Рішення № 80793113, 18.03.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18 березня 2019 року (12 год.15 хв.)Справа № 0840/3097/18 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Калашник Ю.В., секретар судового засідання Аксьонова С.В.,

за участю представників: позивача – ОСОБА_1, відповідача – ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «ВН-Граніт» до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

01.08.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «ВН-Граніт» (далі – позивач або ТОВ «БК «ВН-Граніт») звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду (далі - суд) із позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі – відповідач або ГУ ДФС у Запорізькій області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.04.2018 № № НОМЕР_1, НОМЕР_2.

На обґрунтування позовних вимог у позовній заяві позивач зазначає про безпідставність висновків податкового органу щодо нереальності здійснення господарських відносин з ТОВ «ЛІАРГО ОСОБА_3» у листопаді – грудні 2016 року, оскільки господарські операції, що в подальшому надали право позивачу сформували податковий кредит, були фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та в подальшому спричинили реальні зміни майнового стану підприємства. Водночас з відображенням операції в бухгалтерському обліку ТОВ «БК «ВН-Граніт» сплачувало своїм контрагентам гроші та отримувало передбачені договорами роботи, а в подальшому відображало суми податкових зобов’язань та податкового кредиту дотримуючись норм податкового законодавства. Господарські операції, які були предметом дослідження під час перевірки, мали на меті саме рух матеріальних активів, оскільки позивачем в подальшому реалізовувано отримані роботи іншим суб’єктам господарювання, зокрема ДП «АДІДАС Україна» та Департаменту житлово – комунального господарства Запорізької міської ради, що підтверджується наданими до перевірки первинними документами та даними бухгалтерського обліку. Таким чином, ТОВ «БК «ВН-Граніт» здійснила всі необхідні умови визначені податковим законодавством для формування податкового кредиту. Було придбано послуги (ремонтні роботи) на підставі відповідних договорів, сплачено кошти, складено податкові накладні, та оформлено відповідними актами приймання цих робіт. А в подальшому, реалізовані отримані роботи іншим суб’єктам господарювання. Щодо відсутності достатнього трудового ресурсу у контрагента платника для виконання необхідного обсягу робіт, звертає увагу на те, що відсутність у контрагентів матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Разом з цим, твердження контролюючого органу про відсутність майна, трудових ресурсів та формування податкового кредиту ТОВ «ЛІАРГО ОСОБА_3» по ланцюгу з іншими контрагентами, не має до позивача жодного відношення. Враховуючи, що кожен суб’єкт господарювання має індивідуальну юридичну відповідальність, на власний розсуд оформлює трудові/цивільно – правові відносини з підлеглими особами та не зобов’язаний мати основні засоби виробництва чи нерухоме майно у своїй власності. Наявність кримінальних проваджень, у яких фігурує ТОВ «ЛІАРГО ОСОБА_3» (без визначеного процесуального статусу посадових осіб підприємства) не свідчить про реальні ознаки фіктивності контрагента, оскільки преюдиціальне значення для встановлення податкового порушення є лише процесуальні рішення у формі обвинувального вироку винесеного щодо посадових осіб ТОВ «ЛІАРГО ОСОБА_3», які станом на момент проведення перевірки, так і на час розгляду справи, відповідні процесуальні рішення відсутні. Крім того, не маючи достатніх правових підстав представниками контролюючого органу було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «БК «ВН-Граніт» в той час як рішенням у справі №808/817/18, наказ Головного управління ДФС у Запорізькій області № 672 від 02.03.2018 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки» скасовано. Беручи до уваги вищезазначене, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства є протиправними, у зв’язку із чим, у відповідача були відсутні підстави для прийняття оскаржуваних рішень.

Ухвалою судді від 06.08.2018 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 03.09.2018 відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання на 03.10.2018.

03.10.2018 у підготовчому засіданні оголошено перерву до 29.10.2018.

Ухвалою суду від 29.10.2018 провадження у справі зупинено до 17.12.2018.

Ухвалою суду від 17.12.2018 провадження у справі поновлено.

Ухвалою суду від 17.12.2018 провадження у справі зупинено до 16.01.2019.

Ухвалою суду від 16.01.2019 провадження у справі поновлено.

Ухвалою суду від 16.01.2019 провадження у справі зупинено до 19.02.2019.

Ухвалою суду від 19.02.2019 провадження у справі поновлено.

