Рішення № 80792914, 13.02.2019, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/2538/18

Провадження № 2/175/822/18

РІШЕННЯ

Іменем України

13 лютого 2019 року смт. Слобожанське

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Бойка О.М.

при секретарі Сотник Г.В.,

за участю: представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Теплоенерго» про відшкодування моральної шкоди, –

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до Комунального підприємства «Теплоенерго» про відшкодування моральної шкоди.

Позивач у судове засідання не з’явився, відповідно до позовної заяви просить суд слухати справу за його відсутності, та ухвалити рішення про зобов’язання Комунального підприємства «Теплоенерго» відшкодувати йому завдану моральну шкоду шляхом передачі йому у власність грошових коштів в сумі 60 000 000 (шістдесят мільйонів) грн., що завдана актом дискримінації його права на захист споживача, права на повагу до його гідності, права на захист від неправомірних обмежень у формі утиску, права на захист від дискримінації, що розпочався 24.05.2018 року і тягнеться далі та призвів до суттєвого погіршення творчих здібностей позивача у формі здатності створювати зображення тюльпанів; зобов’язання Комунального підприємства «Теплоенерго» спростувати твердження про те, що він є боржником по відношенню до Комунального підприємства «Теплоенерго» шляхом надання позивачу належним чином оформленого службового документа, який свідчить про те, що позивач не є боржником по відношенню до Комунального підприємства «Теплоенерго» та не має договірних відносин з Комунальним підприємством «Теплоенерго».

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву. Просив суд у задоволенні позову відмовити.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки.

Враховуючи заяву позивача про слухання справи за його відсутності, та той факт, що його неявка відповідно до ст.223 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи по суті, суд здійснює розгляд справи за відсутності позивача за наявними матеріалами справи, що відповідає вимогам діючого ЦПК України.

Вислухавши думку представника відповідача, оцінивши надані сторонами докази та наведені ними доводи, суд дійшов наступного.

Відповідно до ст.263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд сприяє всебічному і повному з’ясуванню обставин справи. У справах про дискримінацію позивач зобов’язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце. У разі наведення таких даних доказування їх відсутності покладається на відповідача

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування (ст. 82 ЦПК України).

На думку позивача, причиною спору між сторонами стала хибна думка про те, що він є боржником по відношенню до Комунального підприємства «Теплоенерго». Правовідносини, що виникли між сторонами регулюються чинним Цивільним кодексом України.

В позовній заяві позивач вказує суду на те, які норми та правила суду слід застосовувати, а які ні. Відповідно до тверджень, ОСОБА_2, в даному конкретному випадку необхідно керуватися виключно нормою ч. 8 ст. 10 ЦПК України, яка регулює сферу застосування міжнародних договорів України та застосовувати правила, визначені ст. 2 ч. 3 п. а) Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, які встановлюють обов'язок для держав-учасниць забезпечити всякій особі права і свободи, визнані в цьому Пакті та правила, визначені в ст. 5, ч. 2 ст. 8, ст.. 14 та ст. 26 Резолюції 39/ 248, прийнятої 09.04.1985 р. на 106-ому пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН, що спрямовані на захист економічних інтересів споживачів.

Відповідно до ст.1 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними законом.

За змістом ч.1.ст. 6 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.

Також, відповідно до ч. 1 ст. 126 Конституції України вплив на суддю у будь-який спосіб обороняється. Крім того, позивач налічує близько 30 норм ЦПК України, якими не слід керуватись, посилаючись на їх невідповідність принципу розумності, ст.22 Конституції України та вищенаведеним документам.

Таким чином, на думку суду, дії позивача є спробою здійснити тиск на суд, що полягає у наданні суду вказівок с приводу застосування тих чи інших норм. Такі процесуальна поведінка є категорично неприпустимою.

Також, національні норми права навпаки спрямовані на реалізацію основоположних прав людини та громадянина, в зв'язку з чим ніяким чином не суперечать ані національному законодавству (яким і встановлено основоположні принципи, в тому числі й принцип розумності), ні міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Так, обґрунтування позову позивача полягає у його незгоді із фактом наявності заборгованості у нього перед КП «Теплоенерго», зазначеної у досудовій претензії, а також наводить власні міркування щодо можливої протиправної поведінки відносно нього у діяльності підприємства.

