Рішення № 80796396, 29.03.2019, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2019 р. м. Чернівці справа № 824/848/18-а

Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Левицький В.К., розглянув у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до заступника начальника управління Держпраці у Чернівецькій області ОСОБА_2, другий відповідач управління Держпраці у Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування пунктів рішень та рішення.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з вказаним позовом, в якому з урахуванням адміністративного позову у новій редакції, просить:

- ухвалити рішення, яким у акті інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю №ЧВ-231/18/321/НД/АВ від 05.05.2018 р., визнати протиправними та скасувати у розділі ІІІ "Опис виявлених порушень" п. 1 найменування нормативно-правового акта, вимоги якого порушено із зазначенням статті (частини, пункту, підпункту, абзацу), згідно детального опису виявленого порушення ОСОБА_1 ч. 3 ст. 24 КЗпП України;

- визнати протиправними та скасувати п. 2 акту, згідно детального опису якого ОСОБА_1 порушив вимоги ст. ст. 115, 116 КЗпП України;

- визнати протиправними та скасувати п. 3 акту, згідно детального опису якого ОСОБА_1 порушив вимоги ч. 5 ст. 95 КЗпП України та ст. 33 Закону України "Про оплату праці";

- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженою посадовою особою №ЧВ-231/18/321/НД/АВ/П/1ПТ/ТД-1ФС/076 від 16.05.2018 р., згідно з якою на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 111690,00 грн;

- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженою посадовою особою №ЧВ-231/18/321/НД/АВ/П/2ПТ/МГ-2ФС/077 від 16.05.2018 р., згідно з якою на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 37230,00 грн;

- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженою посадовою особою №ЧВ-231/18/321/НД/АВ/П/2ПТ/ЗБ-3ФС/078 від 16.05.2018 р., згідно з якою на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 11169,00 грн.

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначав, що управлінням Держпраці у Чернівецькій області проведено інспекційне відвідування діяльності фізичної особи, яка використовує найману працю, за результатами якого складено акт №ЧВ-231/18/321/НД/АВ від 05.05.2018 р. Однак, відомості, вказані в акті, не відповідають фактичним обставинам, на підставі яких інспектор прийшла до висновку про допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

На підставі акту перевірки відповідачем складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЧВ №231/18/321/НД/АВ/П/1ПП від 05.05.2018 р., який позивач оскаржив до Кельменецького районного суду Чернівецької області. Постановою Кельменецького районного суду Чернівецької області у справі №717/627/18 за наслідками розгляду адміністративної справи винесено постанову, якою адміністративну справу про притягнення його до відповідальності за вчинення правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), закрито у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП. Вважаючи рішення Кельменецького районного суду від 18.05.2018 р. у справі №717/627/18 таким, яке прийнято з неповним з`ясуванням обставин справи, позивач його оскаржив до апеляційного суду Чернівецької області. За наслідками розгляду апеляційної скарги у справі №33/794/614/2018 апеляційним судом Чернівецької області ухвалено рішення, відповідно до якого постанову Кельменецького районного суду від 18.05.2018 р. про притягнення ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 41 КУпАП скасовано і провадження у справі закрито.

З огляду на вказані обставини справи, позивач вважає, що оскаржувані постанови про накладення штрафу, винесені відповідачем з порушенням вимог чинного законодавства, є незаконними та підлягають скасуванню.

Позивач також зазначив, що висновки відповідача, зазначені у п. 1, 2, 3 розділу ІІІ "Опис виявлених порушень" акту інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю від 05.05.2018 р., є неправильними та такими, що у відповідності до норм матеріального права не ґрунтуються на чинному законодавстві з огляду на те, що інспектором не було взято до уваги трудові договори, укладені між фізичною особою, яка використовує найману працю ОСОБА_1 та працівником ОСОБА_3 від 01.11.2017 р., а також трудових договорів укладених з ОСОБА_4 від 12.09.2017 р., ОСОБА_1 та ОСОБА_5 від 04.08.2017 р. Крім того, інспектором не перевірено організаційну структуру діяльності позивача (як самозайнятої особи, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування), що не дало інспектору у повній мірі з`ясувати та визначитись, чи є у діях позивача порушення вимог ч. 5 ст. 95 КЗпП України та ст. 33 Закону України "Про оплату праці".

Беручи до уваги викладене, позивач вважає, що інспектором праці не в повній мірі проведено аналіз матеріалів інспекційного відвідування, в результаті чого заступником начальника Управління Держпраці в Чернівецькій області, з порушенням вимог закону та з неповним з`ясуванням дійсних обставин справи були прийняті рішення щодо накладення штрафів на загальну суму 160089,00 грн.

Заступник начальника управління Держпраці у Чернівецькій області ОСОБА_2 (далі - відповідач) подала до суду відзив на адміністративний позов, в якому зазначила, що позовні вимоги є безпідставними та не обґрунтованими, оскільки інспекційне відвідування позивача проведено на підставі повноважень та у порядку, визначеному законом.

Крім того, відповідач зазначила, що до Кельменецького відділення поліції звернувся громадянин ОСОБА_6 із заявою про вчинення злочину щодо невиплати йому заробітної плати за час роботи у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з 10.06.2017 р. по 18.11.2017 р. У заяві вказав, що офіційно трудовий договір між ними та підприємцем укладений у письмовій формі 04.08.2018 р., а фактично згідно усної домовленості між ним та фізичною-особою ОСОБА_1 заявник почав працювати у останнього водієм з 10.06.2017 р. і працював по 18.11.2017 р. За період роботи підприємець не виплатив йому 27000,00 грн заробітної плати.

При проведенні інспекційного відвідування позивача здійснено дослідження первинних документів, за результатами якого встановлено, що впродовж періоду з серпня 2017 р. по квітень 2018 р. нараховувалася та виплачувалася заробітна плата згідно відомостей на виплату грошей. Проте, одному із працівників заробітна плата нараховувалася, але по платіжних відомостях не виплачувалася.

З огляду на вищезазначене відповідач вважає, що акт інспекційного відвідування №ЧВ-231/18/321/НД/АВ від 05.05.2018 р. та оскаржувані постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 16.05.2018 р. є правомірними і не підлягають скасуванню.

Управління Держпраці в Чернівецькій області (далі - другий відповідач) подало до суду відзив на позовну заяву, в якому вказано, що враховуючи обставини, встановлені під час інспекційного відвідування, головний державний інспектор Попович А.О. вірно прийшла до висновку про те, що в даному випадку правовідносини між позивачем та фізичною особою ОСОБА_6 носять ознаки, притаманні саме трудовим відносинам між роботодавцем та найманим працівником. При цьому дії позивача щодо надання трудовим договорам форми цивільно-правових договорів шляхом їх укладення спрямовані для маскування дійсних відносин між сторонами і перешкоджає реалізації працівниками права на працю, гарантованого Конституцією та КЗпП України, а також права на соціальний захист у випадку безробіття, при тимчасовій втраті працездатності у разі нещасного випадку на виробництві або внаслідок професійного захворювання, права на відпочинок: щорічну оплачувану відпустку, право на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання і професійні спілки.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 05.09.2018 р. у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовлено.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2018 р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 05.09.2018 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування пунктів акту та рішення скасовано. Заяву про забезпечення позову задоволено частково. Зупинено виконавче провадження ВП №56932826 від 06.08.2018р. про стягнення з ОСОБА_1 штрафу у розмірі 111690 грн. у зведеному виконавчому провадженні №57298886.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 01.10.2018 р. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду, занесеною до протоколу судового засідання від 05.11.2018 р., клопотання представника позивача задоволено та залучено до участі у розгляді справи другого відповідача - Управління Держпраці у Чернівецькій області.