Протокольною ухвалою суду від 19.02.2019 закрито підготовче провадження та призначений судовий розгляд справи по суті на 19.02.2019.

19.02.2019 у судовому засіданні оголошено перерву до 18.03.2019.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та надав пояснення, аналогічні викладеним у адміністративному позові.

Представник відповідача позов не визнав з підстав, викладених у відзиві на позов (вх. № 29635 від 20.09.2018). Зокрема зазначив, що під час проведення перевірки податковим органом встановлено здійснення ТОВ «ЛІАРГО ОСОБА_3» нереальних господарських операцій на адресу ТОВ «БК «ВН-Граніт» з причин відсутності необхідних умов для здійснення господарської діяльності (відсутність достатнього трудового ресурсу, відсутність основних фондів, виробничих та складських активів, транспортних засобів) та відсутністю в ланцюгу формування податкового кредиту номенклатури товару (робіт, послуг), який реалізовано ТОВ «БК «ВН-Граніт». Аналіз фінансово-господарської діяльності ТОВ «ЛІАРГО ОСОБА_3» відповідно до наявної інформації вказує на проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов’язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру, у зв’язку із відсутністю у контрагентів власних та орендованих основних засобів, відсутністю матеріальних та трудових ресурсів, тому наведені обставини свідчать про відсутність факту реального здійснення господарських операцій з контрагентами-покупцями з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків. Таким чином, ТОВ «ЛІАРГО ОСОБА_3» в періоді, що перевірявся, фактично не могло здійснювати фінансово-господарські операції в задекларованих обсягах, у т.ч. здійснювати поставку робіт (послуг) ТОВ «БК «ВН-Граніт». Разом з цим, ТОВ «ЛІАРГО ОСОБА_3» не одноразово фігурує у кримінальних провадженнях за фактом вчинення невстановленими особами кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 209, ч.1 ст.205, ч. 1 ст. 212 КК України. Також представник відповідача звернув увагу на наявність Ухвали Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська від 22.12.2018 щодо обвинуваченого ОСОБА_4 – засновника ТОВ «ЛІАРГО ОСОБА_3». Так, відповідно до цієї ухвали ОСОБА_4 свою провину визнав. Кримінальне провадження було закрито відповідно до п.1 ч.2 ст. 284 КПК України.Таким чином, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, прийнявши оскаржувані податкові повідомлення-рішення, вважає, що діяв відповідно до вимог чинного законодавства та у межах наданих органам ДФС прав, а тому просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Сторони під час розгляду справи у судовому засіданні повідомили, що ними надано всі необхідні документи для вирішення спору по суті.

Враховуючи норми ч.3 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), у судовому засіданні 18.03.2019 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Вислухавши пояснення представника позивача, заперечення представника відповідача, розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

ТОВ «БК «ВН-Граніт» зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань 25.05.2005, основним видом економічної діяльності є будівництво житлових і нежитлових будівель (КВЕД 41.20). Підприємство має ліцензію, видану Державною архітектурно – будівельною інспекцією України, в додатку до ліцензії перераховано всі види будівельних та монтажних робіт, які може здійснювати платник.

02.03.2018 ГУ ДФС у Запорізькій області винесено Наказ № 672 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки», яким наказано провести документальну позапланову перевірку ТОВ «БК «ВН-Граніт» (код ЄДРПОУ 33570896) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за 2016 рік та податку на додану вартість при здійсненні фінансово – господарських взаємовідносин з ТОВ «ЛІАРГО ОСОБА_3» (код ЄДРПОУ 40331233) за листопад та грудень 2016 року та в частині подальшої реалізації отриманих товарів (робіт, послуг) у тому числі в наступних податкових періодах. Тривалість перевірки – 5 робочих днів з 05.03.2018 (т.1 а.с.19).

Підставою для проведення перевірки слугувало виявлення недостовірних даних, що містяться у податкових деклараціях з податку на додану вартість та подання не в повному обсязі документів на письмовий запит контролюючого органу від 28.02.2017.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 30.05.2018 у справі №808/817/18, визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління ДФС у Запорізькій області № 672 від 02.03.2018 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за 2016 рік та податку на додану вартість при здійсненні фінансово – господарських взаємовідносин з ТОВ «ЛІАРГО ОСОБА_3» (код ЄДРПОУ 40331233).