Однак викладені позивачем обставини, та надане ним їх трактування, не відповідають ані положенням діючого законодавства, ані фактичним взаємовідносинам сторін що склалися.

КП «Теплоенерго» Дніпровської міської ради є комунальним підприємством, заснованим Дніпровською міською радою з метою забезпечення територіальної громади міста тепловою енергією.

Згідно з рішенням Дніпропетровської міської ради від 27.07.2016 року №28/12 «Про надання дозволу на передачу з балансу КП «Дніпропетровські міські теплові мережі» на баланс КП «Теплоенерго» об'єктів і мереж теплопостачання», акту приймання - передачі об'єктів і мереж теплопостачання, КП «Теплоенерго» отримало засоби теплопостачання.

На виконання вказаного рішення, починаючи з жовтня 2016 року послуги з теплопостачання у вигляді централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: вул. Будівельників (колишня вулиця Фрунзе) будинок 20 у смт. Слобожанське (колишнє назва смт. Ювілейне) Дніпровський (колишній Дніпропетровський) район, Дніпропетровської області, тобто у будинку де мешкає позивач та члени його сім’ї, надає КП «Теплоенерго».

Рішенням Дніпровської міської ради від 19.07.2017 року №24/23 «Про надання дозволу на передачу з балансу КП «Дніпропетровські міські теплові мережі» на баланс КП «Теплоенерго» основних фондів та інших активів, заборгованості за пільги та субсидії», було передано на баланс КП «Теплоенерго» дебіторську заборгованість перед КП «Дніпропетровські міські теплові мережі», про що 06.11.2017 року складено Акт приймання - передачі №1. Заборгованість позивача була включеною до «Реєстру дебіторської заборгованості споживачів за спожиту теплову енергію станом на 01.11.2017 року» розміщеному у Додатку №1 до Акту приймання - передачі №1 від 06.11.2017 р.

Враховуючи вищенаведене, КП «Теплоенерго» 06 листопада 2017 року набуло право вимоги за зобов'язаннями споживачів перед КП «Дніпропетровські міські теплові мережі», що виникли до моменту передачі на баланс КП «Теплоенерго» основних фондів, об'єктів і мереж теплопостачання.

Мотивуючи підставу звільнення від сплати судового збору, позивач посилається на положення Закону України «Про захист прав споживачів» та відповідні статті ЗУ «Про судовий збір». Таким чином позивачем не заперечується що він є споживачем житлово-комунальних послуг, а саме послуг, що надаються КП «Теплоенерго».

Згідно із визначенням термінів, викладених у статті 1 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», споживач це фізична або юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Позивач, мешкаючи у квартирі АДРЕСА_1, фактично отримує житлово-комунальну послугу із централізованого опалення, оскільки КП «Теплоенерго» здійснюється теплопостачання до будинку в якому розташована квартира позивача, а отже він споживає послуги із централізованого опалення квартири №98, оскільки дана квартира є приєднаною до внутрішньо будинкових мереж будинку №20, а отже до вказаної квартири подається теплоносій належної якості та в необхідній для опалення приміщення кількості, у зв'язку із чим у позивача виникає відповідне зобов’язання перед КП «Теплоенерго» у частині сплати фактично отриманої ним послуги, відповідно до вимог законодавства та нормативних актів.

Статтею 9 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» визначено порядок оплати житлово-комунальних послуг та передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Також вказано, що споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів № 630 від пня 2005 року, в пункті 18 визначено, що розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.

Враховуючи той факт, що позивач договір із КП «Теплоенерго» не уклав, будучи обізнаним про заміну виконавця послуг із централізованого опалення, а КП «Теплоенерго» в свою чергу прийняв до себе на баланс об'єкти та мережі якими надаються послуги теплопостачання квартири та будинку позивача, то фактично відбулось позадоговірне споживання позивачем теплової енергії у вигляді централізованого опалення квартири в якій він мешкає.

Посилання позивача на розірвання договору №706-209098/01-Д від 11.10.2007 р. що був укладений між ним та КП «ДМТМ» не є належним чином доведеним, оскільки позивачем не зазначено про надання такої згоди з боку КП «ДМТМ», оскільки зміна або розірвання зору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 651, 907 ЦК України договір про надання послуг може бути розірваний на вимогу однієї із сторін зі рішенням суду в разі істотного порушення договору другою стороною. Однак даних про визнання судом вказаного договору розірваним матеріали позовної заяви не містять.