26.11.2018 р. ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду витребувано з Сокирянської районної філії Чернівецького обласного центру зайнятості додаткові докази.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 26.11.2018 р., занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Судом здійснено допит свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_6 з питань, які мають значення по справі.

26.11.2018 р. відповідач подала до суду заяву про розгляд справи без її участі. Вказала, що позов не визнає.

Представник позивача у вступному слові та додаткових поясненнях позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник другого відповідача у вступному слові та додаткових поясненнях проти позовних вимог заперечував, наполягав на відсутності підстав для задоволення позову.

Після виступу із вступним словом, дослідження письмових доказів та допиту свідків, учасниками справи подано до суду заяви про розгляд адміністративної справи без їх участі в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи приписи ст. 194 КАС України та подання учасниками справи заяв про розгляд справи у порядку письмового провадження без їх участі, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Заслухавши пояснення учасників справи, показання свідків, дослідивши письмові докази по справі, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 (адреса: вулиця Жасмінна, 10, село Іванівці Кельменецький район, Чернівецька область, РНОКПП НОМЕР_1), зареєстрована як фізична особа-підприємець 14.09.2000 р.

Відповідно до відомостей, які містяться у Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивач здійснює наступні види діяльності: код КВЕД 25.62 - механічне оброблення металевих виробів; код КВЕД 45.20 - технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; код КВЕД 47.11 - роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; код КВЕД 49.31 - пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення; код КВЕД 49.39 - інший пасажирський наземний транспорт, н. в. і. у.; код КВЕД 49.41 - вантажний автомобільний транспорт; код КВЕД 77.11 - надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів (основний); код КВЕД 77.12 - надання в оренду вантажних автомобілів (Т. 1 а.с. 89-92).

13.04.2018 р. громадянин ОСОБА_6 звернувся на Урядову "гарячу лінію" 1545, http://ukc.gov.ua про порушення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 його права на отримання заробітної плати.

Зокрема ОСОБА_6 вказував, що з 10.06.2017 р. по 18.11.2017 р. працював по трудовому договору у приватного підприємця ОСОБА_1 на посаді водія фури. Заяву про звільнення не писав, а дізнався через податкову, оскільки було припинено відрахування податку до бюджету. Станом на 13.04.2018 р. заявник інформує, що не отримав розрахункові кошти та заборговану частково заробітну плату за відпрацьований час. Крім того, зазначив, що існувала домовленість про заробітну плату у розмірі понад 6000,00 грн, а виплачено за час роботи 7500,00 грн. Просив посприяти у виплаті заборгованих розрахункових коштів, а також провести перевірку діяльності приватного підприємця ОСОБА_1 (Т.1 а.с. 177).

На підставі звернення на Урядову гарячу лінію громадянина ОСОБА_6, Управлінням Держпраці в Чернівецькій області видано наказ №199 від 26.04.2018 р. "Про проведення інспекційного відвідування" (Т.1. а.с. 178-179).

Відповідно до п. 1 вказаного вище наказу, наказано головному державному інспектору відділу питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці в Чернівецькій області ОСОБА_8 в межах наданих повноважень здійснити інспекційне відвідування на предмет дотримання вимог законодавства про працю в частині трудових відносин, оплату праці, мінімальних гарантій в оплаті праці, робочий час та відпочинку у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 тривалістю два робочих дні з 02.05.2018 р. по 03.05.2018 р.

На підставі наказу №199 від 26.04.2018 р., Управлінням Держпраці в Чернівецькій області сформовано направлення від 26.04.2018 р. №04-075 на проведення інспекційного відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (Т. 1 а.с. 180).

02.05.2018 р. інспектором праці ОСОБА_8 у присутності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, секретаря виконавчого комітету Івановецької сільської ради ОСОБА_9 здійснено спробу проведення інспекційного відвідування ОСОБА_1, вулиця Жасмінна, 10, село Іванівці Кельменецького району Чернівецької області.

У зв`язку з ненаданням для ознайомлення книг, реєстрів та документів, ведення яких передбачено законодавством про працю, що містять інформацію/відомості з питань, які є предметом інспекційного відвідування, їх завірених об`єктом відвідування копій або витягів, інспектором праці складено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування №ЧВ-231/18/321/НД (Т.1 а.с. 181-182).

Примірник акту №ЧВ-231/18/321/НД від 02.05.2018 р. отримано позивачем, що підтверджується його особистим підписом.

У зв`язку з відсутністю документів, ведення яких передбачено законодавством про працю та не можливості проведення інспекційного відвідування 02.05.2018 р. інспектором праці ОСОБА_8 складено вимогу про поновлення документів, відповідно до якого зобов`язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 у строк до 04.05.2018 р. надати документи необхідні для проведення інспекційного відвідування.

Примірник вказаної вимоги отримано позивачем 02.05.2018 р., що підтверджується його особистим підписом (Т. 1 а.с. 183).

05.05.2018 р. інспектором праці ОСОБА_8 на підставі службового посвідчення №321, у присутності фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 та уповноваженої особи ОСОБА_7 проведено інспекційне відвідування у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, про що складено акт №ЧВ-231/18/321/НД/АВ від 05.05.2018 р. (Т. 1 а.с. 184-193).

Під час проведеного інспекційного відвідування виявлено наступні порушення:

- ст. 24 КЗпП України - ОСОБА_6 (з 10.06.2017 р. по 03.08.2017 р.) був допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування про прийняття працівника на роботу;

- ст.ст. 115, 116 КЗпП України - під час проведення інспекційного відвідування позивачем не надано жодних юридично підтверджуючих документів щодо виплати заробітної плати водію ОСОБА_6 за період роботи з 04.08.2017 р. по 15.11.2017 р. Станом на 04.05.2018 р. заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_6 становить 9247,78 грн (в т. ч. за серпень 2017 року - 2263,93 грн, за вересень 2017 р. - 2576,00 грн, за жовтень 2017р. - 2576,00 грн, за листопад 2017 року - 1831,85 грн);

- ч. 5 ст. 95 КЗпП України та ст. 33 Закону України "Про оплату праці" - у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до серпня 2017 року "офіційно" найманих працівників не було, а новостворена посада водія введена в серпні 2017 року. Тобто, базовий місяць для проведення індексації заробітної плати найманим працівникам фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 буде місяць створення нової посади - серпень 2017 р. Уперше право на індексацію зарплати працівника виникає у грудні 2017 р. Коефіцієнт індексації склав 3,2%. У грудні 2017 року водій ОСОБА_3 згідно табелю відпрацювання робочого часу відпрацював 2 робочі дні. За відпрацьований час йому нарахована заробітна плата та компенсація за невикористану відпустку. Індексація заробітної плати пропорційно відпрацьованому часу ОСОБА_3 не нараховувалася і не виплачувалася;

- пункт 2 розділ II та п.7 розділу ІV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100 - в ході інспекційного відвідування встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за не використані дні відпустки проводиться виходячи з виплат за фактичний час роботи з дати прийняття працівника на роботу по дату звільнення працівника з роботи з урахуванням святкових днів. Зокрема, при обчисленні середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані дні відпустки працівнику ОСОБА_6 розрахунок проведено з урахуванням нарахованої заробітної плати за відпрацьований період з 04.08.2017 р. по 15.11.2017 р. шляхом ділення на загальну кількість календарних днів за відпрацьований період з урахуванням святкових, а саме: серпень 2017 р. - 27 календарних днів, вересень 2017 р. - 30 календарних днів, жовтень 2017 р. - 31 календарний день, листопад 2017 р. - 15 календарних днів.

