Рішення № 80793837, 28.03.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

28 березня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/400/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисельова Є. О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про визнання незаконною та скасування постанови та зобов’язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

29 січня 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (далі – відповідач, УВДФССУ у Луганській області), з такими вимогами:

- визнати незаконною та скасувати постанову відповідача про припинення щомісячних страхових виплат позивачу;

- зобов’язати відповідача поновити виплату та виплатити позивачу страхові виплати у зв’язку з втратою працездатністю з 01 січня 2018 року, сплативши при цьому усю заборгованість.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є інвалідом та внутрішньо переміщеною особою. З грудня 2014 року почав отримувати щомісячні страхові виплати у зв’язку з втратою працездатності у Відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Рубіжному Луганської області, як внутрішньо переміщена особа. На підставі наказу Голови комісії з припинення Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 26.05.2017 року, відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Рубіжному Луганської області було припинено шляхом реорганізації приєднання до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (надалі за текстом - відповідач). З 01.01.2018 виплату щомісячних страхових виплат (регресу) було припинено. З листа відповідача від 30.08.2018 № 3696/03-3 позивачу стало відомо, що виплата страхових виплат припинена з 01.01.2018 на підставі протоколу комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам в місті Рубіжному від 14.12.2017 № 36. На підставі цього була винесена постанова про припинення щомісячних страхових виплат з 01.01.2018. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, такими що вчинені не на підставі та не у спосіб, що передбачені законами України, у зв’язку з чим звернувся до суду за захистом своїх прав.

Відповідач адміністративний позов не визнав, про що подав відзив на позовну заяву (а. с. 22-24). В обґрунтування своєї позиції зазначив, що потерпілий ОСОБА_1, перебував на обліку, як внутрішньо переміщена особа, у Рубіжанському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області з 01.12.2014 по 31.12.2017 та отримував раніше призначені щомісячні страхові виплати. Працівники структурного підрозділу з питань соціального захисту населення провели перевірку фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що був складений акт обстеження матеріально-побутових умов сім’ї від 06.12.2017 № б/н, в якому зазначено, що власник житла написав заяву про зняття з реєстрації всіх ВПО, так як він нікому дозволу не надавав. Комісія з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, на підставі вищезазначеного акту обстеження матеріально-побутових умов сім’ї, прийняла рішення від 14.12.2017 № 36 про відмову в призначенні соціальних виплат ОСОБА_1 На виконання вимог ч. 1 ст. 46 Закону України № 1105 та п. 14 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування № 365 з 01.01.2018 потерпілому ОСОБА_1 було припинено виплату страхових коштів. Відповідач вважає свої дії щодо припинення страхових виплат позивачу правомірними та такими, що відповідають діючому законодавству.

Ухвалою суду від 29 січня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (а. с. 1-2);

Ухвалою суду від 28 березня 2019 року прийнято справу до провадження судді Кисельової Є.О. (а.с. 56).

Відповідно до частини дев'ятої статті 205 КАС України суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження

Позивач – ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України та зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії ЕМ № 122978 (а. с. 9-10).

Відповідно до довідки Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 09.12.2014 № 917002067 місцем проживанням/перебуванням позивача є: 93019, АДРЕСА_1 (а. с. 10 зв. бік).

09 грудня 2014 року позивач звернувся до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в. м. Рубіжному Луганської області із заявою про виплату раніше призначених страхових коштів та продовження страхових виплат.

Постановою Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в. м. Рубіжному Луганської області від 14.12.2014 № 1212/1657/1657/1 позивачу продовжено раніше призначені щомісячні страхові виплати (а. с. 46).

Інформацією, наявною в довідці УВДФССУ у Луганській області від 12.02.2019 № 760/03-1, підтверджується, що ОСОБА_1 перебував на обліку у Відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України м. Рубіжному Луганської області, на даний час Рубіжанське міське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області та отримував щомісячні страхові виплати в період з 01.12.2014 по 31.12.2017, також виплачено раніше призначену, але не виплачену щомісячну суму за період з 01.06.2014 по 30.11.2014 (а. с. 25).

Згідно з рішенням засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 14.12.2017 № 36 позивачу – ОСОБА_1 не призначені соціальні виплати (а. с. 26-26 зв. бік).

На підставі витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам 14.12.2017 № 36, Рубіжанське міське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області винесло постанову від 14.12.2017 № 1215/1657/1657/24 про припинення ОСОБА_1 щомісячної страхової виплати в розмірі 2104,14 грн з 01 січня 2018 року (а. с. 47).

Пунктом 1.9 Положення про Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області встановлено, що Управління є правонаступником Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в. м. Рубіжному Луганської області (38-44).

З Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 28.03.2019 № НОМЕР_1 вбачається, що Рубіжанське міське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області, код ЄДРПОУ ВП: 41457878, є відокремленим підрозділом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області код ЄДРПОУ: 41313100 (57-62).

Спірним питанням цієї справи є правомірність призупинення відповідачем страхових виплат позивачу з 01.01.2018.

Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі “Суханов та Ільченко проти України” (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: “перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою” (параграф 30).

Стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету “в інтересах суспільства”. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено “справедливий баланс” між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі “Щокін проти України” (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки “на умовах, передбачених законом”, а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення “законів”. Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Статтею 173 Кодексу законів про працю України регламентовано, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування” (далі – Закон № 1105-XIV в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) відповідно до Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов’язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров’я.