Відмова позивача від договору в односторонньому порядку не звільняє його від обов'язку оплати за отримані послуги, постільки споживач фактичне споживання не припинив та не відключився від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання.

Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції що діє на даний час) у статті 2 передбачено право споживача у встановленому законодавством порядку відключитися від систем централізованого теплопостачання та постачання гарячої води.

Аналогічне право також закріплено у пункті 24 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, де вказано що споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Пунктом 25 Правил визначено що відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Міністерством будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України 22.11.2005 року прийнято Наказ №4, яким затверджено Порядок відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання.

Згідно з пунктом 1.2 Порядку для реалізації права споживачів на відмову від отримання послуг централізованого опалення та гарячого водопостачання орган місцевого самоврядування або місцевий орган виконавчої влади створює своїм рішенням постійно діючу міжвідомчу комісію для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання.

Також, нормами Порядку визначено, що Міжвідомча комісія розглядає на своєму засіданні заяви про відключення; приймає рішення щодо відключення, улаштування індивідуальної (автономної) системи теплопостачання.

Відключення приміщень від внутрішньо будинкових мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання виконується монтажною організацією в між опалювальний період. По закінченні робіт складається акт про відключення будинку від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання і в десятиденний термін подається заявником до Міжвідомчої комісії на затвердження. Після затвердження акта на черговому засіданні Міжвідомчої комісії сторони переглядають умови договору про надання послуг з централізованого теплопостачання.

Згідно п. 30 Постанови КМУ №630, споживач зобов'язаний дотримуватись вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг.

З наведеного вище вбачається, що для відключення від мереж централізованого опалення позивач повинен був дотриматись визначеної Порядком процедури, та отримати затверджений Міжвідомчою комісією акт про відключення будинку (квартири) від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання. Такі дії позивачем здійснені не були виходячи із того, що докази отримання відповідного рішення комісії у матеріалах позовної заяви відсутні.

З огляду на вищевикладене у КП «Теплоенерго» відсутні обґрунтовані підстави для припинення нарахувань позивачу за послуги з централізованого опалення, оскільки доказів того що він фактично та у законний спосіб, відключившись від системи централізованого опалення припинив споживати вказану житлово-комунальну послугу на адресу КП «Теплоенерго» не було надано.

Важливою підставою для обліку позивача як споживача, є фактичне користування даною житлово-житлово-комунальною послугою. У разі чого у такої особи (споживача) виникає відповідний обов'язок із сплати отриманої ним послуги, при цьому наявність чи відсутність договору не має, для виникнення зобов'язання із оплати, вирішального значення.

Саме такого висновку дійшов Верховний суд України, у Постанові від 20 квітня 2016 року по справі №6-2951цс15, де серед іншого зазначив «споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати отриманих послуг.

Враховуючи вищенаведене у КП «Теплоенерго» існували обґрунтовані підстави для здійснення нарахувань позивачу.

Оскільки позивачем свої зобов'язання із отриманих ним послуг своєчасно не виконувались, то у нього утворилась заборгованість, про яку позивачу і було повідомлено у претензії.

З метою сповіщення споживачів про наявність в них заборгованості, підприємством вживаються заходи із направлення таким споживачам досудових претензій.

На думку суду, твердження позивача про те, що претензія є «актом агресивної підприємницької практики» є абсолютно безпідставним та надуманим, оскільки направлення претензій, як спосіб досудового врегулювання спору є положення частини 2 статті 222 Господарського Кодексу України, де зазначено що у разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб'єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.

Хоча дія ГК України і поширюються лише на суб'єктів господарювання, а положення ЦК України не містять положень про претензії, як спосіб позасудового врегулювання заборгованості, та направлення таких повідомлень споживачам не заборонено діючим законодавством, оскільки це є заходом інформування споживачів.

З вимогами про стягнення заборгованості за комунальні послуги (в тому числі із централізованого опалення) має звертатись до суду виконавець (надавач) послуг, а оскільки такі вимоги КП «Теплоенерго» на даний час не заявлялися, то не можна вважати порушеним право позивача, а тому позовні вимоги у частині зобов’язання Комунального підприємства «Теплоенерго» спростувати твердження про те, що він є боржником по відношенню до Комунального підприємства «Теплоенерго» задоволенню не підлягають.