Рішення у справі № 808/817/18 набрало законної сили 12.12.2018.

У період з 05.03.2018 по 13.03.2018, на підставі направлення від 02.03.2018 №480, наказу від 02.03.2018 №672, відповідно до пп.20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, фахівцями відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «БК «ВН-Граніт» (код ЄДРПОУ 33570896) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за 2016 рік та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «ЛІАРГО ОСОБА_3» (код ЄДРПОУ 40331233) за листопад -грудень 2016 року та в частині подальшої реалізації отриманих товарів (робіт, послуг), у т.ч. у наступних податкових періодах, за результатами якої складно Акт від 20.03.2018 № 170/08-01-14-06/33570896 (т.1 а.с.38-46).

Висновками до акту перевірки встановлено порушення ТОВ «БК «ВН-Граніт» вимог, зокрема:

п.44.1, п.44.2 ст. 44, пп.134.1 п.134.1 ст.134, п.135.1 ст.135 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток у періоді що перевіряється, на загальну суму 339 181,00 грн., у тому числі за 2016 рік – 339 181,00 грн.;

п.п.14.1.36, п.п.14.1.181, п.п. 14.1.231, п.14.1 ст.14, п.44.1 ст.44, п. 198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевіряється на загальну суму 376 868,00 грн., у тому числі: за листопад 2016 року у сумі 97 997,00 грн.; за грудень 2016 року у сумі 278 871,00 грн.

Вказані висновки обґрунтовані тим, що проведеною перевіркою не підтверджено документально реальність здійснення господарських відносин з ТОВ «ЛІАРГО ОСОБА_3» у листопаді – грудні 2016 року… мало місце реалізація робіт, джерело походження яких не встановлено. Наявність факту реалізації ТОВ «БК «ВН-ГРАНІТ» робіт є свідченням набуття останнього у власність (безоплатного отримання послуг) без наявності будь - яких первинних документів, які опосередковуються таке отримання. Перевіркою встановлено, що ТОВ «БК «ВН-ГРАНІТ» декларувало придбання у ТОВ «ЛІАРГО ОСОБА_3» робіт, які фактично є роботами невідомого походження, так як відсутнє їх придбання у ланцюгах постачання або виробництва (виконання).

На підставі Акту від 20.03.2018 № 170/08-01-14-06/33570896, відповідачем 10 квітня 2018 року прийнято наступні податкові повідомлення – рішення форми «Р»:

- №0004801406, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 423 976,25 грн., у т.ч.: за податковими зобов’язаннями 339 181,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 84795,25 грн. (т.1 а.с.48);

- №0004811406, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 471 085,00 грн., у т.ч.: за основним зобов’язаннями 376 868,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 94 217,00 грн. (т.2 а.с.49).

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями позивачем подано до ДФС України скаргу на податкові повідомлення-рішення від 10.04.2018 № №0004801406, НОМЕР_2 (т.1 а.с.50-54), однак рішенням ДФС України від 18.07.2018 № 23866/6/99-99-11-08-02-25, скаргу залишено без задоволення, податкові повідомлення-рішення – без змін (т.1 а.с.56-57).

Вважаючи прийняті відповідачем рішення протиправними, позивач звернувся до суду із позовом про їх скасування.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України № 2755-VI від 02.12.2010 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі – Податковий кодекс України), який набрав законної сили 01.01.2011.

Відповідно до пп. 20.1.4. п. 20.1 ст. 20 та пп. 75.1 ст. 75 Податкового Кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків, зокрема, документальні позапланові виїзні перевірки, в порядку, встановленому цим Кодексом.

Порядок проведення документальних позапланових виїзних перевірок регламентовано ст. 78 Податкового кодексу України.

Згідно з п. 77.4 ст. 77 Податкового кодексу України, про проведення документальної планової перевірки керівником органу державної податкової служби приймається рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Аналіз наведеної норми підтверджує висновок про те, що податковий орган, реалізовуючи компетенцію щодо здійснення контрольного заходу, має здійснювати перевірку виключно на підставі наказу про проведення перевірки та відповідно до визначеного в наказі періоду.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 30.05.2018 у справі №808/817/18, яке набрало законної сили 12.12.2018, визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління ДФС у Запорізькій області № 672 від 02.03.2018 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за 2016 рік та податку на додану вартість при здійсненні фінансово – господарських взаємовідносин з ТОВ «ЛІАРГО ОСОБА_3» (код ЄДРПОУ 40331233).

