Рішення № 80794127, 26.03.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1340/4629/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2019 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Брильовського Р.М.

судді Мричко Н.І.

судді Костецького Н.В.

секретар судового засідання Сільник Н.Є.

за участю:

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідача - ОСОБА_3

представника третьої особи Кабінету Міністрів України - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові справу за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_1 до Львівської міської ради, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів - Кабінету Міністрів України, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – об’єднання співвласників багатоквартирного будинку “На Війтівській” про визнання протиправною та нечинною ухвали,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5, ОСОБА_1 звернулися з позовом до Львівської міської ради, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів - Кабінету Міністрів України, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – об’єднання співвласників багатоквартирного будинку “На Війтівській” про визнання протиправною та нечинною ухвали Львівської міської ради №3772 від 13.07.2018 «Про затвердження тимчасового порядку надання об’єднанням співвласників багатоквартирних будинків земельних ділянок у постійне користування».

В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначають, що оскаржувана ухвала Львівської міської ради прийнята не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Вказана ухвала Відповідача прийнята на основі неіснуючої норми Закону і не відповідає акту вищої юридичної сили - Земельному кодексу України, який не містить норми про передачу земельної ділянки під багатоквартирним будинком, що знаходиться у спільній сумісній власності співвласників третій особі, що не є співвласником будинку. Оскаржуване рішення Відповідача не відповідає акту вищої юридичної сили. Міська рада, перебравши на себе повноваження Кабінету Міністрів України, в порушення ч. 2 ст. 42 ЗК України, самостійно встановила власний механізм передачі у постійне користування земельних ділянок під багатоквартирними будинками, та всупереч повноважень, встановлених ст. 12 ЗК України. Порушення прав позивача в даному публічно - правовому спорі є те, що в оскаржуваному рішенні Відповідача, право на отримання земельних ділянок під багатоквартирним будинком в постійне користування надано тільки об’єднанням співвласників багатоквартирного будинку, що обмежить право на отримання земельної ділянки Позивача як співвласника багатоквартирного будинку, поряд з іншими співвласниками даного багатоквартирного будинку, так як право на отримання земельної ділянки під багатоквартирним будинком в постійне користування визначено саме за співвласниками (ст. 42, 92 ЗК України), а не юридичною особою - об’єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Відповідач проти позову заперечив, подав письмовий відзив, у якому зазначив, що процесуальний закон вимагає, щоб у позовній заяві про оскарження нормативно-правових актів позивач, з-поміж іншого, обґрунтував свою належність до суб'єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт. Захисту у порядку адміністративного судочинства підлягають порушені права особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізовує владні управлінські функції стосовно позивача. Позивачами при зверненні до суду не обґрунтовано у чому саме полягає порушення їх прав та законних інтересів у зв'язку з прийняттям Львівською міською радою оскаржуваної ухвали. Окрім того, позивачами не зазначено та не надано жодних доказів того, що між ними та Львівською міською радою виникли певні публічно-правові відносини і що оскаржувана ухвала порушує саме їх права та інтереси у сфері публічно-правових відносин. Відповідно до положень ч.2 ст. 264 КАС України право оскаржити нормативно - правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб’єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Позивачі звернулися до суду за захистом, на їх думку, порушеного права, обравши спосіб захисту - визнання протиправною та нечинного рішення суб'єкта владних повноважень. Відповідачі вважають, що викладене вище свідчить про відсутність підстав для визнання оскаржуваного рішення відповідача протиправним та нечинним, а також про недоведеність порушення прав позивачів вказаним рішенням. За змістом спірної ухвали Львівської міської ради №3772 від 13.07.2018 породжує права та обов'язки тільки для тих суб'єктів (чи визначеного цим актом кола суб'єктів), яких їм адресовано, а саме, об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, при цьому позивачі не є учасниками цих відносин. Відсутність у позивачів, прав та/або обов'язків у зв'язку з прийняттям оскарженої ухвали не породжує у таких осіб і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом. Вважає, що Львівська міська рада діяла відповідності до чинного законодавства, правових підстав для задоволення позовних вимог немає, оскільки відповідач жодним чином не порушив прав позивачів, діяв в межах наданих повноважень, а тому у задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів - Кабінет Міністрів України подав пояснення на позов, у якому зіслався на лист Державної регуляторної служби України від 11.12.2018 № 12023/0/20-18, в якому зазначено, що ані Земельним кодексом України, ані Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», ані іншими законами, органи місцевого самоврядування не наділені повноваженнями щодо ухвалення тимчасових порядків надання об’єднанням співвласників багатоквартирних будинків земельних ділянок у постійне користування. Ствердив, що Кабінет Міністрів України не приймав рішень щодо надання повноважень Львівській міській раді приймати порядок передачі земельних ділянок, передбачений частиною 2 статті 42 Земельного кодексу України, що підтверджується листом Кабміну від 28.12.2018 №25187/0/2-18. Просив прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – об’єднання співвласників багатоквартирного будинку “На Війтівській” подав пояснення на позов, у якому зазначив, що твердження Позивача про відсутність законних підстав для прийняття оскаржуваної ухвали не відповідають фактичним обставинам справи. Вказує, що об'єднання співвласників багатоквартирного будинку є специфічною правовою формою здійснення співвласниками своїх прав та обов'язків з управління спільним майном багатоквартирного будинку, до якого, за визначенням статті 1 вказаного Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», входить і земельна ділянка, на якій розташований такий багатоквартирний будинок». Стверджує, що твердження Позивача про неможливість об’єднання співвласників багатоквартирного будинку бути суб’єктом правовідносин, передбачених частиною 1 статті Земельного кодексу України є безпідставним. Просив відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2018 року було прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито загальне позовне провадження у справі з врахуванням особливостей провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб’єктів владних повноважень визначених у ст. 264 Кодексу адміністративного судочинства України.

