Рішення № 80795651, 25.03.2019, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/22/19

25 березня 2019 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого судді Мандзія О.П.

за участю:

секретаря судового засідання Канюка Н.В.

позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Тернопільській області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1Л.) із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Тернопільській області (далі – ГУ ДФС у Тернопільській області) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень - рішень від 31.08.2018 року №0112398-0000-1909 та №0112399-0000-1909.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що податковим органом 31.08.2018 прийнято податкові повідомлення-рішення: №0112398-0000-1909 на загальну суму 6288,64 грн та №0112399-0000-1909 на загальну суму 2449,92 грн, за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об’єктів нежитлової нерухомості. Позивач вважає їх протиправними, оскільки відповідач прийняв їх із порушенням діючого законодавства та посилається на те, що належні йому нежитлові будівлі, як будівлі промисловості не є об’єктом оподаткування в силу приписів пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (далі – ПК України) і податок на нерухоме майно на них не повинен нараховуватись, належні позивачу нежитлові будівлі, а саме: «контора автопарку» та «склад кисневої» мають господарське призначення, а тому при їх оподаткуванні має застосуватись нульова ставка відповідно до рішення Великобережецької сільської ради № 273 від 09.02.2017 року, як для "господарських (присадибних) будівель". Позивач вважає, що відповідач безпідставно відніс зазначені нежитлові будівлі до "інших будівель", внаслідок чого протиправно застосував ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 0,4 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.

Крім того, позивач зазначає про перевищення повноважень Великобережецькою сільською радою при прийнятті рішення № 273 від 09.02.2017. Просить суд скасувати оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 08.01.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 04.02.2019.

У поданих до суду 30.01.2019 відзиві на адміністративний позов (а. с. 28-32) та запереченні від 11.02.2019 (а. с. 73-76) представник відповідача зазначила, що при прийнятті оскаржуваних повідомлень-рішень податковий орган дотримався вимог діючого законодавства. Вказує на те, що позивач володіє нежитловими будівлями як фізична особа, а не як промислове підприємство, тому йому саме як фізичній особі винесено податкові повідомлення-рішення, якими визначено суми податкового зобов'язання, жодних підстав для застосування до позивача приписів пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України немає. Щодо доводів позивача про перевищення повноважень Великобережецькою сільською радою при прийнятті рішення № 273 від 09.02.2017 представник відповідача у відзиві зазначає, що на обов’язок щодо оприлюднення рішення в частині встановлення місцевими радами податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2017 рік існував мораторій, а тому вказане рішення ради підлягає до виконання. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Позивач, у поданих до суду відповіді на відзив від 19.04.2019 (а. с. 50-55) та відповіді на заперечення (а. с. 86-87), зазначив, що рішення Великобережецької сільської ради № 273 від 09.02.2017 є нечинним, оскільки не було опубліковане в порядку, визначеному законодавством. Наголошував на тому, що «контора автопарку» та «склад кисневої», що належать йому на праві приватної власності, належать до будівель промисловості, які звільняються від оподаткування, а тому винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є протиправним. Просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою суду, постановленою в судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати згідно ч.7, 8 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України оголошено перерву у судовому засіданні до 04.03.2019 року.

Ухвалою суду, постановленою в судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати згідно ч.7, 8 ст.243 КАС України розгляд справи відкладено на 25.03.2019 року.

У судовому засіданні позивач просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі з мотивів, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив та відповіді на заперечення.

Представник відповідача в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву та запереченнях.

Суд, заслухавши в судовому засіданні пояснення позивача та представника відповідача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали, що містяться у справі, встановив наступні факти.

Згідно з інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, у власності ОСОБА_1, знаходяться нежитлові будівлі, а саме:

- контора автопарку за адресою: Тернопільська область, Кременецький район, с. Великі Бережці, вул. Лесі Українки, 69 б, з загальною площею 491,3 кв. м. (а. с. 15);

- склад кисневої за адресою Тернопільська область, Кременецький район, с. Великі Бережці, вул. Лесі Українки, 69 к, з загальною площею 191,4 кв.м. (а. с. 16).