Водночас, недотримання податковим органом процедури проведення перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

З урахуванням наведеного, в разі визнання перевірки незаконною, правові наслідки такої, в тому числі й винесені податкові повідомлення-рішення, є протиправними.

Так, судом встановлено, що оскаржені податкові повідомлення-рішення прийняті за наслідками проведеної документальної виїзної перевірки, наказ на проведення якої скасовано рішенням суду, що набрало законної сили.

Тобто, у разі визнання протиправності наказу на проведення перевірки, що тягне за собою визнання перевірки протиправною, оскільки така перевірка вважається відсутньою як юридичний факт, виключається наявність у податкового органу компетенції на прийняття податкових повідомлень - рішень.

Враховуючи що рішенням суду, яке набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано наказ на проведення перевірки, то, відповідно і сама перевірка є протиправною. Відтак, суд приходить до висновку, що податкові повідомлення - рішення є протиправними та підлягають скасуванню в силу протиправності податкової перевірки, наказу на її проведення та відсутності їх правових наслідків.

Зазначені висновки відповідають позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 30 січня 2018 року у справі №804821/1957/17 та від 31 липня 2018 року у справі №804/2283/16.

Щодо виявлених під час проведення перевірки порушень ТОВ «БК «ВН-Граніт», що зафіксовані у Акті перевірки від 20.03.2018 № 170/08-01-14-06/33570896, суд зазначає наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України передбачено, що об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

У відповідності до пункту 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України базою оподаткування є грошове вираження об’єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

За приписами пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За правилами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Статтею 200 Податкового кодексу України визначається, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Для перерахування податку до бюджету центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію податкової та митної політики, надсилає органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, звітний період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету. На підставі такого реєстру орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, не пізніше останнього дня строку, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов’язань, перераховує суми податку до бюджету.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1 .3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1 .3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

У відповідності до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.

Згідно з інформаційним листом Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11 з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини:

- рух активів у процесі здійснення господарської операції.

- установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

- установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на врахування витрат, понесених у зв’язку із здійсненням цих господарських операцій при визначенні об’єкта оподаткування податком на прибуток та сум податку на додану вартість при визначенні об'єкта оподаткування податком на додану вартість; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах.

Також, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Доводи ж податкового органу про непідтвердження реальності здійснення господарських операцій мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на віднесення певних витрат до складу валових витрат з податку на прибуток чи віднесення до складу податкового кредиту певних сум податку на додану вартість.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

За змістом статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, судом встановлено, що 19.09.2016 позивачем укладено Договір підряду №29/16 з Департаментом житлово – комунального господарства Запорізької міської ради (Замовник) для виконання робіт з капітального ремонту покрівлі житлового будинку, які забезпечать введення в експлуатацію об’єкту по вулиця Історична 34, м. Запоріжжя. Було визначено графіки виконання робіт, погоджено договірні ціни, локальний кошторис. Загальна вартість робіт, відповідно до умов договору була визначена динамічною і складала 641 521,20 грн. (т.1 а.с.95-101, 102-120).

Для виконання робіт у встановлені Договором підряду № 29/16 строки, ТОВ «БК «ВН-Граніт» укладено з ТОВ «ЛІАРГО ОСОБА_3» договір на виконання робіт № ЛГ 121260 від 19.09.2016 (т.1 а.с.121-123).

На виконання зазначеного договору, ТОВ «ЛІАРГО ОСОБА_3» виконано частину робіт, а саме: внутрішнє опоряджування, прорізи, інші роботи, що підтверджується Актом приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2016 року. Вартість робіт виконаних ТОВ «ЛІАРГО ОСОБА_3» становить 40558,80 грн. (т.1 а.с.136-139).

Оплата за отримані послуги здійснювалася через розрахунковий рахунок, що підтверджується платіжним дорученням від 26.12.2016 № 425 (т.1 а.с.140).

