Рішення № 80793235, 29.03.2019, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" березня 2019 р. справа № 300/150/19

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі:

судді Панікара І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську про визнання відмови неправомірною та зобов'язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

21.01.2019 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську (надалі - відповідач) про визнання відмови неправомірною та зобов'язання до вчинення дій.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську та отримує пенсію за віком. Позивач, будучи непрацездатним у зв’язку із досягненням пенсійного віку, перебував на утриманні ОСОБА_2, яка працювала суддею і на момент смерті (09.11.2018 року) перебувала у відставці. З урахуванням вказаних обставин ОСОБА_1, 11.12.2018 року, звернувся із заявою до Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську щодо призначення та виплати йому пенсії по втраті годувальника – ОСОБА_2 із врахуванням 50% розміру щомісячного довічного грошового утримання, яке отримував годувальник на час смерті, як це передбачено статтями 36, 37 України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Проте, відповідач, листом від 10.01.2019 за № 56/03 повідомив позивача, що призначення пенсії по втраті годувальника з врахуванням розміру щомісячного довічного грошового утримання, чинним законодавством не передбачено. Таку відмову органу пенсійного фонду, позивач вважає неправомірною та просить суд:

- визнати неправомірною відмову Управління пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську Івано-Франківської області у призначенні ОСОБА_1 пенсії у зв'язку з втратою годувальника на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з врахуванням розміру щомісячного довічного грошового утримання судді, яке мала б отримувати померла дружина - суддя у відставці ОСОБА_2, та зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області призначити та виплачувати ОСОБА_1 з 10.11.2018 року пенсію у зв'язку із втратою годувальника ОСОБА_2, в розмірі 50% щомісячного довічного грошового утримання судді, яке б мала отримувати суддя у відставці ОСОБА_2.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.01.2019 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

В періоди: з 28.01.2019 року 02.02.2019 року та з 16.02.2019 року по 18.02.2019 року, головуючий по справі суддя Панікар І.В. перебував у службових відрядженнях, у зв`язку з чим, 30-денний строк розгляду справи продовжено на 3 календарних дні.

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 05.02.2019 року (а.с.26-27). У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові, оскільки позивач помилково трактує статтю 37 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", вважаючи, що сума пенсії по втраті годувальника вираховується від фактично отримуваного довічного грошового утримання судді, яке отримував годувальник. Зазначив, що частина 1 вказаної статті чітко визначає розмір пенсії по втраті годувальника на одного непрацездатного члена сім’ї – 50% пенсії саме за віком померлого годувальника, а не довічного грошового утримання судді. Крім того вказав, що померла ОСОБА_2 отримувала щомісячне довічне грошове утримання судді відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а пенсія по втраті годувальника призначається на умовах Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". З наведених підстав, Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську просило в задоволенні позовних вимог відмовити.

11.02.2019 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (а.с. 29).

Розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши в сукупності письмові докази, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську та отримує пенсію за віком, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_1 від 17.05.2016 року (а.с.16).

Згідно свідоцтва про укладення шлюбу серії І-ГЮ № 295910, позивач перебував у шлюбі з ОСОБА_2 від 06.11.1975 року (а.с. 12).

09.11.2018 року, ОСОБА_2, померла у віці 66 років, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-НМ № 279758 від 15.11.2018 року (а.с.13).

У період з травня 1981 року по червень 1991 року ОСОБА_2, працювала на посаді державним арбітром Івано-Франківського обласного держарбітражу, з червня 1991 року суддею господарського суду Івано-Франківської області. 22.08.2017 року Вищою радою правосуддя звільнена у відставку (а.с. 31).

11.12.2018 року позивач, у зв’язку із смертю жінки – ОСОБА_2, на утриманні якого він перебував, будучи непрацездатним, звернувся із заявою до Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську щодо призначення та виплати йому з 10.11.2018 року на підставі статей 36, 37 України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсії по втраті годувальника із врахуванням 50% розміру щомісячного довічного грошового утримання, яке отримував годувальник на час смерті.

