Рішення № 80792912, 26.03.2019, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

26 березня 2019 рокум. Ужгород№ 260/1/19

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шешеня О.М.

при секретарі Стенавська А.М.

за участю:

позивача: ОСОБА_1, представник – ОСОБА_2;

відповідача: Головне управління Національної поліції в Закарпатській області, представник – ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, якою просить:

визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 30 листопада 2018 року № 2354 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників Перечинського ВП ГУНП», яким вирішено звільнити зі служби в поліції інспектора СРПП № 4 Перечинського відділу поліції ГУ Національної поліції в Закарпатській області лейтенанта поліції ОСОБА_1, відповідно до пп. 7 п. 3 ст. 13 ЗУ «Про дисциплінарний статут Національної поліції»;

визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Закарпатській області «По особовому складу» № 250 о/с від 03 грудня 2018 року, яким відповідно до ч. 1 ст. 77 ЗУ «Про Національну поліцію» звільнено за п. 6 інспектора СРПП № 4 Перечинського відділу поліції ГУ Національної поліції в Закарпатській області лейтенанта поліції ОСОБА_1 з 03 грудня 2018 року;

поновити лейтенанта поліції ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді інспектора СРПП № 4 Перечинського відділу поліції ГУ Національної поліції в Закарпатській області;

стягнути з Головного управління Національної поліції в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу до дня поновлення на роботі;

допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення суми грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах стягнення одного місяця та поновлення на службі в поліції.

Позовні вимоги мотивовані тим, що наказом Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 30 листопада 2018 року № 2354 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників Перечинського ВП ГУНП» позивача звільнено зі служби в поліції, відповідно до пп. 7 п. 3 ст. 13 Закону України «Про дисциплінарний статут Національної поліції».

На підставі вищевказаного наказу ГУНП в Закарпатській області прийнято наказ № 250 о/с «По особовому складу» від 03 грудня 2018 року, яким, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» позивача звільнено зі служби в поліції з 03 грудня 2018 року.

Позивач вважає, що накладення на нього дисциплінарного стягнення, а в подальшому звільнення з поліції є безпідставним, незаконним та здійснено з порушенням вимог чинного законодавства.

Позивач зазначає, що підставою для прийняття рішення про звільнення зі служби в поліції стало те, що він разом з іншими працівниками поліції нібито об’єдналися в злочинну групу з метою матеріального збагачення та в період з листопада 2017 року по червень 2018 року вимагали та отримували неправомірну вигоду у вигляді грошових коштів у громадян за не притягнення їх до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху України.

27 листопада 2018 року прокуратурою Закарпатської області позивачу вручено повідомлення про підозру у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

В акті службової перевірки зазначено, що вказана подія стала наслідком низьких ділових та моральних якостей позивача, недотримання вимог ст. ст. 1, 7 Дисциплінарного статуту органу внутрішніх справ України, ігнорування Закону України «Про національну поліцію», Закону України «Про запобігання корупції», наказу МВС України від 09.11.2016 року № 1179 «Про затвердження Правил етичної поведінки поліцейських».

Позивач вказує на те, що описова частина акту службової перевірки є аналогічною до описової частини згадуваного розслідування по факту внесення відомостей ЄРДР про виявлене кримінальне правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

Відтак, позивач вважає, що доведення відповідачем факту вчинення ним дисциплінарного проступку, в даному випадку, ставиться виключно в залежність від доведення факту вимагання та отримання неправомірної вигоди, оскільки саме дії щодо отримання неправомірної вигоди покладені в основу порушення, вимог Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України.

Крім цього, позивач вказує, що у висновку службового розслідування відсутні відомості, підтверджені документально щодо факту вимагання і отримання ним неправомірної вигоди, а також достовірно не встановлено, чи мали вони місце взагалі.