Примірник акту інспекційного відвідування отримано позивачем 05.05.2018 р., що підтверджується його особистим підписом (Т. 1 а.с. 32- 37, 184, 194, 184-192).

05.05.2018 р. інспектором праці ОСОБА_8 складено протокол про адміністративне правопорушення №ЧВ-231/18/321/НД/АВ/П/1ПП передбачене ч. 3 ст. 41 КУпАП та припис про усунення виявлених порушень №ЧВ-231/18/321/НД/АВ/П (Т.1 а.с. 43-44, 194).

16.05.2018 р. заступником начальника Управління Держпраці у Чернівецькій області ОСОБА_2 за результатами розгляду справи про накладення штрафу та на підставі акту інспекційного відвідування від 05.05.2018 р. №ЧВ-231/18/321/НД/АВ винесено постанови про накладення штрафів уповноваженими посадовими особами:

- №ЧВ-231/18/321/НД/АВ/П/1ПТ/ТД-1ФС/076, якою накладено штраф на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 у розмірі 111690,00 грн (Т.1 а.с. 195-196);

- №ЧВ-231/18/321/НД/АВ/П/2ПТ/МГ-2ФС/077, якою накладено штраф на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 у розмірі 37230,00 грн (Т.1 а.с. 197);

- №ЧВ-231/18/321/НД/АВ/П/2ПТ/3Б-ФС/078, якою накладено штраф на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 у розмірі 11169,00 грн (Т.1 а.с. 198).

Вважаючи окремі пункти акту інспекційного відвідування та постанови про накладення штрафу протиправними, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Судом також встановлено, що постановою Кельменецького районного суду Чернівецької області від 18.05.2018 р. у справі №717/627/18 адміністративну справу про притягнення до відповідальності ОСОБА_1 за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП, закрито у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП (Т.1 а.с. 40).

Постановою апеляційного суду Чернівецької області від 02.08.2018 р. у справі №33/794/614/20/2018 поновлено громадянину ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови судді Кельменецького районного суду Чернівецької області від 18.05.2018 р. Апеляційну скаргу, подану ОСОБА_1, - задоволено. Постанову Кельменецького районного суду Чернівецької області від 18.05.2018 р. про притягнення ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 41 КУпАП - скасовано, провадження по справі закрито. Матеріали справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 41 КУпАП передано прокурору Чернівецької області для приєднання до матеріалів кримінального провадження (Т.1 а.с. 38-39).

Крім того, судом встановлено, що 31.01.2018 р. на підставі заяви громадянина ОСОБА_6 відкрито кримінальне провадження №42018261100000014 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 175 Кримінального кодексу України, щодо безпідставного порушення фізичною-особою підприємцем ОСОБА_1 умов трудового договору, невиплати громадянину ОСОБА_6, за виконану ним роботу, заробітну плату більше, ніж за 1 місяць в сумі 27000,00 грн (Т. 1 а.с. 45, 49, 176).

Зі змісту листа Кельменецького відділу поліції Головного управління національної поліції в Чернівецькій області №6761/123/42/03-2018 р. від 10.12.2018 р. видно, що у кримінальному провадженні №42018261100000014 від 31.01.2018 р. за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 175 КК України, прийнято рішення про закриття у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України (Т. 2 а.с. 40).

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, дослідивши відеозапис, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 р. №877-V (далі - Закон №877-V, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 1 Закону №877-V визначено, що державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом

Дія цього Закону поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації (ст. 2 Закону №877-V).

Зазначені ст. 2 Закону №877-V органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов'язані забезпечити дотримання вимог ст. 1, ст. 3, ч. 1, 4, 6 - 8, абз. 2 ч. 9, ч. 13 та 14 ст. 4, ч. 1 - 4 ст. 5, ч. 3 ст. 6, ч. 1 - 4 та 6 ст. 7, ст. 9, 10, 19, 20, 21, ч. 3 ст. 22 цього Закону.

Частиною 1 ст. 259 КЗпП України встановлено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України №96 від 11.02.2015 р. затверджено Положення про Державну службу України з питань праці (далі - Положення №96).

Пунктом 1 Положення №96 визначено, що державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Відповідно до п.п. 6 п. 6 Положення №96 Держпраці для виконання покладених на неї завдань має право проводити безперешкодно перевірки в адміністративних приміщеннях робочих органів виконавчих дирекцій Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі - фонди загальнообов'язкового державного соціального страхування) з питань призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення, передбачених загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб, ознайомлюватися під час проведення перевірок з відповідними інформацією, документами і матеріалами та отримувати від фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування необхідні для виконання повноважень Держпраці копії або витяги з документів.

Пунктом 7 Положення №96 Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.

Держпраці під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими державними органами, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, тимчасовими консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, утвореними Кабінетом Міністрів України, органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, громадськими спілками, профспілками та організаціями роботодавців, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, а також підприємствами, установами та організаціями (п. 8 Положення №96).

З огляду на наведені норми права та встановлені обставини справи, суд вважає, що відповідач під час проведення позапланового заходу, а саме інспекційного відвідування господарської діяльності позивача, повинен був з`ясовувати ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу, з обов`язковим зазначенням цих питань у направленні на проведення інспекційного відвідування.

Стосовно позовної вимоги про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженою посадовою особою №ЧВ-231/18/321/НД/АВ/П/1ПТ/ТД-1ФС/076 від 16.05.2018 р., якою на позивача накладено штраф у розмірі 111690,00 грн, суд зазначає наступне.

Статтею 4 Закону України "Про охорону праці" від 14.10.92 р. №2694-ХІІ (далі - Закон №2694-ХІІ) визначено, що державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України Верховною Радою України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012 р. №5067-VI (далі - Закон №5067-VI) роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.

Згідно з ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За правилами п. 6 ч. 1 та 3 ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим при укладенні трудового договору з фізичною особою.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог ст. 24 КЗпП України, згідно порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 р. №413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу" на роботодавця покладено обов'язок повідомлення про прийняття працівника на роботу місцевий орган Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску.

Частиною 2 ст. 30 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 р. №108/95-ВР (далі - Закон №108/95-ВР) встановлено обов'язок роботодавця забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Згідно з ч. 1, 2 та 4 ст. 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:

фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;

порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення;

недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;

недотримання встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу", "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;

недопущення до проведення перевірки з питань додержання законодавства про працю, створення перешкод у її проведенні - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення;

вчинення дій, передбачених абзацом шостим цієї частини, при проведенні перевірки з питань виявлення порушень, зазначених в абзаці другому цієї частини, - у стократному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення;

порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.

