Рішення № 80795019, 25.03.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1175/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Потоцької Н.В.

за участю секретаря Захарчук О.В.

сторін

позивача ОСОБА_1

представника відповідача Топової О.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у відкритому судовому засіданні по суті) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини: ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини: ОСОБА_3 в якому позивач просить:

визнати протиправним дії Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо відмови в оформлені та видачі ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорта громадянина України зразка 1994 року, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII у вигляді паспортної книжечки;

зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт громадянина України зразка 1994 року, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII у вигляді паспортної книжечки, по досягненню останньої 16-ти років, 02.06.2019.

Позов вмотивовано наступним

У лютому 2019 року позивач разом із своєю неповнолітньою дитиною - ОСОБА_3 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з проханням щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII у вигляді паспортної книжечки.

07.02.2019 року листом №Х-243/6/5101-18 Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області було відмовлено у видачі паспорта у формі книжечки.

У своєму зверненні до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в інтересах неповнолітньої дитини, позивач просив забезпечити реалізацію її законних прав, а саме, видати ОСОБА_3 паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки, форма якої затверджена Верховною радою України № 2503 без використання засобів Реєстру (надання згоди на обробку персональних даних, а саме - присвоєння УНЗР, включення цих даних до ЄДДР та здійснення будь-яких маніпуляцій з тілом особи (зняття біометричних даних, тощо).

Позивач наголошує на тому що, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміні, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України» з 11 січня 2016 року постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 ДМС України розпочала здійснювати оформлення та видачу внутрішніх паспортів громадян України у вигляді пластикової картки типу ID-1 з відповідними характеристиками, які описані у вказаній вище постанові.

З прийняттям постанови Кабінету Міністрів України №745 від 26.10.2016 року ще більше звузили обсяг прав і свобод громадян, за якою громадяни вже не мають право отримувати паспорт громадянина України у вигляді пластикової картки типу ID-1 з 01.11.2016 року без безконтактного електронного носія, у зв'язку з чим порушується принцип рівності громадян, оскільки п.3 Постанови КМУ №745 було встановлено, що «до завершення роботи із забезпеченням в повному обсязі територіальних підрозділів Державної міграційної служби матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка громадянина України у формі книжечки».

Крім того, позивач посилається на ст. 32 Конституції України, якою гарантовано право громадян на відмову від обробки персональних даних про них.

Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків передбачених Конституцією. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конференційної інформації про особу без її згоди, крім випадків визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Сам факт присвоєння людині номера суперечить висновкам Нюрнберзького трибуналу 1956 року, що ратифікований Верховною Радою України від 19 квітня 2011 року №3248-VI, і не має строку давнини, який прямо засудив присвоєння номерів по відношенню до людини і визнав такі дії злочином проти людяності.

Рішенням Конституційного суду України від 20 січня 2012 року №2-рп/2012 яким надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними, і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях, тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органи місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручання в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Позивач посилається на ч. 5 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних» обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних. Позивач звертає увагу, що ні він, ні його неповнолітня донька згоду на обробку даних не надавали.

Позбавлення ОСОБА_3 (доньки позивача) можливості отримати паспорт у традиційній формі - у вигляді книжечки, та видача паспорту у вигляді картки може спричинити шкоду приватному та сімейному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на позивача особистого надмірного тягаря.

Процесуальні дії.

Ухвалою суду від 01.03.2019 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження, з викликом сторін.

Відповідно ст.162 КАС України відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалу про відкриття провадження по справі та позов з додатками отримано представником відповідача Білоконь Н.О. 05.03.2019 року відповідно до особистого підпису у розписці про отримання нарочно копії судового рішення, ухвали (а/с. 24).

19.03.2019 року за вх. №9789/19 канцелярією суду зареєстровано відзив представника Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області Білоконь Н.О. (за довіреністю) (а/с. 27-38).

Документи подані представником відповідача у строк, встановлений судом.

Відзив обґрунтовано наступним

На момент виникнення спірних правовідносин було чинним «Положення про паспорт громадянина України», затверджене постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ. Відповідно до пунктів 2-4 вказаного положення паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політики у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку. Бланки виготовляються у вигляді паспорта книжечки або паспорта картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1-4 ст. 21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 року визначено, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Паспорт громадянина України виготовлюється у формі картки, що містить безконтактній електронний носій.

Відповідно до пункту 13 Розділу 2 Положення №2503 -ХІІ визначено, що для одержання паспорта громадянин України подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35х45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.

Вказаний перелік документів необхідний для видачі паспорта громадянина України у формі книжечки так і видачі паспорта громадянина України у формі картки.

Тільки на підставі письмової заяви позивача та за відсутності будь-яких даних особи та за відсутності необхідних документів Головне управління ДМС України в Одеській області позбавлений можливості видати паспорт громадянина України будь-якого зразка.

Єдиний державний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення передбачених цим Законом документів.

Відповідач зазначає, що законодавцем чітко визначено, що паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.

Разом з тим, ч.4 ст. 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» особам гарантується право на відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті громадянина України.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №302 від 25.03.2015 року «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» затверджено зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм.