Тому, позиває стверджує, що його вина у вчиненні порушення дисципліни, що проявилася у отриманні неправомірної вигоди, на час звільнення, не встановлена належним процесуальним документом – вироком суду, а тому висновок відповідача про вчинення порушення дисципліни є необґрунтованим та передчасним.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, яким у задоволенні позовних вимог просив відмовити повністю, зазначивши, що законодавством чітко розмежовано випадки притягнення поліцейського до дисциплінарної та кримінальної відповідальності в якості двох самостійних підстав для звільнення зі служби.

Тому, наявність судового рішення про визнання особи винною у вчиненні кримінального правопорушення не є визначальною для притягнення такої особи до дисциплінарної відповідальності, адже питання про дисциплінарну відповідальність вирішується за результатами службового розслідування.

Відтак, твердження позивача про незаконність рішень щодо його звільнення у зв’язку із недоведеністю його вини у скоєнні кримінального правопорушення є безпідставними, оскільки позивача звільнено саме за вчинення дисциплінарного проступку, а відсутність вироку у кримінальній справі не виключає наявність в діях цієї особи підстав для притягнення її до дисциплінарної відповідальності (а.с.22-32).

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив та просив в їх задоволенні відмовити повністю з мотивів, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши подані сторонами документи та проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на момент звільнення ОСОБА_1 перебував на службі в органах Національної поліції України на посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції № 4 Перечинського відділення поліції Ужгородського відділу поліції Головного управління національної поліції в Закарпатській області (а.с.11).

30.11.2018р. відповідачем було прийнято Наказ № 2354 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників Перечинського відділення поліції ГУНП» (а.с.9-10, 102-108).

Даним наказом вирішено звільнити зі служби в поліції інспектора СРПП № 4 Перечинського ВП Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області, лейтенанта поліції ОСОБА_1, відповідно до пп. 7 п. 3 ст. 13 Закону України «Про дисциплінарний статут Національної поліції України», зокрема за порушення вимог ст. 1 Закону України «Про дисциплінарний статут Національної поліції України», Закону України «Про національну поліцію», Закону України «Про запобігання корупції» та наказу МВС України від 09.11.2016р. № 1179 «Про затвердження Правил етичної поведінки поліцейських», що призвело до скоєння вчинків ОСОБА_1, які компрометують його, як поліцейського та дискредитують поліцію в цілому і проявилися у вимаганні та отриманні неправомірної вигоди від громадян ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за не притягнення їх до адміністративної відповідальності, а також негідну поведінку поліцейського під час проведення службового розслідування (а.с.10).

17.10.2017р. за матеріалами Закарпатського управління ДВБ Національної поліції України прокуратурою Закарпатської області розпочато кримінальне провадження № 42017070000000363 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, за фактом збуту наркотичних засобів працівниками правоохоронних органів.

14.03.2018р. за матеріалами Закарпатського управління ДВБ Національної поліції України прокуратурою Закарпатської області розпочато кримінальне провадження № 420180700000000086 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, за фактом неправомірних дій окремих працівників територіального підрозділу ГУНП в Закарпатській області, які систематично отримують незаконну грошову вигоду від цивільних осіб за не притягнення їх до адміністративної відповідальності.

Цього ж дня прокуратурою Закарпатської області кримінальні провадження № 42017070000000363 та № 420180700000000086 об’єднані в одне з присвоєнням кінцевого № 42017070000000363 (а.с.9).

Підставою для прийняття вищевказаного наказу № 2354 від 30.11.2018р. та початку прокуратурою кримінального провадження стало те, що 27.11.2018р. слідчим управлінням прокуратури Закарпатської області інспектору СРПП № 3 Перечинського ВП Ужгородського ВП ГУНП ОСОБА_7, інспектору СРПП № 4 Перечинського ВП Ужгородського ВП ГУНП ОСОБА_1, інспектору СРПП № 2 Перечинського ВП Ужгородського ВП ГУНП ОСОБА_8, інспектору СРПП № 1 Перечинського ВП Ужгородського ВП ГУНП ОСОБА_9, поліцейському СРПП № 2 Перечинського ВП Ужгородського ВП ГУНП ОСОБА_10 та поліцейському СРПП № 1 Перечинського ВП Ужгородського ВП ГУНП ОСОБА_11 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 368 КК України, а ОСОБА_1 ще й у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України.