19.09.2016 ТОВ «БК «ВН-ГРАНІТ» укладено Договір підряду № 31/16 з Департаментом житлово – комунального господарства Запорізької міської ради (Замовник) для виконання робіт з капітального ремонту покрівлі житлового будинку, які забезпечать введення в експлуатацію об’єкту по вулиці Історична 20Б, м. Запоріжжя. Було визначено графіки виконання робіт, погоджено договірні ціни, локальний кошторис. Загальна вартість робіт, відповідно до умов договору була визначена динамічною і складала 704 608,80 грн. Згідно до довідки про вартість будівельних робіт, розмір витрат на капітальний ремонт по об’єкту склав 623 727, 60 грн. (т.1 а.с.141-147).

Для виконання робіт у встановлені Договором підряду № 31/16 строки, ТОВ «БК «ВН-ГРАНІТ» укладено з ТОВ «ЛІАРГО ОСОБА_3» договір на виконання робіт №ЛГ 121259 від 19.09.2016 (т.1 а.с.169-171).

На виконання зазначеного договору, ТОВ «ЛІАРГО ОСОБА_3» виконано частину робіт, а саме: внутрішнє опоряджування, прорізи, інші роботи, що підтверджується Актом приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2016 року. Вартість робіт виконаних ТОВ «ЛІАРГО ОСОБА_3» становить 146712,00 грн. (т.1 а.с.181-189).

Оплата за отримані послуги здійснювалася через розрахунковий рахунок, що підтверджується платіжним дорученням від 26.12.2016 № 424 (т.1 а.с.190).

27.10.2016 ТОВ «БК «ВН – ГРАНІТ» (підрядник) укладено Договір підряду № 27/10-А з Дочірнім підприємством «Адідас – Україна» (замовник) для виконання ремонтних та опоряджувальних робіт на об’єкті за адресою: м. Київ, вулиця Хрещатик/ОСОБА_5, 38/2, ЦУМ. До договору складено та долучено Кошторис, узгоджено графіки виконання робіт. Додатковою угодою від 16.12.2016 внесено зміни в частині вартості робіт/матеріалів, а загальна суму договору становила 1 899 384, 36 грн. Акт здачі – приймання робіт (надання послуг) № 1 між підрядником та замовником підписано 20 січня 2017 року (т.1 а.с.191-210).

Для виконання робіт у встановлені Договором підряду № 27/10-А строки, ТОВ «БК «ВН-ГРАНІТ» укладено з ТОВ «ЛІАРГО ОСОБА_3» договори на виконання робіт № ЛГ 110404 від 27.10.2016, № ЛГ 112554 від 05.11.2016, № ЛГ 120532 від 26.11.2016 (т.1 а.с.215-218, 223-226, 231-235, ).

На виконання зазначеного договору, ТОВ «ЛІАРГО ОСОБА_3» виконало наступні роботи: монтаж підлоги, монтаж підлогового гумового покриття, прокладка електричного кабелю, установка елементів електричної мережі, установка складових системи відео спостереження, вентиляції, кондіціонування, монтаж меблів/торгового обладнання, демонтажні роботи, що підтверджується відповідними Актами приймання виконаних будівельних робіт (т.1 а.с.219-220, 227-228, 236-238).

Оплата за отримані послуги здійснювалася через розрахунковий рахунок, що підтверджується платіжним дорученням від 04.11.2016 № 303, від 06.12.2016 № 394, від 12.12.2016 № 405, від 26.12.2016 № 423, від 27.12.2016 № 426, від 19.12.2016 № 419 (т.1 а.с.221, 229, 230, 239, 240, 241).

01.11.2016 ТОВ «БК «ВН – ГРАНІТ» (підрядник) укладено Договір підряду №01/11/2016 з Дочірнім підприємством «Адідас – Україна» (замовник) для виконання ремонтних та опоряджувальних робіт на десяти об’єктах, перелік яких вказано у п.1.2 Договору (т.1 а.с.242-249).

Для виконання робіт у встановлені Договором підряду № 01/11/2016 строки, ТОВ «БК «ВН-ГРАНІТ» укладено з ТОВ «ЛІАРГО ОСОБА_3» договори на виконання робіт №ЛГ112553 від 01.11.2016, №ЛГ122130 від 26.11.2016, №ЛГ121932 від 14.12.2016 (т.2 а.с.15-18, 22-27, 30-32).

На підтвердження виконання зазначених договорів позивачем надано до матеріалів справи відповідні Акти здачі- приймання виконаних будівельних робіт (т.2 а.с.19-20, 27-28, 33).