Оскарження дій КП «Теплоенерго» по нарахуванню заборгованості за відповідні послуги, яка є різновидом претензії, не передбачено діючим законодавством в якості способу захисту прав. Усе те, що зазначає позивач у позовній заяві може бути тільки запереченнями в разі пред'явлення до нього позову про стягнення певної суми. Однак, таких позовних вимог на даний час КП «Теплоенерго» не заявлено.

Виходячи з правовідносин по даному позову, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує дані правовідносини, тобто Законом України «Про захист прав споживачів". ОСОБА_3 не містить оскарження дій КП «Теплоенерго» про надсилання інформації про заборгованість по особистому рахунку, або вимогу позивача про сплату заборгованості, бо не встановлює для позивача будь-яких обов'язків, крім рекомендації сплатити заборгованість, що є різновидом претензії та не передбачено діючим законодавством як спосіб захисту прав споживача.

Право на спростування недостовірної інформації передбачено ст.277 ЦК України, якою зазначено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім’ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Правом на спростування та правом на відповідь наділені фізичні особи, стосовно яких поширена неправдива інформація, що порушує їх особисті немайнові права. Однак фізична особа має також право вимагати спростування неправдивої інформації і у випадку, коли вона поширена стосовно членів її сім'ї. При цьому поширення неправдивої інформації стосовно членів сім’ї фізичної особи повинно порушувати особисті немайнові права саме цієї фізичної особи, а не членів її сім'ї.

Відповідно до п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 р. №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» підставою виникнення права на спростування та права на відповідь є правопорушення. Але виникає таке право за наявності сукупності таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Жодна із вище зазначених обставин відсутня в діях КП «Теплоенерго» по відношенню до позивача.

Як пояснив представник відповідача, трактування позивачем у своєму позові як на підставу виникнення його позовних вимог, твердження викладеного КП «Теплоенерго» у досудовій претензії, яку позивач отримав 24.05.2018 року, де серед іншого зазначено що «...що це призведе до збільшення суми, що буде стягнута з Вас...» є власним припущенням позивача щодо наявності у КП «Теплоенерго» впевненості у прийнятому у майбутньому рішенні суду саме на користь КП «ТЕПЛОЕНЕРГО», яка на думку позивача пов'язана із протиправною поведінкою, не відповідає дійсності. Так, КП «Теплоенерго» під час викладення у тексті даної претензії зазначеної фрази, керувався діючим законодавством та сталою практикою ЄСПЛ, яка визначає та застосовує в своїй діяльності принцип «легітимного (законного) очікування».

Розумними очікуваннями особи вважаються легітимні (або законні) і виправдані очікування набути майно або майнове право, які в практиці ЄСПЛ дістають правову охорону як майно. Поняття законні очікування» (legitimate expectations) слід розглядати як елементи верховенства права та юридичної визначеності» (legal certainty). Практика Суду ЄС і ЄСПЛ розглядає законні очікування як елемент правової визначеності в умовах відсутності єдиної теорії легітимних (законних) очікувань, придатних для всіх національних правопорядків.

Поняття легітимних очікувань пов'язується із застосуванням в практиці ЄСПЛ концепції автономного тлумачення. Ця концепція є одним з інструментів (способів тлумачення) захисту прав, передбачених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, незалежно від того, який зміст цим правам надається державами-учасницями. Результатом застосування автономного тлумачення, яке наближене до телеологічного тлумачення, традиційного для українського правознавства та правозастосовної практики, є сформульовані ЄСПЛ так звані автономні поняття.

Одним х таких автономних понять є поняття «Майно» (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції) та поняття «легітимні (законні) очікування». У практиці ЕСПЛ майном визнаються, зокрема, права на речі та майно (права in rem та права in personam); існуючі володіння або фактично існуючі права гласності; вимоги, борги та звернення на певне майно; економічні, комерційні, підприємницькі та професійні інтереси; дозволи та ліцензії; пенсії та соціальні виплати (за певних умов); спадкові права та правонаступництво; майно - власність юридичних осіб, асоціацій, компаній, власників акцій; права та інтереси акціонерів; інші права власників.

Таким чином, характеристика очікувань як легітимних поєднує в собі: їх законність, яка зумовлена реалізацією особою належного їй суб'єктивного права, їх обґрунтованість, тобто зумовлену законом раціональність сподівань учасників суспільних відносин.