Зокрема в наказі вказано те, що ОСОБА_7, ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 за попередньою домовленістю в групі з іншими працівниками Перечинського ВП Ужгородського ВП ГУНП в період з листопада 2017 року до червня 2018 року систематично пред’являли завідомо протиправні вимоги про передачу грошових коштів, поєднуючи вказані вимоги з психологічним насильством та залякуванням водіїв транспортних засобів, які зупинялись ними за порушення Правил дорожнього руху України для перевірки на дорогах Перечинського району з метою свого збагачення (а.с.9-10).

А саме, за вказаний період зазначені поліцейські Перечинського ВП Ужгородського ВП ГУНП вимагали та отримали, зокрема від гр. ОСОБА_12 – 100 гривень, за не притягнення його до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КупАП), від громадян ОСОБА_13 – 1500 гривень, ОСОБА_14 – 3000 гривень, ОСОБА_15 – 2000 гривень, ОСОБА_16 – 100 доларів США та 150 гривень, ОСОБА_6 – 300 доларів США та гр. ОСОБА_17 150 доларів США та 500 гривень за не притягнення їх до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 130 КУпАП, від гр. ОСОБА_18 – 400 гривень за не притягнення його адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 65 КУпАП, від гр. ОСОБА_19 – 200 гривень за не притягнення його до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 122 КУпАП, від гр. ОСОБА_20 – 500 гривень за не притягнення до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 122-2 КУпАП та від гр. ОСОБА_21 – 300 гривень за не притягнення його до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 126 КУпАП, від гр. ОСОБА_4 – 300 гривень, за прискорення розгляду його заяви про втрату закордонного паспорта громадянина України, від гр. ОСОБА_22 – 400 гривень за не притягнення його до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 123 КУпАП, від гр. ОСОБА_12 – 100 гривень за не притягнення його до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 122 КУпАП, від гр. ОСОБА_23 – 700 гривень за не притягнення його до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 124 КУпАП, гр. ОСОБА_13 – 1500 гривень, від гр. ОСОБА_14 – 3000 гривень, від гр. ОСОБА_17 – 150 доларів США та 500 гривень, від гр. ОСОБА_24 – 1200 гривень за не притягнення його до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 124 КУпАП, від гр. ОСОБА_19 – 200 гривень за не притягнення його до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 122 КУпАП та від гр. ОСОБА_25 – 500 гривень за не притягнення його до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 123 КУпАП, від гр. ОСОБА_26 – 400 гривень за не притягнення його до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 173-2 КУпАП (а.с.9 на звороті).

Зазначена подія, що проявилася в об’єднанні ОСОБА_7, ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 у злочинну групу з метою матеріального збагачення та в період з листопада 2017 року по червень 2018 року вимагання та отримання ними неправомірної вигоди у вигляді грошових коштів у громадян, за не притягнення їх до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху України, стала наслідком їх низьких ділових та моральних якостей, недотримання ними вимог ст. 1 Закону України «Про дисциплінарний статут Національної поліції України», ігнорування Закону України «Про національну поліцію», Закону України «Про запобігання корупції» та наказу МВС України від 09.11.2016р. № 1179 «Про затвердження Правил етичної поведінки поліцейських» (а.с.9 на звороті).

На підставі Наказу № 2354 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників Перечинського відділення поліції ГУНП» від 30.11.2018р., відповідачем було прийнято Наказ № 250 о/с від 03.12.2018р. «По особовому складу», яким позивача відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» (у зв’язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України), лейтенанта поліції ОСОБА_1 (0116293), інспектора сектору реагування патрульної поліції № 4 Перечинського відділення Ужгородського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області звільнено зі служби в поліції з 03 грудня 2018 року (а.с.11).