Оплата за отримані послуги здійснювалася через розрахунковий рахунок, що підтверджується платіжним дорученням від 06.12.2016 № 394, від 23.01.2017 № 457, від 10.01.2017 № 440, від 23.01.2018 № 457 (т.2 а.с.21, 29, 34, 35).

27.10.2016 ТОВ «БК «ВН – ГРАНІТ» (підрядник) укладено Договір підряду №27/10-R з Дочірнім підприємством «Адідас – Україна» (замовник) для виконання ремонтних та опоряджувальних робіт на об’єкті: Магазин Reebok, який розміщений за адресою: м. Київ, м. Київ, вулиця Хрещатик/ОСОБА_5, 38/2 ЦУМ. До договору складено та долучено Кошторис, узгоджено графіки виконання робіт. Додатковою угодою від 13.12.2016 внесено зміни в частині вартості робіт/матеріалів, а загальна суму договору становить 1 004 561,21 грн. Акт здачі – приймання між підрядником та замовником підписано 20 грудня 2016 року (т.2 а.с.36-45, 46,47, 52-56).

Для виконання робіт у встановлені Договором підряду № 27/10- R строки, ТОВ «БК «ВН-ГРАНІТ» укладено з ТОВ «ЛІАРГО ОСОБА_3» договори на виконання робіт №ЛГ110403 від 27.10.2016, №ЛГ 122030 від 06.12.2016 (т.2 а.с.57-60, 61-63).

На виконання зазначених договорів, ТОВ «ЛІАРГО ОСОБА_3» виконано наступні роботи: монтаж підлоги, монтаж підлогового гумового покриття, прокладка електричного кабелю, установка елементів електричної мережі, установка складових системи відео спостереження, вентиляції, кондіціонування, монтаж меблів/торгового обладнання, демонтажні роботи, про що свідчать відповідні Акти здачі-приймання виконаних будівельних робіт (т.2 а.с.64-67).

Оплата за отримані послуги здійснювалася через розрахунковий рахунок, що підтверджується платіжним дорученням від 04.11.2016 № 302 (т.2 а.с.68).

Суд зауважує, що всі первинні документи були надані до перевірки та відповідають вимогам ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» стосовно їх змісту. Всі зазначені документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України, відтак, належно підтверджують здійснення господарської операції.

Таким чином, реальність господарської операції, рух активів та зміни майнового стану платника податків повністю підтверджуються первинними та іншими документами, які надані позивачем до матеріалів справи. Вказані документи не мають дефектів форми, змісту або походження, відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 201.1, п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704.

Щодо доводів відповідача про нереальність господарських операцій з огляду на не, що акти приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ -2в) підписані позивачем з ТОВ «ЛІАРГО ОСОБА_3» не містять відомостей про використання субпідрядних організацій, суд зазначає наступне.

Відповідно до додатку «Т» до ДСТУ Б. Д. 1.1.-1: 2013 «Правила визначення вартості будівництва», яким встановлено форму акту приймання виконаних будівельних робіт, є обов’язковим зазначення найменування субпідрядника. Однак, суд не погоджується із позицією податкового органу з огляду на сферу застосування Правил визначення вартості будівництва, а також саму форму та призначення Додатку «Т».

Так, на сторінці 1 Правил визначення вартості будівництва (Розділ 1, Сфера застосування), у п. 1.2 зазначено про те, що цей стандарт носить обов’язкий характер при визначенні вартості будівництва об’єктів, що споруджуються за рахунок бюджетних коштів, коштів державних та комунальних підприємств, установ та організацій, а також кредитів, наданих під державні гарантії. Тобто, по суті правила застосуються при здійсненні будівництва за бюджетні кошти.

Проте, сам Додаток «Т», що визначає форму Акта приймання виконаних будівельних робіт має довідковий характер, про що вказано в самій формі. Також, слід зазначити, що найменування робіт і витрат у всіх Актах складених ТОВ «БК «ВН- ГРАНІТ» по розділом, відповідає вимогам Правил визначення вартості будівництва та дає можливість в повному обсязі визначити і ідентифікувати проведену господарську операцію.

Щодо посилання відповідача на відсутність у ТОВ «ЛІАРГО ОСОБА_3» достатнього трудового ресурсу, відсутність основних фондів, виробничих та складських активів, транспортних засобів, що на думку відповідача свідчить про нереальність здійснення обсягу робіт, задекларованих ТОВ «БК «ВН-ГРАНІТ», то суд зазначає наступне.