З огляду на наведені принципи, підставами для виникнення у відповідача легітимного (законного) очікування є положення законодавчих та нормативних актів.

Право КП «Теплоенерго» на отримання оплати за спожиту житлово-комунальних послуг виникає в силу статті 9 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», а також положень ст. 526-527 та 530 ЦК України, якому відповідає право на звернення до суду, закріплене у ст.4 ЦПК України, поєднане із способами захисту порушеного права, викладеними у статті 16 ЦК України. Право на застосування твердження щодо можливого збільшення розміру боргу позивача, виникає у КП «Теплоенерго» в силу положень статті 625 ЦК України, яка дозволяє провести нарахування відсотків на суму боргу та застосувати індекс інфляції, що в сукупності може привести до збільшення заборгованості.

Отже, в діях КП «Теплоенерго» немає порушень законодавства та відсутні ознаки агресивної підприємницької практики по відношенню до будь-кого, у тому числі і позивача.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно із ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями,діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Суду необхідно з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Позивачем не наведено жодного мотиву з якого він виходив визначаючи зазначену у позові суму відшкодування, а також не надав належних та допустимих доказів стосовно того, що його творчі здібності взагалі були погіршені.

Як пояснив представник відповідача, під час аналізу судової практики у аналогічних цьому спорах, встановлено, що позивач і раніше скаржився на втрату творчих здібностей. Так, наприклад, у цивільній справі 175/750/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ПП «Глорія Еф Ікс» предметом погіршення творчих здібностей була втрата здатності створювати зображення тюльпанів олійними фарбами. Згідно з резолютивною частиною рішення, позивач не довів суду реальність настання викладених ним обставин. Із цивільної справи 175/2427/17 за позовом ОСОБА_2 до КП «Керуюча компанія «Перспектива» предметом погіршення творчих здібностей стала втрата здатності створювати зображення квітів волошок. Як вбачається з резолютивної частини рішення погіршення або втрата зазначених творчих здібностей залишились недоведеними. Якщо проаналізувати рішення суду у справі 175/4589/16-ц за позовною заявою ОСОБА_2 до Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області то можливо з'ясувати, що творчі здібності позивача у створенні зображень крокусів саме олійними фарбами, зазнали суттєвих погіршень, відповідно до викладеної позивачем позиції. Однак у резолютивній частині рішення, судом йому у задоволенні вимог було відмовлено повністю, з огляду на недоведеність. Всі ці вищезазначені рішення є остаточними, оскільки є такими що не скасовані та набрали законної сили. Представник відповідача наголосив, що ця інформація наведена з метою зазначення того, що твердження про втрату творчих здібностей доволі часто використовується позивачем для мотиву стягнення на його користь моральної шкоди, та жодного разу не був ним доведений. Все це в сукупності, вказує на надуманість зазначених особистих немайнових втрат.

Долучення аудіовізуального документу не є належним доказом того, що творчі здібності позивача були погіршені, оскільки неможливо безсумнівно переконатись у даному твердженні, а твердження про це зазначених у позові осіб, не може бути переконливим доказом настання зазначеного зачем факту. А тому зазначене твердження, про погіршення творчих здібностей, носить характер припущення.

Окрім цього, позивачем у позові не зазначено та не надано жодних доказів, яким чином та у чому саме проявляється дискримінація чи утиск відносно нього зі сторони КП «Теплоенерго».

Згідно п. 2ст. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінацією є ситуація, за якої особа або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які тули, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Відповідно до п.7 ст.1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», утиск - небажана для особи або групи осіб поведінка, метою або наслідком якої є приниження їх людської гідності за певними ознаками або створення стосовно такої особи чи групи осіб напруженої, ворожої, образливої або зневажливої атмосфери.

Проаналізувавши вищезазначені норми права, не можливо встановити жодних критеріїв утиску відносно позивача зі сторони КП «Теплоенерго», тому посилання ОСОБА_2 на акт дискримінації у формі пеку відносно нього є необґрунтованими.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 15, 16, 23, 625, 651, 907, ЦК України, ст. ст. 4, 5, 6, 7, 9, 10, 11, 12, 13, 18, 19, 23, 28, 48, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 83, 89, 128, 133, 141, 177, 209, 223, 229, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Теплоенерго» про відшкодування моральної шкоди – відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Бойко