Протиправність, на думку позивача, оспорюваних наказів, й послужила підставою для звернення до суду з позовом про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам у даній справі, суд виходить з наступного.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України «Про національну поліцію» від 02.07.2015р. № 580 (далі – Закон України «Про національну поліцію»).

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про національну поліцію»: у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною ОСОБА_11 України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної ОСОБА_11 України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України «Про національну поліцію»: поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Стаття 18 Закону України «Про національну поліцію» визначає основні обов’язки поліцейського.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про національну поліцію»: поліцейський зобов’язаний:

1) неухильно дотримуватися положень Конституцію України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського;

2) професійно виконувати свої службові обов’язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов’язків, наказів керівництва;

3) поважати і не порушувати прав і свобод людини;

4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров’я;

5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків;

6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

Приписами ч. 1 ст. 19 Закону України «Про національну поліцію» чітко передбачено, що у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.

Тобто, законодавець відрізняє окремі види юридичної відповідальності поліцейського за вчинення протиправних діянь, зокрема, у розрізі кримінально-правового та дисциплінарного-правового аспектів.

При цьому, кримінальна відповідальність поліцейського настає у випадках вчинення ним кримінального правопорушення (злочину, передбаченого КК України), а порядок застосування такого виду юридичної відповідальності визначено Кримінально процесуальним кодексом України.

Натомість, ч. 2 ст. 19 Закону України «Про національної поліції» передбачає, що підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Таким чином, дисциплінарна та кримінальна відповідальність поліцейського є окремими видами юридичної відповідальності. Порядок та підстави притягнення поліцейських до конкретного виду юридичної відповідальності здійснюється за окремими процедурами, врегульованими різними нормативно-правовими актами.

За приписами ст. 38 Закону України «Про запобігання корупції» поліцейські під час виконання своїх службових повноважень зобов’язані неухильно додержуватися вимог закону та загальновизнаних етичних норм поведінки, бути ввічливими у стосунках з громадянами, керівниками, колегами і підлеглими.

Стаття 37 Закону України «Про запобігання корупції» («Вимоги до поведінки осіб») визначає, що даний закон є правовою основою для кодексів та стандартів професійної етики.

Згідно з п. 1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.11.2016 року № 1179 (далі – Правила), під час виконання службових обов’язків поліцейський повинен:

неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського;

професійно виконувати свої службові обов’язки, діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, міжнародними договорами України, а також цими Правилами;

поважати і не порушувати права та свободи людини, до яких, зокрема, відносяться права: на життя; на повагу до гідності; на свободу та особисту недоторканність; недоторканність житла; на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань; на свободу світогляду і віросповідання; володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; на мирні зібрання; на свободу пересування, вільний вибір місця проживання; інші права, які передбачені Конституцією та законами України, міжнародними договорами України;

у кожному окремому випадку обирати той захід з-поміж заходів, передбачених законодавством України, застосування якого призведе до настання найменш негативних наслідків;

неухильно дотримуватись антикорупційного законодавства України, обмежень, пов’язаних зі службою в Національній поліції України, визначених Законами України «Про національну поліцію», «Про запобігання корупції» та іншими актами законодавства України;

виявляти повагу до гідності кожної людини, справедливо та неупереджено ставитися до кожного, незважаючи на расову чи національну приналежність, мову, стать, вік, віросповідання, політичні чи інші переконання, майновий стан, соціальне походження чи статус, освіту, місце проживання, сексуальну орієнтацію або іншу ознаку;

поводитися стримано, доброзичливо, відкрито, уважно і ввічливо, викликаючи в населення повагу до поліції і готовність співпрацювати;

контролювати свою поведінку, почуття та емоції, не дозволяючи особистим симпатіям або антипатіям, неприязні, недоброму настрою або дружнім почуттям впливати на прийняття рішень та службову поведінку;

мати охайний зовнішній вигляд, бути у встановленій формі одягу;

дотримуватися норм ділового мовлення, не допускати використання ненормативної лексики;

зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків;

інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

Пунктом 2 розділу ІІ Правил визначено, що під час виконання службових обов’язків поліцейському заборонено:

сприяти, здійснювати, підбурювати або терпимо ставитися до будь-яких форм катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання;

допускати будь-які привілеї чи обмеження за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовною або іншими ознаками;

використовувати будь-які предмети, на яких зображена символіка політичних партій, та провадити політичну діяльність, висловлювати особисте ставлення до діяльності політичних партій під час виконання службових повноважень, а також використовувати службові повноваження в політичних або особистих цілях;

розголошувати та використовувати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків, у тому числі після припинення служби в поліції, крім випадків, визначених законом;

знімати з однострою чи приховувати нагрудний знак (жетон), а також будь-яким іншим чином перешкоджати прочитанню інформації на ньому або фіксуванню за допомогою технічних засобів, крім випадків, коли поліцейський виконує службові обов’язки в режимі секретності в установленому законодавством України порядку;

перебувати на службі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння, уживати тютюнові вироби під час безпосереднього виконання службових обов’язків і в невстановленому місці.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про національну поліцію»: служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Частина 3 статті 59 Закону України «Про національну поліцію» встановлює, що рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

У той же час, частина 4 статті 59 Закону України «Про національну поліцію» визначає, що видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» № 2337-VIII від 15.03.2018р. (далі – Закон України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України», набрав чинності 07.10.2018р.): службова дисципліна – дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною ОСОБА_11 України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.

Службова дисципліна ґрунтується на створенні необхідних організаційних та соціально-економічних умов для чесного, неупередженого і гідного виконання обов’язків поліцейського, повазі до честі і гідності поліцейського, вихованні сумлінного ставлення до виконання обов’язків поліцейського шляхом зваженого застосування методів переконання, заохочення та примусу.

Службова дисципліна, крім основних обов’язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України «Про Національну поліцію», зобов’язує поліцейського:

1) бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України;

2) знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов’язки;

3) поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу та запобігати вчиненню правопорушень;

4) безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону;

5) вживати заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов’язків поліцейського, та негайно інформувати про це безпосереднього керівника;

6) утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов’язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України;

7) утримуватися від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини;

8) знати і виконувати заходи безпеки під час несення служби, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку;

9) підтримувати рівень своєї підготовки (кваліфікації), необхідний для виконання службових повноважень;

10) берегти службове майно, забезпечувати належний стан зброї та спеціальних засобів;

11) поважати честь і гідність інших поліцейських і працівників поліції, надавати їм допомогу та стримувати їх від вчинення правопорушень;

12) дотримуватися правил носіння однострою та знаків розрізнення;

13) сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни, інформувати його про виявлені порушення, у тому числі вчинені іншими працівниками поліції;

14) під час несення служби поліцейському заборонено перебувати у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп’яніння.

У відповідності до ст. 11 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України»: за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

За вчинення адміністративних правопорушень поліцейські несуть дисциплінарну відповідальність відповідно до цього Статуту, крім випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Поліцейських, яких в установленому порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або цивільно-правової відповідальності, одночасно може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності згідно з цим Статутом.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України»: дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов’язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

Поняття дисциплінарного стягнення та його види визначені статтею 13 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України».

Згідно з ст. 13 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України»: дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.

Дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони.

До поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.

Аналізуючи вищенаведені норми законодавства щодо етичної поведінки та службової дисципліни поліцейських, суд дійшов висновку, що законодавець висуває підвищені вимоги до поліцейського, що пов’язано з особливим статусом Національної поліції, а також спрямованістю діяльності поліції на служіння суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, підтримання публічної безпеки і порядку.

При цьому, недотримання поліцейським вищезазначених вимог є дисциплінарним проступком, за вчинення якого до порушника застосовуються заходи дисциплінарного стягнення.

Єдиною підставою на яку посилається позивач у позові є те, що стосовно нього не набув законної сили вирок у скоєнні кримінального правопорушення, а відтак його вина не є доведеною.

Разом з тим, з такою позицією позивача суд не погоджується з таких підстав.