Пунктом 29 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 р. №295 передбачено, що заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Дослідженням акту інспекційного відвідування №ЧВ-231/18/321/НД/АВ від 05.05.2018р. встановлено, що в розділі ІІІ "Опис виявлених порушень" міститься наступний опис виявленого порушення. Так, в процесі інспекційного відвідування з первинних документів встановлено, що трудовий договір між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 і ОСОБА_6 укладено з 04.08.2017 р. Трудовий договір від 04.08.2017 р., наказ від 04.08.2017 р., повідомлення про прийняття працівника на роботу подано до органів ДФС 03.08.2017 р.

Із матеріалів, наданих Кельменецьким відділенням поліції встановлено, що до них звернувся громадянин ОСОБА_6 із заявою про вчинення злочину щодо невиплати йому заробітної плати за час роботи у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з 10.06.2017 р. по 18.11.2017 р. В заяві вказав, що офіційно трудовий договір між ним та підприємцем укладено в письмовій формі 04.08.2018 р., а фактично, згідно усної домовленості між ними та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 заявник почав працювати у останнього водієм з 10.06.2017 р. і працював по 18.11.2017 р.

За період роботи підприємець не виплатив йому 27000,00 грн заробітної плати.

11.02.2018 р. ОСОБА_6 був допитаний як потерпілий і в протоколі допиту вказав аналогічну інформацію тільки викладену більш детально. А саме, зазначив, що з 10.06.2017 р. займався ремонтом вантажного автомобіля ОСОБА_1 та детально зазначив, яку роботу і в які дні здійснював у підприємця.

22.02.2018 р. як свідок був допитаний фізична особа-підприємець ОСОБА_1 В протоколі допиту він підтвердив, що ОСОБА_6 до укладення договору працював у нього і здійснював ремонт автомобіля, і він виплатив ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 3000,00 грн. Також вказав, яку роботу здійснював у нього скаржник і суми коштів, що він йому виплачував в період роботи по листопад 2017 р. включно.

18.01.2018 р., за результатами розгляду заяви ОСОБА_6, старшим дільничним офіцером поліції Кельменецького ВП ГУНП в Чернівецькій області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_10 прийнято рішення про припинення подальшого розгляду звернення ОСОБА_6 Вказане рішення оформлене у вигляді Висновку перевірки розгляду заяви ОСОБА_6 і затверджено начальником Кельменецького ВП ГУНП в Чернівецькій області.

У вказаному висновку зазначено, що згідно пояснень ОСОБА_1, 10.06.2017 р. до нього на роботу прийшов ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканець АДРЕСА_1, який допомагав ремонтувати автомобіль та в подальшому мав керувати вказаним автомобілем, як водій.

Крім цього, для ознайомлення наданий документ, виданий Сокирянським районним центром зайнятості, а саме корінець направлення на працевлаштування на вільне робоче місце №24091706260001001 від 26.06.2017 р. Згідно даного корінця фізична особа-підприємець ОСОБА_1 прийняв ОСОБА_6 водієм автотранспортного засобу з 10.07.2017 р. (наказ (трудовий договір) від 30.06.2017 р. №2).

В ході інспекційного відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 запропоновано надати письмові пояснення щодо роботи у нього ОСОБА_6 з червня по листопад 2017 р. включно. Так, позивач дослівно зазначив, що: "З приводу того, що я пояснював у поліції, я вказав іншу дату прийняття на роботу ОСОБА_6 можу пояснити, що під час питання біля мене не було ніяких документів і точно не знав про те, коли саме його на роботу офіційно прийняли і помилково зазначив невірну дату".

На підставі наведеного, відповідач прийшов до висновку, що ОСОБА_6 (з 10.06.2017 р. по 03.08.2017 р.) був допущений позивачем до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу.

Однак, суд не погоджується з вищезазначеними висновками, з огляду на наступне.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Так, вказаною нормою встановлено, що договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі ст. 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Тобто, з наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Дослідженням матеріалів справи, встановлено, що 11.01.2017 р. громаднин ОСОБА_6 звернувся до Сокирянського районного центру зайнятості із заявою про призначення (поновлення) виплати допомоги по безробіттю та заявою про надання (поновлення) статусу безробітного (Т. 2 а.с. 17, 18).

Відповідно до відомостей зазначених у додатку №3 до персональної картки №240915040100005 ОСОБА_6 за 2017 рік період зайнятості та страховий стаж ОСОБА_6 відсутній, останній період зайнятості з 19.10.2015 р. по 21.12.2016 р. у ТОВ “Серединське” на посаді тракторист-машиніст сільськогосподарського (лісогосподарського) виробництва (Т. 2. а.с.8-9).

Дослідженням таблиці відвідування Центру зайнятості громадянином ОСОБА_6 щодо підбору роботи встановлено, що ОСОБА_6 відвідував центр зайнятості з 10.04.2017 р. по 03.07.2017 р. включно (Т. 2 а.с. 11).

Дослідженням персональної картки №240915040100005 та Додатку №4 до Персональної картки ОСОБА_6 встановлено, що громадянин ОСОБА_6 отримував допомогу по безробіттю у період з 18.01.2017 р. по 16.07.2017 р. (Т. 2 а.с. 4-7).

Дослідженням корінця направлення на працевлаштування від 26.06.2017 р. на вільне робоче місце судом встановлено, що у направленні на працевлаштування міститься інформація про прийняття позивачем громадянина ОСОБА_6 на робоче місце з 10.07.2017 р. наказ (трудовий договір) від 30.06.2017 р. №2 (Т. 1 а.с. 201).

Під час судового розгляду справи позивач заперечував щодо проставлення підпису в корінці направлення на працевлаштування та стверджував, що наказ про прийняття на робота ОСОБА_6 №2 від 30.06.2017 р. не видавав (не приймав).

Допитаний як свідок громадянин ОСОБА_6 надав показання наступного змісту. Так, починаючи з 10.06.2017 р. він надавав послуги позивачу щодо ремонту вантажного автомобіля та причепів, а також послуги водія. Під час надання послуг позивачу він не підпорядковувався правилам внутрішнього трудового розпорядку працював та сам організовував свою роботу. Між ним та позивачем існувала домовленість про оплату за надані послуги у розмірі 250,00 грн за день.

Наведена обставина не заперечувалася позивачем в судовому засіданні.

04.08.2017 р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та громадянином ОСОБА_6 укладено трудовий договір з метою надання послуг водія на строк з 04.08.2017 р. по 10.02.2018 р., заробітна плата склала 3200,00 грн.

Дослідженням трудового договору встановлено, що його розірвано 15.11.2017 р. за згодою сторін (Т. 1 а.с. 56-57, 131-132).

В акті інспекційного відвідування зафіксовано, що трудовий договір між ОСОБА_6 та фізичною особою ОСОБА_1 укладено з 04.08.2017 р., наказ про прийом на роботу від 04.08.2017 р. №1, повідомлення про прийняття працівника на роботу подано до Кельменецького відділення Сокирянського ОДПІ Головного управління ДФС у Чернівецькій області 03.08.2018 р. Звільнений ОСОБА_6 з роботи 15.11.2017 р. (наказ №5 від 15.11.2017 р.).

