Ухвала суду № 80795676, 27.03.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

Іменем України

про залишення позову без розгляду

27 березня 2019 р. Справа № 520/1919/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого - судді: Заічко О.В.,

при секретареві судового засідання: Мараєвій О.В.,

за участі: представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у підготовчому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові клопотання представника відповідача про залишення позову Головного управління ДФС у Харківській області до Державного підприємства "Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченка" про стягнення коштів - без розгляду ,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд: стягнути з відповідача частину чистого прибутку (доходу) господарських організацій (державних унітарних підприємств та їх об'єднань), що вилучається до бюджету у сумі 34188901,00грн.

У підготовчому засіданні представником відповідача заявлене клопотання про залишення позову без розгляду з огляду на пропуск позивачем строку звернення до суду.

В обґрунтування клопотання представник відповідача зазначив, що частина чистого прибутку (доходу) не сплачена до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями, не є податковим боргом у розумінні ПК України, а тому, на дані правовідносини не розповсюджуються спеціальні строки звернення до суду, встановлені ПК України, отже, підлягають застосуванню загальні правила, встановлені ст. 122 КАС України ( ст. 99 КАС України в редакції, яка діяла до 15.12.2017 року).

Судом поставлено на обговорення зазначене клопотання, проти задоволення якого заперечував представник позивача, зазначивши про його безпідставність.

З'ясувавши думку учасників справи та їхні пояснення з приводу клопотання, дослідивши матеріали справи, суд виходить з наступного.

Так, вирішуючи вказане клопотання, суд зазначає, що підставою для звернення позивача до суду з даним позовом слугувала несплата відповідачем зобов'язань, визначених у самостійно поданих розрахунках частини чистого прибутку (доходу).

Водночас, вагомим аспектом даних правовідносин, в контексті застосування загальних строків звернення до суду, встановлених КАС України або спеціальних, встановлених ПК України, є з'ясування обставин, чи підпадає несплата відповідачем частини чистого прибутку (доходу) під визначення податкового боргу, у розумінні ПК України.

Відповідно до п.п. 14.1.175 п.п. 14.1 ст.14 ПК України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов’язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом;

Вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, визначено Податковим кодексом України (далі - ПК України) .

Відповідно до ст. 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом (п.8.2 ст. 8 ПК України).

Вичерпний перелік загальнодержавних податків та зборів міститься у ст.9 ПК України, до яких належать: податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, податок на додану вартість, акцизний податок, екологічний податок, рентна плата, мито.

До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов’язковими до сплати на території відповідних територіальних громад (п.8.3 ст. 8 ПК України).

Вичерпний перелік місцевих податків та зборів наведено у ст.10 ПК України, до яких належать: податок на майно, єдиний податок, збір за місця для паркування транспортних засобів, туристичний збір.

Згідно п.7.3 ст. 7 ПК України, будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Суд вказує, що у переліку податків та зборів, наведеному у ст.ст. 9,10 ПК України, відсутній такий платіж як частина чистого прибутку (доходу) державних унітарних підприємств та їх об'єднань, що вилучаються до державного бюджету відповідно до закону.

Державна фіскальна служба України у листі №5061/6/99-99-15-02-02-15 від 13.03.2017 року надала роз'яснення щодо окремих питань стосовно порядку сплати частини чистого прибутку (доходу) платниками податку, де чітко визначено, що частина чистого прибутку (доходу) не сплачена до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями у встановлені терміни не є податковим боргом у розумінні Податкового кодексу України.

Правовий висновок щодо правової природи такого платежу як частина чистого прибутку, та щодо невіднесення його до податкових платежів у розумінні Податкового кодексу України, зроблено Верховним Судом, зокрема, у постанові від 01.08.2018 у справі № 826/19797/16.

Таким чином, несплата відповідачем зобов'язань, визначених у самостійно поданих розрахунках частини чистого прибутку (доходу) не є податковим боргом, у розумінні приписів ПК України, отже, до вказаних правовідносин повинні застосовуватись загальні строки звернення до суду, визначені КАС України.

Згідно ч.1 та 2 ст.99 КАС України ( в редакції, яка діяла до 15.12.2017 року) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення передбачених законом вимог.

Згідно ч.1 ст.100 КАС України ( в редакції, яка діяла до 15.12.2017 року), адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Відповідно до нині чинних ч.1 та 2 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до адміністративного суду суб’єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб’єкту владних повноважень право на пред’явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб’єкта владних повноважень.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені ст. 123 КАС України.