Відповідно до ст. 77 Закону України «Про національну поліцію», поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України (п. 6 ч. 1 ст. 77) або у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, або кримінального правопорушення (п. 10 ч. 1 ст. 77).

Суд зауважує, що позивачем фактично не оскаржується ні процедура проведення службового розслідування відносно нього, ні висновки, до яких дійшла комісія, за наслідками такого розслідування. Неправомірність наказу про звільнення позивач обґрунтовує виключно тим, що до нього не можна було застосовувати дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» до набрання законної сили вироку суду, що підтверджував би скоєне ним кримінальне правопорушення.

На підставі проведеного правового аналізу законодавчих норм, що регулюють порядок притягнення поліцейських до відповідальності, суд дійшов висновку, що дисциплінарна та кримінальна відповідальність поліцейського є окремими видами юридичної відповідальності, порядок та підстави притягнення до яких реалізуються за окремими процедурами, врегульованими різними нормативно-правовими актами.

Суд зазначає, що законодавець розмежовує випадки притягнення поліцейського до дисциплінарної та кримінальної відповідальності у якості двох самостійних підстав для звільнення зі служби. Так, у першому випадку рішення про звільнення поліцейського зі служби в Національній поліції ухвалюється на підставі висновку службового розслідування, а у другому – на підставі обвинувального вироку суду, що набрав законної сили. Отже, наявність судового рішення про визнання особи винною у вчиненні кримінального правопорушення не є визначальною для притягнення такої особи до дисциплінарної відповідальності, адже питання про дисциплінарну відповідальність вирішується за результатами проведення службового розслідування.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що службове розслідування призначено відповідно до норми, яка передбачає його за фактом повідомлення прокуратурою Закарпатської області про підозру окремим поліцейським Перечинського ВП Ужгородського ВП ГУНП та реєстрації злочинів в Єдиному реєстрі досудових розслідувань (а.с.36-126).

У ході проведення службового розслідування Головним управлінням Національної поліції в Закарпатській області встановлено підтвердження відомостей, які стали підставою для його призначення. Факт вчинення встановлених розслідуванням дій підриває авторитет і довіру до поліції як органу державної виконавчої влади, який покликаний захищати життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Вказаного висновку дійшов також Верховний Суд у своїх постановах від 11 квітня 2018 року у справах № 817/1303/16 та № 826/23664/15.

Частино 5 статті 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд також зауважує, що позивач був звільнений у зв’язку з реалізацією дисциплінарного стягнення, застосованого до нього за вчинення дій, які компрометують його як поліцейського та дискредитують поліцію в цілому (п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію»), а не на підставі п. 10 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію», як він посилається в позовній заяві.

Належних та допустимих доказів, які б спростовували висновки службового розслідування позивачем суду надано не було.

Окрім цього, суд зазначає наступне.

Одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Такого висновку дійшов Конституційний суд України у своєму рішенні від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010, справа № 1-25/2010 (абзац 3 підпункту 3.1 п. 3 мотивувальної частини рішення).

Враховуючи вказане, поліцейським не вчинено дій, які могли б свідчити про будь-яку неупередженість його дій та не викликати жодних сумнівів у його неупередженості, адже, як вже зазначалося, застосоване до нього дисциплінарне стягнення є наслідком вчинення дій, які компрометують його як поліцейського та дискредитують поліцію в цілому.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України: завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 2 КАС України: у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України: кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України: в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися й позиції, висловленої у рішенні Європейського Суду з прав людини у п. 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

Позивачем не надано суду достатніх та належних доказів щодо обґрунтованості своїх позовних вимог.

З урахуванням вищенаведеного, суд прийшов до висновку, що відповідач при прийнятті оспорюваних наказів діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. ОСОБА_23 в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається у відповідності до вимог п. 15.5 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України (у редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017р.).

СуддяОСОБА_27

Відповідно до частини 3 статті 243 КАС України 26 березня 2019 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення було виготовлено 29 березня 2019 року.