Відповідач, в свою чергу, листом за № 56/03 від 10.01.2019 року повідомив позивача, що відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" призначення пенсій по втраті годувальника не передбачено, таке право визначено Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". (а.с.18).

Вважаючи таку відмову органу пенсійного фонду протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав.

При вирішенні наявного спору, суд виходив із наступного правового регулювання спірних правовідносин.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

09.07.2003 прийнято Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності з 01.01.2004.

Частиною 1 статті 1 вказаного Закону визначено поняття пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно частини 1 статті 10 даного Закону, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Частиною 1 статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера - незалежно від тривалості страхового стажу.

Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.

Згідно пункту 1 частини 2 статті 36 Закону №1058-IV непрацездатними членами сім'ї вважаються чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Відповідно до вимог абзацу 2 частини 3 статті 36 Закону №1058-IV члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.

Як передбачає частина 1 статті 37 вказаного Закону пенсія у зв'язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім'ї призначається в розмірі 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника.

За змістом абзацу 1 частини 3 статті 45 Закону №1058-IV, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Виходячи з послідовного аналізу наведених правових норм, слід зазначити, що призначення особі пенсії по втраті годувальника можливе за одночасної наявності двох таких умов у їх сукупності - непрацездатність цієї особи (наявність інвалідності або досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону) та перебування на утриманні померлого годувальника (перебування на повному утриманні померлого годувальника або одержання від нього допомоги, що була постійним і основним джерелом засобів до існування). При цьому, обидві ці умови мають існувати саме на момент смерті годувальника.

Отже, непрацездатний член сім'ї померлого годувальника, для якого його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, та який й сам одержує пенсію, має право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, подавши при цьому відповідну заяву, документи про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших додаткових документів.

Беручи до уваги вищезазначену відповідь Управління Пенсійного фонду України про те, що чинним законодавством не передбачено призначення пенсії по втраті годувальника з врахуванням щомісячного довічного грошового утримання, оскільки Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (стаття 27) чітко визначає розмір по втраті годувальника, зокрема, на одного непрацездатного члена сім’ї – 50% пенсії за віком померлого годувальника, а не довічного грошового утримання судді, суд зазначає наступне.

Розділом Х Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року за №1402-VIII (далі по тексту також – Закон №1402-VIII) визначено статус судді у відставці.

Так, згідно частини 1 статті 141 вказаного Закону, судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки ІНФОРМАЦІЯ_1 і старші після досягнення ними такого віку:

1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року;

2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.

Відповідно до частини 3 статті 142 Закону №1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

У відповідності до частини 4 статті 142 Закону №1402-VIII у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

За змістом частини 5 статті 142 Закону №1402-VIII пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Пенсія – це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.

Щомісячне довічне грошове утримання являє собою регулярну щомісячну грошову виплату, яка була призначена дружині позивача, у зв’язку із звільненням у відставку, та виплачувалась територіальними органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України, як захід матеріального забезпечення.

Судом зазначається, що пенсія за віком та довічне грошове утримання судді мають однакову правову природу.

Так, пенсією є регулярна щомісячна грошова виплата, яка призначається у встановленому державою порядку як захід матеріального забезпечення у зв'язку з настанням певної обставини - досягнення пенсійного віку, інвалідності, смерті годувальника.

Щомісячне довічне грошове утримання також являє собою регулярну щомісячну грошову виплату, яка жінці позивача була призначена при звільненні у відставку та виплачувалась територіальним органом Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України як захід матеріального забезпечення.