08 листопада 2018 року Львівська міська рада на виконання ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 12.10.2018 згідно з ст. 264 Кодексу адміністративного судочинства України опублікувала оголошення про відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження ухвали Львівської міської ради № 3772 від 13.07.2018 «Про затвердження тимчасового порядку надання об’єднанням співвласників багатоквартирних будинків земельних ділянок у постійне користування».

09 листопада 2018 року ухвалою Львівського окружного адміністративного суду було об'єднано справу №1340/5265/18 за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради про визнання протиправною і нечинною ухвали із цією справою.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – об’єднання співвласників багатоквартирного будинку “На Війтівській”.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів - Кабінет Міністрів України.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали з мотивів, вказаних в позовній заяві, просили позов задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив з мотивів, вказаних у відзиві, просив суд у задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів - Кабінет Міністрів України позов підтримав та просив суд задовольнити позов.

В судове засідання представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – об’єднання співвласників багатоквартирного будинку “На Війтівській” не прибув, хоча був повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.

Суд, заслухавши думку позивача, представника позивача та представника відповідача, представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів - Кабінету Міністрів України, з'ясувавши обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

16.05.2018 Львівською міською радою на сайті міської ради було оприлюднено проект ухвали «Про затвердження тимчасового порядку надання об’єднанням співвласників багатоквартирних будинків земельних ділянок у постійне користування».

На 13-тій сесії 7-го скликання Львівською міською радою прийнято ухвалу №3772 від 13.07.2018р. «Про затвердження тимчасового порядку надання об’єднанням співвласників багатоквартирних будинків земельних ділянок у постійне користування».

У пункті 1 оскаржуваного рішення суб’єкта владних повноважень зазначено, що Тимчасовий порядок надання об’єднанням співвласників багатоквартирних будинків земельних ділянок у постійне користування розроблений на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, Законів України “Про землеустрій“, “Про Державний земельний кадастр“, “Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку“.

Відповідно до пункту 2 оскаржуваного рішення - цей Порядок визначає загальні положення та встановлює особливості і процедуру надання ОСББ земельних ділянок у постійне користування та діє до часу прийняття Кабінетом Міністрів України порядку передачі безоплатно у власність або у постійне користування ОСББ земельних ділянок.

Ухвала Львівської міської ради №3772 від 13.07.2018р. «Про затвердження тимчасового порядку надання об’єднанням співвласників багатоквартирних будинків земельних ділянок у постійне користування» оприлюднена на сайті міської ради https://www8.city-adm.lviv.ua.

У судовому засіданні 26.03.2019 представником відповідача подано суду Ухвалу Львівської міської ради від 14.02.2019 №4657 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 13.07.2018 №3772 «Про затвердження тимчасового порядку надання об’єднанням співвласників багатоквартирних будинків земельних ділянок у постійне користування». Суд зазначає, що ця ухвала міської ради не є предметом оскарження у вказаній справі.