Розділом V Закону № 1105-XIV врегульовані питання загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Згідно з частиною першою статті 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Відповідно до частини сьомої статті 36 Закону № 1105-XIV страхові виплати складаються із:

1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата);

2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім’ї та особам, які перебували на утриманні померлого);

3) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;

4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

Частиною першою статті 47 № 1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду:

1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;

2) особам, які мають право на виплати у зв’язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.

Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв’язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина п’ята статті 47 Закону № 1105-XIV).

Згідно з частинами четвертою, сьомою статті 47 Закону № 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв’язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України “Про оплату праці” .

Статтею 27 Закону України від 14 січня 1997 року № 16/98-ВР “Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування” визначені підстави припинення виплат і надання соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням. Так, виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено:

а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості;

б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність;

в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи;

г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування;

д) в інших випадках, передбачених законами.

Частиною першою статті 46 Закону № 1105-XIV регламентовано, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:

1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України;

2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;

3) якщо з’ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;

4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;

5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов’язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;

6) в інших випадках, передбачених законодавством.

За положеннями пункту 3 розділу VII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 1105-ХІV особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.

Визначення того, хто є внутрішньо переміщеними особами, надано у абзаці першому частини першої статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” (далі - Закон № 1706-VII в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин). Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Як зазначено в статті 2 Закону № 1706-VII, Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції.

Водночас частиною першою статті 3 Закону № 1706-VII встановлено, що громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання, що враховується судом.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними та зобов’язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

В рамках адміністративного судочинства (ст. 4 КАС України):

дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Пунктом першим частини першої статті 371 КАС України визначено, що негайно виконуються постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.

Постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 531 “Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов’язкове державне соціальне страхування”, від 05 листопада 2014 року № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, від 07 листопада 2014 року № 595 “Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства” та постанова Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 11 грудня 2014 року № 20 “Про затвердження Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції” не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, і у сфері спірних правовідносин, врегульованих Законом № 1105-XIV, не можуть застосовуватись.

Непроживання за місцем реєстрації, у зв’язку з чим, припинення виплат внутрішньо переміщеним особам не може бути підставою для невиплати позивачу страхових виплат, а також для зняття з обліку страхового випадку та потерпілого.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що припинення з 01 січня 2018 року виплати позивачу раніше призначеної щомісячної страхової виплати здійснено Рубіжанським міським відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області за відсутності підстав, передбачених частиною першою статті 46 Закону № 1105-ХIV, або підстав, передбачених іншим законом, а, отже, постанова Рубіжанського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області від 14 грудня 2017 № 1215/1657/1657/24 про припинення ОСОБА_1 з 01 січня 2018 року щомісячної страхової виплати є протиправною та підлягає скасуванню.

Оскільки позивач перебував на обліку в Відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в. м. Рубіжному Луганської області, правонаступником якого є Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області, а Рубіжанське міське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області є лише відокремленим підрозділом вказаного управління, суд вважає, що відповідачем у справі має бути Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області.

Зважаючи на викладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується вимоги позивача про зобов’язання відповідача виплатити позивачу страхові виплати у зв’язку з втратою працездатністю з 01 січня 2018 року, сплативши при цьому усю заборгованості, суд вважає що така вимога у повній мірі охоплюється скасуванням постанови Рубіжанського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області від 14 грудня 2017 № 1215/1657/1657/24 про припинення ОСОБА_1 щомісячної страхової виплати з 01 січня 2018 року та зобов’язанням відповідача відновити нарахування та виплату позивачу щомісячної страхової виплати з 01 січня 2018 року. Відтак, додаткового зобов’язання не потребує.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету, суд вважає необхідним допустити це рішення до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Ухвалою суду від 29.01.2019 позивачу відстрочено сплату судового збору у розмірі 768,40 грн до ухвалення судового рішення у справі.

Станом на дату розгляду справи по суті судовий збір не сплачений, а тому підлягає стягненню даним рішенням суду до Державного бюджету України.

Відповідно до ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені, позивачу необхідно відшкодувати 768,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про визнання незаконною та скасування постанови та зобов’язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Рубіжанського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області від 14 грудня 2017 № 1215/1657/1657/24 про припинення ОСОБА_1 щомісячної страхової виплати з 01 січня 2018 року.

Зобов’язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (Луганська область, місто Сєвєродонецьк, проспект Гвардійський, будинок, 30, код ЄДРПОУ 41313100) відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, місце реєстрації: АДРЕСА_2) щомісячної страхової виплати з 01 січня 2018 року.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, місце реєстрації: АДРЕСА_2) на користь Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) за наступними реквізитами: рахунок - 31211256026001, код ЄДРПОУ - 37993783, код банку 899998, отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106) суму судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (Луганська область, місто Сєвєродонецьк, проспект Гвардійський, будинок, 30, код ЄДРПОУ 41313100) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, місце реєстрації: АДРЕСА_2) у рахунок відшкодування судових витрат 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Рішення суду звернути до негайного виконання у межах виплати ОСОБА_1 страхової виплати за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя ОСОБА_2