З огляду на вищенаведені обставини справи та надані свідком ОСОБА_6 показання, суд приходить до висновку, що у період з 10.06.2017 р. по 03.08.2017 р. між громадянином ОСОБА_6 та позивачем існували цивільно-правові відносини стосовно здійснення робіт з ремонту автомобіля та причепів тощо.

Під час судового розгляду справи відповідачем не доведено допущення позивачем громадянина ОСОБА_6 в період з 10.06.2017 р. по 03.08.2017 р. до роботи без укладення трудового договору та не наведено жодного доказу, який би свідчив про те, що громадянин ОСОБА_6 здійснював роботи за трудовим договором.

Посилання відповідача на корінець направлення на працевлаштування, суд відхиляє, оскільки матеріалами справи не підтверджується видання позивачем наказу на працевлаштування ОСОБА_6

Відтак, висновки, зазначені у акті інспекційного відвідування №ЧВ-231/18/321/НД/АВ від 05.05.2018 р. щодо допуску до роботи громадянина ОСОБА_6 без укладення трудового договору, не відповідають фактичним обставинам та дослідженим доказам по справі, а тому оскаржувана постанова про накладення штрафу уповноваженою посадовою особою №ЧВ-231/18/321/НД/АВ/П/1ПТ/ТД-1ФС/076 від 16.05.2018 р. є протиправною та підлягає скасуванню.

Стосовно позовної вимоги про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженою посадовою особою №ЧВ-231/18/321/НД/АВ/П/2ПТ/МГ-2ФС/077 від 16.05.2018 р., якою на позивача накладено штраф у розмірі 37230,00 грн, суд зазначає наступне.

Абзацом абз. 5 ч.1 ст.18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 №2017-ІІІ (далі – Закон №2017-ІІІ) передбачено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

На підставі ч. 2 ст. 19 Закону №2017-ІІІ державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

За змістом ч. 5 ст. 95 КЗпП України та ст. 33 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 № 108/95-ВР заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку та в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством відповідно.

Згідно із ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 р. №1282-XII (далі – Закон №1282-XII) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №1282-XII об'єктом індексації грошових доходів населення є оплата праці (грошове забезпечення) як грошовий дохід громадян, одержаний ними в гривнях на території України і який не має разового характеру.

Положеннями п. 1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. №1078, із змінами та доповненнями (далі - Порядок №1078) передбачено, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до п. 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: пенсії; стипендії, оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер; грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі; допомога по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей.

Пунктом 4 Порядку №1078 передбачено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

У разі коли особа працює неповний робочий час, сума індексації визначається з розрахунку повного робочого часу, а виплачується пропорційно відпрацьованому часу.

Механізм проведення індексації у разі підвищення грошових доходів визначено положеннями п. 5 Порядку №1078. Зокрема, у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.

Згідно приписів п. 10-2 Порядку №1078 для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.

З аналізу вищенаведених норм, суд приходить до висновку, що об'єктом індексації грошових доходів населення є оплата праці (грошове забезпечення) як грошовий дохід громадян, одержаний ними в гривнях на території України і який не має разового характеру. Підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.

Дослідженням акту інспекційного відвідування №ЧВ-231/18/321/НД/АВ від 05.05.2018 р. встановлено, що в розділі ІІІ "Опис виявлених порушень" міститься наступний опис виявленого порушення: у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до серпня 2017 р. «офіційно» найманих працівників не було, а новостворена посада водія введена в серпні 2017 р. Тобто, базовий місяць для проведення індексації заробітної плати найманим працівникам фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 буде місяць створення нової посади – серпень 2017 р. Уперше право на індексацію зарплати працівника виникає у грудні 2017 р. Коефіцієнт індексації склав 3,2%. В грудні 2017 р. водій ОСОБА_3 згідно табелю відпрацювання робочого часу відпрацював 2 робочі дні. За відпрацьований робочий час йому нарахована заробітна плата та компенсація за невикористану відпустку. Індексація заробітної плати пропорційно відпрацьованого часу ОСОБА_3 не нараховувалася і не виплачувалася.

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що позивачем укладено наступні трудові договори між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, в тому числі:

- 04.08.2017 р. з ОСОБА_6 з метою надання послуг водія на невизначений строк з 04.08.2017 р., заробітна плата склала 3200,00 грн;

- 01.11.2017 р. з ОСОБА_3 з метою надання послуг водія на невизначений строк з 01.11.2017 р., заробітна плата склала 3200,00 грн. Відповідно до відомості про нарахування та виплату заробітної за серпень 2017 р. позивачем нараховано працівнику ОСОБА_6 - 2263,93 грн заробітної плати. Дослідженням відомості встановлено відсутність підпису працівника (Т. 1 а.с. 136).

У листопаді 2017 р. ОСОБА_6 нараховано 1831,35 грн заробітної плати, ОСОБА_4 нараховано 381,51 грн, ОСОБА_3 – 2576,00 грн. Дослідженням відомості встановлено, що вона підписана працівниками ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (Т.1 а.с. 138).

У відповідності до відомості про нарахування та виплату заробітної плати у грудні 2017 р. ОСОБА_3 нараховано 366,02 грн.

Відповідно до відомості на виплату грошей №7 за грудень ОСОБА_3 здійснено виплату 366,02 грн заробітної плати.

Дослідженням табелю робочого часу за грудень 2017 р. встановлено, що ОСОБА_3 відпрацював у грудні 2 дні, сума нарахування заробітної плати склала 456,91 грн.

Оскільки ОСОБА_3 був прийнятий на роботу з 01.11.2017 р., на переконання суду, базовим місяцем у даному випадку є листопад 2017 р. Відтак, відповідно до таблиці величин приросту індексу споживчих цін за грудень 2017 р., коефіцієнт індексації складає 0,00 %, а сума індексації - 0,00 грн.

З огляду на вищезазначені обставини справи, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова про накладення штрафу уповноваженою посадовою особою №ЧВ-231/18/321/НД/АВ/П/2ПТ/МГ-2ФС/077 від 16.05.2018 р. прийнята відповідачем без врахування вищенаведеного, тому є протиправною та підлягає скасуванню.

Крім того, суд зазначає, що відповідач під час проведення позапланового заходу, а саме інспекційного відвідування господарської діяльності позивача та прийняття оскаржуваної постанови про накладення штрафу уповноваженою посадовою особою №ЧВ-231/18/321/НД/АВ/П/2ПТ/МГ-2ФС/077 від 16.05.2018 р., вийшов за межі з`ясовування тих питань, які стали підставою позапланового інспекційного відвідування господарської діяльності позивача. Зокрема, інспекційне відвідування позивача мало проводитись відповідачем тільки в межах звернення ОСОБА_11 на Урядову “гарячу лінію”.

Згідно ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74 - 76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно ч. 1 - 3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи докази, які є в справі, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку, що відповідач не довів належними засобами доказування правомірність прийняття оскаржуваних постанов №ЧВ-231/18/321/НД/АВ/П/1ПТ/ТД-1ФС/076 від 16.05.2018 р. та №ЧВ-231/18/321/НД/АВ/П/2ПТ/МГ-2ФС/077 від 16.05.2018 р., а тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Доводи відповідача щодо правомірності прийняття вказаних постанов, суд відхиляє, оскільки вони спростовується обставинами встановленими під час розгляду справи.

