Ухвала суду № 80792862, 29.03.2019, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/970/19

Провадження №2/201/1590/2019

№2-зз/201/26/19

№2-зз/201/33/19

УХВАЛА

29 березня 2019 року місто Дніпро

Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська

у складі: головуючого судді Федоріщева С.С.,

за участю секретаря судового засідання Максимової О.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_7, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_8 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,-

ВСТАНОВИВ:

У січні 2019 року до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_7, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_8 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Разом із позовною заявою позивачем було подано заяву про забезпечення позову.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2019 року було відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_7, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_8 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Також ухвалою судді від 28 січня 2019 року було задоволено заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_7, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_8 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Зупинено стягнення за виконавчим написом, вчиненим 27 грудня 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрованим в реєстрі за №5150, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4 заборгованості за договором позики у розмірі 1989700 грн.

21 лютого 2019 року до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська надійшло клопотання представника ОСОБА_6 – ОСОБА_9 про зустрічне забезпечення, у якій останній просив застосувати зустрічне забезпечення у справі № 201/970/19 шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі 1000000 грн.

Ухвалою судді від 01 березня 2019 року клопотання представника ОСОБА_6 – ОСОБА_9 про зустрічне забезпечення було задоволено. Застосовано до ОСОБА_3 зустрічне забезпечення у вигляді внесення ОСОБА_3 на депозитний рахунок суду 1000000 (один мільйон) гривень 00 копійок. Цією ж ухвалою було надано ОСОБА_3 строк десять календарних днів з дня отримання ухвали про зустрічне забезпечення на внесення грошових коштів на депозитний рахунок суду та зобов'язано його надати документи на підтвердження надання зустрічного забезпечення, попереджено, що у разі не надання доказів зустрічного забезпечення у визначений судом строк, ухвалу про забезпечення позову від 28 січня 2019 року буде скасовано.

Окрім того, 21 лютого 2019 року до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська надійшло клопотання представника ОСОБА_6 – ОСОБА_9 про скасування ухвали про забезпечення позову від 28 січня 2019 року, у якій він посилається на те, що обраний захід забезпечення позову завдає шкоди позивачу, та не є співмірним із принципом дотримання балансу інтересів сторін по справі.

19 березня 2019 року до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська надійшло клопотання представника ОСОБА_6 – ОСОБА_9 про скасування ухвали про забезпечення позову від 28 січня 2019 року через невиконання ОСОБА_3 ухвали про зустрічне забезпечення та невнесення на депозитний рахунок суду визначеної у цій ухвалі суми грошових коштів.

В судовому засіданні представник позивача наполягав на тому, що ухвала про зустрічне забезпечення порушує права позивача, застосоване судом зустрічне забезпечення не є співмірним щодо предмета спору та вжитих судом заходів щодо забезпечення позову, які, в свою чергу, є обґрунтованими та справедливими. Звернув увагу на те, що наразі відкриті апеляційні провадження як за скаргою на ухвалу про забезпечення позову так і за скаргою на ухвалу про зустрічне забезпечення, у зв’язку з чим вважає неможливим розгляд клопотань про скасування заходів забезпечення та зустрічного забезпечення у суді першої інстанції.

Представник відповідача наполягав на скасуванні як ухвали про забезпечення позову, так і ухвали про зустрічне забезпечення. Вказував на те, що ухвала про зустрічне забезпечення є такою, що вирівняла баланс інтересів сторін, порушений ухвалою про забезпечення позову. Невиконання позивачем ухвали про зустрічне забезпечення дає підстави для скасування ухвали про забезпечення позову. Вважає, що наявність апеляційних проваджень щодо перегляду ухвали про забезпечення позову та ухвали про зустрічне забезпечення не є перешкодою для їх перегляду судом першої інстанції.

Інші учасники справи надіслали до суду письмові заяви, в яких просили розглядати клопотання щодо скасування ухвал про забезпечення позову та про зустрічне забезпечення без їх участі, просили скасувати ухвалу про забезпечення позову.