Згідно статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Нормативними актами України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Відповідачем, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в первинних документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не подано відповідачем і належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків або можливої фіктивності його постачальника, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення спірної господарської операції за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

В той же час, відсутність у контрагента позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Вказана позиція висловлена Верховним судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №1570/4299/12.

Щодо ухвали Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 22.12.2018 у справі № 209/3986/18 в кримінальному провадженні № 32018080000000067 щодо обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.5 ст.27, ч.1 ст. 205 КК України, суд зазначає наступне.

Зі зміну ухвали вбачається, що ОСОБА_4 є єдиним засновником та власником ТОВ «ЛІАРГО ОСОБА_3».

Так, ухвалою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 22.12.2018 у справі № 209/3986/18 звільнено ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27, ч.1 ст. 205 КК України; кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27 ч.1 ст. 205 КК України закрито на підставі п.1 ч.2 ст. 284 КПК України.

Крім того в ухвалі зазначено, що закриття кримінального провадження у зв’язку із закінченням строків давності (ст.49 КК України), свідчить про неможливість притягнення особи до кримінальної відповідальності через зволікання органу досудового розслідування і не встановлення складу злочину у строки передбаченні КПК України для проведення всіх необхідних слідчих дій.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 19.09.2018 у справі №809/2438/15 (К/9901/55414/18) є неприпустимим посилатися на вирок з огляду на його відсутність під час перевірки та прийняття спірного ППР. Наведені у вироку обставини можуть бути підставою окремої перевірки за наслідками кримінального провадження, разом із тим врахування цих обставин для визначення податкових правопорушень у межах розглядуваної справи є неможливим.

Крім того, Верховний Суд у рішеннях від 27.02.2018 у справі № 802/1853/16-а, від 27.02.2018 у справі № 813/1766/17 зазначив, що сам факт наявності рішення в кримінальній справі не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили.

Суд також зауважує, що під час проведення відповідачем перевірки позивача та на момент складання Акту перевірки від 20.03.2018, ухвала Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська у справі № 209/3986/18 про закриття провадження та звільнення від кримінальної відповідальності була відсутня. Така ухвала постановлена 22.12.2018.

Статтею 78 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені підстави для звільнення від доказування. Зокрема, частиною 6 вказаної норми передбачено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов’язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

В той же час, ухвалою від 22.12.2018 у справі № 209/3986/18 суд не вирішував питання чи мали місця діяння, яке є предметом дослідження у даній адміністративній справі, чи мав місце склад злочину і якою саме статтею кримінального закону він передбачений тощо, тобто дане судове рішення не встановлює обставин і не містить висновків, які б свідчили про відсутність фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «ЛІАГРО ОСОБА_3».

Враховуючи положення частини 2 статті 61 Конституції України щодо індивідуального характеру юридичної відповідальності особи, діюче законодавство України, так само як Податковий кодекс України не передбачає відповідальності у виді донарахування податкових зобов'язань, застосування штрафних санкцій або не підтвердження права на податковий кредит на господарюючого суб'єкта за можливі неправомірні дії свого контрагента; окрім того, не передбачає обов'язку або права одного платника податку контролювати показники податкової звітності з податку на додану вартість іншого платника податку, або на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції. Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Чинне законодавство не містить норм щодо солідарної відповідальності платників податків.

Щодо посилання податкового органу а акту перевірки на наявність кримінальних проваджень, то вказує, для адміністративного суду преюдиціальне значення має лише вирок суду у кримінальній справі. Інші судові рішення, прийняті в порядку встановленому КПК України, для адміністративного суду є доказами, які підлягають оцінці в порядку статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме виходячи з того, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. А також те, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд зауважує, що податковим органом не надано вироку суду, в якому досліджувались господарські відносини між позивачем та ТОВ «ЛІАРГО ОСОБА_3», в якому міститься документальне підтвердження того, що контрагентом – постачальником позивача фактично велась незаконна діяльність з конвертації безготівкових коштів в готівкові, та містить доведені факти наявності умислу та його реалізації з боку ТОВ «ЛІАРГО ОСОБА_3» щодо створення фіктивних суб’єктів господарювання, які в подальшому дійсно здійснювали незаконну діяльність.