Стосовно позовної вимоги про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженою посадовою особою №ЧВ-231/18/321/НД/АВ/П/2ПТ/ЗБ-3ФС/078 від 16.05.2018 р., якою на позивача накладено штраф у розмірі 11169,00 грн, суд зазначає наступне.

Положеннями ст. 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду діяльності, реалізовує програми професійно - технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з ст. 1 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 р №108/95-ВР (далі - №108/95-ВР) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону №108/95-ВР працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Статтею 115 КЗпП України передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Дослідженням акту інспекційного відвідування №ЧВ-231/18/321/НД/АВ від 05.05.2018 р. встановлено, що в розділі ІІІ "Опис виявлених порушень" міститься наступний опис виявленого порушення: а саме порушення позивачем ст. ст. 115, 116 КЗпП України.

При проведенні інспекційного відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 надано наступні первинні документи: книги нарахування заробітної плати за період з серпня 2017 р. по квітень 2018 р., відомості нарахування та виплати заробітної плати за період з серпня 2017 р. по квітень 2018 р., відомості на виплату грошей за період з вересня 2017 р. по квітень 2018 р.

Перевіркою даних первинних документів встановлено, що найманим працівникам, які працювали у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 впродовж періоду з серпня 2017 р. по квітень 2018 р. нараховувалася та виплачувалася заробітна плата згідно відомостей на виплату грошей. Проте, одному із працівників - ОСОБА_6 заробітна плата нараховувалася, але по платіжних відомостях не виплачувалася. Так, згідно даних, зазначених в книзі нарахування заробітної плати, в серпні 2017 року ОСОБА_6 нарахована заробітна плата в сумі 2812,34 грн, без податків та зборів (до виплати) - 2263,93 грн. Підтверджувальних документів щодо виплати заробітної плати ОСОБА_6 за відпрацьований період у серпні 2017 р. під час інспекційного відвідування підприємцем не надано. У відомості нарахування та виплати заробітної плати за серпень 2017 р. підпис ОСОБА_6 відсутній. Кредитове сальдо на кінець місяця за даними книги нарахування заробітної плати за серпень 2017 р. становить 2263,93 грн.

У вересні 2017 р. за даними книги нарахування заробітної плати ОСОБА_12 нарахована заробітна плата в сумі 3200,00 грн, без податків та зборів (до виплати) - 2576,00 грн. Крім водія ОСОБА_6 заробітна плата за вересень 2017 р. нараховувалася водію ОСОБА_4 Відповідно до відомості на виплату грошей від 30.09.2017 р. № 1 заробітна плата виплачена лише ОСОБА_4 в сумі 1691,73 грн. У відомості нарахування та виплати заробітної плати за вересень 2017 року підтверджуючий підпис лише ОСОБА_4 Водій ОСОБА_6 за вересень 2017 р. заробітну плату не отримав. Кредитове сальдо на кінець вересня місяця за даними книги нарахування заробітної плати перед водієм ОСОБА_6 за вересень 2017 р. заробітну плату не отримав. Кредитове сальдо на кінець вересня місяця за даними книги нарахування заробітної плати перед водієм ОСОБА_6 становить 4839,93 грн (в т.ч. за серпень 2017 р. - 2263,93 грн та за вересень 2017 р. - 2576,00 грн).

В жовтні 2017 р. заробітна плата нараховувалася двом водіям: ОСОБА_6 та ОСОБА_4 Відповідно до відомості на виплату грошей від 13.10.2017 року № 2 ОСОБА_4 виплачується заробітна плата за першу половину місяця в сумі 1288,00 грн, а відповідно до відомості на виплату грошей № 3 від 31.10.2017 р. ОСОБА_4 виплачується заробітна плата за другу половину місяця в сумі 1288,00 грн. У відомості нарахування та виплати заробітної плати за жовтень 2017 зазначено лише підпис ОСОБА_4, а підпис одержувача ОСОБА_6 відсутній. В книзі нарахування заробітної плати за жовтень 2017 р. щодо виплати заробітної плати водію ОСОБА_6 зазначено: “виплачено 5000,00 грн. Кредитове сальдо на кінець місяця - 2415,93 грн».

Підтверджуючим документом щодо виплати ОСОБА_6 5000,00 грн є дублікат квитанції №97914262494719466827, одержувач - ОСОБА_6, відправник - ОСОБА_13, призначення платежу - перевод на картку Приватбанка. Даний документ не підтверджує факт виплати заробітної плати роботодавця ОСОБА_1 працівнику ОСОБА_6 Проведену фінансову операцію ОСОБА_1 письмово пояснює так: « 31 жовтня 2017 р. ОСОБА_6 автомобілем Вольво СЕ 1552 ВІ здійснив перевезення вантажу (яблука) з Ломачинці на Київ. В пункті розвантаження водій ОСОБА_6 надав замовнику номер своєї розрахункової картки Приватбанку, на яку зарахували 5 тис.грн. Та через три дні на ту ж картку було відправлено замовником ще 7000,00 грн. «За взаємною домовленістю між підприємцем та ОСОБА_6І.» зазначені кошти залишилися в його користуванні в рахунок заробітної плати». Інших юридично підтверджуючих документів щодо виплати заробітної плати роботодавцем ОСОБА_1 працівнику ОСОБА_6 під час інспекційного відвідування не надано.

Оскільки, копія документу, а саме: дубліката квитанції № 97914262494719466827 про перевід коштів в сумі 5000,00 рн на рахунок одержувача ОСОБА_6 від відправника ОСОБА_13 не є юридичним документом, що підтверджує факт виплати заробітної плати перед працівником ОСОБА_6 становить 7415,93 (в т.ч. за серпень 2017 р. - 2263,93 грн, за вересень 2017 р. - 2576,00 грн, за жовтень 2017 р. - 2576,00 грн).

В листопаді 2017 р. заробітна плата нараховувалася трьом працівникам: ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_3 Відповідно до відомостей на виплату грошей №4 від 02.11.2017 р. ОСОБА_4 виплачено остаточний розрахунок в сумі 381,51 грн в зв'язку із звільненням з роботи. Відповідно до відомості на виплату грошей №5 від 14.11.2017 р. водію ОСОБА_3 виплачується заробітна плата за першу половину листопада місяця в сумі 1288,00 грн. Відповідно до відомості на виплату грошей №6 від 30.11.2017 р. ОСОБА_3 виплачується заробітна плата за другу половину листопада місяця в сумі 1288,00 грн. У відомості нарахування та виплати заробітної плати за листопад 2017 р. в графі 18 «Підпис одержувача» в підтвердження отримання заробітної плати зазначено підписи ОСОБА_4 та ОСОБА_3 Підпис ОСОБА_6 в підтвердження щодо отримання заробітної плати за листопад 2017 р. відсутній. Проте, в книзі нарахування заробітної плати за листопад 2017 р. в графі ОСОБА_6 зазначено: «Всього нараховано - 2275,58 грн., без податків та зборів - 1831,85 грн. ОСОБА_5 7000,00 грн. Дебетове сальдо на кінець місяця становить 2752,22 грн». Підтвержуючих документів щодо виплати заробітної плати в листопаді 2017 р. ОСОБА_6 на суму 7000,00 грн. фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 під час інспекційного відвідування не надано. Проведена фінансова операція пояснюється підприємцем в письмовому поясненні від 04.05.2018 р.: « 31 жовтня 2017 р. ОСОБА_6 автомобілем Вольво СЕ 15 52 ВІ здійснив перевезення вантажу (яблука) з Ломачинці на Київ. В пункті розвантаження водій ОСОБА_6 надав замовнику номер своєї розрахункової картки Приватбанку, на яку зарахували 5000,00 грн. Через три дні на ту ж картку було відправлено замовником ще 7000,00 грн. «За взаємною домовленістю між підприємцем та ОСОБА_6 І.» зазначені кошти залишилися в його користуванні в рахунок заробітної плати» - додаток №11. Проте, жодного фінансового документу про перевід 7000,00 грн. на картковий рахунок ОСОБА_6 під час інспекційного відвідування позивач не надав.