Пунктом 2 Порядку визначено, що паспорт виготовлюється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Наказ №320 був документом який встановлював порядок оформлення та видачі паспорта громадянина України у вигляді паспорта книжечки. Наказ №320 втратив чинність на підставі наказу Міністерства внутрішніх справ України «Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Міністерства внутрішніх справ України від 13 квітня 2012 року №320» №161 від 01.03.2018 року

Враховуючи викладене, на день звернення позивача із заявою ГУ ДМС України в Одеській області були відсутні підстави видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки.

Таким чином заяву позивача було розглянуто на підставі Закону України «Про звернення громадян» та надані відповіді на порушені в заяві питання.

Тобто, рішення про відмову в оформлені паспорту громадянина України не приймалось та не могло бути прийняте враховуючи той факт, що з заявою встановленого зразку про отримання паспорта громадянина України позивач не звертався.

Статтею 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» зазначено, що громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлень до релігії, так само як і розпалювання пов'язаних з цим ворожнечі й ненависті чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом.

Статтею 3 даного Закону чітко визначено у чому полягає право на свободу совісті, а саме кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніяко, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання, та яке не може зменшувати прав державних органів чи то впливати на виконання ними дискреційних повноважень.

Тобто, жодних виключень за релігійними переконаннями громадян стосовно форми та порядку видачі паспорту ані в Законі України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», ані Положення про паспорт громадянина України, на день звернення позивача до суду - не містило.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, батьки: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 відповідно до свідоцтва про народження №186146 (а/с.21).

07.02.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в інтересах своєї неповнолітньої дитини - ОСОБА_3, із заявою щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII у вигляді паспортної книжечки, у зв'язку з релігійними переконаннями (а/с. 16

07.02.2019 року листом №Х-243/6/5101-18 Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області ОСОБА_1 повідомлено, що у Головного управління ДМС України в Одеській області та її територіальних підрозділів відсутні законні підстави для оформлення та видачі паспорта громадянина було відмовлено у видачі паспорта у формі книжечки.

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ВИСНОВКИ СУДУ.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

У «Науковому висновку щодо меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією», опублікованому на офіційному сайті Верховного Суду, зазначено, що «дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи без діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі».

Стаття 19 Конституції України в першому реченні закріплює автономію особистості в її різноманітній життєдіяльності, а у другому реченні містить її королларій, передбачаючи, що держава не може виходити за межі повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1,2 статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Суд перевіряє дії відповідача на відповідність вимогам ч.2-3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст. 6 Конвенції «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».

Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «C. проти Бельгії» від 07 серпня 1996 року). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява №21722/11).

Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі «Ельсхольц проти Німеччини», заява № 25735/94, п. 45).

Аналізуючи викладені вище норми законодавства, суд звертає увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Згідно з частиною 1статті 4 статті 1 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» Єдиний державний демографічний реєстр (Реєстр) - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону, внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб'єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних».

У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.

За частиною 1 статті 13 Закону, документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, і документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус.

Одним із документів Реєстру, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, зазначено паспорт громадянина України (підпункт «а» пункту 1 частини першої статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус»).

Відповідно до частини 3 статті 13 Закону паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, містять безконтактний електронний носій.

Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону, оформлення, видача, обмін документів, їх пересилання, вилучення, повернення державі та знищення відбуваються в порядку, встановленому законодавством, якщо інше не передбачено цим Законом.

Відповідно до частин 4,5 статті 16 Закону, головний обчислювальний центр здійснює автоматизовану перевірку даних, отриманих з бази даних розпорядника Реєстру, формує набори даних та забезпечує виготовлення документів.

Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій (ч.4 статті 21 Закону).

Перелік інформації, яка вноситься до паспорта громадянина України, визначено у частині 7 статті 21 Закону. Він містить, зокрема: унікальний номер запису в Реєстрі; відцифрований образ обличчя особи; відцифрований підпис особи.

На виконання положень частини 2 статті 15 та абзацу 2 частини 2 статті Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №302 від 25.03.2015 року (Постанова №302 - далі) (у редакції, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 року № 745), якою затвердив: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.

За змістом пункту 2 Постанови № 302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:

з 1 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. № 2503-XII;

з 1 листопада 2016 року оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

За пунктом 3 Постанови № 302: до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів Державної міграційної служби матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 року припиняється; паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 р., є чинним протягом строку, на який його було видано.

Відповідно до пунктів 1, 2 додатка 2 «Технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм» до Постанови № 302 бланк паспорта громадянина України (далі - паспорт) виготовляється у формі пластикової картки типу ID-1, що містить безконтактний електронний носій.

Пунктом 131 Постанови №302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.

Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразка містить відцифровані персональні данні особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних», мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону).

Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 5, 6 ст. 6 вказаного Закону).

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.

Законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто, фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює не якість закону та порушення конституційних прав такої особи.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» від 14.07.2016 року №1474- VIII до приведення законодавства у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону, якщо інше не передбачено цим Законом. Поряд із тим, за пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1474-VIII, Кабінет Міністрів України зобов'язано, з-поміж іншого, у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

У межах встановленого Законом № 1474-VIII строку уряд прийняв постанову від 26.10.2016 року № 745, якою вніс відповідні зміни до Постанови № 302. Постанова № 745 набрала чинності з 01 листопада 2016 року, і з тієї ж дати офіційно встановлено, що паспорт громадянина України оформляється виключно у формі картки з безконтактним електронним носієм з використанням бланка, затвердженого Постановою № 302.

Положення про паспорт громадянина України (на яке позивач посилається як на одну з правових підстав для задоволення позовних вимог) прийнято на виконання вимог статті 5 Закону України від 8 жовтня 1991 року № 1636-ХІІ «Про громадянство України» (який втратив чинність згідно із Законом України від 18 січня 2001 року № 2235-ІІІ «Про громадянство України»).

Кабінет Міністрів України Постановою від 26.02.1992 року №2503-ХІІ (далі - Постанова № 2503) затвердив Положення про паспорт громадянина України, яким встановлено зразок бланка паспорта громадянина України.

Відповідно до пункту 3,5,6,8 Положення № 2503-XII, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис; "Україна";, нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт";. На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис "Паспорт громадянина України";. На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.

Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

Таким чином, норми Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» на відміну від норм Положення № 2503-ХІІ (яке є чинним на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.

Будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.

Вказана правова позиція висловлена Великою Палатою Верховним Судом в Постанові від 19 вересня 2018 року № Пз/9901/2/18 (зразкова справа №806/3265/17), залишеного без змін рішенням Великої палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року.

При цьому Верховний Суд визначив ознаки типової справи:

а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ;

б) відповідач - територіальні органи ДМС України;

в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

Висновки Великої Палати Верховного Суду у цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

В даній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла наступного висновку:

«…норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine» від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі «Groppera Radio AG and Others v. Switzerland» від 28 березня 1990 року).

Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Разом з тим, при вирішенні спору Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що законодавець, приймаючи Закон № 1474-VIII, яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України. На час звернення ОСОБА_2 до Відділу УДМС діяло два нормативних акта: Положення про паспорт № 2503-XII і Постанова № 302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов'язані звертатися за його обміном, при досягнені відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов'язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (ч. 3 ст. 21 Закону № 5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві. Оскільки дії Відділу УДМС розглядаються як дії держави в цілому, і такі дії порушують основоположні права громадян, то вони визнаються протиправними».

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України встановлено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вимоги про визнання протиправною відмови Головного управління ДМС України в Одеській області у видачі ОСОБА_3 у зв'язку із досягненням 16-річного віку паспорту громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Зазначений правовий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила у Постанові від 12.12.2018 року у справі №826/8687/16 (провадження №11-1152апп18).

Враховуючи протиправну відмову відповідача у видачі ОСОБА_3 паспорта громадянина України у формі книжечки суд вважає за доцільне для належного захисту прав позивача зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати ОСОБА_3, у зв'язку із досягненням нею 16-річного віку паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503- XII.

Разом з цим, суд вважає необгрунтованим та таким, що не базується на фактичних обставинах, твердження представника відповідача про те, що рішення про відмову в оформлені паспорту громадянина України не приймалось та не могло бути прийняте враховуючи той факт, що з заявою встановленого зразку про отримання паспорта громадянина України позивач не звертався. При цьому, заява позивача розглянута в порядку Закону України «Про звернення громадян».

Як встановлено судом, 11.02.2019 року відповідачем надана відповідь №Х-243/6/5101-19/5100.4.7/2061-19.

Як вбачається із вказаної відповіді, Головне управління державної міграційної служби України в Одеській області розглядало заяву ОСОБА_1 не як звернення громадян, а як заяву про видачу паспорту.

«За результатами розгляду заяви щодо оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки для Вашої доньки ОСОБА_3, 2003 р.н., зразка 1994 року, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ повідомляємо наступне….

Враховуючи викладене, в ГУДМС в Одеській області та її територіальних підрозділів відсутні законні підстави для оформлення та видачі Вам паспорта громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.»

При цьому, мотивування даної відповіді базується на неможливості видати паспорт саме у вигляді книжечки, і не містить у собі посилання на невідповідність форми заяви.

Отже, твердження відповідача про те, що підставою для відмови стало невідповідність форми заяви та відсутність додатків, не знайшло свого підтвердження письмовими доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно зі ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись ст. ст. 139, 242, 246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини: ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії- задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо відмови в оформленні та видачи ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорта громадянина України зразка 1994 року, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503 - XII у вигляді паспортної книжечки.

Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати ОСОБА_3 паспорт громадянина України відповідно до Положення про паспорт громадянина України затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503 - XII у вигляді книжечки.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Пунктом 15.5 розділу VII "Перехідні положення" КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

ОСОБА_1 - адреса: АДРЕСА_1, паспорт серії НОМЕР_1, телефон: НОМЕР_2

в інтересах неповнолітньої дитини: ОСОБА_3 - адреса: АДРЕСА_1

Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області - адреса: вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65045, телефон: (048) 705 31 68, E-mail: oddmsu.gov.ua

Головуючий суддя Потоцька Н.В.

.