лютого 2017 року №33-к «Про переведення ОСОБА_1.» 25 травня 2017 року із зауваженнями, однак, з огляду на те, що позивач з 06 лютого 2017 року по 26 липня 2017 року включно працював на запропонованій відповідачем посаді, дає підстави суду вважати, що переведення не було примусовим, оскільки у разі відмови працівника від запропонованої посади до нього застосовуються положення частини 4 статті 32 КЗпП Укрїани щодо припинення трудового договору на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України.

Враховуючи викладене, у суду відсутні підстави для висновку про незаконність переведення позивача на іншу посаду та зміни істотних умов праці, оскільки останні відбулись внаслідок змін в організації виробництва і праці.

Що стосується вимоги позивача про виплату йому різниці в посадових окладах за час незаконної зміни істотних умов праці державного службовця з 06 лютого 2017 року по 26 липня 2017 року, то слід зазначити наступне.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Враховуючи зазначене, підстав, встановлених законом, для задоволення зазначеної вимоги судом не встановлено, оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання переведення позивача на іншу посаду незаконним.

Крім того, позивач просить суд стягнути з МОЗ України середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 липня 2016 року по 02 лютого 2017 року.

Заперечуючи проти задоволення зазначеної вимоги позивача, МОЗ України посилалось на те, що спір про поновлення позивача на роботі розглядало Національне агентство України з питань державної служби, тому саме цим органом повинно вирішуватись питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Оскільки жодних вимог до МОЗ України від Національного агентства України з питань державної служби щодо зобов'язання виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу не надходило, таких дій відповідачем не вчинялось.

Суд не приймає до уваги заперечення відповідача, з огляду на наступне.

Згідно з ч. ч. 1, 2, 3, 5 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином, ст. 235 КЗпП України передбачено, що виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснюється у випадках: звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу (ч. 1); у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству (ч. 3); у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу (ч. 5).

Отже, положення ст. 235 КЗпП України передбачають виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу у визначених цією статтею випадках, перелік яких є вичерпним.

Такого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 02 листопада 2016 року у справі № 6-2261цс16.

Як вбачається з матеріалів справи, Національним агентством України з питань державної служби було видано вимогу від 11 січня 2017 року №15, якою визнано незаконними дії МОЗ України щодо звільнення позивача та зобов'язано МОЗ України скасувати наказ від 18 липня 2016 року №293-к «Про вивільнення ОСОБА_1».

Наказом МОЗ України від 03 лютого 2017 року №28-к «Про скасування наказу МОЗ України від 18 липня 2016 року №293-к» наказ МОЗ України від 18 липня 2016 року №293-к було скасовано, та наказом МОЗ України від 06 лютого 2017 року №33-к позивача було переведено на посаду головного спеціаліста відділу державної служби Департаменту управління персоналом та кадрової політики на умовах строкового трудового договору на період до фактичного виходу з соціальної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника ОСОБА_2

Отже, рішенням Національного агентства України з питань державної служби було встановлено, що позивача звільнено з роботи без законної підстави. За таких обставин, в період з 19 липня 2016 року по 02 лютого 2017 року, позивач не працював з вини відповідача, а тому у нього був вимушений прогул.

Таким чином, скасувавши наказ про припинення трудового договору ОСОБА_1, МОЗ України не провело йому оплату часу вимушеного прогулу, а саме з 19 липня 2016 року по 02 лютого 2017 року, оскільки позивач саме за такий час просить провести оплату вимушеного прогулу.

Положеннями частини 2 статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Однак зазначене положення не звільняє роботодавця від обов'язку здійснити оплату вимушеного прогулу у разі звільнення працівника без законної підстави, що мало місце при звільненні ОСОБА_1

Як визначено постановою Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року №348).

Згідно з пунктами 8, 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяця роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

Оскільки сторонами не було надано суду обґрунтованого розрахунку суми середньоденного заробітку позивача, суд вважає необхідним здійснити такий розрахунок самостійно.

Так, з довідки, наданої Міністерством охорони здоров'я України, встановлено, що за останні два місяці роботи, позивач отримав заробітну плату у наступних розмірах: травень 2016 року - 3 548, 29 грн., червень 2016 року - 4 226, 52 грн., що загалом становить 7 774, 81 грн. Отже, враховуючи кількість робочих днів у травні 2016 року - 19 днів та у червні 2016 року - 20 днів, середньоденний заробіток позивача становить 199, 35 грн. (7 774, 81 грн. / 39 днів = 199, 35 грн.).