05.05.2018 р. фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 до матеріалів інспекційного відвідування надано відомості на виплату грошей на ім`я ОСОБА_6 за період з серпня 2017 р. по жовтень 2017 р., а саме: відомість на виплату грошей б/н від 31.08.2017 р. на суму 2263,93 грн, відомість на виплату грошей б/н від 14.09.2017 р. на суму 3551,93 грн, відомість на виплату грошей б/н від 29.09.2017 р. на суму 4839,93 грн, відомість на виплату грошей б/н від 13.10.2017 р. на суму 6127,93 грн. На кожній із відомостей зазначено: Отримувати кошти готівкою відмовився, оскільки була домовленість про отримання заробітної плати загальною сумою за три місяці на банківську картку по перерахунку. В письмовому поясненні від 05.05.2018 р фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зазначає: «Відомості на виплату грошей на ім'я ОСОБА_6 велися, але підпис відсутній, оскільки кошти помісячно не виплачувалися, так як була усна домовленість про отримання ним заробітної плати разово за три місяці по перерахунку на банківську картку і це підтверджує переказ банку, з якого вбачається, що нам були відомі дані про його номер рахунку, який він особисто повідомив. У кожній відомості зазначається сума, яка була невиплачена водію ОСОБА_6 станом на дату формування даної відомості».

Враховуючи вищенаведене і той факт, що роботодавцем ОСОБА_1 під час проведення інспекційного відвідування не надано жодних юридично підтвержуючих документів щодо виплати заробітної плати водію ОСОБА_6 за період роботи з 04.08.2017 р. по 15.11.2017 р. станом на 04.05.2018 р., відповідач прийшов до висновку, що заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_6 становить 9247,78 грн (в т. ч. за серпень 2017 р. - 2263,93 грн., за вересень 2017 р. - 2576,00 грн., за жовтень 2017 р. - 2576,00 грн., за листопад 2017 року- 1831,85 грн).

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що 04.08.2017 р. позивачем укладено трудовий договір з ОСОБА_6 на умовах якого з метою надання послуг водія на невизначений строк з 04.08.2017 р., заробітна плата склала 3200,00 грн. Трудовий договір розірвано 15.11.2017 р. за згодою сторін (Т. 1 а.с. 56-57, Т. 2 а.с. 131-132);

Відповідно до відомості про нарахування та виплату заробітної за серпень 2017 р. позивачем нараховано працівнику ОСОБА_6 - 2263,93 грн заробітної плати. Дослідженням відомості встановлено відсутність підпису ОСОБА_6І.(Т. 1 а.с. 136).

Дослідженням відомостей про нарахування та виплату заробітної плати за вересень 2017 встановлено, що ОСОБА_6 нараховано 2576,00 грн заробітної плати, ОСОБА_4 - 1691,73 грн заробітної плати. Дослідженням вказаної відомості встановлено, що її підписано тільки ОСОБА_4 (Т. 1 а.с. 137).

У жовтні 2017 р. позивач нарахував ОСОБА_6 - 2576,00 грн заробітної плати, ОСОБА_4 - 2576,00 грн. Дослідженням відомості встановлено, що її підписано тільки ОСОБА_4 Також міститься відмітка про те, що при виплаті заробітної плати ОСОБА_4 помилково поставив свій підпис навпроти прізвища ОСОБА_6 Даний підпис вважати недійсним (Т. 1 а.с. 138).

У листопаді 2017 р. ОСОБА_6 нараховано 1831,35 грн заробітної плати, ОСОБА_4 нараховано 381,51 грн, ОСОБА_3 – 2576,00 грн. Дослідженням відомості встановлено, що вона підписана працівниками ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (Т. 1 а.с. 138).

Під час судового розгляду позивач не надав підтвержуючих документів щодо виплати заробітної плати водію ОСОБА_6 за період роботи з 04.08.2017 р. по 15.11.2017 р.

Відповідно до відомостей про виплату грошей б/н за серпень 2017 р. ОСОБА_6 здійснено виплату 2263,92 грн (1131,96 грн х 2), у вересні 2017 р. - 2576,00 грн (1288,00 грн х 2), у жовтні 2017 р. - 1288,00 грн, у листопаді 2017 р. – 1883,70 грн. Загальна сума отриманої ОСОБА_6 заробітної плати склала 9300,47 грн. Вказані відомості підписані ОСОБА_6

Будучи допитаний свідок ОСОБА_6 повідомив, що вказані відомості підписані ним після проведення відповідачем інспекційного відвідування у присутності його адвоката (Т.1 а.с. 140, 141, 142, 143, 144, 145).

Наведена обставина не заперечувалася позивачем в судовому засіданні.

З огляду на вищенаведені обставини справи, суд приходить до висновку, що позивачем порушено вимоги ст. ст. 115, 116 КЗпП України в частині несвоєчасної виплати громадянину ОСОБА_6 заробітної плати.

Оскільки, судом встановлено протиправність дій позивача стосовно виплати громадянину ОСОБА_6 заробітної плати, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова про накладення штрафу уповноваженою посадовою особою №ЧВ-231/18/321/НД/АВ/П/2ПТ/ЗБ-3ФС/078 від 16.05.2018 р. прийнята відповідачем правомірно. Відтак, в цій частині позовна вимога задоволенню не підлягає.

Стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправним та скасування пунктів акту інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю №ЧВ-231/18/321/НД/АВ від 05.05.2018 р., суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Стаття 5 КАС України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю

Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено, оскільки підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб`єктивне ставлення переконання в порушенні її прав, інтересів чи свобод. Однак, обов`язковою умовою здійснення такого захисту є об`єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

У частині 6 ст. 7 Закону № 877-V передбачено, що за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт, який повинен містити такі відомості: дату складення акта; тип заходу (плановий або позаплановий); форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо); предмет державного нагляду (контролю); найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім'я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід; найменування юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід

У даному випадку акт перевірки, в якому відображено загальний опис виявлених порушень законодавства, що в свою чергу відповідає встановленим правилам складання акта перевірки, не є правовим документом, який встановлює відповідальність суб`єкта господарювання та відповідно не є актом індивідуальної дії у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.

Таку ж правову позицію висловив Верховний Суд від 10.08.2018 р. у справі №811/119/13-а.

З огляду на вищенаведені норми, суд приходить до висновку що позовні вимоги у частині визнання протиправним та скасування пунктів акту інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю №ЧВ-231/18/321/НД/АВ від 05.05.2018 р., не підлягають задоволенню.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 КАС України).