Не погодившись із вказаним рішенням №3772 від 13.07.2018р. «Про затвердження тимчасового порядку надання об’єднанням співвласників багатоквартирних будинків земельних ділянок у постійне користування» ОСОБА_5, ОСОБА_1 звернулися з позовом до суду.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

За змістом Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". У цьому ж Рішенні зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування в межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення ч. 2 ст. 55 Основного Закону України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист (п. 4.1 мотивувальної частини вказаного Рішення).

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьев проти України 2»).

Європейський суд з прав людини у п. 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута.

Частиною 2 ст. 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

З урахуванням наведених правових норм суд здійснює розгляд справи по суті, оскільки іншого порядку розгляду зазначеної категорії справ діючим законодавством не встановлено.

Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень, визначено статтею 264 КАС України, відповідно до частини першої якої встановлені нею правила поширюються на розгляд адміністративних справ щодо:

1) законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди повинні дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Відповідно до частини другої статті 264 КАС України, право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Як вбачається з оскаржуваного рішення Тимчасовий порядок надання об’єднанням співвласників багатоквартирних будинків земельних ділянок визначає загальні положення та встановлює особливості і процедуру надання ОСББ земельних ділянок у постійне користування та діє до часу прийняття Кабінетом Міністрів України порядку передачі безоплатно у власність або у постійне користування ОСББ земельних ділянок.

Отже, процесуальний закон вимагає, що при оскарженні нормативно-правового акта, зокрема, органа місцевого самоврядування, позивач, з-поміж іншого, повинен обґрунтувати свою належність до суб'єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт.

Звертаючись до суду з позовом щодо законності нормативно-правового акта органу місцевого самоврядування позивач також повинен пояснити, які правові наслідки безпосередньо для нього породжує оскаржений нормативно-правовий акт у разі, якщо він є суб'єктом зазначених вище правовідносин.

Відповідно спірне Рішення може бути предметом розгляду адміністративного суду на відповідність його законам України. Проте, захисту у порядку адміністративного судочинства підлягають порушені права особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізовує владні управлінські функції стосовно заявника.

Водночас право на оскарження нормативно - правового акту мають особи, щодо яких застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. При цьому коло осіб, які вправі звернутися з позовом у розглядуваних справах, є вужчим, ніж коло осіб, що окреслено в частині першій статті 5 КАС України - особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Рішення Львівської міської ради №3772 від 13.07.2018р. «Про затвердження тимчасового порядку надання об’єднанням співвласників багатоквартирних будинків земельних ділянок у постійне користування» стосується лише об’єднань співвласників багатоквартирних будинків та суб'єктами правовідносин, у яких буде застосовано цей акт є виключно об’єднання співвласників багатоквартирних будинків.

В позовній заяві позивач в обґрунтування свого звернення до суду і порушення спірним рішенням його прав та інтересів зазначив, що порушення прав позивача в даному публічно - правовому спорі є те, що в оскаржуваному рішенні Відповідача, право на отримання земельних ділянок під багатоквартирним будинком в постійне користування надано тільки об’єднанням співвласників багатоквартирного будинку, що обмежить право на отримання земельної ділянки Позивачів як співвласників багатоквартирного будинку, поряд з іншими співвласниками даного багатоквартирного будинку, так як право на отримання земельної ділянки під багатоквартирним будинком в постійне користування визначено саме за співвласниками (ст. 42, 92 ЗК України), а не юридичною особою - об’єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Суд зазначає, що позивачі вказують про порушення на майбутнє їх прав та інтересів на отримання в майбутньому земельної ділянки як співвласників багатоквартирного будинку, поряд з іншими співвласниками даного багатоквартирного будинку.

Суд наголошує, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.

З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 4 КАС України нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

У вітчизняній теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов'язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб'єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.

З огляду на вказане нормативно-правовий акт містить загальнообов'язкові правила поведінки (норми права); вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб'єктів, які опиняються у нормативно регламентованій ситуації; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує дію фактами його застосування.

Зважаючи на наведені вище положення КАС України та загальновідомі ознаки, властивості нормативно-правового акта, суд вважає, що право на оскарження нормативно-правового акта суб'єкта владних повноважень надано особі, що належать до суб'єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт.