Рішенням Великобережецької сільської ради від 09.02.2017 №273 встановлено ставку податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки для об’єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб за 1 кв.м. загальної площі об’єкта: «інші будівлі» в розмірі 0,4% мінімальної зарплати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року (а. с. 17-18).

Вказане рішення було розміщено на інформаційному стенді ради, оприлюднене в радіо ефірі Кременецького районного радіомовлення 13.02.2017, що підтверджується копіями: довідки редакції Кременецького районного радіомовлення Тернопільської області (а. с. 49) та листа Великобережецької сільської ради від 29.01.2019 № 02-13/86 (а. с. 48).

На підставі рішення Великобережецької сільської ради від 09.02.2017 №273 відповідачем було нараховано позивачу податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 6288,64 грн та 2499,92 грн відповідно.

В подальшому ГУ ДФС у Тернопільській області згідно підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті ПК України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України 31.08.2018 винесено податкові повідомлення - рішення №0112398-0000-1909 на суму 6288,64 грн (а. с. 7) та №0112399-0000-1909 на суму 2499,92 грн (а. с. 8), які отримані ОСОБА_1, що не заперечується позивачем.

Не погодившись із винесеними щодо позивача податковими повідомленнями-рішеннями від 31.08.2018 року №0112398-0000-1909 та №0112399-0000-1909, позивач подав до податкового органу скаргу на них від 08.10.2018, у якій зазначив, що контролюючий орган неправомірно застосував ставку податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки для об’єктів нежитлової нерухомості в розмірі 0,4% мінімальної зарплати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року та відніс належні позивачу нежитлові будівлі «склад кисневої» та «контору автопарку» до виду «інші будівлі» (а. с. 9-11).

За результатами розгляду зазначеної скарги ДФС України прийнято рішення від 07.12.2018 № ІД/99-99-11-05-01-14 про результати розгляду скарги, яким податкові повідомлення - рішення від 31.08.2018 року №0112398-0000-1909 та №0112399-0000-1909, залишені без змін, а скаргу платника - без задоволення (а. с. 12-14).

Не погодившись із винесеними щодо позивача податковими повідомленнями-рішеннями від 31.08.2018 року №0112398-0000-1909 та №0112399-0000-1909, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між учасниками справи, суд виходив з наступного.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України № 2747-IV від 06.07.2005 (далі – КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Підпунктом 266.2.1. пункту 266.2. статті 266 ПК України визначено, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Згідно з підпунктом 266.3.1. пункту 266.3. статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (підпункт 266.5.1. пункту 266.5. статті 266 ПК України).

Тобто, фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (за винятком тих, які не є об'єктами оподаткування відповідно до підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України) є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Разом з тим, пунктом 8.1 статті 8 ПК України визначено, що в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Відповідно до статті 10 ПК України податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є місцевим податком.

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Разом з тим, пунктом 4 розділу II Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» №1791-VIII від 20 грудня 2016 року, встановлено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги пп.4.1.9 ті.4.1 та п.4.5 ст.4. пп.12.3.4 п.12.3. пп.12.4.3 п.12.4 та ті.12.5 ст.12 ГІК України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

З аналізу вказаних норм права можна дійти висновку, що у 2017 році зупинено дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, що свідчить про відсутність обмеження для органів місцевого самоврядування щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

У разі прийняття органом місцевого самоврядування рішення про встановлення місцевих податків і зборів на 2017 рік, таке має братись до уваги контролюючим органом при здійсненні розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік.

Таким чином, ПК України встановлений обов'язок громадянина сплатити податок за 2017 рік незалежно від термінів прийняття рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів.

При цьому, суд приходить до переконання, що в 2017 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2017 рік не застосовуються вимоги Закону України від 11.09.2003 №1160-1V «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», про що йдеться у його преамбулі. Тобто, на обов'язок щодо оприлюднення рішення у частині встановлення місцевими радами податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2017 рік існував законодавчий мораторій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №820/5457/17.