З матеріалів справи видно, що за подання вказаного позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 7812,50 грн, що підтверджується квитанціями №93 від 04.09.2018 р. на суму 704,80 грн, № 94 від 04.09.2018 р. на суму 704,80 грн, №95 від 04.09.2018 р. на суму 1116,91 грн, №96 від 04.09.2018 р. на суму 704,80 грн, №134 від 19.09.2018 р. на суму 4581,19 грн.

Оскільки, позов задоволено в частині застосування до позивача штрафу в розмірі 111690,00 грн та 37230,00 грн, за які позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1821,71 грн (704,80 грн + 1116,91 грн), суд присуджує на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці в Чернівецькій області сплачений судовий збір у розмірі 1821,71 грн.

Стосовно клопотання про розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт ( наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).

Відповідно до ч. 6 та 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п’ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З аналізу наведених правових норм, суд приходить до висновку, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 р. у справі № 815/4300/17, від 11.04.2018 р. у справі № 814/698/16 та від 18.10.2018 р. у справі №813/4989/17.

Відповідно до змісту клопотання, позивач просив стягнути з відповідача витрати понесені ним на правову допомогу у розмірі 7812,50 грн, а також витрати пов`язані з прибуттям до суду.

На підтвердження витрат на праву допомогу у розмірі 13200,00 грн, позивачем надано договір про надання правової допомоги №1-18 від 04.06.2018 р.

Відповідно до п.п. 5.1. п. 5 Розділу 5 “Розмір гонорару та порядок розрахунків” вказаного договору за послуги, наданні адвокатом згідно п. 1.1.1 цього договору, клієнт перераховує суму гонорару, яка становить 13200,00 грн та зобов`язується перерахувати вказані кошти на протязі п`яти днів з моменту підписання даного договору, за фактом виконання робіт. На момент укладення даного договору надано аванс: 5000,00 грн.

Крім того, позивачем надано до договору №1-18 від 04.06.2018 р. додаток №1 від 04.09.2018 р., а саме розрахунок суми послуг за надану правову допомогу та витрат які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно вказаного розрахунку, що позивачем понесено наступні витрати:

- надання консультацій, визначення правової позиції у справі, зібрання доказів та підготовка позовної заяви із реєстрацією її в суді та заяви про забезпечення позову - 960 хв (1 хв. - 1700,00 грн х 0,0067 що складає 10934,40 грн;

- прийняття особистої участі у ході розгляду справи (враховуючи відеоконференцію) - час не вказано, надано аванс у розмірі 2265,60 грн;

Загальна сума витрат на правову допомогу складає 13200,00 + 3799,92 грн оплата судового збору, разом 16999,92 грн.

Відповідно до акту прийому-передачі наданих послуг від 04.09.2018 р. до оплати позивачу представлено 13200,00 грн.

Однак, у поданих документах та наданих під час судового розгляду справи поясненнях представником позивача жодним чином не обґрунтовано заявлену адвокатом вартість послуг з посиланням на первинні документи.

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що жодних додаткових документів на підтвердження понесення позивачем витрат на правову допомогу, ні позивачем, ні його представником до суду не надано.

Згідно квитанції б/н від 04.09.2018 р. довільної форми, складеної представником позивача, на яку посилається позивач в обґрунтування понесення витрат на правову допомогу видно, що позивачем здійснено оплату правової допомоги у розмірі 13200,00 грн, а в період з 04.06.2018 р. по 04.09.2018 р. адвокатом виконано та передано наступні роботи: звернення з адвокатським запитом до Сокирянської районної філії Чернівецького обласного центру зайнятості 14.06.2018 р. №18/275; отримано відповідь від 20.06.2018 р. №382/2409.004-18409.004-18; надав відповідні консультації визначив правову позицію та спосіб захисту для клієнта, підготував позовну заяву про скасування постанов про накладення штрафу №ЧВ-231/18/321/НД/АВ/П/1ПТ/ТД-1ФС/076 від 16.05.2018 р., №ЧВ-231/18/321/НД/АВ/П/2ПТ/МГ-2ФС/077 від 16.05.2018 р., №ЧВ-231/18/321/НД/АВ/П/2ПТ/ЗБ-3ФС/078 від 16.05.2018 р., підготував заяву про забезпечення позову, прийматиме особисту участь у ході розгляду справи, про що додатково надасть акт виконаних робіт за наслідками реального часу розгляду самої справи згідно журналу судових засідань.

Наказом Міндоходів від 16.09.2013 р. № 481, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 01.10.2013 року за № 1686/24218, затверджено форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядок її ведення" (далі - Порядок).

Згідно п. 1 Порядку фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, та фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність (далі - самозайняті особи), зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат (далі - Книга), у якій за підсумком робочого дня, протягом якого отримано дохід, на підставі первинних документів здійснюються записи про отримані доходи та документально підтверджені витрати.

Записи у Книзі виконуються за підсумками робочого дня, протягом якого отримано дохід (п. 5 Порядку).

Однак, представником позивача не надано докази на підтвердження відображення в Книзі обліку доходів і витрат запису про отримання доходу в сумі 13200,00 грн від позивача за надані послуги професійної правничої допомоги.

У судовому засіданні позивач не підтвердив оплату послуг адвокату в розмірі 13200,00 грн.

Таким чином, квитанція б/н від 04.09.2018 р., в розумінні вимог КАС України, на думку суду, не є належним та допустимим доказом понесення позивачем витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги.

Враховуючи те, що наданими до суду документами обґрунтованість та фактичний обсяг витрат на правничу допомогу у даній адміністративній справі позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами, суд вважає, що вимога у цій частині не підлягають задоволенню.

Стосовно стягнення фактично понесених витрат пов`язаних з прибуттям до суду у розмірі 7812,50 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 135 КАС України витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.

Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов'язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» від 27.04.2006 р. №590 передбачено, що витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту та найманням житла, які компенсуються стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень та її представникові, не можуть перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження.

Витрати на переїзд можуть бути відшкодовані лише у випадках, коли стороні необхідно було здійснити переїзд до адміністративного суду в інше місто або селище. Розмір витрат визначається вартістю квитків на залізничний, автомобільний, водний, повітряний транспорт або ж підтвердженою вартістю пального, необхідного для переїзду до суду власним автотранспортом.

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що жодних доказів на підтвердження фактичного понесення позивачем та його представником витрат пов`язаних з прибуттям до суду, позивач та його представник до суду не подали.

З огляду на вказані обставини справи, суд приходить до висновку, що вимога про стягнення фактично понесених витрат пов`язаних з прибуттям до суду у розмірі 7812,50 грн, задоволенню не підлягає.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 139, 241 та 246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову уповноваженої посадової особи Управління Держпраці у Чернівецькій області №ЧВ-231/18/321/НД/АВ/П/1ПТ/ТД-1ФС/076 від 16.05.2018 р.

3. Визнати протиправною та скасувати постанову уповноваженої посадової особи Управління Держпраці у Чернівецькій області №ЧВ-231/18/321/НД/АВ/П/2ПТ/МГ-2ФС/077 від 16.05.2018 р.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (вулиця Жасмінна, 10, село Іванківці, Кельменецького району, Чернівецької області, РНОКПП НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Чернівецькій області (вулиця Зелена, 3, місто Чернівці, код ЄДРПОУ 39888333) судовий збір у розмірі 1821,71 грн.

5. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до ст.ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його складання.

Суддя В.К. Левицький