Оскільки, ОСОБА_5, ОСОБА_1 не є учасниками (суб'єктами) правовідносин, то така Ухвала міської ради не породжує для позивачів права на захист, тобто права на звернення з цим адміністративним позовом.

Доводи позивачів щодо можливого впливу рішення на коло їх прав та інтересів, зокрема, права на отримання земельної ділянки в майбутньому, не спростовують зазначеного висновку суду.

Суд вважає, що законодавчі обмеження стосовно можливості оскарження нормативно-правових актів не шкодять самій суті права на доступ до суду, оскільки ці акти можуть бути оскаржені у суді їхніми адресатами, тобто суб'єктами, для яких відповідні акти створюють права та/чи обов'язки.

Суд повторюється, що відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

На думку суду наведені положення не дозволяють скаржитися щодо нормативно-правового акта або певних обставин абстрактно, лише тому, що позивачі вважають начебто певні положення норм положення впливають на їх правове становище.

Вказаний висновок зроблений з урахуванням практики ЕСПЛ, що викладена у його Рішенні від 30 жовтня 2014 року по справі «ШВИДКА ПРОТИ УКРАЇНИ», заява № 17888/12, остаточним стало 30.01.2015, у п. 54 якого вказав, що Конвенція покликана гарантувати не якісь теоретичні або ілюзорні права, а права, які є ефективними на практиці.

Таким чином посилання позивачів у позовній заяві на можливе порушення їх прав в майбутньому свідчать, що спір заявлений передчасно, а тому вимоги не можуть бути задоволені на майбутнє.

Надавши оцінку наведеним доводам позивача та матеріалам справи і наведеним вище нормам діючого законодавства, суд дійшов висновку, що вказані доводи позивачів є необґрунтованими, оскільки вони звернулися до суду як фізичні особи, а, отже, не є суб'єктами правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано це Рішення або його відповідна норма, у зв'язку з чим ухвали Львівської міської ради №3772 від 13.07.2018 “Про затвердження тимчасового порядку надання об’єднанням співвласників багатоквартирних будинків земельних ділянок у постійне користування” не порушує їх прав та інтересів.

Отже, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цим рішенням.

Відтак, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи щодо особи дійсно має місце факт порушення права, свободи чи інтересу, та це право, свобода або інтерес порушені відповідачем. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 10 квітня 2012 року у справі №21-1115во10, та Верховним Судом, зокрема, у постановах: від 01.02.2018 у справі 800/502/17 (800/659/16), від 27 лютого 2018 року у справі № 821/778/17, від 19.06.2018 у справі № 805/2979/17-а, від 27.11.2018 у справі №826/5221/17, у постановах ОСОБА_6 Верховного Суду від 30.10.2018 у справі № 807/20/18 (П/9901/457/18) та від 30.10.2018 у справі № 800/473/17 (П/9901/464/18), від 15.11.2018 у справі № 9901/751/18

Верховний Суд неодноразово наголошував, що Суди повинні дотримуватись встановлених процесуальними законами правил підсудності та підвідомчості спорів, враховувати, що тільки права, свободи та законні інтереси учасників правовідносин, які виникають із визначених законом підстав та інших юридичних фактів, підлягають судовому захисту в передбачений законом та/або договором спосіб. Не допускається постановлення рішень, що передбачають: неправомірне обмеження прав, свобод та законних інтересів інших осіб, у тому числі обмеження публічної компетенції державних органів, їх посадових чи службових осіб; задоволення вимог осіб, які не є суб'єктами відповідних правовідносин.

Отже, встановлення факту наявності порушення права, свободи чи інтересу особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковим під час судового розгляду. Таким чином, обов'язковою умовою для визнання протиправним рішення (дії, бездіяльності) суб'єкта владних повноважень є наявність факту порушення останнім прав, свобод чи охоронюваних законом інтересів особи, яка звернулась за їх судовим захистом. Відсутність порушеного права (свободи, охоронюваного законом інтересу) чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову.

Таким чином, враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог статті 139 КАС України судові витрати з сторін не стягуються.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 264, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 29.03.2019.

Головуючий суддя Р.М. Брильовський

Суддя Н.І. Мричко

Суддя Н.В. Костецький