За схемою посадових окладів затвердженою від 06 квітня 2016 року №292 (в редакції постанови КМУ від 05 травня 2016 року №322), посадовий оклад відповідача (заступника керівника самостійного управління, служби - 5 група оплати праці) до звільнення становив 7 409, 00 грн., згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року №15 посадовий оклад позивача з 01 січня 2017 року складав 7 700, 00 грн.

Таким чином, коефіцієнт підвищення посадового окладу в 2017 році дорівнює 1,0392 (7700/7409).

З урахуванням зазначеного, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача становить:

- у 2016 році за період з 19 липня 2016 року по 31 грудня 2016 року - 23 323, 95 грн. (39 робочих днів * 199, 35 грн.);

- у 2017 році у період з 01 січня 2017 року по 02 лютого 2017 року - 4 577, 61 грн. (228 робочих дня * 199, 35 гр. * 1,0392), що загалом становить 27 901, 56 грн.

При цьому суд зазначає, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру, що відповідає висновкам Верховного Суду України у постанові від 25 травня 2016 року у справі №6-11цс16 та Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16.

Згідно з положеннями пунктів 2, 3 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць, а також поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Отже рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, що дорівнює 3 877, 40 грн. ((3 548, 29 грн. + 4 226, 52 грн.) / 2), підлягає негайному виконанню.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з Міністерства охорони здоров'я України середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 27 липня 2017 року по 23 серпня 2017 року, то слід зазначити наступне.

Судом встановлено, що відповідно до наказу МОЗ України від 25 липня 2017 року №209-к «Про звільнення ОСОБА_1.» позивача з 26 липня 2017 року звільнено з посади головного спеціаліста відділу державної служби Департаменту управління персоналом та кадрової політики у порядку переведення для подальшої роботи в апараті Міністерства культури України згідно з пунктом 2 частини першої статті 41 Закону України «Про державну службу».

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 41 КЗпП України державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійної компетентності може бути переведений без обов'язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду.

Частиною першою статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У відповідності до наказу МОЗ України від 25 липня 2017 року №209-к, управління бухгалтерського обліку і фінансової звітності було зобов'язано перерахувати компенсацію за невикористані ОСОБА_1 13 календарних днів щорічної основної відпустки за період робочого року з 20 липня 2015 року до 19 липня 2016 року, 30 календарних днів щорічної основної відпустки за період робочого року з 20 липня 2016 року по 19 липня 2017 року, 1 календарний день щорічної основної відпустки за період робочого року з 20 липня 2017 року по 26 липня 2017 року та 3 календарні дні щорічної додаткової відпустки за стаж державної служби за робочий період з 14 жовтня 2016 року до 13 жовтня 2017 року на розрахунковий рахунок апарату Міністерства культури України.

Згідно з листом Міністерства соціальної політики від 25 листопада 2015 року № 1531/13/84-15, відповідно до пункту 5 статті 36 КЗпП переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду є підставами припинення трудового договору.

При цьому розрахунковий період для обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або виплати компенсації за невикористані відпустки відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, який настане після переведення на нове місце роботи, визначатиметься за новим місцем роботи.

З огляду на зазначене, суд не знаходить підстав для задоволення даної вимоги позивача, оскільки в день його звільнення у порядку переведення для подальшої роботи в апараті Міністерства культури України відповідачем було прийнято рішення про виплату позивачу всіх сум, що належать йому від підприємства та які підлягають перерахуванню на розрахунковий рахунок Міністерства культури України.

Крім того, доказів на підтвердження затримки виплати відповідачем належних звільненому працівнику сум, позивачем суду не надано.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також доводи сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача в частині виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 19 липня 2016 року по 02 лютого 2017 року.

Керуючись положеннями статей 2, 72-77, 90, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1 до Міністерства охорони здоров'я України (код ЄДРПОУ 00012925, адреса: 01601, м. Київ, вул. Грушевського, 7) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, різниці у розмірі посадових окладів та середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства охорони здоров'я України (код ЄДРПОУ 00012925, адреса: 01601, м. Київ, вул. Грушевського, 7) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 липня 2016 року по 02 лютого 2017 року у сумі 27 901, 56 грн. (двадцять сім тисяч дев'ятсот одна гривня п'ятдесят шість копійок).

Рішення суду в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства охорони здоров'я України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 3 877, 40 грн. (три тисячі вісімсот сімдесят сім гривень сорок копійок) допустити до негайного виконання.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягувач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1

Боржник: Міністерство охорони здоров'я України (код ЄДРПОУ 00012925, адреса: 01601, м. Київ, вул. Грушевського, 7)

Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Головуючий суддя Є.В. Аблов

Судді: А.В. Літвінова

А.С. Мазур