У справах "Стек та інші проти Сполученого Королівства" (заяви №№65731/01 та 65900/01), "Пічкур проти України" (заява №10441/06) Європейський Суд з прав людини зазначив, якщо у державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 Конвенції щодо заборони дискримінації. Дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях. У практиці Європейський Суд з прав людини напрацьовані також три головні критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статтею 1 Першого протоколу Конвенції, а саме: чи є такий захід законним; чи переслідує втручання в право власності "суспільний інтерес"; чи є такий захід пропорційним переслідуваним цілям. За оцінкою Європейського Суду з прав людини не буде вважатись пропорційним втручання, яке становить "особистий та надмірний тягар" для особи.

Право позивача на отримання пенсії по втраті годувальника залежно від його доходу на час настання смерті стало залежним від місця роботи годувальника на посаді судді, що призвело до ситуації, в якій позивач, пропрацювавши до досягнення пенсійного віку та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення виявилась позбавленою права на пенсію по втраті годувальника лише на тій підставі, що годувальнику після досягнення пенсійного віку була призначена пенсійна виплата згідно з Законом "Про судоустрій і статус суддів, яку відмовився врахувати відповідач при розрахунку. Така відмінність у ставленні при призначенні пенсії даного виду не може бути визнана виправданою з точки зору об'єктивних та розумних обґрунтувань, оскільки отримувана годувальником сума щомісячного грошового утримання за правовою природою являлась призначеною на законних підставах регулярною пенсійною виплатою за рахунок державних коштів. Не врахування відповідачем розміру доходу годувальника на час настання смерті призвело до того, що сама суть права позивача на отримання пенсії по втраті годувальника була зведена нанівець, що безсумнівно становить "особистий та надмірний тягар" для позивача, яка перебуваючи в непрацездатному віці, втративши матеріальну підтримку в зв'язку зі смертю чоловіка, залишилась без можливості отримання матеріального забезпечення по втраті годувальника, гарантованого національним законом на загальних підставах.

Інших доводів та/або доказів на доведення обставин, на яких ґрунтуються заперечення, відповідачем суду не наведено та не надано.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивач, як особа, яка досягнула пенсійного віку та перебувала на утриманні померлої ОСОБА_2 і одержувала від неї допомогу, як постійне і основне джерело засобів до існування, має право на передбачену Законом України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" пенсію у зв'язку з втратою годувальника.

Суд вважає за необхідне зазначити, що зміст поданої позивачем заяви та наведених у ній обставин, свідчить про те, що він звернувся із заявою, по суті, про перехід/переведення з призначеної йому пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника.

Частина 3 статті 45 Закону №1058-IV передбачає переведення особи з одного виду пенсії на інший саме з дня подання такої заяви.

Таким чином, вимога ОСОБА_1 про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську призначити та виплачувати йому пенсію по втраті годувальника в розмірі 50% щомісячного довічного грошового утримання судді, яке б отримувала дружина на момент її смерті, підлягає задоволенню з 10.11.2018 року.

Суд зазначає, що позивачем сплачено судовий збір за подання до суду адміністративного позову немайнового характеру в розмірі 768,40 гривень, відповідно до квитанції за № 9205408 від 17.01.2019 (а.с.3).

У відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову судові витрати підлягають стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача в розмірі 768,40 гривень.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задоволити.

Визнати неправомірною відмову Управління пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську Івано-Франківської області у призначенні ОСОБА_3 пенсії у зв'язку з втратою годувальника на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з врахуванням розміру щомісячного довічного грошового утримання судді, яке мала б отримувати померла дружина - суддя у відставці ОСОБА_2, та зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області призначити та виплачувати ОСОБА_1 з 10.11.2018 року пенсію у зв'язку із втратою годувальника ОСОБА_2, в розмірі 50% щомісячного довічного грошового утримання судді, яке б мала отримувати суддя у відставці ОСОБА_2.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області (код ЄДРПОУ 20550895) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1) сплачений судовий збір у розмірі 768,40 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

ОСОБА_1 (вул. Нескорених 5, м. Івано-Франківськ, 76008, ідентифікаційний код НОМЕР_1);

Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську (вул. Незалежності 44, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 20550895).

Суддя Панікар І.В.