Так, за змістом ч.3 зазначеної статті, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відповідно до п.8 ч.1 ст. 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Згідно Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2011 року № 138, частина чистого прибутку (доходу) сплачується державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями до державного бюджету наростаючим підсумком щоквартальної фінансово-господарської діяльності за відповідний період у строк, встановлений для сплати податку на прибуток підприємств ( п.2 Порядку).

Частина чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету, визначається державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями відповідно до форми розрахунку, встановленої Державною податковою службою, та зазначається у декларації з податку на прибуток підприємства ( п.3 Порядку).

Згідно п. 49.18. ст. 49 ПКУ податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює:

49.18.2. календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя);

49.18.3. календарному року, крім випадків, передбачених підпунктами 49.18.4 та 49.18.5 цього пункту - протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

Згідно п. 57.1. ст. 57 ПКУ платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З матеріалів справи встановлено, що відповідачем було подано розрахунки частини чистого прибутку (доходу), що підлягають сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями за наступні періоди: за II квартал 2017 року на суму 15079945 грн. - 09.08.2018 року (строк подачі розрахунку до 09.08.2017 року); за III квартал 2017 року на суму 12928188 грн. - 08.11.2017 року (строк подачі розрахунку до 09.11.2017 року); за І квартал 2018 року на суму 4310099 грн. - 08.05.2018 року (строк подачі розрахунку до 10.05.2018 року); за II квартал 2018 року на суму 1870669 грн. - 08.08.2018 року (строк подачі розрахунку до 09.08.2018 року).

Суд вказує, що, виходячи з вищенаведених норм, зобов'язання за II квартал 2017 року сплачується до 21.08.2017 року, отже строк звернення до суду починається з 22.08.2017 року та закінчується 22.02.2018 року ( згідно ст.99 КАСУ, в редакції, чинній на момент початку перебігу відповідного строку); за III квартал 2017 року сплачується до 20.11.2017 року, отже строк звернення до суду починається з 21.11.2017 року та закінчується 21.05.2018 року ( згідно ст.99 КАСУ, в редакції, чинній на момент початку перебігу відповідного строку); за І квартал 2018 року сплачується до 21.05.2018 року, отже строк звернення до суду починається з 22.05.2018 року та закінчується 22.08.2018 року ( згідно ст.122 КАСУ, в редакції, чинній на момент початку перебігу відповідного строку); за II квартал 2018 року сплачується до 20.08.2018 року, отже строк звернення до суду починається з 21.08.2018 року та закінчується 21.11.2018 року ( згідно ст.122 КАСУ, в редакції, чинній на момент початку перебігу відповідного строку).

З позовом до суду позивач звернувся 26 лютого 2019 року, тобто, з порушенням строків, що зумовлює наявність підстав для залишення позову без розгляду.

Крім того, позивачем не було подано клопотання про визнання поважними причин пропуску строку на звернення до суду.

Суд зазначає, що право на звернення до адміністративного суду з позовом є складовою права на судовий захист, що передбачено ст. 55 Конституції України. Це право є диспозитивним правом у адміністративному процесі.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.

Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.

При вирішенні справи судом враховано, що початок строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Тому, при визначенні початку цього строку суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди при розгляді справ застосовують практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду за своєю суттю не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і шляхом встановлення строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс та інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання.

Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, заява N 28090/95, пункт 45).

Реалізуючі пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Аналізуючи вищевказане, суд зазначає, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними певних процесуальних дій передбачених Кодексом адміністративного судочинства України.

Законодавче обмеження строку оскарження, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Згідно правової позиції Конституційного Суду України, наведеної у рішенні від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011, наявність законодавчо встановленого строку на звернення до суду не слід розглядати як обмеження права на судовий захист - законодавець в такий спосіб лише встановлює часові межі реалізації такого права.

Підсумовуючи вищевказане, суд приходить до висновку про задоволення клопотання представника відповідача та залишення позову без розгляду з огляду на пропуск позивачем строку звернення до суду.

Керуючись ст.ст.240, 248, 256, 294, 295,297 КАС України, суд ,-

У Х В А Л И В:

Клопотання представника відповідача - задовольнити.

Позов Головного управління ДФС у Харківській області до Державного підприємства "Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченка" про стягнення коштів - залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття судового рішення судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвала може бути оскаржена протягом п’ятнадцяти днів з дня її складання у повному обсязі шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду або в порядку, передбаченому п. 15.5 Розділу VII КАС України, а саме: до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

Повний текст ухвали складено 29 березня 2019 року.

Суддя Заічко О.В.