Результати оперативно-розшукових заходів в рамках кримінального провадження є не доказами, а лише відомостями про джерело тих фактів, які можуть стати доказами в податковому спорі після їх закріплення належним процесуальним шляхом.

Отже, отримана в ході досудового розслідування інформація, на яку посилається податковий орган, в обґрунтування своїх доводів про недобросовісність учасників спірних угод, не може слугувати належним підтвердженням фактів, зафіксованих в акті перевірки.

Разом з цим, посилання відповідача, на результати опрацювання зібраної податкової інформації, отриманої від податкових органів на обліку в яких перебувають контрагенти позивача, суд розцінює безпідставними, а результати опрацювання зібраної податкової інформації щодо контрагента позивача не можуть бути допустимими доказами по справі, оскільки чинним законодавством України не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням постачальниками по ланцюгу вимог законодавства з оподаткування в їх господарській діяльності і можливі неправомірні дії і у разі припущення ними будь-яких порушень нести за них негативні наслідки у вигляді позбавлення права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникає в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг), так як згідно Конституції і податкового законодавства передбачена індивідуальна відповідальність, згідно якої припущені порушення одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Обґрунтування податковим органом своїх висновків про нереальність господарської операції на підставі інформаційних баз даних є невмотивованими, оскільки у своїй діяльності відповідач повинен керуватися Конституцією України, Податковим кодексом України, законами України, іншими нормативними актами, відповідно до яких об'єктом документальної перевірки є первинні документи, які використовуються в бухгалтерському і податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, тоді коли інформаційні бази даних податкового органу не є об'єктом документальної перевірки та не є належними доказами.

Крім того, позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

Разом з цим, в матеріалах справи міститься науково-правовий висновок, наданий Національним юридичним університетом імені ОСОБА_6 на звернення ТОВ «БК «ВН-ГРАНІТ» (т.2 а.с.113-125).

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 112 КАС України, учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо: 1) застосування аналогії закону чи аналогії права; 2) змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі.

Частиною 2 ст. 112 КАС України встановлено, що висновок експерта у галузі права не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи.

Проте, наданий суду науково-правовий висновок не є доказом, оскільки у ст. 113 КАС України зазначено, що висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов’язковим для суду. Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань.

З огляду на зазначене, суд не бере до уваги вищезазначений науково-правовий висновок.

Крім того, на замовлення позивача судовим експертом ОСОБА_7 було здійснено експертне дослідження, за результатами якого складено Висновок судово-економічної експертизи № 130 від 12.12.2018 було зроблено наступні висновки:

проведеним дослідженням не підтверджується порушення вимог п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, п.п.134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п.135.1 ст.135 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в період, що підлягав перевірці на загальну суму 339181,00 грн., у тому числі за 2016 рік в сумі 339181,00 грн., які викладено в акті перевірки №170/08-01-14- 06/33570896 від 20.03.2018;

проведеним дослідженням документально не підтверджується заниження податку на додану вартість на суму 376868,00 грн, про що зазначено в акті перевірки №170/08-01-14-06/33570896 від 20.03.2018 (т. 2 а.с.134-260).

Ураховуючи вищевикладене, суд вважає, що висновки про порушення позивачем податкового законодавства, зроблені відповідачем в Акті перевірки, є необґрунтованими та недоведеними.

У відповідності до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб’єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до приписів частини першої статті 139 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки суб’єктом владних повноважень у справі було Головне управління ДФС у Запорізькій області, то з бюджетних асигнувань цього органу повинні бути присуджені позивачу судові витрати, документально підтверджені у сумі 13425,93 грн.

До закінчення судових дебатів представник позивача повідомив суд про надання доказів про судові витрати на професійну правничу допомогу у порядку ст. 143 КАС України.

Тому, під час ухвалення рішення у справі судом не розглядалось питання розподілу витрат на правову допомогу.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «ВН-Граніт» (69037, м. Запоріжжя, вул. 12 квітня, буд. 5/Правди, буд.1, приміщення 3, код ЄДРПОУ 33570896) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд.166, код ЄДРПОУ 39396146) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 10.04.2018 № № НОМЕР_1, НОМЕР_2, які винесені Головним управлінням ДФС у Запорізькій області.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «ВН-Граніт» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 13425,93 грн. (тринадцять тисяч чотириста двадцять п’ять гривень 93 копійки) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 28.03.2019.

Суддя Ю.В. Калашник