Вислухавши сторони, та дослідивши надані матеріали з увагою на їх належність, допустимість та взаємний зв'язок між ними, суд виходить з наступного.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі, з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «ОСОБА_2 проти Ірландії», Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції , або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «ОСОБА_1 та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Разом із тим, у постанові Верховного суду України від 25.05.2016 року зазначено, що забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного суду України від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» (із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду №2 від 12.06.2009) визначено, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.

Згідно до ч.1 ст.158 ЦПК України, суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

В даному випадку судом встановлено, що позивачем ОСОБА_3 ухвалу про зустрічне забезпечення від 01 березня 2019 року не виконано, на депозитний рахунок суду грошові кошти, визначені цією ухвалою станом на теперішній час, не внесено, доказів зворотного суду не надано.

Разом з тим, з поштового повідомлення про вручення рекомендованого відправлення випливає, що ухвалу про зустрічне забезпечення позивачем ОСОБА_3 отримано 06.03.2019, а це вказує на те, що він, щонайменше з цієї дати обізнаний стосовно свого обов’язку внести на депозитний рахунок суду відповідну суму зустрічного забезпечення впродовж 10 днів, та попереджений про те, що у разі невиконання цієї умови, ухвала про забезпечення позову підлягає скасуванню.

З цього випливає, що на теперішній час, станом на 29 березня 2019 року десятиденний строк, встановлений для виконання зустрічного забезпечення – внесення коштів на депозитний рахунок суду сплинув майже два тижні тому, однак враховуючи, що сума зустрічного забезпечення на депозитний рахунок суду не внесена, ухвала про забезпечення позову підлягає скасуванню.

Натомість слід зазначити, що разом із скасуванням ухвали про забезпечення позову, підлягає скасуванню й ухвала про зустрічне забезпечення, як така, що вичерпала свою дію та в заходах, вжитих цією ухвалою, відпала подальша потреба, оскільки такі заходи є нерозривно пов’язаними із дією ухвали про забезпечення позову.

На це вказує й ч.10 ст.154 ЦПК України, відповідно до якої, якщо особа, за заявою якої застосовані заходи забезпечення позову, не виконує вимоги суду щодо зустрічного забезпечення у визначений судом строк, суд скасовує ухвалу про забезпечення позову та про зустрічне забезпечення.

Щодо апеляційного оскарження ухвал про забезпечення позову та про зустрічне забезпечення, суд враховує вимоги статті 261 ЦПК України, якою унормовано наступне:

1.Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

2.Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

За таких умов, без вжиття заходів забезпечення апеляційного провадження, зокрема, зупинення дії спірних ухвал, сам факт подачі апеляційної скарги на них, не є підставою вважати ці ухвали нечинними, або такими, що зупинили свою дію.

З огляду на викладене, суд доходить до висновку про наявність підстав для скасування як ухвали про забезпечення позову від 28 січня 2019 року, так і ухвали про зустрічне забезпечення від 01 березня 2019 року.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 154, 158, 251, 253, 258-261 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

1.Ухвалу про забезпечення позову від 28 січня 2019 року, якою зупинено стягнення за виконавчим написом, вчиненим 27 грудня 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрованим в реєстрі за №5150, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4 заборгованості за договором позики у розмірі 1989700 (один мільйон дев’ятсот вісімдесят дев’ять тисяч сімсот) гривень 00 копійок – скасувати;

2.Ухвалу про зустрічне забезпечення від 01 березня 2019 року, якою застосовано до ОСОБА_3 зустрічне забезпечення у вигляді внесення ним в десятиденний строк на депозитний рахунок суду 1000000 (один мільйон) гривень 00 копійок – скасувати;

Ухвала набирає сили негайно у відповідність до ст.261 ЦПК України, проте може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя С.С. Федоріщев