Отже, суд приходить до переконання, що рішення Великобережецької сільської ради від 09.02.2017 №273 «Про внесення змін до рішення сесії від 05.07.2016 року за № 133 «Про встановлення місцевих податків та зборів та акцизний податок на 2017 рік» є чинним та має братись до уваги контролюючим органом при здійсненні розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік.

Відповідно до підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Відповідно до підпункту 266.7.2. пункту 266.7. статті 266 ПК України податкове / податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Положеннями пункту 266.10 статті 266 ПК України встановлено, що податкове зобов'язання за звітний рік з податку сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Підпунктом 266.10.3 пункту 266.10 статті 266 ПК України визначено, що податкове зобов'язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу.

Таким чином, відповідач приймаючи оспорювані податкові повідомлення - рішення у серпні 2018 році за період в даному випадку 2017 рік, діяв у повній відповідності до вимог вищенаведених норм податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 14.1.129 - 1 пункту 14.1. статті 14 ПК України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють:

а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;

б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;

в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;

г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;

ґ) будівлі промислові та склади;

д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);

е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;

є) інші будівлі.

Суд встановив, що відповідач застосував ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 0,4 відсотка, що зазначена у рішенні Великобережецької сільської ради від 09.02.2017 №273 «Про внесення змін до рішення сесії від 05.07.2016 року за № 133 «Про встановлення місцевих податків та зборів та акцизний податок на 2017 рік», визначивши нежитлові будівлі «контора автопарку» та «склад кисневої» як «інші будівлі», що не заперечується сторонами по справі.

Податковим кодексом передбачено надання податкових пільг і преференцій з податку на нерухоме майно. Однак підставою для застосування пільг у більшості випадків є правильна класифікація об'єктів нерухомого майна.

Відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об'єктами оподаткування будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

У даному випадку, позивач наполягає на необхідності віднесення податковим органом належних йому нежитлових будівель «контора автопарку» та «склад кисневої» до будівель промисловості та, згідно підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, застосування нульової ставки податку.

Однак, враховуючи встановлені обставини справи та норми діючого законодавства України, суд погоджується із доводами представника відповідача про не розповсюдження на позивача пільги встановленої пунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2. статті 266 ПК України, оскільки буквальний аналіз цієї норми свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як «будівлі промисловості промислових підприємств». При цьому законодавець використав прислівник «зокрема», який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.

За положеннями підпункту 14.1.129-1. пункту 14.1 статті 14 ПК України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).

Відповідно до пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості».

До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 – «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 – «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 – «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 – «Будівлі підприємств легкої промисловості», 1251.5 – «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7–«Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 – «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9–«Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».

Говорячи про промислове підприємство, необхідно зауважити, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала дане поняття.

Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар'єрів», C «Переробна промисловість», D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво».

Промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об'єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.

Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

Наведені положення дають підстави здійснити висновок, що застосування пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.05.2018 у справах №806/2676/17, №806/2461/17, від 11.12.2018 у справі №819/314/18.

Суд вважає, що в межах спірних відносин, жодна з обов'язкових умов не дотримана, оскільки згідно відомостей про об'єкт нерухомого майна, нежитлові будівлі «контора автопарку» та «склад кисневої», які на праві власності належать позивачу, не є будівлями промисловості, крім того пунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою у власній господарській діяльності.

Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до частини першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії, чи бездіяльності покладається на відповідача.

За сукупністю наведених обставин, з огляду на спростування відповідачем доводів позивача, суд дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність прийнятих податкових повідомлень - рішень від 31.08.2018 року №0112398-0000-1909, №0112399-0000-1909 та відповідність їх вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України.

Вищенаведене обумовлює відмову у задоволенні позовних вимог позивача.

Позивачеві, якому відмовлено у задоволенні позову, судовий збір не повертається.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити в позові ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, 47004, ЄДРПОУ / ІПН: НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Тернопільській області (місцезнаходжененя: вул. Білецька, 1, м. Тернопіль, 46003, ЄДРПОУ / ІПН: 39403535) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень. від 31.08.2018 року №0112398-0000-1909 та № 0112399-0000-1909.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 30 березня 2019 року.

Головуючий суддя Мандзій О.П.

копія вірна

Суддя Мандзій О.П.